Рішення № 39133655, 10.06.2014, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/6611/13 ц

провадження 2/201/73/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2014 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

в складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

при секретарі Дашкевич Х.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором і за зустрічними позовами (окремо) ОСОБА_2 і ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» і ОСОБА_1 про визнання договорів поруки припиненими, -

ВСТАНОВИВ:

ПАТ КБ «Надра» 04 червня 2013 року звернулося до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3. про стягнення заборгованості за кредитним договором і судових витрат, позовні вимоги доповнювалися і уточнювалися. Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 кожен окремо заявив свої зустрічні позови до банку і ОСОБА_1 про визнання договорів поруки припиненими, ухвалою суду вказані позови об'єднані в одне провадження для їх спільного розгляду. Позивач ПАТ КБ «Надра» в своєму позові, а його представник в ході судового засідання посилаються на те, що 04 липня 2008 року між ними та відповідачем ОСОБА_1 було укладено кредитний договір і встановлено відсотки за користуванням цим кредитом, кредитні кошти відповідачу було надано, договір почав виконуватися. Відповідачі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 уклали з банком договори поруки і зобов'язалися погашати борг кредитонабувача. З ОСОБА_1 також була укладена додаткова угода. Але в порушення умов цього договору, додаткової угоди і закону відповідач перестав виплачувати відсотки по договору, утворилася заборгованість, в добровільному порядку погашення заборгованості не відбулося. Вважають вказане незаконним і просили стягнути солідарно з відповідачів на користь позивача заборгованість по кредитному договору з урахуванням всіх штрафних санкцій та витрат на судовий збір, задовольнивши позов у повному обсязі. Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнали, вважають їх безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилася, про день та час розгляду справи повідомлялася належним чином, про причини неявки суду не повідомила. Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності вказаного відповідача відповідно до ст. 169 ЦПК України.

Представники відповідачів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 в ході судового засідання позовні вимоги банку не визнали, пояснивши, що дійсно ОСОБА_1 з позивачем було укладено договір кредиту, а з ними (ОСОБА_2 і ОСОБА_3) в той же день укладено окремо два договори поруки, вони виконувалися. Але 30 листопада 2010 року банк уклав з ОСОБА_1 додаткову угоду № 1 до вказаного кредитного договору, де змінюються в сторону збільшення сума погашення у кредитонабувача і з'являються додаткові штрафні санкції по кредиту. Вказане з ними (ОСОБА_2 і ОСОБА_3) як поручителями не узгоджувалося і додаткової угоди на це не укладалося. Строк дії кредитного договору і договорів поруки не закінчився. Позивач не заявляв окремо свої вимоги до них про стягнення заборгованості, угоди між поручителями не було і тому солідарного стягнення суми заборгованості з них не може бути. Ніяких інших зобов'язань відносно позивача на себе не брали і не беруть, будь-якої шкоди позивачу не завдавали. Вважають позовні вимоги банку до них безпідставними і просили в їх задоволенні відмовити в повному обсязі. На зустрічних позовних вимогах наполягали, вважають їх доведеними, основаними на законі і обґрунтованими і просили їх задовольнити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення представника позивача і представників відповідачів, з'ясувавши думку сторін, оцінивши надані і добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовні вимоги банку не обґрунтованими і не підлягаючими задоволенню.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до укладеного між позивачем ПАТ КБ «Надра» та відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору № 847057/ФЛ від 04 липня 2008 року цей відповідач отримав у позивача для користування суму кредитування у розмірі 453000 грн. зі сплатою обумовлених 21.69% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту - до 03 червня 2023 року. В забезпечення виконання зобов'язань по вказаним кредитним договором між банком та відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 04 липня 2008 року було укладено два окремих договори поруки, згідно умов яких ці відповідачі взяли на себе зобов'язання відповідати по кредитним зобов'язанням ОСОБА_1 (у вказаних в договорі межах) та разом з нею нести солідарну відповідальність перед відповідачем - банком - у повному обсязі цих зобов'язань, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки (штрафу, пені). Банк виконав умови кредитного договору та на підставі заяви відповідача надав йому кредитні кошти у розмірі 453000 грн., що підтверджується меморіальним ордером і не заперечується сторонами.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок , а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту (ст. 527 Цивільного кодексу України). Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина 1 ст. 530 Цивільного кодексу України). Якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї (п. 3 ст. 510 Цивільного кодексу України). Позичальник зобов'язується повернути (погасити) кредитодавцеві кредит, сплатити проценти згідно умов договору.

