Ухвала суду № 39128083, 04.06.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2014 року Справа № 5335/13/876

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Шавеля Р.М.,

суддів Костіва М.В. та Савицької Н.В.,

з участю секретаря судового засідання - Гнатик А.З.,

а також сторін (їх представників):

від позивачів - ОСОБА_1;

від третіх осіб - ОСОБА_2;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на постанову Берегівського районного суду Закарпатської обл. від 27.02.2013р. в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до Дийдянської сільської ради Берегівського району Закарпатської обл., треті особи без самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, Міськрайонне управління Держкомзему у місті Берегово і Берегівському районі Закарпатської обл., про визнання протиправними та скасування рішень органу місцевого самоврядування, зобов'язання передати у власність земельні ділянки, -

В С Т А Н О В И Л А:

08.11.2012р. позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до суду із адміністративним позовом, у якому просили визнати протиправними та скасувати рішення 14-ї позачергової сесії VI скликання Дийдянської сільської ради Берегівського району № 169 від 23.11.2011р. «Про передачу земельної ділянки у власність», яким передано гр.ОСОБА_4 у власність земельну ділянку в розмірі 0,0247 га за адресою: АДРЕСА_1 для індивідуального дачного будівництва; рішення 14-ї позачергової сесії VI скликання Дийдянської сільської ради Берегівського району № 170 від 23.11.2011р. «Про передачу земельної ділянки у власність», яким передано гр.ОСОБА_5 у власність земельну ділянку в розмірі 0,0247 га. за адресою: АДРЕСА_2 для індивідуального дачного будівництва; рішення 14-ї позачергової сесії VI скликання Дийдянської сільської ради Берегівського району № 171 від 23.11.2011р. «Про передачу земельної ділянки у власність», яким передано гр.ОСОБА_6 у власність земельну ділянку в розмірі 0,0247 га за адресою: АДРЕСА_3 для індивідуального дачного будівництва; рішення 14-ї позачергової сесії VI скликання Дийдянської сільської ради Берегівського району № 172 від 23.11.2011р. «Про передачу земельної ділянки у власність», яким передано гр.ОСОБА_7 у власність земельну ділянку в розмірі 0,0247 га за адресою: АДРЕСА_5 для індивідуального дачного будівництва; рішення 20-ї сесії VI скликання Дийдянської сільської ради Берегівського району № 6 від 12.10.2012р. «Про розгляд заяви гр.ОСОБА_1.», яким відмовлено ОСОБА_1 на приватизацію земельної ділянки в АДРЕСА_1 в зв'язку з закінченням договору оренди у 2009 році; рішення 20-ї сесії VI скликання Дийдянської сільської ради Берегівського району № 7 від 12.10.2012р. «Про розгляд заяви гр.ОСОБА_3.», яким відмовлено ОСОБА_3 на приватизацію земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 в зв'язку з закінченням договору оренди у 2009 році; зобов'язати Дийдянську сільську раду Берегівського району передати у власність ОСОБА_3 та ОСОБА_1 земельні ділянки площею 0,0300 га для індивідуального дачного будівництва в АДРЕСА_1, що знаходяться в їх користуванні з 2004 року; стягнути з відповідача на користь позивачів понесені судові витрати (а.с.4-8).

Ухвалою суду від 09.01.2013р. задоволено клопотання позивачів та заборонено Дийдянській сільській раді Берегівського району Закарпатської обл. та Міськрайонному управлінню Держкомзему у місті Берегово і Берегівському районі Закарпатської обл. вчиняти дії щодо оформлення та видачі державних актів на право власності на землю на підставі рішень Дийдянської сільської ради Берегівського району Закарпатської обл. №№ 169-172 від 23.11.2011р. (а.с.136-137).

Постановою Берегівського районного суду Закарпатської обл. від 27.02.2013р. у задоволенні заявленого позову відмовлено, вжиті судом заходи забезпечення позову скасовані (а.с.169-171).

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржили позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_1, які покликаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просять постанову суду скасувати та прийняти нове рішення, яким заявлений позов задоволити (а.с.181-185).

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовують тим, що апелянтами були орендовані на підставі договорів оренди від 29.06.2004р. земельні ділянки, які у подальшому відповідачем безпідставно передані у власність третім особам. При цьому, свої обов'язки орендарів вони виконували належним чином, до цього часу спірні ділянки перебувають у їхньому фактичному користуванні. У порядку Закону України «Про оренду землі» договори оренди продовжили свою чинність, оскільки апелянти продовжили користуватися об'єктами оренди, письмові заперечення від орендодавця не надходили. За таких обставин спірні рішення відповідача №№ 169-172 від 23.11.2011р. порушуються права апелянтів; сільською радою не приймалися рішення про вилучення земельних ділянок з їхнього користування, реєстрація права власності та правовстановлюючі документи на землю були скасовані лише 18.07.2012р., через що на момент прийняття спірних рішень земля не перебувала у власності відповідача. За наведених обставин відповідач неправомірно відмовив у задоволенні їхніх заяв про передачу земельних ділянок у власність.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивачів на підтримання поданої скарги, заперечення представника третіх осіб, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що подана скарга не підлягає до задоволення, з наступних мотивів.

Відмовляючи у задоволенні заявленого позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент звернення до суду із розглядуваним позовом позивачі не були орендарями спірних земельних ділянок, оскільки строк договорів оренди, укладених з Дийдянською сільською радою Берегівського району Закарпатської обл., закінчився 29.06.2009р.; рішення про їх поновлення сільська рада не приймала, а тому спірними рішеннями №№ 169-172 від 23.11.2011р. не були порушені права позивачів. Також не підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов'язання відповідача передати позивачам спірні ділянки у власність, оскільки в такому випадку суд вийшов би за межі своїх повноважень та фактично підмінив би орган місцевого самоврядування.

Колегія суддів вважає, що наведені висновки суду першої інстанції є правильними, оскільки ґрунтуються на фактичних обставинах справи та відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Як слідує з матеріалів справи, відповідно до договорів оренди, укладених 29.06.2004р. між Дийдянською сільською радою Берегівського району Закарпатської обл. та позивачами, останнім було передано в оренду на строк 5 років земельні ділянки площею 0,0300 га для ведення дачного будівництва на території колишнього пісочного кар'єру (на вул.Дачна в с.Дийда) (а.с.9-17, 20-28).

Рішенням Дийдянської сільської ради Берегівського району Закарпатської обл. № 14 від 12.01.2007р. «Про розірвання договорів оренди земельної ділянки» спірні ділянки були вилучені у позивачів.

Постановою Берегівського районного суду Закарпатської обл. від 11.08.2008р. в справі № 2а-29/08р. скасовано рішення Дийдянської сільської ради Берегівського району Закарпатської обл. № 14 від 12.01.2007р. в частині вилучення земельних ділянок від позивачів (а.с.31).

Під час розгляду вказаної справи рішенням Дийдянської сільської ради Берегівського району Закарпатської обл. № 81 від 19.09.2007р. орендовані позивачами земельні ділянки були передані у власність громадянам ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_6, ОСОБА_7, у подальшому останні отримали правовстановлюючі документи на землю.

Поряд з цим, рішенням Берегівського районного суду Закарпатської обл. від 05.05.2010р. по справі № 2-14/10 позивачам було відмовлено у задоволенні позову про визнання протиправним рішення Дийдянської сільської ради № 81 від 19.09.2007р. в частині передачі у приватну власність ОСОБА_8. ОСОБА_9 ОСОБА_6, ОСОБА_7 земельних ділянок по АДРЕСА_1, визнання незаконними та скасування державних актів на право власності на земельні ділянки. Рішенням апеляційного суду Закарпатської обл. від 26.11.2010р рішення суду першої інстанції скасовано та заявлений позов задоволено (а.с.32-33).

01.06.2009р. відповідно до договорів купівлі-продажу земельних ділянок ОСОБА_8 продав ділянку ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_6 продали свої ділянки ОСОБА_10, а ОСОБА_9 продала ділянку ОСОБА_4

Рішенням Берегівського районного суду Закарпатської обл. від 19.04.2011р. в справі № 2-109/11 вказані договори купівлі-продажу земельних ділянок від 01.06.2009р. визнані нікчемними (а.с.34). Рішенням апеляційного суду Закарпатської обл. від 30.06.2011р. рішення суду першої інстанції у частині задоволення позову до ОСОБА_6 та ОСОБА_10 про визнання нікчемним укладеного між ними 01.06.2009р. договору купівлі-продажу земельної ділянки по АДРЕСА_4 скасовано, у задоволенні цієї вимоги відмовлено (а.с.35-36).

