Постанова № 39123271, 02.06.2014, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" червня 2014 р. Справа№ 910/314/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Майданевича А.Г.

суддів: Лобаня О.І.

Федорчука Р.В.

за участю представників сторін: згідно з протоколом судового засідання від 02.06.2014 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів» на рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року (повне рішення складено та підписано 17.03.2014 року)

у справі №910/314/14 (суддя Сівакова В.В.)

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім»

до публічного акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів»

про витребування майна,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року у справі №910/314/14 позов задоволено повністю. Витребувано від приватного акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів» та передано товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» автомобіль ЗІЛ 433362 СС, кузов №4333625348551, рама №43336050045436, державний номер ВС 3935 АХ. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 827,00 грн. витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, публічне акціонерне товариство «Київський завод гумових та латексних виробів» звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення суду, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В своїх доводах заявник посилався на те, що рішення суду першої інстанції прийняте із неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права, та висновки суду є такими, що не відповідають обставинам справи.

Ухвалою від 09.04.2014 року Київським апеляційним господарським судом прийнято до провадження вказану вище апеляційну скаргу та призначено розгляд справи №910/314/14 у судовому засіданні за участю повноважних представників сторін.

Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» на підставі ст.96 ГПК України надано суду відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги ПАТ «Київський завод гумових та латексних виробів» на рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року у справі №910/314/14 відмовити, рішення суду залишити без змін.

Сторони повноважних представників в судове засідання апеляційної інстанції не направили, своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались. Враховуючи те, що в матеріалах справи містяться докази належного повідомлення всіх учасників судового процесу про час та місце проведення судового засідання про розгляд апеляційної скарги, а також приймаючи до уваги те, що ухвалою про призначення справи до розгляду учасників судового процесу було попереджено, що неявка представників сторін без поважних причин у судове засідання не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного господарського суду вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII Господарського процесуального кодексу України.

Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.01.2007 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» (лізингодавець) та приватним акціонерним товариством «Київський завод гумових та латексних виробів» (лізингоодержувач) було укладено договір оперативного лізингу №276/0107 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору лізингодавець передає лізингоодержувачу, а лізингоодержувач отримує від лізингодавця в платне користування на умовах оперативного лізингу майно, а саме автомобіль ЗІЛ - 1 шт., автобус ПАЗ - 1 шт. (надалі - майно).

Відповідно до п. 1.3 договору об'єктом лізингу є майно, яке лізингодавець придбає на заявку лізингоодержувача для наступної передачі йому в користування. Назва цього майна, вартість, тип, модель, інші індивідуальні ознаки та експлуатаційні характеристики, комплектність, технічний стан, тощо, вказані у додатку № 1, який є невід'ємною частиною даного договору. Об'єкт лізингу перебуває в заставі на період дії договору лізингу. Заставодержателем об'єкта лізингу виступає банк, кредитними ресурсами якого користується лізингодавець. Застава припиняється з виконанням договору лізингу.

Факт передачі відповідачу транспортного засобу - автомобіля ЗІЛ 433362 СС (самоскид, карбюраторний, 3-х стороннє завантаження, 2005 р.в.) № кузова 4333625348551, № рами 43336050045436 в комплекті з технічною та експлуатаційною документацією, підтверджується актом прийому-передачі транспортного засобу б/н від 15.02.2007 року, підписаним представниками сторін та скріпленим їх печатками (а.с. 15).

05.12.2009 року між сторонами було укладено додаткову угоду до договору оперативного лізингу №276/0107 від 11.01.2007 року, за умовами якої сторони продовжили термін дії договору лізингу для автомобіля ЗІЛ 433362 СС (самоскид, карбюраторний, 3-х стороннє завантаження, 2005 р.в. новий) до 30.06.2011 року (а.с. 16).

Відповідно до п. 10.2 договору майно вилучається з користування відповідача на підставі п. 9.1 - у разі якщо відповідач не сплачує чергові лізингові платежі протягом одного року або більше.

Проте відповідач свого зобов'язання щодо своєчасної оплати лізингових платежів по договору не виконав та після закінчення терміну дії договору на вимогу лізингодавця об'єкт лізингу не повернув.

У зв'язку з цим, у січні 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до публічного акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів» про витребування від приватного акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів» та передачі товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» автомобіль ЗІЛ 433362 СС, кузов №4333625348551, рама №43336050045436, державний номер ВС 3935 АХ.

При прийнятті оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку, що вимоги позивача про витребування майна у відповідача є законними і обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги, відповідач посилається на те, що підстави для задоволення позову відсутні, оскільки товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Лізинговий дім» у встановлений законом строк не подавало до господарського суду письмову заяву у якості кредитора (у справі про банкрутство №50/311-Б) з вимогами до боржника на підставі договору оперативного лізингу №276/0107 від 11.01.2007 року. На думку відповідача, у позивача відсутні підстави застосовувати положення ч. 2 п. 5.1 договору щодо повернення в безспірному порядку майна у випадку несплати лізингових платежів протягом одного чергового строку.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також, дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. На перше місце серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків законодавець ставить договори, як складний юридичний факт побудований на основі волевиявлення сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 7 статті 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути нерухоме і рухоме майно, призначене для використання як основні фонди, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо якого немає обмежень про передачу його в лізинг.

В силу ст. 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Особливості окремих видів і форм лізингу встановлюються законом.

За умовами п. 2.4 договору лізингодавець повинен передати майно лізингоодержувачу протягом 10 (десяти) днів від дня одержання майна від постачальника.

