Рішення № 39108836, 14.05.2014, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/446/14-ц

Провадження № 2/204/917/14

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2014 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючої - судді Нізік О.В.

при секретарі - Таран К.В.

за участю позивачки - ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Красногвардійський районний відділ в м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, -

в с т а н о в и в:

27 січня 2014 року позивачка звернулася до суду з вищевказаним позовом. В обґрунтування заявлених позовних вимог посилається на те, що нею 14 жовтня 2013 року при проведенні прилюдних торгів за протоколом № 08/543/13/І-22н-1 в м. Дніпропетровську по вул. Комунарівська 108 в приміщенні Ленінського ВДВС ДМУЮ була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_1. Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, 29 жовтня 2013 року було видано свідоцтво на право власності на квартиру зареєстрованому в реєстрі за № 2541, також нотаріусом було видано витяг серії ЕАЕ № 097513 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень про те що власником квартири за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_1. Відповідачка добровільно виселилась і вивезла усе належне їй майно з квартири. На теперішній час в її квартирі зареєстрована ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, ІНН № НОМЕР_1. Місцезнаходження відповідачки їй не відоме. В неї мінімальна заробітна платня, вона не в змозі оплачувати постійно за двох комунальні послуги. Вже на протязі тривалого часу відповідачка за адресою свого місця реєстрації не проживає, квартирну плату та комунальні послуги не сплачує, у зв'язку з чим вона вимушена сплачувати кошти замість неї, так як вона зареєстрована в даній квартирі. Факт не проживання відповідачки підтверджується актом від 18.02.2014 р. з підписами - ОСОБА_4, та ОСОБА_5, ОСОБА_6 Також факт не проживання відповідача можуть підтвердити свідки. Просила: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1, вважати такою що втратила право на користування житловим приміщенням, а саме квартирою, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1.

У судовому засіданні позивачка підтримала заявлені позовні вимоги та просила їх задовільнити у повному обсязі.

У судове засідання відповідачка не з'явилась, про день та час розгляду справи повідомлена належним чином через газету «Вісті Придніпров'я» від 01.05.2014 року № 32.

У судове засідання представник третьої особи не з'явився, надав лист в якому просить провести розгляд справи за його відсутності та винести рішенні у відповідності до діючого законодавства (а. с. 38).

Заслухавши пояснення позивачки, показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Як встановлено у судовому засіданні, позивачкою 14 жовтня 2013 року при проведенні прилюдних торгів за протоколом № 08/543/13/І-22н-1 в м. Дніпропетровську по вул. Комунарівська 108 в приміщенні Ленінського ВДВС ДМУЮ була придбана двокімнатна квартира АДРЕСА_1.

Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, 29 жовтня 2013 року було видано свідоцтво на право власності на квартиру зареєстрованому в реєстрі за № 2541, також нотаріусом було видано витяг серії ЕАЕ № 097513 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав та їх обтяжень про те що власником квартири за адресою АДРЕСА_1 є ОСОБА_1.

Відповідно до наданої до суду Довідки АДП ГУДМС УДМС України в Дніпропетровській області, ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 не значиться (а. с. 44).

Позивачка стверджує, що відповідачка з квітня 2013 року не проживає за вказаною адресою, на підтвердження чого надала до суду копію Акту від 18.02.2014р. складеного фізичними особами (а. с. 31). Суд критично ставиться до наданого доказу, оскільки вказані особи в Акті від 18.02.2014 року не є співробітниками підприємства/організації повноважних на складання вказаного Акту та про кримінальну відповідальність за ст. 384, 385 КК України не попереджались.

Суд критично ставиться до свідчень у судовому засіданні свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 оскільки дані свідки у судовому засіданні ані спростувала ані підтвердили обставини викладені у позовній заяві.

Вказані вище спірні правовідносини регулюються Житловим Кодексом України, ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Постановою Верховного Суду України від 16 січня 2012 року.

Відповідно до ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

При цьому відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Згідно ст. 7 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою; свідоцтва про смерть; паспорта або паспортного документа, що надійшов з органу державної реєстрації актів цивільного стану, або документа про смерть, виданого компетентним органом іноземної держави, легалізованого в установленому порядку; інших документів, які свідчать про припинення: підстав для перебування на території України іноземців та осіб без громадянства; підстав для проживання або перебування особи у спеціалізованій соціальній установі, закладі соціального обслуговування та соціального захисту; підстав на право користування житловим приміщенням. Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. За заявою особи зняття з реєстрації може бути здійснено одночасно з реєстрацією нового місця проживання. Зняття з реєстрації місця проживання дітей - сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, осіб, стосовно яких встановлено опіку чи піклування, здійснюється за погодженням з органами опіки і піклування. Разом із заявою особа подає: документ, до якого вносяться відомості про зняття з реєстрації місця проживання. Якщо дитина не досягла 16 - річного віку, подається свідоцтво про народження або свідоцтво про належність до громадянства України; військовий квиток або посвідчення про приписку (для громадян, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку). У разі подачі заяви законним представником особи додатково подаються: документ, що посвідчує особу законного представника; документ, що підтверджує повноваження особи як законного представника, крім випадків, коли законними представниками є батьки (усиновлювачі). Зняття з реєстрації місця проживання особи за заявою законного представника здійснюється за згодою інших законних представників.

У відповідності до Постанови Верховного Суду України від 16 січня 2012 року, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою. Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно - правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання. Отже, у разі будь - яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою. Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72,116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).

Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.

Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) виселення; 4) про визнання особи безвісно відсутньою; 5) про оголошення фізичної особи померлою.

Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16 січня 2012 року № 6-57ЦС-11, яка відповідно до статті 360-7 Цивільного процесуального кодексу України є обов'язковою для застосування судами.

Відповідно до статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 11 ЦК України, положення якої були роз'яснені позивачці, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позовних вимог.

З урахуванням встановлених обставин справи та приведених норм закону, а також зважаючи на те, що нормами чинного законодавства визначений чіткий перелік підстав для усунення перешкод в користуванні житловим приміщенням, та зняття осіб з реєстрації за місцем проживання, а також враховуючи, що позивачем не заявлено позовну вимогу щодо усунення перешкод у користуванні власністю відповідним шляхом передбаченим діючим законодавством, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні позовних вимог. Окрім того, суд вважає що підставою відмови у задоволенні позову також слід рахувати відсутність у справі спору про право, оскільки відповідачка не зареєстрована за спірною адресою, до суду не надано доказів її реєстраційного обліку за адресою позивачки.

Відповідно ст. 88 ЦПК України, враховуючи результат розгляду справи, суд вважає за необхідне понесені позивачем судові витрати по сплаті судового збору у сумі 243 грн. 60 коп. (а. с. 1) віднести за її рахунок.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 15, 57-60, 88, 169, 209, 212-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Красногвардійський районний відділ в м. Дніпропетровську Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.

Судові витрати по сплаті судового збору у сумі 243 грн. 60 коп. понесені ОСОБА_1 віднести за її рахунок.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Дніпропетровської області через Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О. В. Нізік