Відповідно до умов договору відповідач зобов'язаний повернути кредит позивачу у відповідності до графіку, що наведений у додатку до цього договору, який є його невід'ємною частиною. В разі порушення позичальником обов'язку повернути кредитодавцеві кредиту відповідності до умов цього договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення сплати, від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. У випадку прострочення повернення сум наданого кредиту (в тому числі часткового повернення), та прострочення сплати процентів за користування кредитом відповідно до цього договору, позичальник сплачує кредитодавцю штраф незалежно від строку прострочення. Штраф сплачується в національній валюті України за офіційним курсом НБУ на день сплати/стягнення.

Позивач, кредитодавець, відповідно до умов договору відправив на ім'я відповідача, позичальника, претензію про припинення своїх обов'язків через невиконання відповідачем умов договору не погашення заборгованості. Претензія відповідачем була отримана.

В порушення зазначених норм закону та умов укладеного кредитного договору і договору поруки відповідачі свої зобов'язання за вказаними договорами належним чином не виконали, перестали своєчасно сплачувати сам кредит і відсотки по кредиту, утворилася заборгованість. В добровільному порядку питання не вирішене і позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовну заяву не підлягаючою задоволенню з наступних підстав.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: « 1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Сплив позовної давності є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України). Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч. 5 ст. 267 ЦК України). ЦК України не передбачає заборони пред'явлення окремих вимог у зв'язку з пропущенням позовної давності.

Пункт 7 ч. 11 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч. 11 ст. 11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Судом встановлено, що дійсно відповідно до укладеного між позивачем ПАТ КБ «Надра» та відповідачем ОСОБА_1 кредитного договору № 847057/ФЛ від 04 липня 2008 року цей відповідач отримав у позивача для користування суму кредитування у розмірі 453000 грн. зі сплатою обумовлених 21.69% річних за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення кредиту - до 03 червня 2023 року. В забезпечення виконання зобов'язань по вказаним кредитним договором між банком та відповідачами ОСОБА_2 і ОСОБА_3 04 липня 2008 року було укладено два окремих договори поруки, згідно умов яких ці відповідачі взяли на себе зобов'язання відповідати по кредитним зобов'язанням ОСОБА_1 (у вказаних в договорі межах) та разом з нею нести солідарну відповідальність перед відповідачем - банком - у повному обсязі цих зобов'язань, включаючи сплату основного боргу за кредитним договором, нарахованих відсотків за користування кредитом та неустойки (штрафу, пені). Банк виконав умови кредитного договору та на підставі заяви відповідача надав йому кредитні кошти у розмірі 453000 грн.. Отже строк позовної давності не сплинув і поставлене ПАТ КБ «Надра» питання про застосування до зустрічних позовів вказаного строку не вірне, будь-яких причин пропуску цього строку позовної давності позивач не назвав.

Згідно із частиною четвертою статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (частина перша статті 252 ЦК України).

Разом з тим із настанням певної події, яка має юридичне значення, законодавець пов'язує термін, який визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (частина друга статті 251 та частина друга статті 252 ЦК України).

З договору поруки вбачається, що в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного виконання боржником своїх зобов'язань перед банком за кредитним договором не є встановленим сторонами строком припинення дії поруки, оскільки суперечить частині першій статті 251 та частині першій статті 252 ЦК України, тому в цьому разі підлягають застосуванню норми частини четвертої статті 559 ЦК України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

В обгрунтування заборгованості банком надано до суду розрахунок станом на 25 лютого 2014 року, згідно якого позичальник 04 липня 2008 року отримала кредит у сумі 453000.00 грн. і здійснила платежі в рахунок його погашення на загальну суму 164 499.35 грн.. Проте у вказаному розрахунку не врахований платіж позичальника в рахунок погашення заборгованості 04 липня 2008 року на суму 300000.00 грн., що підтверджується квитанцією № 9928 від 04 липня 2008 року про внесення цих коштів на рахунок № НОМЕР_3.

