Постанова № 39123274, 02.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2014 р. Справа№ 910/24852/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 02.06.2014 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Техноком-3» на рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2014 року

у справі №910/24852/13 (суддя Пукшин Л.Г.)

за позовом комунального підприємства «Київський метрополітен»

до товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Техноком-3»

про стягнення 50 201,76 грн., розірвання договорів, виселення з приміщення,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 05.03.2014 року у справі №910/24852/13 позов задоволено повністю. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість по орендній платі за договором оренди від 10.08.2007 № 116-Упр(ДВ)-07 в розмірі 6461,36 грн., 3 % річних в розмірі 2583,41 грн., пеню в розмірі 3123,78 грн., 3 % річних в сумі 28,13 грн. за прострочення зобов'язань за договором №В-97-10 від 16.07.2010 року, пеню в сумі 126,69 грн. за прострочення зобов'язань за договором №В-97-10 від 16.07.2010 року, судовий збір у розмірі 4014,50 грн. Розірвано договір оренди від 10.08.2007 року №116-Упр(ДВ)-07, укладений між Комунальним підприємством «Київський метрополітен» та ТОВ фірмою «Техноком-3». Розірвано договір на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна від 16.07.2010 року №В-97-10. Виселено товариство з обмеженою відповідальністю фірму «Техноком-3» з частини вестибюлю (переходу), визначеної тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском), загальною площею 8,08 кв.м. за адресою: м. Київ, станція метро «Палац Спорту».

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, товариство з обмеженою відповідальністю фірма «Техноком-3» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції в частині розірвання договору оренди від 10.08.2007 року №11-Упр(ДВ)-07 та договору на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна №В-97-10 від 16.07.2010 року і виселення відповідача з орендованого нерухомого майна та прийняти нове рішення суду в цій частині, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про розірвання договорів №116-Упр(ДВ)-07 від 10.08.2007 року та №В-97-10 від 16.07.2010 року та виселення відповідача з орендованого майна.

В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 04.04.2014 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/24852/13 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Комунальним підприємством «Київський метрополітен» на підставі ст.96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги ТОВ фірми «Техноком-3» на рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2014 року у справі №910/24852/13 відмовити, рішення суду залишити без змін.

Представник позивача приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення, в яких заперечив проти доводів, що викладені в апеляційній скарзі та просив рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2014 року залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ фірми «Техноком-3» - без задоволення.

Представник відповідача приймав участь в судових засіданнях та надав свої пояснення, в яких підтримав доводи, що викладені в апеляційній скарзі та просив апеляційну скаргу задовольнити та скасувати рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2014 року і прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.08.2007 року між комунальним підприємством «Київський метрополітен» (орендодавець) та товариством з обмеженою відповідальністю фірма «Техноком-3» (орендар) укладено договір оренди №116-Упр(ДВ)-07, згідно умов п. 1.1 якого орендодавець передав, а орендар прийняв в оренду нерухоме майно (частину переходу, визначену відповідно до проектної документації, розробленої ДП «ПІ Укрметротунельпроект», тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском) орендаря) (далі - об'єкт оренди) за адресою: станція метро «Палац Спорту» для торгівлі товарами народного споживання (а.с. 13-15).

Цей договір визначає взаємовідносини сторін щодо строкового, платного користування орендарем об'єктом оренди (п. 1.2 договору).

Відповідно до п. 2.1 договору загальна площа об'єкта оренди згідно з викопіюванням з схеми тимчасового розташування МАФ складає 8,08 кв.м.

За умовами п. 2.4 договору об'єкт оренди належить до комунальної власності територіальної громади міста Києва і знаходиться на балансі комунального підприємства «Київський метрополітен».

Факт передачі об'єкта оренди за договором №116-Упр(ДВ)-07 від 10.08.2007 року підтверджується актом прийому-передачі майна в оренду б/н від 10.08.2007 року, підписаним представниками сторін та скріпленим їх печатками.

Відповідно до п. 3.1 договору за користування об'єктом оренди орендар сплачує орендодавцю орендну плату, розрахунок якої здійснюється на підставі Методики розрахунку орендної плати за користування майном територіальної громади м. Києва, затвердженої рішенням Київради від 28.09.2006 року №34/91, та на дату підписання договору місячний розмір якої згідно з розрахунком орендної плати, що є невід'ємною частиною цього договору, становить 378,06 грн за 1 кв.м. орендованої площі, що в цілому за об'єкт оренди станом на липень 2007 року (з врахуванням індексу інфляції по червень 2007 року) складає 3 054,72 грн без ПДВ.

Додатково орендар сплачує орендодавцю разом з орендною платою: податок на додану вартість у розмірах та порядку, визначених законодавством України; відшкодовує вартість спожитих комунальних послуг. Сума до відшкодування згідно з розрахунком (додаток №2) на момент укладення договору складає 91,96 грн (без ПДВ) та повинна бути переглянута в разі зміни цін на комунальні послуги для орендодавця (п. 3.4 договору).