Згідно п. 2.5 договору передача об'єкту лізингу здійснюється у місці, погодженому сторонами, а саме: м. Харків, вул. Ак. Павлова, 120; м. Київ, вул. Амурська, 6.

Пунктом п. 5.2 договору передбачено, що лізингодавець зобов'язаний своєчасно передати майно в користування лізингоодержувачу.

Відповідно до п. 2.6 договору передача здійснюється за актом прийому-передачі (додаток №2), який підписують уповноважені представники сторін. Зазначений акт з моменту підписання обома сторонами стає невід'ємною частиною цього договору.

Пунктом 3.1 договору сторони визначили, що договір вступає в силу з моменту поступлення на рахунок лізингодавця першого лізингового платежу.

Термін дії договору - з моменту оплати лізингоодержувачем першого лізингового платежу згідно додатку №3 до 30.12.2009 року (п. 3.2 договору).

Як зазначалось вище, на підставі акта прийому-передачі транспортного засобу від 15.02.2007 року позивач передав, а відповідач прийняв автомобіль ЗІЛ 433362 СС (самоскид, карбюраторний, 3-х стороннє завантаження, 2005 р.в.) № кузова 4333625348551, № рами 43336050045436 в комплекті з технічною та експлуатаційною документацією. Свідоцтво про реєстрацію №ВСС 020864 від 09.02.2007, державні номерні знаки ВС 3935 АХ.

Додатком №3/3 від 05.12.2009 року до договору визначено графік сплати лізингових платежів.

В силу ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідачем не надано суду доказів в порядку ст. ст. 33, 34 ГПК України на підтвердження здійснення своєчасної сплати лізингових платежів.

Умовами п. 5.1 договору передбачено, що лізингодавець має право вимагати повернення в безспірному порядку майна, переданого в лізинг, якщо лізингоодержувач не сплатив лізингові платежі протягом одного чергового строку.

Відповідно до п. 10.2 договору, у випадку виникнення підстав вилучення майна, згідно з п. 9.1 даного договору, лізингодавець направляє лізингоодержувачу письмове повідомлення про вилучення майна із зазначенням терміну і місця передачі. Після отримання такого повідомлення лізингоодержувач зобов'язаний за свій кошт здійснити повернення устаткування, про що складається акт прийому-передачі. Процедура вилучення здійснюється згідно чинного законодавства України та положень даного договору.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звертався до розпорядника майна публічного акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів» - арбітражного керуючого Гартенка Віталія Федоровича з вимогою №214 від 21.06.2013 року про повернення майна, у т.ч. отриманого за договором оперативного лізингу №276/0107 від 11.01.2007 року, у зв'язку з тим, що відповідач зобов'язання по сплаті лізингових платежів не виконав та не набув права на майно.

Згідно з ч. 6 п. 6.2 договору лізингоодержувач зобов'язаний повернути об'єкт лізингу лізингодавцю у 5 денний термін після закінчення договору лізингу та у стані, зазначеному в договорі.

Частиною 1 ст. 785 ЦК визначено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ст. 526 ЦК України та п. 1 ст. 193 ГК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону та договору. Згідно з ст. 525 ЦК України та п. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

За умовами п. 2.9 договору повернення і вилучення майна здійснюється за актом прийому-передачі.

Відповідачем не надано ні суду першої інстанції, ні суду апеляційної інстанції доказів повернення відповідачем на вимогу лізингодавця отриманого по договору оперативного лізингу №276/0107 від 11.01.2007 автомобіля ЗІЛ 433362 СС, кузов №4333625348551, рама №43336050045436, державний номер ВС 3935 АХ та підписання сторонами акту приймання - передачі, не містять такі докази і матеріали справи.

Твердження апелянта про те, що, оскільки позивач у встановлений законом термін не заявився у якості кредитора у справі про банкрутство №50/311-Б, тому його вимоги вважаються погашеними, і у останнього відсутні підстави витребувати повернення майна, судова колегія не приймає до уваги, з огляду на наступне.

З матеріалів справи вбачається, що постановою господарського суду міста Києва від 11.09.2013 у справі №50/311-б визнано банкрутом публічне акціонерне товариство «Київський завод гумових та латексних виробів» відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатора.

У ч. 8 ст. 42 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» зазначено, що майно, щодо якого боржник є користувачем, балансоутримувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору.

Відповідно до п. 11.3 договору у разі банкрутства лізингоодержувача, арешту чи конфіскації його майна, об'єкт лізингу відокремлюється від загального майна лізингоодержувача і підлягає поверненню лізингодавцю.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з нормами статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідачем - публічним акціонерним товариством «Київський завод гумових та латексних виробів» не надано докази та належним чином не доведено правомірність вимог апеляційної скарги про скасування рішення місцевого господарського суду від 11.03.2014 року.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки прийшла висновку про їх необґрунтованість. Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржником не було надано суду апеляційної інстанції.

За таких обставин та з урахуванням вищенаведених законодавчих приписів, колегія суддів вважає, що господарським судом першої інстанції дана правильна юридична оцінка обставинам справи, тому рішення суду відповідає чинному законодавству України та обставинам справи і підстав для його скасування у суду апеляційної інстанції немає.

Зважаючи на те, що доводи відповідача законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року слід залишити без змін, а апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів» - без задоволення.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 49 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Київський завод гумових та латексних виробів» на рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2014 року у справі №910/314/14 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 11.03.2013 року у справі №910/314/14 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/314/14 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя А.Г. Майданевич

Судді О.І. Лобань

Р.В. Федорчук