Постанова № 39127970, 27.05.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 р. Справа № 804/5625/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Луніної О.С. розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2014 року ОСОБА_2 (далі - позивач) звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до голови Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області (далі - відповідача) в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність виконуючого обов'язки голови Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області по неприйнятті рішення про виділення додаткових 1,7938 га землі та видати державний акт на вказаний розмір земельної ділянки;

- зобов'язати Межівську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області прийняти рішення про виділення додаткових 1,7938 га землі та видати державний акт на вказаний розмір земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що на підставі рішення Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області №49/3-р-05 від 25.02.2005 р. він мав отримати земельну ділянку розміром 5,9 га в умовних кадастрових одиницях, однак відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 24.12.2007 р. отримав земельну ділянку площею лише 4,1062 га. Бездіяльність відповідача вважає протиправною, оскільки останній зобов'язаний був прийняти рішення про виділення йому додаткових 1,7938 га та видати державний акт на вказаний розмір земельної ділянки, тому вимушений звернутись до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.

Судом здійснено заміну первинного відповідача - голову Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області на належного відповідача - Межівську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області.

Позивач у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, наполягав на їх задоволенні з викладених підстав.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, про причини неявки суду не повідомили. Надіслали до суду письмові заперечення проти позову, в яких вказують, що земельна ділянка загальною площею 4,1062 га., яка знаходиться у власності позивача, виділена в натурі (на місцевості) у фізичних гектарах вірно, без порушення вимог чинного законодавства. Підстав для виділення додаткової земельної частки (паю) в натурі на місцевості розміром 1,7938 га на території Райпільської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області не має. Просять розглянути справу без участі їх представника та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України), якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Враховуючи викладене, суд вважає за можливе перейти до розгляду справи в письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються вимоги позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що згідно сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДП №0098082 від 26.03.1997 р. ОСОБА_2 на підставі рішення Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 14.03.1997 р. №107-р надано право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «13-річчя Жовтня», розміром 5,90 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості). Вартість земельної частки (паю) становить 22 854,00 грн.

На підставі договору дарування №1006 від 17.05.2000 р. право на земельну частку (пай) передано ОСОБА_2, розмір земельної частки (паю) - 5,90 в умовних кадастрових гектарах, вартість земельної частки (паю) - 22 854,00 грн.

24.12.2007 р. Межівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області видано ОСОБА_2 державний акт на право власності на земельну ділянку, відповідно до якого останній на підставі розпорядження Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області №49/3-р-05 від 25.02.2005 р. є власником земельної ділянки площею 4,1062 га у межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Райпільської сільської ради Межівського району Дніпропетровської області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Листом №902/13-31 від 31.10.2013 р. Межівська районна державна адміністрація Дніпропетровської області надала ОСОБА_2 відповідь на його заяву від 08.10.2013 р. про те, що відповідно до сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДП №0098082 від 26.03.1997 р. розмір земельної частки (паю) становить 5,90 умовних кадастрових гектарів, вартість земельної частки (паю) становить 22 854,00 грн. без урахування коефіцієнта індексації. За розпорядженням голови Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області №49/3-р-05 від 25.02.2005 р. виділено в натурі (на місцевості) згідно Схеми поділу земельних ділянок на окремі частки (паї) 4,1062 га та відповідно видано державний акт на право власності на земельну ділянку. Вартість земельної ділянки становить 22 854,00 грн. без урахування коефіцієнта індексації.

Згідно зі ст. ст. 13, 14 Конституції України, кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За ст. 19 Конституції України, правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" розподіл земельних ділянок у межах одного сільськогосподарського підприємства між власниками земельних часток (паїв), які подали заяви про виділення належних їм земельних часток (паїв) в натурі (на місцевості), проводиться відповідною сільською, селищною, міською радою чи районною державною адміністрацією за місцем розташування земельних ділянок на зборах власників земельних часток (паїв) згідно з проектом землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).

Згідно Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» від 10.11.1994 року за № 666/94 (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) кожному члену підприємства, кооперативу, товариства видається сертифікат на право приватної власності на земельну частку (пай) із зазначенням у ньому розміру частки (паю) в умовних кадастрових гектарах, а також у вартісному виразі. Кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства має право безперешкодно вийти з нього та одержати безкоштовно у приватну власність свою частку землі (пай) у натурі (на місцевості), що засвідчується державним актом на право приватної власності на землю. Право на земельну частку (пай) може бути об'єктом купівлі-продажу, дарування, міни, успадкування, застави.

Відповідно до п. «в» ч. 1, ч. 3 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» від 03.12.1999 р. за № 1529/99 з метою забезпечення реалізації державної аграрної політики, прискорення реформування та розвитку аграрного сектора економіки на засадах приватної власності, відповідно до ч. 4 ст. 13 та керуючись ст.. 102 Конституції України постановлено: Кабінету Міністрів України, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, обласним та Севастопольській міській державним адміністраціям здійснити організаційні заходи щодо забезпечення протягом 2000 - 2002 років видачі в установленому порядку державних актів на право приватної власності на землю усім бажаючим власникам сертифікатів на право на земельну частку (пай).