Всього сума по договору з урахуванням ПДВ 20% (додаток №2) з розрахунку на липень 2007 року складає 3 776,02 грн. Оплата по договору проводиться орендарем, починаючи з дати підписання акта приймання-передачі. Останнім днем сплати орендної плати є дата підписання сторонами акта приймання-передачі при поверненні об'єкта оренди орендодавцеві (п. 3.5 договору).

У п. 4.14 договору сторони визначили, що орендар після припинення дії договору оренди та у разі відмови у продовженні договору оренди зобов'язаний протягом 10 календарних днів передати майно по акту приймання-передачі орендодавцю.

Відповідно до п. 7.5 договору у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду, з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння йому шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди. В акті зазначається технічний стан об'єкта оренди на дату повернення.

У разі припинення дії цього договору орендар звільняє орендовану частину приміщення переходу станції метро «Палац Спорту» в термін, визначений п. 4.14 цього договору від своїх тимчасових огороджуючих конструкцій. При невиконанні орендарем зазначених в цьому пункті договору умов, орендодавець, самостійно на свій розсуд розпоряджається огороджуючими конструкціями (кіоском) (п. 8.5.4 договору).

Згідно з п. 9.1 цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами і відповідно до рішення Київської міської ради від 02.02.2006 року №23/3114, і діє з 10.08.2007 року до 08.08.2008 року (364 дні).

Як вбачається з матеріалів справи, строк дії договору неодноразово продовжувався за згодою сторін шляхом підписання відповідних додаткових угод до договору оренди.

11.02.2008 року сторони уклали додаткову угоду №79, відповідно до умов якої внесли зміни в розмір орендної плати за договором №116-Упр(ДВ)-07, визначивши розмір орендної плати з урахуванням ПДВ з розрахунку за лютий 2008 року на рівні 4 358,61 грн.

01.06.2009 року сторони уклали додаткову угоду №590, відповідно до умов якої внесли зміни в розмір орендної плати за договором №116-Упр(ДВ)-07, визначивши розмір орендної плати з урахуванням ПДВ з розрахунку на червень 2009 року на рівні 5 543,91 грн.

01.04.2010 року сторони уклали додаткову угоду №317, відповідно до умов якої внесли зміни в п.3.4 договору №116-Упр(ДВ)-07, передбачивши, що орендар відшкодовує орендодавцю витрати на утримання об'єкта оренди за окремим договором укладеним з орендодавцем. Також сторони дійшли згоди, що орендар протягом 20 календарних днів після підписання цієї додаткової угоди зобов'язується укласти з орендодавцем окремий договір на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого нерухомого майна.

16.07.2010 року між КП «Київський метрополітен» та ТОВ фірмою «Техноком-3» було укладено договір №В-97-10 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна (а.с. 27).

Відповідно до пунктів 2.2 та 2.3 договору від 16.07.2010 року №В-97-10 орендар здійснює платіж по відшкодуванню витрат з утримання об'єкта оренди не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним кварталом на підставі виданих балансоутримувачем (орендодавцем) розрахунків, розмір відшкодування витрат із врахуванням ПДВ на момент укладання цього договору становив 232,75 грн. на місяць.

Пунктом 2.4 договору №В-97-10 від 16.07.2010 року передбачено, що остаточний розрахунок витрат балансоутримувача з утримання об'єктів оренди проводиться станом на 31 грудня та складається акт звіряння розрахунків.

Проте свого грошового зобов'язання із своєчасної оплати орендних платежів та на відшкодування витрат балансоутримувача у період з 10.04.2013 року по 17.12.2013 року відповідач належним чином не виконав, у зв'язку із чим сума заборгованості за договором №116-Упр(ДВ)-07 становила 43 922,09 грн. та за договором №В-97-10 від 16.07.2010 року - у розмірі 3 384,46 грн.

