Ухвала суду № 39098034, 20.03.2014, Апеляційний суд Полтавської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 536/3060/13-к

Номер провадження 11-кп/786/203/14

Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України - Т.З.

Головуючий у 1-й інстанції Степаненко Ю. І.

Доповідач ап. інст. Харлан Н. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2014 року м. ПолтаваКолегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області у складі:

Головуючого Харлан Н.М.,

суддів: Кожевнікова О.В., Захожая О.І.,

при секретарі Погорілій Ю.І.,

з участю прокурора Гринь А.С.,

потерпілого ОСОБА_2,

представника потерпілого ОСОБА_3,

обвинуваченого ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтава матеріали кримінального провадження за апеляційними скаргами прокурора відділу прокуратури Полтавської області та потерпілого ОСОБА_2 на вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 24 грудня 2013 р.,-

В С Т А Н О В И Л А :

Цим вироком -

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, громадянин України, уродженець селища Семенівка Полтавської області, фактично проживаючий в АДРЕСА_2, зареєстрований в АДРЕСА_1, з професійно-технічною освітою, одружений, на утриманні має малолітню дитину, працюючий електрогазозварником ВАТ НПФ «Техвагонмаш», раніше не судимий,

- засуджений за ч. 2 ст. 286 КК України на 4 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки;

- за ч. 1 ст. 135 КК України на 1 рік позбавлення волі.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів призначено ОСОБА_4 остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у виді 4 роки 6 місяців позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 8 590 грн., моральну шкоду в сумі 100 000 грн. та процесуальні витрати в сумі 2 000 грн., а всього 110 590 грн.

Вирішено питання про речові докази.

За вироком суду ОСОБА_4 визнаний винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень за наступних обставин.

15 вересня 2013 року близько 20 годині 30 хвилин ОСОБА_5, керуючи автомобілем «GEELY» д/н НОМЕР_3 на 81 км автодороги Кременчук - Семенівка - Хорол, при цьому знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, в порушення п.п.2.9 (а), 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху, виявивши небезпеку для руху та будучи об'єктивно спроможним вжити відповідних заходів для зменшення швидкості (гальмування) та безпечного об'їзду перешкоди, здійснив наїзд на неповнолітнього велосипедиста ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_4, що рухався у попутному напрямку.

В результаті дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_6 отримав тяжкі тілесні ушкодження у вигляді відкритої черепно-мозкової травми, що викликала перелом кісток основи та склепіння черепу, крововиливи під оболонки та в речовину головного мозку, від яких помер.

Порушення водієм ОСОБА_4 п. 12.3 «Правил дорожнього руху України» знаходилися з технічної точки зору в причинному зв'язку із виникненням даної пригоди, запобігти якій, він мав технічну можливість.

Крім цього, ОСОБА_4, допустивши наїзд на велосипедиста ОСОБА_6, своїми діями поставив останнього у небезпечне для життя становище, не зупинив свій транспортний засіб на місці пригоди, не вжив заходів до надання потерпілому першої допомоги, не викликав карету швидкої допомоги для доставки потерпілого в медичний заклад, хоча мав можливість і зобов'язаний був це зробити відповідно до вимог п. 2.10 (а, б, в, г, ґ, д, е), з місця скоєння дорожньо-транспортної пригоди поїхав, залишивши тим самим потерпілого ОСОБА_6 в небезпечному для життя становищі, тобто в становищі, коли потерпілий внаслідок травм, отриманих під час дорожньо-транспортної пригоди, не міг вжити ефективних заходів до самозбереження.

В апеляційній скарзі прокурор, без оспорення доведеності вини та правильності кваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_4 ставить питання про скасування вироку в частині призначення покарання у зв'язку з його м'якістю. Просить постановити в цій частині новий вирок, яким призначити обвинуваченому покарання за ч.2 ст. 286 КК України - 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки та за ч. 1 ст. 135 КК України на 1 рік позбавлення волі. За сукупністю злочинів на підставі ч.1ст. 70 КК України призначити ОСОБА_4 остаточне покарання шляхом поглинення менш судового покарання більш суворим 6 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. Свої вимоги аргументує тим, що судом належним чином не враховано тяжкість скоєного злочину, наслідки у вигляді смерті неповнолітнього потерпілого, вчинення злочинів у стані алкогольного сп'яніння та залишення обвинуваченим місця вчинення злочину, що свідчить про неможливість досягнення мети покарання за умови призначення його у визначеному судом розмірі.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_2 також ставить питання про скасування вироку суду, ухвалення нового вироку, яким вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді максимального строку позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 286 КК України, цивільний позов потерпілого по справі задовольнити в повному обсязі.

Мотивуючи апеляційні вимоги, вказує, що суд необґрунтовано визнав пом'якшуючими покарання обставинами визнання вини та щире каяття обвинуваченого, оскільки в ході судового слідства ОСОБА_4 заперечував той факт, що він керував автомобілем в стані алкогольного сп'яніння, що свідчить про не визнання ним своєї вини та відсутність каяття; також обвинувачений не вчиняв ніяких дій щодо активного сприяння розкриттю злочину, а навпаки залишив місце пригоди. Вказує, що судом першої інстанції не враховано в повній мірі характер та тривалість його моральних страждань внаслідок втрати неповнолітнього сина.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора Гринь А.С., яка підтримала апеляційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції та частково підтримала апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 в частині стягнення на його користь із обвинуваченого всієї суми заявленої моральної шкоди; потерпілого ОСОБА_2 та його представника адвоката ОСОБА_3, які наполягав на задоволенні апеляційної скарги потерпілого, обвинуваченого ОСОБА_4, який заперечував проти задоволення скарг прокурора і потерпілого; провівши судові дебати та вислухавши останнє слово обвинуваченого, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга прокурора задоволенню не підлягає, апеляційна скарга потерпілого підлягає до часткового задоволення.

Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_4 у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень відповідає фактичним обставинам справи, є обґрунтованим і ніким із учасників судового розгляду не оспорюється, що також відповідає і положенням ч.3 ст. 349 КПК України.

Дії обвинуваченого ОСОБА_4 правильно кваліфіковані за ч.2 ст. 286 КК України та ч.1 ст. 135 КК України така кваліфікація учасниками судового розгляду під сумнів не ставиться.

На думку колегії суддів, суд першої інстанції призначив обвинуваченому ОСОБА_4 покарання з дотриманням вимог ст. 65 КК України в межах санкції інкримінованої йому статті. При цьому судом цілком обґрунтовано враховано обставини, що пом'якшують покарання обвинуваченого визнання вини та щире каяття, про що свідчить той факт, що докази щодо обставин ДТП в суді першої інстанції не досліджувалися на підставі ч.3 ст. 349 КПК України у зв'язку з визнанням вини обвинуваченим. ОСОБА_4 вперше вчиняє правопорушення, з яких тяжким є злочин вчинений з необережності, інший - умисний злочин середньої тяжкості, що також враховано судом при ухваленні вироку. Обвинувачений працює, має родину, малолітню дитину на утриманні та позитивно характеризується. Ці обставини, що характеризують особу також наведені у вироку. Про наявність щирого каяття свідчить та обставина, що обвинувачений просив вибачення у потерпілого під час судового розгляду. При визначенні покарання судом враховано і обставину, що обтяжує покарання вчинення злочину в стані алкогольного сп'яніння, про що свідчить призначення обвинуваченому додаткової міри покарання. Факт залишення ОСОБА_4 місця вчинення злочину відображений у обвинуваченні шляхом інкримінування кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 135 КК України і не може враховуватися повторно при визначенні міри покарання.

Відтак, призначене судом першої інстанції покарання, всупереч доводів апеляційних скарг, на переконання колегії суддів, є справедливим, необхідним та достатнім для виправлення ОСОБА_4 і попередження ним нових злочинів, не є м'яким, оскільки за своїм розміром не є наближеним до мінімальної міри покарання.

Тому підстав для скасування вироку суду внаслідок м'якості покарання, колегія суддів не вбачає.

В той же час, вирішуючи питання в частині стягнення моральної шкоди на користь потерпілого ОСОБА_2, суд не в повній мірі врахував вимоги ст. 23, 1167 ЦК України.

Так, при визначенні розміру грошового відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, перерахувавши підстави для задоволення вимог потерпілого, не достатньо врахував характер, тривалість та глибину душевних страждань ОСОБА_2 у зв'язку із загибеллю його сина ОСОБА_6 та обставини вчинення злочинів та призначив розмір грошового стягнення, який на думку колегії суддів не відповідає понесеній потерпілими глибини душевних страждань.

Так, втрата батьком свого неповнолітнього сина є невідворотною та непоправною, страждання та душевний неспокій залишаться у потерпілого на все життя. Разом з цим судом не враховано матеріальний стан обвинуваченого. Останній, згідно повідомлення Центру надання послуг, пов'язаного з використанням автотранспортних засобів №1176 від 28.09.2013 року, має у своїй власності два автомобілі ВАЗ 210994, 2008 р.в., д/н НОМЕР_2 та «GEELY» д/н НОМЕР_3, середня заробітна плата його становить 5530 гривень, а не 4536 гривень, як помилково зазначив суд першої інстанції.

Тому, з урахуванням розумності і справедливості, колегія суддів вважає за необхідне збільшити суму відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_2 до 200000 гривень, частково задовольнивши апеляційну скаргу потерпілого в цій частині.

При цьому, за змістом ст. 408 КПК України та відповідно до п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. № 3 із доповненнями, розглядаючи справу в апеляційному порядку, суд вправі внести у вирок зміни щодо відшкодування шкоди, зменшити або збільшити розмір стягнення, якщо у справі не вимагається збирання й додаткової перевірки доказів і якщо обставини справи в частині заподіяної шкоди встановлено судом першої інстанції повно і правильно.

Враховуючи викладене, вирок суду в частині вирішення цивільного позову підлягає зміні із збільшення розміру стягнення моральної шкоди із обвинуваченого на користь потерпілого.

Керуючись ст. ст. 405, 407, 408 КПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу прокурора відділу прокуратури Полтавської області залишити без задоволення, апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 задовольнити частково.

Вирок Кременчуцького районного суду Полтавської області від 24 грудня 2013 року щодо ОСОБА_4 змінити.

Збільшити розмір стягнення моральної шкоди з обвинуваченого ОСОБА_4 на користь потерпілого ОСОБА_2 до 200000 гривень.

В решті вирок суду залишити без зміни.

Касаційна скарга на вирок може бути подана до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ України протягом 3-х місяців з дня проголошення вироку Апеляційним судом Полтавської області.

С У Д Д І :

Харлан Н.М. Кожевніков О.В. Захожай О.І.