Згідно п. 3.3.1 кредитного договору позичальник повертає кредит та сплачує банку передбачені п. п. 1.3.1 цього договору платежі безготівковим перерахуванням або внесенням готівкових коштів на поточний рахунок М НОМЕР_3. Платіж позичальника в рахунок погашення заборгованості 04 липня 2008 року на суму 300000.00 грн. також підтверджується випискою по поточному рахунку позичальника (а. с. 27).

З метою спростування доводів ОСОБА_3 щодо неврахування банком 300000.00 грн. банк надав до суду виписку (а. с. 28-30) по основній картці НОМЕР_1, згідно якої позичальник 07 липня 2008 року здійснив зняття з чотирьох різних банкоматів 108 разів по 2000 - 4000 грн. на загальну суму 300000.00 грн. з рахунку № НОМЕР_2. Проте зазначена виписка по основній картці НОМЕР_1 стосуються рахунку № НОМЕР_2, в той час, коли позичальник внесла 300000.00 грн. на інший рахунок, а саме - № НОМЕР_3, який відкритий для погашення заборгованості за кредитним договором (п. 3.3.1 Кредитного договору). Жодної угоди щодо перерахування коштів з рахунку, на який позичальником сплачується заборгованість за кредитним договором, а саме з рахунку № НОМЕР_3 на картковий рахунок № НОМЕР_2 між банком та позичальником немає, що підтверджується відсутністю будь-яких доказів про зворотне. Крім того, в кредитному договорі немає жодного посилання на основну картку НОМЕР_1, та жодною з умов кредитного договору не передбачена можливість перерахування коштів з рахунку № НОМЕР_3 на картковий рахунок № НОМЕР_2.

Згідно ч. 1, З ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Як вже зазначено вище предметом розгляду даної справи та предметом доказування є заборгованість за кредитним договором № 847057/ФЛ від 04.07.2008 року, яка погашалася позичальником на поточний рахунок № НОМЕР_3. Отже виписки по основній картці НОМЕР_1, що стосуються карткового рахунку № НОМЕР_2 жодним чином не стосуються предмета доказування, що підтверджується вищевикладеним. Доказами, які містяться в матеріалах даної справи фактично підтверджено, що банком не врахований платіж позичальника в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором у сумі 300000.00 грн., а виписка по основній картці НОМЕР_1 не спростовує факт неврахування банком зазначених коштів.

Згідно позову банку, останній просить стягнути заборгованість з відповідачів на підставі кредитного договору № 847057/ФЛ від 04 липня 2008 року, що укладений між банком та ОСОБА_1 (позичальник). Позовні вимоги банку до відповідача ОСОБА_2 обгрунтовані договором поруки № 847057/ФЛ-П від 04 липня 2008 року, що укладений між банком та відповідачем ОСОБА_2 (поручитель). В межах розгляду даної справи банк також просить стягнути заборгованість з іншого поручителя ОСОБА_3 на підставі іншого договору поруки № 847057/ФЛ-П/2 від 04 липня 2008 року. Таким чином в межах розгляду даної справи банк просить одночасно стягнути заборгованість з двох поручителів на підставі двох різних договорів поруки. Проте правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою, урегульовані ст. 554 ЦК України.

