Ухвала суду № 39104941, 08.04.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

08 квітня 2014 року

справа № 0870/10924/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Чепурнова Д.В.

суддів: Поплавського В.Ю. Сафронової С.В.

за участю секретаря судового засідання: Надточія В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія» до Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ «Мрія» звернулось з вищевказаним позовом до суду в якому, просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 31.08.2012 №0000462211, №0000452211, №0000442211, №0000482211, №0000472211 винесені Мелітопольською об'єднаної державною податковою інспекцією Запорізької області Державної податкової служби.

В обґрунтування позовних вимог посилається не безпідставність висновків податкового органу викладених в акті перевірки, оскільки господарські операції з контрагентами мали реальний характер. Контрагенти позивача на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані як юридичні особи та як платники податків, запису про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру не було внесено. Правомірність формування позивачем податкового кредиту за результатами господарських операцій з контрагентами зазначеними в акті перевірки підтверджуються податковими накладними та іншими первинним документами.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року позов задоволений.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Мелітопольська ОДПІ Запорізької області Державної податкової служби подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила постанову суду скасувати та прийняти нове рішення яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В судове засідання в апеляційній інстанції сторони не з’явились, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином, а тому відповідно до частини 1 статті 41 КАС України, фіксування судового засідання не проводилось.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі направлень від 11.06.2012 №№120, 121, 122, 123, 124, 125 та плану-графіку проведення перевірок, фахівцями Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби проведено перевірку позивача, за результатами якої складено акт «Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія», з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2012» від 31.07.2012 №514/22/20502092.

Перевіркою встановлено порушення позивачем п. 3.1 ст. 3, пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»; п. 44.1 ст. 44, пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134, пп. 135.5.4 п. 135.5 ст. 135, п. 138.1, п. 138.2, п. 138.6, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1 ст. 144, пп. 145.1.2 п. 145.1 ст. 145, п. 146.3 ст. 146 Податкового кодексу України, в результаті чого платником податків занижено податок на прибуток на суму в розмірі 2426649 грн. 00 коп., в тому числі: 1 квартал 2010 року - 49776 грн. 00 коп., 2 квартал 2010 року - 360813 грн. 00 коп., 4 квартал 2010 року - 387131 грн. 00 коп., 1 квартал 2011 року - 503022 грн. 00 коп., 2 квартал 2011 року - 512771 грн. 00 коп., 3 квартал 2011 року - 233096 грн. 00 коп., 4 квартал 2011 року - 176971 грн. 00 коп., 1 квартал 2012 року - 203070 грн. 00 коп.; пп. 7.4.1, пп. 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200 Податкового кодексу України, внаслідок чого підприємством: занижено податок на додану вартість на суму в розмірі 832906 грн. 00 коп., в тому числі за червень 2010 року - 20486 грн. 00 коп., за серпень 2010 року - 37493 грн. 00 коп., за листопад 2010 року - 3989 грн. 00 коп., за грудень 2010 року - 26504 грн. 00 коп., за січень 2011 року - 38954 грн. 00 коп., за лютий 2011 року - 21710 грн. 00 коп., за березень 2011 року - 84964 грн. 00 коп., за квітень 2011 року - 18953 грн. 00 коп., за травень 2011 року - 87653 грн. 00 коп., за червень 2011 року - 69517 грн. 00 коп., за липень 2011 року - 2329 грн. 00 коп., за серпень 2011 року - 33203 грн. 00 коп., за вересень 2011 року - 79525 грн. 00 коп., за жовтень 2011 року - 35819 грн. 00 коп., за листопад 2011 року - 30112 грн. 00 коп., за грудень 2011 року - 100366 грн. 00 коп., за січень 2012 року - 8956 грн. 00 коп., за лютий 2012 року - 32768 грн. 00 коп., за березень 2012 року - 98416 грн. 00 коп.; завищено від'ємне значення податку на додану вартість за перевіряємий період всього на суму в розмірі 406503 грн. 00 коп., в тому числі за березень 2010 року - 19911 грн. 00 коп., за квітень 2010 року - 54205 грн. 00 коп., за травень 2010 року - 43976 грн. 00 коп., за липень 2010 року - 8658 грн. 00 коп., за листопад 2010 року - 63684 грн. 00 коп., за грудень 2010 року - 60675 грн. 00 коп., за січень 2011 року - 20403 грн. 00 коп., за лютий 2011 року - 30623 грн. 00 коп., за березень 2011 року - 2853 грн. 00 коп., за квітень 2011 року - 4814 грн. 00 коп., за травень 2011 року - 9147 грн. 00 коп., за червень 2011 року - 32203 грн. 00 коп., за серпень 2011 року - 2047 грн. 00 коп., за січень 2012 року - 25015 грн. 00 коп., за лютий 2012 року - 28948 грн. 00 коп.; п. 119.2 ст. 119, п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України в частині надання не в повному обсязі відомостей за формою 1ДФ про суми доходів, нарахованих (сплачених) на користь платника податку; пп. 6.4 п. 6 Інструкції «Про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища», затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України, ДПА України від 19.07.2010 №162/379, та п. 4 Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 01.03.1999 №303, пп. 240.1.3 п. 240.1 ст. 240, пп. 242.1.3 п. 242.1 ст. 242, пп. 249.6, п. 249.1 ст. 249 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму збору за забруднення навколишнього природного середовища за 2010 рік та екологічного податку за 2011, 2012 роки в розмірі 37363 грн. 03 коп.

На підставі Акта перевірки контролюючим органом винесено податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 №0000452216, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 406503 грн. 00 коп.; податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 №0000452211, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 960905 грн. 75 коп., в тому числі за основним платежем на суму в розмірі 832906 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму в розмірі 127999 грн. 75 коп; податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 №0000442211, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток на 2676847 грн. 50 коп., в тому числі за основним платежем на суму в розмірі 2426649 грн. 00 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму в розмірі 250198 грн. 50 коп.; податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 №0000482211, яким збільшено суму грошового зобов'язання з екологічного податку в розмірі 7518 грн. 81 коп., в тому числі за основним платежем на суму в розмірі 6446 грн. 25 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму в розмірі 1072 грн. 56 коп.; та податкове повідомлення-рішення від 31.08.2012 №0000472211, яким збільшено суму грошового зобов'язання зі збору за забруднення навколишнього природного середовища в розмірі 38645 грн. 98 коп., в тому числі за основним платежем на суму в розмірі 30916 грн. 78 коп., за штрафними (фінансовими) санкціями на суму в розмірі 7729 грн. 20 коп.

Відповідно до п. 1.32. ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

До валових витрат виробництва та обігу, відповідно до п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» відносяться сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п. 5.2.1. п. 5.2. ст.. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку (пп. 5.3.9. п. 5.3. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»).

Таким чином згідно вказаної норми не включаються до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону №168/97 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів оплату вартості таких робіт (послуг).

Відповідно до п.1.3 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку – особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах «а», «в», «г», «д» пункту 10.1 статті 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п.10.2. ст.10 Закону).

Таким чином, як випливає з вищенаведеного, сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі в разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Отже, податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість та накладати штрафні санкції на покупця при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування та накладання штрафних санкцій.

Відповідно до ст.185, ст. 188-189, ст.198, 201 ПК України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів, місце надання яких знаходиться на митній території України; поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість; платник податків зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка є підставою для віднесення вказаної в ній суми податку на додану вартість до податкового кредиту Покупця.

Підпунктом 198.3 ст.198 ПК України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 даного кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст.198 ПКУ вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

У відповідності до приписів п.201.1, п.201.4., п.201.10, ст.201 ПК України платник податку зобов'язаний виписати податкову накладну у двох екземплярах та надати покупцю податкову накладну, що має містити визначені за законом певні реквізити, у т. ч. ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні.

Відповідно до п.п. 198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що наявність у позивача податкових накладних, видаткових накладних на підставі яких відповідні суми ПДВ у складі вартості придбаних товарів були включені до податкового кредиту, ТОВ «Мрія» цілком правомірно включило суми податку на додану вартість по отриманим товарам до складу податкового кредиту оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказами.

Судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що наявність доказів оплати за поставлений контрагентами позивача товар свідчать про зміну стану та структури активів платника податків, крім того накладні на внутрішнє переміщення придбаних товарів та акти списання товарно-матеріальних цінностей свідчать про реальний характер господарських операцій між позивачем та його контрагентами, зазначеними в акті перевірки, і недоліки в товарно-транспортних накладних зазначеного факту не спростовують.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 215 цього Кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до ст. 204 зазначеного Кодексу правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, відповідачем не доведено, що договори які були укладені між позивачем та його контрагентами визнані судом недійсними.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 207 Господарського суду України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині; виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним передбачені ст. 208 зазначеного Кодексу.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, правочини, які були вчинені між позивачем та підприємствами-контрагентами, зазначеними в акті перевірки є правомірними та відповідають загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину, їх недійсність прямо не встановлена законом, а також вони не визнані судом недійсними.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» державні податкові інспекції здійснюють контроль за своєчасністю, достовірністю, повнотою нарахування та сплати податків та зборів; контролюють своєчасність подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, інших платежів; здійснюють у межах своїх повноважень контроль за законністю валютних операцій, додержанням порядку проведення готівкових розрахунків за товари послуги) у встановленому законом порядку, за наявністю свідоцтв про державну реєстрацію суб'єктів підприємницької діяльності, ліцензій на провадження видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню відповідно до закону, з наступною передачею матеріалів про виявлені порушення органам, що видають ці документи, за наявністю торгових патентів; здійснюють контроль за погашенням векселів: контролюють дотримання виконавчими комітетами сільських і селищних рад порядку прийняття і обліку податків, інших платежів від платників податків, своєчасність і повноту перерахування цих сум до бюджету; здійснюють контроль за наявністю марок акцизного збору на пляшках (упаковках) алкогольних напоїв і на пачках (упаковках) тютюнових виробів під час їх транспортування, зберігання і реалізації; здійснюють контроль за дотриманням суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють роздрібну торгівлю тютюновими виробами, максимальних роздрібних цін на тютюнові вироби, встановлених виробниками або імпортерами таких тютюнових виробів.

Виходячи з викладеного, приймаючи до уваги мету, з якою відповідач здійснює свої контрольні повноваження, вбачається, що норми ст. 203 та інших статей гл. 16 ЦК України не відносяться ані до податкового, ані до валютного, ані до іншого законодавства, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди – покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов’язку в подальшому за можливі будь-які неправомірні дії будь-кого з постачальників при створенні підприємства та здійсненні господарської діяльності або через відсутність висновків зустрічних перевірок зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на формування валових витрат та податкового кредиту та донарахування податкових зобов’язань з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов’язань може слугувати підставою для відмови у праві на валові витрати та податковий кредит.

Податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами те, що усі первинні документи складені за наслідками здійснення спірних господарських операцій, не відповідають дійсності, те, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов’язків та те, що договір укладено з метою безпідставного збільшення валових витрат позивача та безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Ці обставини могли бути підтверджені, зокрема вироком суду про визнання осіб, які уклали договір та склали первинні документи, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення, винними у скоєнні відповідних злочинів.

Судом першої інстанцій встановлено, що позивач, не є платником збору за забруднення навколишнього природного середовища в частині розміщення відходів та не є платником екологічного податку в цій же частині.

Відповідно до ст. 240, 242 Податкового кодексу України, платниками збору за забруднення (екологічного податку) є особи, які здійснюють розміщення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи на об'єктах, на використання яких отримано дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у сфері поводження з відходами.

Згідно з пп. 14.1.223. п. 14.1. ст. 14 Податкового кодексу України розміщення відходів - зберігання (тимчасове розміщення до утилізації чи видалення) та захоронення відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об'єктах (місцях розміщення відходів, сховищах, полігонах, комплексах, спорудах, ділянках надр тощо), на використання яких отримано дозволи уповноважених органів.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та стосовно того, що тимчасове перебування відходів (наприклад, на складі, в контейнері), для цілей оподаткування, не є розміщенням відходів у розумінні ст. 1 Закону України «Про відходи».

Контейнери для тимчасового зберігання відходів не є місцями їх остаточного знищення та не відносяться до спеціально відведених місць чи об'єктів, на використання яких необхідно отримувати дозвіл спеціально уповноважених органів.

Таким чином, позивач не є платником збору за забруднення (екологічного податку) за тимчасове перебування на його території (до утилізації) відпрацьованих люмінесцентних ламп та відпрацьованих акумуляторних батарей, оскільки не здійснює розміщення відходів у спеціально відведених місцях та не має відповідного дозволу на використання вказаних місць.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач тимчасово утримував люмінесцентні лампи та відпрацьовані акумуляторні батареї, щоб передати їх іншим підприємствам, які є платниками екологічного податку та забору за забруднення навколишнього природного середовища та мають спеціальні ліценції на утилізацію та переробку вказаних відходів.

Враховуючи вказане колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у податкового органу були відсутні підстави для висновків щодо порушення позивачем вимог податкового законодавства та прийняття оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів апеляційного суду вважає, що в межах апеляційної скарги порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 198, ст.ст. 200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Мелітопольської об'єднаної державної податкової інспекції Запорізької області Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 30 січня 2013 року – залишити без змін.

Ухвала Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий: Д.В. Чепурнов

Суддя: В.Ю. Поплавський

Суддя: С.В. Сафронова