Ухвала суду № 39121643, 21.05.2014, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Бескровний Я.В.

Доповідач - Карташов О.Ю.

Справа № 1215/1212/2012

Провадження № 22ц/782/4905/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2014 року травня «21» дня Колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Луганської області в складі:

головуючий суддя Карташов О.Ю.

судді Дронська І.О., Оробцова Р.І.

при секретарі Борзило О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луганську цивільну справу

за апеляційною скаргою

ОСОБА_2

на рішення

Лутугинського районного суду Луганської області від 29 жовтня 2013 року

по цивільній справі за позовом

ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (третя особа - інспекція державного архітектурно-будівельного контролю в Луганській області) про розподіл майна подружжя та визнання права власності, -

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Лутугинського районного суду Луганської області від 29 жовтня 2013 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду та ухвалення нового рішення про задоволення заявлених позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду вважає, що скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України, - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з необґрунтованості позовних вимог ОСОБА_2

Проаналізувавши наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, ОСОБА_2 звернувся до суду з даною позовною заявою в обґрунтування якої зазначив, що у період шлюбу з відповідачкою ОСОБА_3, остання отримала внаслідок малої приватизації 1\3 частини квартири АДРЕСА_1, де на підставі згоди обох відповідачів, у 2007-08рр. він провів капітальний ремонт цієї квартири, що спричинило істотне збільшення її собівартості й створення нових об'єктів нерухомості.

Посилаючись на ст. 61 ч. 5 СК України, ст.ст. 331, 376 та 370 ч. 2 ЦК України, просив суд відступити від засад рівності часток у спільному майні, та визнати 94\100 частини житлового будинку за вказаною адресою спільною сумісною власністю подружжя і визнати за ним право власності на 2\3 частини цього житлового будинку, зашивши у власності відповідача ОСОБА_3 41\150 частину будинку, а у власності відповідача ОСОБА_4 6\100 частини.

Згідно ст. 10 ЦПК України обставини цивільних справ встановлюються судом за принципом змагальності. Суд же, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, лише створює необхідні умови для всебічного і повного дослідження обставин справи. При дослідженні і оцінці доказів, встановленні обставин справи і ухваленні рішення суд незалежний від висновків органів влади, експертиз або окремих осіб.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відповідно до ст.ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 57 цього Кодексу, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідачам на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого відділом приватизації житла шахти «Лутугинська» від 10.05.1994р. належало по 1\3 частині квартири АДРЕСА_1 (спірна квартира), а ще 1\3 частина квартири була отримана у власність відповідачем ОСОБА_3 на підставі рішення Лутугинського районного суду від 5.03.2009р. Станом на 1994р. вартість квартири склала 127106 грн.

Позивач та відповідач ОСОБА_3 знаходилися у зареєстрованому шлюбі з 6.12.1991р. по 14.12.2010р. У період їх шлюбу з 2007 по 2008рр. квартира була реконструйована, вартість самовільно зведених будівель спірної квартири на 31.07.2013р. склала 674679 грн., що підтверджується висновком судової будівельно-технічної експертизи № 885\23 від 5.09.2013р., та свідчить про виникнення нової речі, на яку розповсюджуються правила ст. 331 ЦК України.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про архітектурну діяльність» № 687-XIV від 20.05.1999, для забезпечення під час забудови територій, розміщення і будівництва об'єктів архітектури додержання суб'єктами архітектурної діяльності затвердженої містобудівної та іншої проектної документації, вимог вихідних даних, а також з метою захисту державою прав споживачів будівельної продукції здійснюється в установленому законодавством порядку державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд.

Державний архітектурно-будівельний контроль та нагляд здійснює центральний орган виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури. Державний контроль та нагляд у системі центрального органу виконавчої влади з питань будівництва, містобудування та архітектури здійснює Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 23.05.2011 року № 549 «Про утворення територіальних органів Державної архітектурно-будівельної інспекції», територіальні органи, які утворюються згідно з пунктом 1 цієї постанови, є правонаступниками прав та обов'язків територіальних органів Державної архітектурно-будівельної інспекції - урядового органу, що діяв у системі Міністерства регіонального розвитку та будівництва.

Наказом Державної архітектурно-будівельної інспекції України від 02.06.2011 № 22 затверджено Положення про Інспекцію.

Процедура виконання будівельних робіт та оформлення відповідних документів на їх початок визначена Порядком виконання будівельних робіт, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 466.

Відповідно до ст. 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до частини другої статті 331 Кодексу право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Відповідно до ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та п.п. 2 та 3 Постанови № 461 від 13.04.11р., прийняття в експлуатацію об'єктів здійснюється виключно шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації або на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі Інспекцією сертифіката.

Відповідно до аб. З, 4 п. 4 Указу Президента про Положення про Державну архітектурно-будівельну інспекцію України, Державна архітектурно-будівельна інспекція України, відповідно до покладених на неї завдань, приймає в експлуатацію закінчені будівництвом об'єкти, видає відповідні сертифікати та реєструє повідомлення про початок виконання підготовчих та будівельних робіт, декларації про початок виконання підготовчих і будівельних робіт, декларації про готовність об'єкта до експлуатації та у визначених законодавством випадках відмовляє в реєстрації таких декларацій.

Відповідно до п. 3.1 Наказу Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 24.06.2011 р. № 91, прийняття в експлуатацію об'єктів здійснюється безоплатно територіальними органами Державної архітектурно-будівельної інспекції України за результатами технічного обстеження їх будівельних конструкцій та інженерних мереж та за наявності документа, що посвідчує право власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, шляхом реєстрації поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації.

Згідно із частиною першою статті 182 Кодексу право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Отже, об'єкт будівництва набуває статусу новоствореного нерухомого майна лише після прийняття об'єкта в експлуатацію та здійснення державної реєстрації права власності на нього.

Обґрунтовано відмовляючи у задоволені позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що за загальним правилом кожна особа має право на захист свого цивільного права лише в разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина перша статті 15 ЦК, частина перша статті 3 Цивільного процесуального кодексу України). У зв'язку із цим звернення до суду з позовом про визнання права власності на самочинне будівництво має здійснюватися за наявності даних про те, що порушене питання було предметом розгляду компетентного державного органу, рішення якого чи його відсутність дають підстави вважати про наявність спору про право.

Відповідно до п. 9 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 6 від 30.03.3012 року «Про практику застосування судами статті 376 Цивільного кодексу України (про правовий режим самочинного будівництва)» - при розгляді справ зазначеної категорії судам слід мати на увазі, що відповідно до статті 26 Закону №2780-XII спори з питань містобудування вирішуються радами, інспекціями державного будівельного архітектурного контролю у межах їх повноважень, а також судом відповідно до законодавства.

Законодавство України, в тому числі діюче на момент виникнення та існування спірних правовідносин, у правовідносинах з приводу будівництва нерухомого майна (житлових будинків) передбачає:

- виникнення права власності на новостворене нерухоме майно з моменту прийняття його в експлуатацію та державної реєстрації (ч.2 ст. 331 ЦК України);

- встановлення законом проведення державної реєстрації прав на нерухомість (ч.4 ст. 182 ЦК України);

- здійснення державної реєстрації прав власності на нерухоме майно до 01.01.2013 року підприємствами бюро технічної інвентаризації та видача фізичним та юридичним особам свідоцтва про право власності на нерухоме майно органами місцевого самоврядування за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам (діюче до 31.12.2012 року включно Тимчасове положенням про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року №7/5);

- проведення будівництва об'єктів містобудування тільки з дозволу виконавчих органів відповідних рад; необхідність прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів нерухомого майна (діючі на час виникнення спірних правовідносин ст.ст.14, 18 Закону України "Про основи містобудування" від 16.11.1992 року №2780);

- право на виконання будівельних робіт виникає у забудовника лише при наявності документів, які надають право виконувати будівельні роботи, та передбачених ст.ст. 29-31 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.20211 року, а також у передбачених законом випадках отримання дозволу на виконання будівельних робіт.

- прийняття спорудженого об'єкта в експлуатацію, а також здійснення будівництва лише за наявності затвердженої проектної документації (Закон України "Про архітектурну діяльність" від 20.05.1999 року №687);

- ненабуття права власності на самочинне будівництво (ч.2 ст.376 ЦК України);

- можливість визнання на нього права власності за рішенням суду за умови непорушення прав третіх осіб (ч.5 ст.376 ЦК України);

- що до завершення будівництва особа вважається власником матеріалів, які були використані в процесі цього будівництва (ч.3 ст.331 ЦК України).

Позивачем не доведено належними доказами наявність дозволу на будівництво новоствореного житлового об'єкту за адресою АДРЕСА_1 , належним чином оформленої проектної документації на вказане нерухоме майно, а також не надано доказів звернення відповідачів до відповідних повноважних органів з приводу прийняття новоствореного об'єкта нерухомості в експлуатацію та визнання права власності на нього, оскільки визнання в судовому порядку права власності на річ, за загальним правилом, є способом захисту наявного цивільного права, а не підставою його виникнення.

До того ж, є правильними і висновки суду, що посилання позивача на об'єкт спору як на об'єкт спільної сумісної власності подружжя, є неправильним, на підставі ст. 57 ч. 1 п. 4 ЦК України, згідно якої особистою власністю дружини є житло, набуте нею за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Відповідно до вимог ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

На підставі вищевикладеного судова колегія приходить до висновку, що рішення суду ухвалено відповідно до норм матеріального і процесуального права і підстав для його скасування не має.

Керуючись ст.ст. 303, 304 , п.1 ч.1 ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів Судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Луганської області,~

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 ~ відхилити.

Рішення Лутугинського районного суду Луганської області від 29 жовтня 2013 року ~ залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

Касаційна скарга може бути подана протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: