Ухвала суду № 39129174, 26.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2014 р. Справа № 171093/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів :

головуючого судді: Запотічного І.І.,

суддів: Довгої О.І., Ліщинського А.М.,

при секретарі судового засідання: Нефедовій А.О.,

з участю представника позивача: Лукянчука С.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державного підприємства «Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.09.2010 року у справі № 2а-4124/10/1770 за адміністративним позовом Відкритого акціонерного товариства «Рівнеазот» до Державного підприємства «Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» про визнання нечинними постанов,

В С Т А Н О В И В:

26.08.2010 року Відкрите акціонерне товариство «Рівнеазот» звернулося в суд з позовом до Державного підприємства «Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» про визнання нечинною постанови № 96 від 18 червня 2010 року про накладення штрафу в сумі 24211 грн. та постанови № 97 від 18 червня 2010 року про накладення штрафу в сумі 4751 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 23.09.2010 року позовні вимоги ВАТ «Рівнеазот» задоволено в повному обсязі, визнано нечинними постанову Державного підприємства «Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» № 96 від 18 червня 2010 року про накладення на ВАТ «Рівнеазот» штрафу в сумі 24 тис. 211 грн. та постанову № 97 від 18 червня 2010 року про накладення на ВАТ «Рівнеазот» штрафу в сумі 4 тис. 751 грн.

Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції ДП «Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» оскаржило її подавши до Львівського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу, та з наведених в ній підстав з посиланням на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного рішення, норм матеріального права та неповне з'ясування всіх обставин справи просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду та прийняти нову постанову, якою відмовити ВАТ «Рівнеазот» в задоволенні позовних вимог.

Представник позивача в судовому засіданні заперечив проти вимог апеляційної скарги, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Апелянт, згідно поданого клопотання просив розгляд справи проводити без участі його представника.

Заслухавши суддю-доповідача та представника позивача, дослідивши матеріали справи, вивчивши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для її задоволення виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на підставі рішення про перевірку № 164 від 31.05.2010 року Державним підприємством «Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» проведено планову перевірку додержання ВАТ «Рівнеазот» вимог стандартів, норм та правил, а саме: ДСТУ 4817:2007 «Діоксид вуглецю газоподібний і скраплений. Технічні умови, ТУ У 24.1-05607824-041-2004 «Вапняково-аміачна селітра. Технічні умови», ГОСТ 2-85 «Селитра аммиачная. Технические условия».

В ході перевірки перевіряючими було встановлено порушення ВАТ «Рівнеазот» вимог ч. 3 ст. 5 Декрету КМУ 46-93, а саме неналежне маркування діоксиду вуглецю скрапленого високого тиску 1 сорту в балонах та маркуванні діоксиду вуглецю скрапленого високого тиску 2 сорту в балонах; вимог ст. 13 Закону України «Про підтвердження відповідності» у зв'язку із введенням в дію нового ДСТУ 4817:2007 «Діоксид вуглецю газоподібний і скраплений» та втратою чинності ГОСТом 8050-85 «Двуокись углерода газообразная и жидкая. Технические условия», що полягало у непереоформлені сертифікату відповідності № UA1.016.0004785-09, про що складено акт планової перевірки додержання вимог стандартів, норм і правил № 105 від 18 червня 2010 року.

За результатами перевірки ДП «Рівнестандартметрологія» було винесено оскаржувані постанови про накладення штрафу від 18.06.2010 року № 96, якою на ВАТ «Рівнеазот» накладено штраф у розмірі 24211 грн. та постанову № 97, якою накладено штраф у розмірі 4751 грн.

Відповідно до Преамбули Декрету Кабінету Міністрів України «Про стандартизацію і сертифікацію» від 10.05.1993 року, вказаний Декрет визначає правові та економічні основи систем стандартизації та сертифікації, встановлює організаційні форми їх функціонування на території України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 5 вказаного Декрету вимоги в стандартах можуть бути обов'язковими та рекомендованими.

Згідно ч. 3 ст. 5 цього ж Декрету, чинною на момент виникнення спірних правовідносин, обов'язкові вимоги стандартів підлягають безумовному виконанню всіма підприємствами, на діяльність яких поширюється дія стандартів. Рекомендовані вимоги державних стандартів України підлягають безумовному виконанню, якщо: це передбачено чинними актами законодавства; ці вимоги включено до договорів на розроблення, виготовлення та поставку продукції; виготівником (постачальником) продукції зроблено заяву про відповідність продукції цим стандартам.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що відповідно до ч. 2 ст. 5 Декрету «Про стандартизацію і сертифікацію» до обов'язкових вимог належать: вимоги, що забезпечують безпеку продукції для життя, здоров'я і майна громадян, її сумісність і взаємозамінність, охорону навколишнього природного середовища і вимоги до методів випробувань цих показників; вимоги техніки безпеки і гігієни праці з посиланням на відповідні санітарні норми і правила; метрологічні норми, правила, вимоги та положення, що забезпечують достовірність і єдність вимірювань; положення, що забезпечують технічну єдність під час розроблення, виготовлення, експлуатації (застосування) продукції.

Всі інші вимоги, які містяться в стандартах, є рекомендованими, тобто не є обов'язковими до застосування.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, 15 квітня 1994 року Україна стала стороною в «Угоді про технічні бар'єри у торгівлі» (далі Угода), яка була укладена між членами Світової Організації Торгівлі, дія якої поширюється на всі товари. Додаток 1 до Угоди визначає стандарт як документ, який затверджено визнаним органом і який визначає призначені для загального і багатократного використання правила, інструкції або характеристики товарів чи пов'язаних з ними виробничих процесів або способів виробництва, дотримання яких є необов'язковим.

Стаття 11 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» та ст. 1 Закону України «Про стандартизацію» дають такі ж саме визначення стандарту і вказують на те, що дотримання стандарту є необов'язковим. Обов'язковим для дотримання, як Угода, так і Закони визначають технічний регламент, тобто документ, у якому визначено характеристики товару або пов'язані з ним виробничі процеси чи способи виробництва, включаючи чинні адміністративні положення, дотримання яких є обов'язковим.

Згідно вимог ч. 3 ст. 11 Закону України «Про стандарти, технічні регламенти та процедури оцінки відповідності» стандарти застосовуються на добровільній основі, за винятком випадків, коли застосування цих стандартів вимагають технічні регламенти.

Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції, та вважає, що як міжнародне законодавство, так і закони України закріплюють принцип добровільності застосування стандартів і визначають обов'язковість застосування стандарту лише у разі наявності посилання на нього в технічному регламенті. Відсутність технічного регламенту, який би регулював порядок виробництва, пакування тощо, діоксиду вуглецю свідчить про добровільність застосування ДСТУ 4817:2007.

Згідно ч. 1 ст. 15 Декрету КМУ 46-93 сертифікація на відповідність обов'язковим вимогам нормативних документів проводиться виключно в державній системі сертифікації. Згідно сертифіката відповідності UA1.016.0004785-09 діоксиду вуглецю газоподібного і скрапленого, сертифікація проводилася на відповідність діоксиду вуглецю вимогам пп. 1, 9, 10 табл. 2 ГОСТ 8050-85 щодо об'ємної частки двоокису вуглецю, масової частки води та масової концентрації водяних парів, тобто вимог, які є обов'язковими для діоксиду вуглецю. В сертифікаті відсутні відомості щодо необхідності обов'язкового дотримання вимог маркування та усіх інших положень(не перелічених в сертифікаті), а тому вони є необов'язковими. З початку дії ДСТУ 4817:2007 вимоги щодо об'ємної частки двоокису вуглецю, масової частки води та масової концентрації водяних парів викладені в таблиці 1 Розділу 4 «Загальні технічні вимоги».

Крім цього, з аналізу підпункту 8 пункту 1 ст. 8 Декрету КМУ «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальності за їх порушення» вбачається, що маркування є обов'язковою вимогою лише при випуску і реалізації підвищено небезпечної продукції (яди, ядохімікати, вибухо- та вогненебезпечні речовини тощо) без належного попереджувального маркування, а також без інструкції щодо експлуатації, зберігання, транспортування. Порушення вимог щодо маркування є окремим порушенням і не підпадає під норму підпункту 2 пункту 1 ст. 8 Декрету КМУ «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальності за їх порушення». Згідно розділу 8 ДСТУ 4817:2007 діоксид вуглецю поставляється в балонах, в той час як низькотемпературний діоксид вуглецю транспортується в ізотермічних посудинах згідно ГОСТ 19622.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висноком суду першої інстанції, що наявність чи відсутність на маркуванні класифікаційного шифру безпеки вантажу в даному випадку не відіграє ніякої ролі, оскільки для різних видів діоксиду вуглецю передбачені різні форми його зберігання і поставки.

Таким чином, колегія суддів вважає, що наявність чи відсутність адреси виробника, зазначення чи не зазначення про те, що діоксид вуглецю - високого тиску, класифікаційного шифру маркування, що характеризує транспортну безпечність не відносяться до вимог, які є обов'язковими, а отже носять виключно рекомендаційний характер, а тому сама продукція відповідає вимогам стандартів, норм і правил, відтак ВАТ «Рівнеазот» при маркуванні продукції марки «Діоксид вуглецю скраплений високого тиску 1 сорту в балонах» та «Діоксид вуглецю скрапленого високого тиску 2 сорту в балонах», порушень чинного законодавства, які могли бути підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, допущено не було.

Положеннями ч. 1 ст. 2 Декрету КМУ «Про державний нагляд за додержанням стандартів, норм і правил та відповідальність за їх порушення» визначено, що державні центри стандартизації, метрології та сертифікації уповноважені здійснювати нагляд за додержанням стандартів виключно в частині вимог, пов'язаних з якістю продукції. Вимоги, які характеризують, в даному випадку, якість діоксиду вуглецю це вимоги щодо об'ємної частки двоокису вуглецю, масової частки води та масової концентрації водяних парів, оскільки саме ці показники є якісними показниками для діоксиду вуглецю і впливають на ефективність роботи вогнегасників. Сертифікація продукції проводилася на відповідність цим показникам, і вони є обов'язковими для цієї продукції.

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції щодо під ставності позовних вимог ВАТ «Рівнеазот», а відтак судом першої інстанції правомірно визнано нечинними постанови ДП «Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» № 96 від 18 червня 2010 року про накладення штрафу в сумі 24211 грн. та постанови № 97 від 18 червня 2010 року про накладення штрафу в сумі 4751 грн.

Відповідно до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин колегія суддів апеляційного суду приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги ДП «Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу ДП «Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись статтями 160 ч.3, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Рівненський науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації» залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 23.09.2010 року у справі № 2а-4124/10/1770- без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя І.І. Запотічний

Судді О.І.Довга

А.М.Ліщинський

Повний текст ухвали складений 30.05.2014 року.