Зі змісту ч. З ст. 554 ЦК України вбачається можливим встановлення поруки щодо виконання одного й того ж зобов'язання одночасно з боку декількох осіб. Однак така порука виникає на підставі її спільного надання, у формі укладення одного договору, що підтверджується положенням ч. З ст. 554 ЦК України, а саме: згідно ч. З ст. 554 ЦК України особи, які спільно дали поруку, відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки. У такому разі поручителі відповідають перед кредитором солідарно. Законом не заборонено укладення й кількох договорів поруки на виконання того самого зобов'язання, але в цьому випадку ч. З ст. 554 ЦК України не може бути застосована, т. я. поручителі не несуть в такому разі солідарної відповідальності, оскільки не можна сказати про їхню спільну поруку. За таких обставин кредитор має право пред'явити вимогу до кожного з поручителів окремо на підставі відповідного договору, але поручитель, що виконав зобов'язання, не може висунути вимогу до іншого поручителя на предмет розподілу відповідальності перед кредитором. Крім того, до позивача, який виконав зобов'язання за кредитним договором, переходять права кредитора лише в розмірі частини зобов'язання, виконаного ним. Аналогічну правову позицію щодо неможливості одночасного стягнення заборгованості з декількох поручителів на підставі двох різних договорів поруки займає й Верховний Суд України, що підтверджується ухвалою ВСУ від 15 квітня 2009 року.

Згідно ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

В судовому засіданні встановлено, що зобов'язання (кредитний договір) банком і ОСОБА_1 було змінено без згоди поручителів, внаслідок чого обсяг їх відповідальності збільшився, що видно з нижчевикладеного.

30 листопада 2010 року між банком та позичальником без згоди поручителів узгоджений новий штраф, у зв'язку з чим обсяг відповідальності поручителя збільшився.

Згідно п. 1.5 договору поруки поручитель підтверджує, що він ознайомлений та погоджується з умовами кредитного договору. Згідно п. 1.1 договору поруки згідно з цим договором поручитель поручається перед кредитором за належне виконання ОСОБА_1 (позичальник) взятих на себе зобов'язань, що витікають з кредитного договору № 647057/ФЛ від 04 липня 2008 року в тому числі: повернути до 03 червня 2023 року кредит у сумі 453000.00 грн.; сплатити відсотки за користування кредитними коштами із розрахунку 21.69 % річних; сплатити інші платежі, передбачені кредитним договором; сплатити можливі штрафні санкції.

Штрафні санкції, за сплату яких поручилися поручителі, передбачені п. 5.1 та п. 5.2 кредитного договору. Звідси, поручителі ОСОБА_2 і ОСОБА_3, при підписанні договорів поруки були ознайомлені та давали свою згоду на сплату штрафних санкцій, передбачених п. 5.1 та п. 5.2 Кредитного договору, а саме, у разі порушення позичальником умов кредитного договору сплатити банку два види штрафів: пеню у розмірі подвійної облікової ставки України та штраф у розмір 10 % відсотків від суми кредиту.

Проте, 30 листопада 2010 року між позичальником та банком укладена додаткова угода до кредитного договору, згідно якої сторони домовились викласти кредитний договір у новій редакції. З зазначеною додатковою угодою поручителі ОСОБА_2 і ОСОБА_3 не були ознайомлені, на її укладення своєї згоди не давали, що підтверджується відсутністю будь-яких доказів про зворотне. Згідно статті 4 додаткової угоди, на позичальника, окрім штрафів, що були визначені в п. 5.1 та п. 5.2 кредитного договору покладений обов'язок сплатити банку третій вид штрафу у розмірі 5 % від суми залишку по кредиту, у разі порушення позичальником вимог п. п. 3.3.2 - 3.3.13, 3.3.15 - 3.3.23 цього договору. За сплату вказаного третього виду штрафу поручитель не поручався. Отже, при укладенні додаткової угоди було змінено основне зобов'язання шляхом покладення на позичальника обов'язку сплати додаткового штрафу у розмірі 5 % від суми залишку по кредиту, внаслідок чого обсяг відповідальності поручителів збільшився без згоди останніх.

Вищевикладене збільшення обсягу відповідальності поручителів ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підтверджується розрахунком та позовом банку, згідно яких останній просить стягнути з поручителя ОСОБА_2, як солідарного боржника, штраф у розмірі 16671.43 грн. згідно додаткової угоди, на підписання якої поручитель ОСОБА_2 своєї згоди не давав (така ж ситуація і з іншим поручителем).

Таким чином договори поруки № 847057/ФЛ-П від 04 липня 2008 року і № 847057/ФЛ-П/2 від 04 липня 2008 року слід визнати припиненим з 30 листопада 2010 року на підставі ч. 1 ст. 559 ЦК України, у зв'язку зі зміною основного зобов'язання без згоди поручителів, внаслідок чого обсяг відповідальності останніх збільшився. 30 листопада 2010 року банк та позичальник без згоди поручителів розширили зміст основного зобов'язання щодо плати за користування ним, внаслідок чого обсяг відповідальності поручителів збільшився: згідно п. 1.1.2 додаткової угоди позичальник, починаючи з 20 травня 2011 року зобов'язаний сплатити банку комісію за консультації по кредитних операціях у розмірі 75% від суми залишку по кредиту. Як вже зазначено вище, з додатковою угодою поручителі не були ознайомлені, на її укладення своєї згоди не давали. При укладенні кредитного договору та договорів поруки вищезазначеної комісії не існувало, а тому за сплату цієї комісії позичальником поручителі не поручалися. Таким чином, при укладенні додаткової угоди банк та позичальник розширили зміст основного зобов'язання щодо плати за користування ним, внаслідок чого обсяг відповідальності поручителів збільшився без згоди останніх, що згідно ч. 1 ст. 559 ЦК України є підставою для припинення поруки ОСОБА_2 і ОСОБА_3.

Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.

Тобто, позивач (банк) повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права відповідачів. Однак, жодних доказiв представником позивача до суду не надано.

Згідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Положення ст. 627 ЦК України встановлюють, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до змісту ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Згідно ст. 627 ЦК України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 212, ч. 2 ст. 632 ЦК України, договір укладений сторонами, має умови, які повинні виконуватися. Позивач і відповідачі, зі свого боку погодилися з такими умовами договору, підписавши кредитний договір особисто.

Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідачі заперечують будь-якi (крім договірних) домовленості i зобов'язання стосовно позивача відносно кредиту, предмета спору, поруки, строку позовної давності та його пропуску без поважних причин, позивач не довів незаконність дій відповідачів з цього питання. Твердження представника позивача про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що сторони в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, сторони могли б в передбаченому законом порядку скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі представником позивача (банку) цього зроблено не було.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов банку не підлягає задоволенню.

Не може суд прийняти до уваги наполягання представника позивача на позові, оскільки вони спростовуються вищенаведеним та нічим об'єктивно не підтверджується, позовні вимоги банку не змінювалися, уточнення стосувалися лише суми стягнення, а не порядку, конкретизації, умов та інш. (солідарно і з кого конкретно та в якому порядку /відсутня солідарна відповідальність між поручителями/, різні рахунки /картковий і для розрахунку по кредиту/ і немає договорів на них, строк позовної давності /чому він пропущений і які причини/, умови виконання додаткової угоди та інш.).

При таких обставинах суд вважає можливим Публічному акціонерному товариству комерційний банк «Надра» в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити; договір поруки № 847057/ФЛ-П від 04 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 і ПАТ КБ «Надра» (раніше ВАТ КБ «Надра»), визнати припиненим з 30 листопада 2010 року і стягнути з ПАТ КБ «Надра» на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.; договір поруки № 847057/ФЛ-П/2 від 04 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 і ПАТ КБ «Надра» (раніше ВАТ КБ «Надра»), визнати припиненим з 30 листопада 2010 року і стягнути з ПАТ КБ «Надра» на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

Таким чином позовні вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором та витрат не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і не підлягають задоволенню, зустрічні позовні вимоги знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 509, 510, 526, 527, 530, 532, 533, 534, 536, 545, 546, 549, 550, 551, 559, 610, 611, 612, 629, 1048-1050 ЦК України, ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів», ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Публічному акціонерному товариству комерційний банк «Надра» в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Договір поруки № 847057/ФЛ-П від 04 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_2 і Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (раніше ВАТ КБ «Надра»), визнати припиненим з 30 листопада 2010 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

Договір поруки № 847057/ФЛ-П/2 від 04 липня 2008 року, укладений між ОСОБА_3 і Публічним акціонерним товариством комерційний банк «Надра» (раніше ВАТ КБ «Надра»), визнати припиненим з 30 листопада 2010 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Надра» на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя -