Ухвала суду № 39108028, 02.06.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2014 р. м. Київ К/800/30427/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.,розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової службина постановуОдеського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013у справі № 1570/2219/2012за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Альбатрос»доДержавної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень ,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альбатрос» звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000282300, № 0000272300 від 29.02.2012.

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2012 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013 постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2012 скасовано та прийнято нову, якою адміністративний позов задоволено в повному обсязі, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000282300, №0000272300 від 29.02.2012.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права.

З урахуванням неприбуття у судове засідання жодної з осіб, які беруть участь у справі, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження у відповідності до п.2 ч.1 ст.222 Кодексу адміністративного судочинства України.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що:

- ДПІ у Біляївському районі Одеської області була проведена позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Альбатрос» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із контрагентом ТОВ «Миракод» за період з 01.04.2009 по 30.09.2009, за результатами якої складено акт № 214/23/32682551 від 13.02.2012;

- в ході перевірки податковим органом встановлено порушення позивачем п. 5.1, пп. 5.3.9, п. 5.3, ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток за ІІ - ІІІ квартал 2009 року на суму 311 049 грн. та пп. 7.4.1, пп. 7.4.5, пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що підлягав перевірці, на суму 248 839,71 грн.;

- на підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято:

1) податкове повідомлення-рішення № 0000282300 від 29.02.2012 , яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 248 839,71 грн. основного платежу та на 62 209,93 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

2) № 0000272300 від 29.02.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 311 049 грн. основного платежу та на 77 762,25 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Також, судами встановлено, що вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 07.12.2011, який набрав законної сили 23.12.2011, засуджено ОСОБА_4 (директора ТОВ «Миракод») за ч.2 ст.205 Кримінального кодексу України за створення фіктивного суб'єкта підприємницької діяльності (юридичної особи) з метою прикриття незаконної діяльності, що завдало значну шкоду інтересам держави.

Відмовляючи в задоволені позову, суд першої інстанції, з огляду на наявність вироку Іллічівського міського суду Одеської області від 07.12.2011, погодився з висновками податкового органу, що первинна документація надана позивачем під час перевірки та в ході судового розгляду була оформленою без мети настання реальних наслідків проведення господарських операцій, а з метою проведення фінансових потоків, спрямованих на здійснення операцій щодо надання податкової вигоди з метою штучного формування податкового кредиту та мінімізації податкових зобов'язань з податку на прибуток шляхом штучного формування валових витрат.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач не мав права на винесення спірних податкових повідомлень-рішень, оскільки грошові зобов'язання визначені контролюючим органом за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону, до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду, що суперечить положенням п.86.9 ст.86 Податкового кодексу України. Крім того, суд апеляційної інстанції виходив з того, що вироком Іллічівського міського суду Одеської області від 07.12.2011 правовідносини ТОВ «Миракод» не досліджувались.

Суд касаційної інстанції вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, як такими, що зроблені без всебічного та об'єктивного дослідження усіх обставин справи. При цьому, колегія суддів виходить з наступного.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає безпідставним висновок суду апеляційної інстанції, що відповідачем всупереч п.86.9 ст.86 Податкового кодексу України за результатами перевірки, призначеної відповідно до кримінально-процесуального закону, прийнято спірне податкове повідомлення рішення до дня набрання законної сили відповідним рішенням суду, оскільки матеріалами справи не підтверджено, що перевірка позивача призначена відповідно до кримінально-процесуального закону.

Крім того, суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно положень ч.4 ст.72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Проте, обставини щодо діяння фізичної особи (засновника чи директора підприємства), встановлені вироком суду по кримінальній справі відносно цієї фізичної особи, не можна вважати обов'язковими при оцінці адміністративним судом правомірності поведінки юридичної особи-контрагента, якщо йдеться про відповідальність за порушення податкового законодавства цією юридичною особою.

Тобто, обставини, встановлені вироком суду у кримінальній справі відносно фізичної особи, не можуть бути покладені в основу судового рішення в адміністративному процесі без їх перевірки та підтвердження належними та допустимим доказами, дослідженими судом в межах розгляду адміністративної справи.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом приймання робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

За змістом п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток і податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку, відповідні суми не можуть включатися до складу податкового кредиту з податку на додану вартість або валових витрат з податку на прибуток навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між позивачем та ТОВ «Миракод» було укладено договір купівлі-продажу нафтопродуктів № 1-05 від 04.05.2009.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження отримання товару та на підтвердження здійснення розрахунків по укладеному договору позивачем надано відповідні первинні документи.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

При цьому, будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За змістом частин 4, 5 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі, щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Суд касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи не були перевірені доводи позивача та не були досліджені надані позивачем докази на підтвердження отримання товару та на підтвердження здійснення розрахунків по укладеному договору, а тому, відповідно, дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом (або їх відсутності) помилково не знайшло свого відображення в обґрунтуванні висновків судів попередніх інстанцій.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, правомірності формування спірних даних податкового обліку судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Отже, для реалізації принципу офіційного з'ясування всіх обставин у справі судам слід з'ясувати характер та зміст спірних операцій, дослідити усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції і на підставі цього зробити вмотивований висновок про те, чи відбувся дійсний рух активів між учасниками відповідних операцій, зміни у їх майновому стані як обов'язкова ознака господарської операції.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не вбачає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій винесено з дотриманням принципів законності та обґрунтованості у відповідності до приписів ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищевказані обставини та фактичні дані залишилися поза межами дослідження судами першої та апеляційної інстанцій, що з урахуванням повноважень касаційного суду (які не дають касаційній інстанції права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні) виключає можливість перевірити Вищим адміністративним судом України правильність висновків судів попередніх інстанцій в цілому по суті спору.

З огляду на неповноту встановлення судами усіх обставин справи, що входять до предмету доказування, оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції відповідно до ст.227 Кодексу адміністративного судочинства України.

Під час нового розгляду справи судам слід взяти до уваги вищевикладене, встановити повно і правильно фактичні обставини відповідно до заявлених позовних вимог та предмету доказування у справі та, в залежності від встановленого й у відповідності до норм матеріального та процесуального права, вирішити даний спір.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Біляївському районі Одеської області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2012 та постанову Одеського апеляційного адміністративного суду від 22.05.2013 скасувати та справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.В. Борисенко СуддіВ.В. Кошіль О.А. Моторний