У грудні 2013 року комунальне підприємство «Київський метрополітен» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Техноком-3» про стягнення заборгованості по орендній платі за договором оренди від 10.08.2007 №116-Упр(ДВ)-07 в розмірі 43 922,09 грн., пеню в сумі 2 393,27 грн., 3% річних в сумі 501,94 грн. та про стягнення заборгованості за договором №В-97-10 від 16.07.2010 року у розмірі 3 115,32 грн., пеню в сумі 217,87 грн., 3% річних в усмі 51,27 грн. Крім того, позивач просив розірвати договори №116-Упр(ДВ)-07 від 10.08.2007 року та №В-97-10 від 16.07.2010 року та виселити відповідача з орендованого майна.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції позивачем було зменшено позовні вимоги майнового характеру у зв'язку з частковим погашенням відповідачем суми заборгованості, немайнові позовні вимоги залишив незмінними.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості по орендній платі за договором оренди від 10.08.2007 №116-Упр(ДВ)-07 в розмірі 6 461,36 грн., 3 % річних в розмірі 2 583,41 грн., пеню в розмірі 3 123,78 грн., 3 % річних в сумі 28,13 грн. за прострочення зобов'язань за договором №В-97-10 від 16.07.2010 року, пеню в сумі 126,69 грн. за прострочення зобов'язань за договором №В-97-10 від 16.07.2010 року, судовий збір у розмірі 4014,50 грн., розірвання договорів №116-Упр(ДВ)-07 від 10.08.2007 року та №В-97-10 від 16.07.2010 року та виселення відповідача з орендованого майна є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що підстави для задоволення позову в частині розірвання договору оренди від 10.08.2007 року №11-Упр(ДВ)-07 та договору на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна №В-97-10 від 16.07.2010 року і виселення відповідача з орендованого нерухомого майна відсутні, оскільки відповідачем погашено заборгованість за спірний період.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Матеріали справи свідчать про те, що між позивачем та відповідачем у справі виникли зобов'язання, які мають ознаки договору оренди, згідно з яким та в силу ст. 759 ЦК України, ст. 283 ГК України, ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.

До обов'язків орендаря ч. 1 ст. 762 ЦК України, ст.ст. 285, 286 ГК України відносить, зокрема, внесення плати за користування майном, розмір якої встановлений договором оренди.

Пунктом 3 статті 18 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» встановлено обов'язок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Згідно з п. 1, п. 3 ст. 19 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

За змістом даних норм Цивільного та Господарського кодексів України договір оренди - реальний, двосторонній та оплатний договір. Договір оренди є двостороннім, оскільки кожна із сторін цього договору несе обов'язки на користь іншої сторони.

Відповідно до ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Матеріалами справи підтверджується факт передачі приміщення площею 8,08 кв.м. в оренду та користування відповідачем вказаним приміщенням та правомірне нарахування КП «Київський метрополітен» орендної плати, суми щомісячних витрат на утримання орендованого майна, що підлягають відшкодуванню орендарем.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України, враховуючи приписи пункту 3.6 договору оренди №116-Упр(ДВ)-07 та п. 2.2 договору №В-97-10 на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна, відповідач повинен був сплачувати орендну плату не пізніше 10 числа поточного місяця, а платежі по відшкодуванню витрат на утримання об'єкта оренди - щоквартально, не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним кварталом.

З матеріалів справи вбачається, що заборгованість відповідача по орендній платі за період користування майном з 10.04.2013 року по 14.02.2014 року становить 6 461,36 грн., а строк виконання грошового зобов'язання по її сплаті настав, основна заборгованість за договором №В-97-10 на відшкодування витрат балансоутримувача у відповідача відсутня.

Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду міста Києва про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача заборгованості зі сплати орендної плати за договором оренди №116-Упр(ДВ)-07 від 10.08.2007 року у розмірі 6 461,36 грн.

Відповідно до норм статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач просить стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 2 583,41 грн., пеню в розмірі 3 123,78 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором оренди №116-Упр(ДВ)-07 від 10.08.2007 року, а також 3 % річних в сумі 28,13 грн. та 126,69 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання за договором №В-97-10 на відшкодування витрат балансоутримувача від 16.07.2010 року.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

У відповідності до ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6.2 договору №116-Упр(ДВ)-07 від 10.08.2007 року передбачено, що за несвоєчасну сплату орендних платежів орендар сплачує на користь орендодавця пеню в розмірі 0,5% від розміру несплачених орендних платежів за кожний день прострочення, але не більше розміру, встановленого законодавством України.

Пунктом 5.2 договору №В-97-10 на відшкодування витрат балансоутримувача від 16.07.2010 року передбачено, що за несвоєчасно перераховані платежі орендар сплачує на користь балансоутримувача пеню в розмірі 0,5 % від розміру несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочки, але не більше розміру встановленого законодавством України.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочу платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Відповідно у ч. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 року №01-06/928/2012 «Про практику застосування ВГСУ у розгляді справ окремих норм матеріального права» зазначено, що нарахування неустойки за прострочення виконання зобов'язання за шість місяців, що передують моменту звернення з позовом, можливе лише в тому випадку якщо період нарахування неустойки не перевищує одного року від дня, коли зобов'язання мало бути виконане.