Рішенням Берегівського районного суду від 23.09.2011р. в справі № 2- 666/11р. задоволено позов ОСОБА_3 до ОСОБА_10 про витребування земельної ділянки із чужого незаконного володіння (а.с.37).

Поряд з цим, позивачі зверталися до відповідача із заявами, в яких просили продовжити строк договорів оренди землі від 29.06.2004р. на 49 років або передати спірні ділянки їм у власність (а.с.38-50).

23.04.2009р. відповідачем за результати розгляду вказаних заяв були прийняті рішення №№ 78-79 «Про закінчення терміну дії договору оренди землі», згідно яких сільська рада не продовжила строк дії договорів оренди, укладених з позивачами (а.с.87-88).

У подальшому з цих же мотивів були прийняті відповідачем рішення №№ 176, 177 від 10.08.2009р. (а.с.89-90).

23.11.2011р. відповідачем прийняті рішення №№ 169, 170, 171, 172 «Про передачу земельної ділянки у власність», відповідно до яких передані у приватну власність земельні ділянки в розмірі 0,0247 га для індивідуального дачного будівництва відповідно: ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_1 , ОСОБА_5 - АДРЕСА_2 , ОСОБА_6 - АДРЕСА_3 та ОСОБА_7 - АДРЕСА_5 (а.с.58-61).

Згідно листа Головного управління Держкомзему у Закарпатській обл. № 07/07/2709 від 19.07.2012р. реєстрація права власності та державних актів на право власності на земельні ділянки, зазначені у зверненнях позивачів, скасовані 18.07.2012р. (а.с.52).

Також відповідачем відмовлено позивачам у приватизації спірних ділянок, про що прийняті рішення сільської ради №№ 6 і 7 від 12.10.2012р. (а.с.62, 63).

Вирішуючи наведений спір, суд першої інстанції вірно виходив з того, що згідно з ч.1 ст.33 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Згідно зі ст.13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Частиною 1 ст.116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Зі змісту ч.1 ст.124 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) вбачається, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до п.34 ст.24 Закону України «Про місцеве самоврядування» до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради - сесії.

Отже, виходячи з того, що діючим на момент виникнення спірних правовідносин законодавством не передбачено автоматичного поновлення договорів оренди землі, реалізація переважного права на поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін можлива лише за наявності рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. За відсутності такого рішення неможливо зобов'язати цей орган в судовому порядку укласти такий договір або поновити його, адже таке зобов'язання суперечитиме вимогам законодавства.

Таким чином, строк дії договорів оренди, укладених між позивачами та Дийдянською сільською радою Берегівського району Закарпатської обл., закінчився 29.06.2009р., рішення про їх поновлення сільська рада не приймала, через що після цієї дати правовідносини щодо оренди слід вважати припиненими.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що оскільки на момент звернення до суду із розглядуваним позовом позивачі не були орендарями спірних земельних ділянок, тому спірними рішеннями №№ 169-172 від 23.11.2011р. фактично не були порушені права позивачів.

Подані позивачами заяви про продовження строку оренди спірних земельних ділянок були відповідачем в установленому порядку розглянуті, прийняті за цими зверненнями рішення не оскаржені в судовому порядку (а.с.62-63).

За таких обставин відповідач правомірно відмовив й у задоволенні заяв позивачів про приватизацію спірних ділянок.

Доводи апелянтів в іншій частині на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про безпідставність та необгрунтованість заявленого позову, а тому заявлений позов не підлягає до задоволення, з вищевикладених мотивів.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.94, ч.3 ст.160, ст.ст.195, 196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 254 КАС України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на постанову Берегівського районного суду Закарпатської обл. від 27.02.2013р. в адміністративній справі № 701/2891/12 залишити без задоволення, а вказану постанову суду - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий суддя: Р.М.Шавель

Судді: М.В.Костів

Н.В.Савицька