У ході реалізації положень цього ж Указу, інших актів Президента України щодо реформування колективних сільськогосподарських підприємств та створення приватних (приватно-орендних) сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, які засновуються на приватній власності, а також під час укладення договорів оренди земельних часток (паїв) виходити з того, що сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом, що засвідчує право володіти, користуватися та розпоряджатися зазначеною часткою.

Отже, земельний сертифікат є правовстановлюючим документом, що засвідчує право особи на земельну частку й містить відомості про її вартість та розмір в умовних гектарах.

Згідно п. п. 16, 17 розділу X Земельного кодексу України, громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю. Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 є власником на підставі договору дарування №1006 від 17.05.2000 р. сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДП №0098082 від 26.03.1997 р., в якому визначено його право на земельну частку (пай) розміром 5,90 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Як зазначалось вище, сертифікат на право на земельну частку (пай) є правовстановлюючим документом і підлягав заміні на державний акт на право приватної власності на землю.

Однак, під час виділення в натурі (на місцевості) земельної ділянки Межівською районною державною адміністрацією Дніпропетровської області використано технічну документацію по складанню Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї), яка розроблена у відповідності з методичними рекомендаціями «Щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій», затвердженими наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Української академії аграрних наук від 04.06.1996 р. №47/172/48, в результаті чого ОСОБА_2 став власником земельної ділянки площею 4,1062 га, замість земельної ділянки площею 5,90 га.

Проаналізувавши норми методичних рекомендацій «Щодо порядку передачі земельної частки (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій», суд зауважує, що по-перше, вони носять рекомендаційний характер, а по-друге, не містять жодних посилань на те, що в залежності від зміни вартості виділеної земельної ділянки залежить її площа, а також будь-яких посилань на коефіцієнт індексації.

Таким чином, ОСОБА_2, маючи право на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ДП №0098082 від 26.03.1997 р., як власник частки (паю) в колективній власності у розмірі 5,90 га. не реалізував його у повному обсязі, що є порушенням його права.

Крім того, відповідно до ст. 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 01 червня 2006 року визначено, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини від 24 червня 2003 року у справі «Стретч проти Об'єднаного Королівства», виходячи зі змісту пунктів 32-34 вищевказаного рішення Європейського суду з прав людини, відповідно до усталеної практики, «майно» розглядають як «існуюче майно» або активи, включаючи вимоги, стосовно яких заявник може заявити, що він має, принаймні, «законні очікування» отримання ефективної реалізації права власності.

Суд звертає увагу, що особи, які набувають право власності, мають обґрунтовані очікування щодо дотримання відповідачем при прийнятті ним управлінського рішення, вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, тобто розраховують на те, що орган діятиме на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений чинним законодавством України.

Отже, ОСОБА_2 не може бути позбавлений права на земельну ділянку площею 5,90 га, як зазначено в його правовстановлюючому документі - сертифікаті на право на земельну частку (пай) серії ДП №0098082 від 26.03.1997 р. з огляду на вимоги національного законодавства в розрізі конкретних обставин даної справи, так і враховуючи вимоги Конвенції та практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги за заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 1 ст. 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Враховуючи, що дії Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області всупереч ст. 19 Конституції України вчинені не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, суд з метою захисту прав, свобод та інтересів ОСОБА_2 визнає протиправною бездіяльність Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, яка полягала у неприйнятті рішення про виділення ОСОБА_2 додаткових 1,79438 га землі, і зобов'язує Межівську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області прийняти рішення про виділення додаткових 1,7938 га землі та видати державний акт на вказаний розмір земельної ділянки.

Щодо тверджень Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області стосовно пропуску ОСОБА_2 строків звернення до суду, то суд їх вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

Як зазначає ОСОБА_2 про відмову у виділенні додаткових 1,7938 га землі останній дізнався 31.10.2013 р. з листа Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області №902/13-31, копія якого міститься у справі, а звернувся до адміністративного суду згідно поштового конверту, оригінал якого міститься у справі, 16.04.2014 р.

Згідно ч. 2 ст. 99 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем не було пропущено строків звернення до адміністративного суду та приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії є такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України. Виходячи з цього, сплачений позивачем судовий збір, що підтверджується квитанціями, які містяться в матеріалах справи, підлягає компенсації з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 71, 72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Межівської районної державної адміністрації Дніпропетровської області, що полягає у неприйнятті рішення про виділення ОСОБА_2 додаткових 1,7938 га землі.

Зобов'язати Межівську районну державну адміністрацію Дніпропетровської області прийняти рішення про виділення ОСОБА_2 додаткових 1,79438 га землі та видати державний акт на вказаний розмір земельної ділянки.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у сумі 68,00 (шістдесят вісім гривень 00 копійок) грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна, скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили відповідно до вимог ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна