Постанова № 39097769, 03.06.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18786/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Літвінова А.В.

Суддя-доповідач: Глущенко Я.Б.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Глущенко Я.Б.,

суддів Пилипенко О.Є., Романчук О.М.,

при секретарі Строяновській О.В.,

за участю:

представника позивача - Горба С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіт-Люкс» до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів, Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, стягнення надміру сплачених коштів, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіт-Люкс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2013 року,

В С Т А Н О В И В :

ТОВ «Софіт-Люкс» звернулося у суд з позовом до Київської міжрегіональної митниці Міндоходів та Головного управління Державної казначейської служби у м. Києві, у якому просило визнати протиправним та скасувати рішення про коригування митної вартості товарів №100250000/2013/600658/2 від 05.09.2013 року, стягнути з Державного бюджету України надмірно сплачену суму коштів у загальному розмірі 37514,94 грн., в тому числі 32746,09 грн. - податку на додану вартість, 4768,85 грн. - ввізного мита.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2013 року адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погоджуючись із судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду - скасуванню, з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що митний орган при визначенні митної вартості задекларованого позивачем товару діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Митним кодексом України. Тому відсутні підстави для стягнення на користь позивача з Державного бюджету України надмірно сплачених коштів.

Проте, з таким висновком суду не можна погодитися в повній мірі.

Колегією суддів установлено, що 03.01.2013 року між позивачем та компанією «ДжиИ Хангари Кфт» (Угорщина) укладено міжнародну дистриб'юторську угоду № EASTERN EUROPE0061352012., пунктом 1 якої передбачено, що продавець (Компанія «ДжиИ Хангари Кфт» (Угорщина)) продає, а дистриб'ютор (ТОВ «Софіт-Люкс») купує світлотехнічну продукцію GE, ассортимент і кількість якої вказуються в рахунках-фактурах (інвойсах) і специфікаціях, які являються невід'ємною частиною договору.

З метою здійснення митного оформлення товару, ввезеного на підставі вказаного договору, позивачем подавалась митна декларація, якою задекларовано імпорт ламп газорозрядних люмінесцентних з термокатодом, двоцокольних (напругою до 250 В), побутових (не для вибухонебезпечних середовищ): F18W/T8/54/GE/SL/1-25 - 38000 шт., F36W/T8/54/GE/SL/1-25 - 38000 шт. Країна виробництва імпортованого товару - Китай, торговельна марка - GE, виробник - "FOSHAN ELECTRICAL & LIGHTING CO., LTD".

Під час митного контролю, а саме при дослідженні митної декларації та доданих до неї документів у посадової особи митного органу виникли сумніви стосовно заявленої митної вартості.

З оспорюваного рішення та заперечень проти позову митного органу вбачається, що дані сумніви сформувались у зв'язку із виявленням в поданих декларантом документах розбіжностей, які полягали в наступному:

- в коносаменті відсутні відомості про перевізника;

- в міжнародній дистриб'юторській угоді зазначено, що страхування вантажу здійснюється компанією за рахунок дистриб'ютора, однак в довідці про транспортні витрати зазначено, що вантаж не страхувався;

- в додатку 1 до угоди зазначено, що оплата за товар здійснюється протягом 30 днів з дати поставки, натомість у інвойсі цей строк визначений як 90 днів;

- в пп.1 п. В розділу І міжнародної дистриб'юторської угоди обумовлено, що дистриб'ютор купує на умовах FCA Nagykanizsa (Угорщина) світлотехнічну продукцію, асортимент та кількість якої визначена у рахунках-фактурах та специфікаціях, що є невід'ємною частиною контракту. Водночас, специфікація до митного оформлення не надавалась, поставка здійснювалась на умовах FOB Guangzhou, а в довідці про транспортні витрати вказано умови поставки FOB Huangpu.

Зважаючи на наведене вище, керуючись статтею 53 Митного кодексу України, митний орган витребував у позивача додаткові документи, передбачені частиною 3 вказаної правової норми. Із матеріалів справи вбачається, що позивач у відповідь на вимогу контролюючого органу надав останньому деякі із документів, що витребовувались.

У той же час, митним органом прийнято рішення про коригування митної вартості задекларованих позивачем товарів від 05.09.2013 року №100250000/2013/600658/2, яким було збільшено розмір митної вартості імпортованого позивачем товару, що призвело до збільшення розміру зборів за даною поставкою у загальному розмірі на 37514,94 грн., в тому числі 32746,09 грн. - податку на додану вартість, 4768,85 грн. - ввізного мита.

Зі змісту даного рішення вбачається, що митним органом було відкориговано митну вартість задекларованих позивачем товарів за резервним (шостим) методом, що ґрунтується на раніше визначених митним органом митних вартостях. У рішенні також зазначено про неможливість застосування методу визначення митної вартості задекларованого позивачем товару за ціною договору через наявність вищеописаних розбіжностей у наданих позивачем документах, а також через ненадання позивачем у повному обсязі витребуваних у нього додаткових документів. При цьому, зауважено, що попередні методи визначення митної вартості не застосовані у зв'язку з відсутністю цінової інформації на ідентичні та подібні товари та через відсутність основи для віднімання (додавання) вартості. Окрім того, зазначено, що процедура консультацій між митним органом та декларантом проведена.

Не погоджуючись із таким рішенням митного органу, позивач звернувся у суд.

Обговорюючи правомірність прийняття відповідачем спірного рішення, колегія суддів виходить із наступного.

Основним нормативно-правовим актом, яким врегульовані спірні правовідносини, є Митний кодекс України від 13.03.2012 року №4495-VI (далі - Митний кодекс України, МК України).

Відповідно до статті 49 цього Кодексу митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Відомості про митну вартість товарів використовуються для: нарахування митних платежів; застосування інших заходів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України; ведення митної статистики; розрахунку податкового зобов'язання, визначеного за результатами документальної перевірки (стаття 50 МК України).

Згідно із статтею 52 вказаного Кодексу заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою.

Частиною 1 ст. 54 МК України передбачено, що контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості.

У силу вимог пункту 1 частини 4 статті 54 Митного кодексу України митний орган під час здійснення контролю за правильністю визначення митної вартості товарів зобов'язаний здійснювати контроль заявленої декларантом або уповноваженою ним особою митної вартості товарів шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості, наявності в поданих зазначеними особами документах усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Статтею 53 Митного кодексу України встановлено, що у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає митному органу документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Частиною 2 цієї статті перелічені документи, які підтверджують митну вартість товарів:

1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості;

2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності;

3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу);

4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару;

5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару;

6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів;

7) копія імпортної ліцензії, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню;

8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.

У силу вимог частини 3 статті 53 Митного кодексу України у разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу митного органу зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) додаткові документи.

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 54 вказаного Кодексу митний орган може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається митним органом у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо митним органом у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів (ч. 1 ст. 55 МК України).

За правилами статті 264 Митного кодексу України, якщо митна декларація не містить усіх відомостей або подана без документів, передбачених статтею 335 цього Кодексу, чи з порушенням інших вимог Митного кодексу України, митний орган відмовляє у прийнятті такої митної декларації (ч. 11 ст. 264).

У статті 57 вказаного Кодексу закріплені правила застосування методів визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Згідно з ч. 1 цієї статті, митна вартість визначається за такими методами:

1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);

2) другорядні:

а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;

б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;

в) на основі віднімання вартості;

г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);

ґ) резервний.

Приписами 2 - 5 частин статті 57 МК України встановлено, що основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).

Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.

Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій митний орган та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності.

У разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.

Підстава для незастосування основного методу визначення митної вартості товару передбачена ч.2 ст. 58 МК України. Так, відповідно до вказаної правової норми метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.

Аналізуючи наведені норми права, колегія суддів враховує позицію Верховного Суду України, викладену в постановах від 29.05.2012 року по справі №21-91а12 та 11.09.2012 року по справі №21-262а12, у яких Суд дійшов висновку, що за умови не наведення митним органом доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, витребування цим органом переліку документів без зазначення обставин, які ці документи повинні підтвердити, свідчить про протиправність рішення цього органу щодо застосування іншого, ніж основний метод визначення митної вартості.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із позивачем, що за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, застосування митним органом коригування митної вартості є передчасним.

Як було встановлено судом, метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції), відповідачем не було застосовано через те, що надані декларантом документи на підтвердження митної вартості містили розбіжності.

Аналіз положень ст. ст. 53 та 54 Митного кодексу України свідчить на користь висновку, що декларант наданими до митного оформлення документами повинен підтвердити числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок такої. Даний обов'язок декларанта кореспондується із повноваженням митного органу щодо перевірки (митного контролю) числового значення заявленої митної вартості. При цьому, митний орган має право витребувати додаткові документи у декларанта лише при умові, якщо вже надані документи не містять усіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Колегією суддів установлено, що позивачем до митного оформлення разом із митною декларацією були надані наступні документи:

- міжнародна дистриб'юторська угода від 03 січня 2013 року №EUROPE0061352012;

- інвойс від 26 липня 2013 року № 1301391531;

- коносамент від 27 липня 2013 року SHASEA085399;

- CMR від 04 вересня 2013 року № 1421;

- договір про транспортно-експедиційні послуги від 08 січня 2013 року № 08/01/2013;

- додаткова угода № 1 до договору від 08 січня 2013 року № 08/01/2013;

- інвойс на транспортно-експедиційні послуги від 30 липня 2013 року № НК0852;

- довідка про вартість фрахту від 04 вересня 2013 року б/н;

- пакувальний лист до інвойсу від 26 липня 2013 року № 1301391531;

- висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлений спеціалізованою експертною організацією від 16.08.2013 № В-4066/4;

- прайс-лист виробника від 19.06.2013 б/н.

При цьому, як на недостатність наданих декларантом документів, митний орган посилається на наступне:

- в коносаменті відсутні відомості про перевізника;

- в міжнародній дистриб'юторській угоді зазначено, що страхування вантажу здійснюється компанією за рахунок дистриб'ютора, однак в довідці про транспортні витрати зазначено, що вантаж не страхувався;

- в додатку 1 до угоди зазначено, що оплата за товар здійснюється протягом 30 днів з дати поставки, натомість у інвойсі цей строк визначений як 90 днів;

- в пп.1 п. В розділу І міжнародної дистриб'юторської угоди обумовлено, що дистриб'ютор купує на умовах FCA Nagykanizsa (Угорщина) світлотехнічну продукції, асортимент та кількість якої визначена у рахунках-фактурах та специфікаціях, що є невід'ємною частиною контракту. Водночас, специфікація до митного оформлення не надавалась, поставка здійснювалась на умовах FOB Guangzhou, а в довідці про транспортні витрати вказано умови поставки FOB Huangpu.

Обговорюючи висновки митного органу, колегія суддів зазначає, що інформація стосовно перевізника, порядок та строки оплати придбаного товару й умови його поставки не являються відомостями, що визначають числові значення складових митної вартості товарів, чи відомості щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Подані позивачем документи, копії яких наявні у справі, чітко ідентифікують оцінюваний товар, не містять розбіжностей та містять дані, що піддаються обчисленню, і підтверджують ціну товарів, що підлягала сплаті позивачем на користь продавця, - 30020 дол. США, тобто підтверджують митну вартість товарів за ціною договору.

У ході розгляду справи митний орган не спростував дійсність поданих до митного оформлення основних документів, достовірність і об'єктивність зазначених відомостей, не спростував контрактну ціну оцінюваних товарів, а також не довів об'єктивну неможливість перевірити вартість операції на підставі наданих позивачем документів.

Також, митний орган не довів суду наявності передбачених ч. 3 ст. 53 МК підстав для витребування від позивача (декларанта) додаткових документів, а саме, відповідач не підтвердив належними доказами та аргументованими доводами наявність у поданих позивачем документах розбіжностей, ознак підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.

Судова колегія вважає безпідставним покликання митного органу на те, що вантаж не страхувався, з посиланням на підрозділ B розділу IV міжнародної дистриб'юторської угоди, укладеної між позивачем та компанією «ДжиИ Хангари Кфт» (Угорщина), оскільки в ньому не передбачено обов'язкового страхування вантажу, а йдеться лише про те, що у випадку страхування такого, витрати покладаються на дистриб'ютора. Тобто, страхування вантажу є правом, а не обов'язком позивача за даною угодою. Водночас, з пояснень позивача та довідки про транспортні витрати, слідує, що страхування в даному випадку не здійснювалося, що не суперечить умовам договору. Доказів протилежного відповідач не надав.

Відповідно до п. п. 1, 3 ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Таким чином, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що доводи митного органу про неможливість підтвердження митної вартості товарів є обґрунтованими, оскільки такі спростовуються наданими до митного оформлення документами.

Колегія суддів наголошує, що у відповідності до ч. 2 ст. 71 КАС України саме на суб'єкта владних повноважень покладається тягар доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку, що суб'єктом владних повноважень не доведено належним чином правомірності спірного рішення.

Отже, колегія суддів погоджується з доводами, викладеними в адміністративному позові, щодо протиправності рішення про коригування митної вартості товарів №100250000/2013/600658/2 від 05.09.2013 року, що є підставою для його задоволення.

Разом з тим, не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення з Державного бюджету України на його користь переплати, що відповідає різниці між нарахованою контролюючим суб'єктом сумою митної вартості, та визначеною позивачем самостійно за першим методом, з огляду на наступне.

Так, за правилами частин 1, 3 статті 54 Митного кодексу України контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється митним органом під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості. За результатами здійснення контролю правильності визначення митної вартості товарів митний орган визнає заявлену декларантом або уповноваженою ним особою митну вартість чи приймає письмове рішення про її коригування відповідно до положень статті 55 цього Кодексу.

Аналіз положень статей 54 та 55 вказаного Кодексу свідчить на користь висновку, що питання контролю правильності обчислення декларантом митної вартості, як і визначення методу її обчислення у встановленому законом порядку, за наявності певних умов, відносяться до виключної компетенції митних органів.

Наведена позиція суду апеляційної інстанції узгоджується із висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 17.12.2013 року у справі № 21-439а13, які є обов'язковими для врахування адміністративними судами в силу приписів частини 2 статті 161 та частини 1 статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України. В указаному рішенні, Верховний Суд України зазначив, що суди, встановивши протиправність рішень митного органу про визначення митної вартості товару за тим чи іншим методом, не вправі підміняти митний орган, стягуючи з державного бюджету надмірно сплачену з такої вартості суму, фактично визначаючи при цьому інший метод обчислення митної вартості.

Колегія суддів зазначає, що повернення надміру платникам податків, митних та інших платежів, надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами, проводиться відповідно до порядку, встановленого наказом Державної митної служби України від 20.07.2007 року № 618, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 25.09.2007 року за № 1097/14364, з урахуванням спільного наказу Державної митної служби України і Державного казначейства України від 20.07.2007 року № 611/147 (був чинним до 30.12.2013 року). Зазначеними нормативно-правовими актами передбачено процедуру повернення надміру сплачених податків та інших платежів, яка, зокрема, передбачає необхідність звернення до митного органу із відповідною заявою та підготування останнім висновку, що надається територіальному органу Державного казначейства України.

Під час судового розгляду справи позивачем не доведено суду дотримання визначеного вказаними вище нормативними актами порядку повернення надмірно сплачених платежів, зокрема, не надано доказів подання до митного органу заяви про повернення коштів та відмови останнього підготувати відповідний висновок.

Отже, в частині стягнення з Державного бюджету України надмірно сплаченої суми податку на додану вартість та ввізного мита позивачу слід відмовити.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 3, 202 ч. 1 п. 4 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіт-Люкс» задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2013 року скасувати.

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Софіт-Люкс» задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Київської міжрегіональної митниці Міндоходів про коригування митної вартості від 05.09.2013 року №100250000/2013/600658/2.

У задоволенні решти позову Товариству з обмеженою відповідальністю «Софіт-Люкс» відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддяЯ.Б. Глущенко суддя О.Є. Пилипенко суддяО.М. Романчук

(Повний текст постанови складений 05 червня 2014 року)

Головуючий суддя Глущенко Я.Б.

Судді: Пилипенко О.Є.

Романчук О.М