Під час розгляду справи встановлено факт прострочення відповідачем виконання своїх зобов'язань щодо сплати за користування орендованим нерухомим майном. Отже, зважаючи на факт порушення відповідачем грошового зобов'язання, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок пені, що міститься в заяві про зменшення позовних вимог є обґрунтованим, а тому позовні вимоги про стягнення пені в сумі 3123,78 грн. за договором оренди №116-Упр(ДВ)-07 від 10.08.2007 року, пені в сумі 126,69 грн. за договором №В-97-10 на відшкодування витрат балансоутримувача від 16.07.2010 року підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Київський апеляційний господарський суд, провівши перерахунок інфляційних втрат та 3% річних, дійшов висновку, що задоволенню підлягають позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми 3% річних за час прострочення в розмірі 2 583,41 грн. за договором оренди №116-Упр(ДВ)-07 від 10.08.2007 року та 3% річних в розмірі 28,13 грн. за договором №В-97-10 на відшкодування витрат балансоутримувача від 16.07.2010 року.

Відповідно до ч. 3 ст. 26 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» договір оренди може бути розірвано за погодженням сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірвано за рішенням суду у разі невиконання сторонами своїх зобов'язань та з інших підстав, передбачених законодавчими актами України.

Згідно з ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема розірвання договору.

Статтею 651 ЦК України передбачено, що розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Орендна плата згідно ст. 284 Господарського кодексу України та ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» є істотною умовою договору оренди.

Згідно з п. 9.5 договору оренди №116-Упр(ДВ)-07 від 10.08.2007 року він припиняється в разі невиконання істотних умов договору або порушення його.

Відповідно до п. 5.2 договору оренди №116-Упр(ДВ)-07 від 10.08.2007 року при несплаті орендарем орендної плати протягом 3 місяців з дня закінчення строку поточного платежу орендодавець порушує справу в господарському суді про дострокове розірвання договору та примусове виселення орендаря.

В матеріалах справи наявні докази порушення відповідачем договірних зобов'язань щодо повної і своєчасної оплати орендної плати (більш як за три місяці).

Положеннями ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї з сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

В силу приписів ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 651 Цивільного кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Водночас чинне законодавство надає право сторонам у випадку недосягнення згоди щодо зміни чи розірвання договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ст. 188 ГК України).

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, що оскільки несплата орендних платежів є істотним порушенням договору оренди, тому позовні вимоги про розірвання договору оренди №116-Упр(ДВ)-07 від 10.08.2007 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст. 27 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України, у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

За умовами п. 7.5 договору оренди №116-Упр(ДВ)-07 передбачено, що у разі закінчення строку дії договору або при його розірванні орендар зобов'язаний за актом приймання-передачі повернути об'єкт оренди орендодавцю у стані, в якому перебував об'єкт оренди на момент передачі його в оренду з урахуванням всіх здійснених орендарем поліпшень, які неможливо відокремити від об'єкта оренди без заподіяння шкоди, з урахуванням зносу за період строку дії договору оренди.

Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі, строкове, платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

На переконання судової колегії, з розірванням договору оренди відповідач втрачає статус орендаря і, оскільки інших доказів щодо підтвердження права користування спірним приміщенням не має, тому позовні вимоги КП «Київський метрополітен» про виселення відповідача з орендованої частини вестибюлю (переходу), визначеної тимчасовими огороджуючими конструкціями (кіоском), загальною площею 8,08 кв.м. за адресою: м. Київ, станція метро «Палац Спорту» також підлягають задоволенню.

При цьому, враховуючи той факт, що договір №В-97-10 на відшкодування витрат балансоутримувача від 16.07.2010 року укладено на виконання умов договору оренди №116-Упр(ДВ)-07 від 10.08.2007 року та нерозривно з ним пов'язаний, тому позовні вимоги про розірвання договору №В-97-10 від 16.07.2010 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В силу ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідачем не надано суду доказів в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження здійснення своєчасної сплати орендних платежів за користування орендованим нерухомим майном, що належить до комунальної власності, а тому висновок суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди від 10.08.2007 року №11-Упр(ДВ)-07 та договору на відшкодування витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування орендованого нерухомого майна №В-97-10 від 16.07.2010 року і виселення відповідача з орендованого нерухомого майна, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає законним та обґрунтованим.

Твердження апелянта про відсутність заборгованості за спірний період, судова колегія не приймає до уваги, оскільки з матеріалів справи вбачається, що оплата орендних платежів в розмірі 6 461,36 грн., 6682,35 грн., 6 500,13 грн., 6643,13 грн. була здійснена відповідачем у травні 2014 року, тобто після прийняття оскаржуваного рішення господарським судом міста Києва, про що свідчать наявні в матеріалах справи платіжні доручення.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем - товариством з обмеженою відповідальністю фірми «Техноком-3» не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 05.03.2014 року.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

За таких обставин та з урахуванням вищенаведених законодавчих приписів, колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому рішення суду відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для його скасування у суду апеляційної інстанції не має.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2014 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Техноком-3» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю фірми «Техноком-3» на рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2014 року у справі №910/24852/13 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 05.03.2013 року у справі №910/24852/13 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/24852/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук