Постанова № 39097724, 29.05.2014, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2014 р. Справа № 5015/3721/12

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

Головуючого судді Галушко Н.А.

Суддів Матущак О.І.

Орищин Г.В.

розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк", №25-08/855 від 07.02.2014р.

на рішення господарського суду Львівської області від 28.01.2014р.

у справі №5015/3721/12

за позовом: ОСОБА_2, м. Львів

до відповідача-1: Товариства з обмеженою відповідальністю "Три оскара", м. Львів

до відповідача-2: РусаненкоЛюдмили Ярославівни, м.Львів

до відповідача-3: Державної реєстраційної служби України, м. Київ

за участі третьої особи 1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк", м. Пустомити

за участі третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: приватного нотаріусу Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3, м.Львів

про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення кафе від 16.02.2006р., зобов'язання повернути нежитлові приміщення у власність та скасування державної реєстрації права власності на нежитлові приміщення

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_4-представник;

від відповідача 1: не з"явився;

від відповідача 2: не з"явився;

від відповідача 3: не з"явився;

від третьої особи 1: Мірошніков П.В.. - представник, Харабара Н.І. - представник;

від третьої особи 2: не з"явився.

Представникам сторін та скаржника роз'яснено права та обов'язки передбачені ст. 20, 22 ГПК України.

Клопотань про здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, в порядку ст. 811 ГПК України, учасниками судового процесу не заявлено.

Рішенням господарського суду Львівської області від 28.01.2014р. у справі № 5015/3721/12 (колегія суддів: головуючий суддя Щигельська О.І., судді Кидисюк Р.А., Матвіїв Р.І.) задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 в повному обсязі. Визнано недійсним договір від 16.02.2006р. купівлі-продажу приміщення кафе за адресою: АДРЕСА_1, що нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 за №1354. Зобов"язано ОСОБА_7 повернути ТзОВ "Три оскара" у власність нежитлові приміщення, загальною площею 333,6 кв м, що позначені на плані номерами " 86-29", з " 86-32" по " 86-42", з " 86-45" по " 86-53", які розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Скасовано державну реєстрацію права власності на нежитлові приміщення загальною площею 333,6 кв м, що позначені на плані номерами " 86-29", з " 86-32" по " 86-42", з " 86-45" по " 86-53", які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 за гр.ОСОБА_7.

ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Львівського обласного управління АТ "Ощадбанк" подано апеляційну скаргу №25-08/855 від 07.02.2014р., в якій просить рішення суду скасувати, та прийняти нове рішення, яким в частині позовних вимог щодо зобов»язання Державну реєстраційну службу України скасувати державну реєстрацію права власності на спірні приміщення - припинити провадження на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України. В решті позовних вимог ОСОБА_2 відмовити. Зокрема, скаржник посилається на те, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам діючого законодавства, постанові Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012р. «Про судове рішення», оскільки не грунтується на всебічному, повному і об»єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи, прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права, порушенням норм процесуального права.

Скаржник вважає, що позивач не наділений правом щодо здійснення повноважень власника майна товариства, оскільки власником майна є товариство, відповідно дії щодо захисту інтересів товариства має право здійснювати його орган, а не учасник товариства. Чинним законодавством не передбачено право учасника товариства звертатись до суду за захистом порушеного права товариства , а предмет спору у даній справі не відповідає визначеним п.4 ч.1 ст.12 ГПК України справам, що виникають із корпоративних відносин, банк вважає, що позивач не має права на звернення до суду з відповідним позовом. Суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про те, що даний спір виник з корпоративних відносин та невірно застосував норми матеріального права, а саме ст.ст.88, 134, 167 ГК України, ст.10, 12 Закону України «Про господарські товариства», ст.ст. 115,116 ЦК України та порушень вимоги ст.12 ГПК України.

Також, скаржник не погоджується з висновком суду про можливість задоволення позовної вимоги щодо зобов»язання ОСОБА_7 повернути у власність ТОВ «Три оскара» нежитлові приміщення з огляду на те, що згідно іпотечного договору від 27.06.2008р. вказані приміщення перебувають в іпотеці банку.

Окрім того, скаржник зазначає, що зважаючи на те, що нежитлові приміщення вибули з володіння ОСОБА_7 на підставі судового рішення від 08.02.2012р. у справі №2/1312/296/2012, яке набрало законної сили, про звернення стягнення на предмет іпотеки за зобов»язаннями ОСОБА_7, остання позбавлена права розпорядження ними, в тому числі передавати на виконання судового рішення.

Скаржник також вважає, що на момент вчинення договору купівлі-продажу приміщення кафе №1354 від 16.02.2006р. сторони дотримали вимоги ст.203 ЦК України, а саме: уклали договір, передбачений ст.ст.655-658 ЦК України, обсяг цивільної дієздатності представника юридичної особи відповідав змісту вчинюваних ним дій від імені та в інтересах продавця, рішення товариства про відчуження майна товариства відповідало вимогам ст.98 ЦК України, форма договору - вимогам ст.657 ЦК України. Про наведене свідчить рішення зборів учасників ТОВ «Кафе «ІНФОРМАЦІЯ_1» оформлене протоколом №8 від 10.01.2006р, прийняте одноголосно трьома голосами учасників товариства. Визнання рішенням Господарського суду Львівської області від 20.06.2013р. у справі №914/1362/13 недійсним рішення загальних зборів учасників в частині надання повноважень ОСОБА_8 укласти оспорюваний правочин, не є обставиною, що існувала на момент вчинення оспорюваного правочину (16.02.2006р.), тому не може мати наслідком визнання договору недійсним.

Також, скаржник вважає незаконним та необгрунтованим висновок суду про те, що заява банку про застосування строку позовної давності у даному спорі не підлягає задоволенню, оскільки банк немає процесуального статусу сторони, та таким, що зроблений з неправильним застосуванням вимог ст.ст.256,257, ч.4 ст.267 ЦК України та без врахування вимог ч.4 ст.27 ГПК України.

Наводить скаржник і інші підстави для скасування рішення суду.

Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 у відзиві на апеляційну скаргу просить підтримати вимоги апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу законною та обгрунтованою, а також просить розглядати справу без її участі.

ОСОБА_7 у відзиві на апеляційну скаргу рішення суду просить залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення та заперечення представників скаржника та сторін у справі, судом апеляційної інстанції встановлено наступне.

У відповідності до статуту ТОВ Кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" в редакції, зареєстрованій 25.04.1996 р., чинній на 16.02.2006 р., учасниками вказаного товариства були ОСОБА_7, ОСОБА_2, ОСОБА_8 (том І а.с.24-48).

ТОВ "Три оскара" є правонаступником всіх майнових та немайнових прав та обов'язків ТОВ кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", що підтверджується п. 1.1. статуту ТОВ "Три оскара", зареєстрованого 29.12.2006 р..(том І а.с.10-21). У відповідності до п. 1.5 вказаного статуту учасниками ТОВ "Три оскара" стали ті самі особи. Залишились вони учасниками товариства і станом на дату звернення до суду, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб -підприємців станом на 09.07.2012 р. (том І а.с.52-53).

16.02.2006 р. між ТОВ Кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" (продавець) та ОСОБА_7 (покупець) укладено оскаржуваний договір купівлі-продажу приміщення кафе, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за №1354 (том І а.с.22-23).

Відповідно до вказаного договору, продавець продав, а покупець придбав нежитлові приміщення загальною площею 333,6 кв.м., що позначені на плані номерами "86-29", з "86-32" по "86-42", з "86-45" по "86-53", розташовані за адресою АДРЕСА_1 за 94200 грн., які продавець сплатив покупцю до підписання цього договору шляхом надання продавцю фінансової допомоги (п. п. 1, 2 договору).

У відповідності до листа №6717 від 13.07.2012 р. ОКП ЛОР "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", зазначені нежитлові приміщення зареєстровані за покупцем - ОСОБА_7 (том І а.с.55)

27.06.2008р. між ВАТ "Державний ощадний банк України" (іпотекодержатель) та ОСОБА_7 (іпотекодавець) укладено іпотечний договір, згідно із яким в забезпечення виконання зобов'язань іпотекодавця як боржника за договором відновлювальної кредитної лінії №78/8 від 27.06.2008 р. іпотекодавець передав в іпотеку банку нерухоме майно, а саме нежитлові приміщення загальною площею 333,6 кв.м., що позначені на плані номерами "86-29", з "86-32" по "86-42", з "86-45" по "86-53", розташовані за адресою АДРЕСА_1 (том І а.с.110-113).

Обтяження вказаного нерухомого майна належно зареєстровано, що підтверджується витягами з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру іпотек (том І а.с.74-85).

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 08.02.2012 р. у справі №2/1312/296/2012 вирішено стягнути солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_7 на користь ПАТ "Державний ощадний банк України" в особі філії Пустомитівське відділення №6381 заборгованість в сумі 2 603 179,55 грн. шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення загальною площею 333,6 кв.м., що позначені на плані номерами "86-29", з "86-32" по "86-42", з "86-45" по "86-53", розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 10.07.2012 р. у справі №1312/2-296/12 вказане рішення залишено без змін (том І а.с.114-118).

Позивач, як учасник ТОВ "Три оскара", просить визнати недійсним договір купівлі-продажу приміщення кафе від 16.02.2006р. як такий, що укладено товариством без згоди загальних зборів учасників, а також особою, яка не наділена повноваженнями на укладення такого договору. На підтвердження своїх вимог посилається на рішення господарського суду Львівської області від 20.06.2013р. у справі №914/1362/13, яке набрало законної сили.

Зазначеним рішенням встановлено, що 10.01.2006 р. оформлено протокол № 8 Зборів учасників ТОВ кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", який підписано головою зборів ОСОБА_8 та секретарем зборів ОСОБА_7 У тексті протоколу вказано, що у зборах приймало участь 3 особи: ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_2 На порядок денний зборів ставилось два питання: про обрання голови та секретаря зборів, а також про продаж приміщення Кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно протоколу, одностайним рішенням учасників головою зборів обрано ОСОБА_8, секретарем зборів - ОСОБА_7 З метою покращення фінансового стану Товариства та у зв'язку із нерентабельністю, збори одностайно вирішили здійснити продаж приміщення Кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 333,6 м. кв. за 94 200,00 грн., в зв»язку із чим уповноважити ОСОБА_8 укласти договір купівлі-продажу приміщення Кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1.

У зазначеному рішенні суд визнав обґрунтованими доводи позивача - ОСОБА_2 про те, що загальні збори учасників ТОВ кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" від 10.01.2006 р. проведено із порушенням ст. ст. 10, 60, 61 Закону України "Про господарські товариства", і при прийнятті ТОВ кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" рішення, оформленого протоколом № 8 від 10.01.2006 р. порушено його права як учасника вказаного Товариства на участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах. Суд також погодився із твердженням позивача про те, що дії відповідача - ТОВ "Три оскара", спрямовані на відчуження нежитлових приміщень, загальною площею 333,6 кв.м., які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (п'ять-А) суперечать положенням Статуту Товариства, оскільки, згідно вказаного протоколу №8, учасниками Товариства прийнято рішення про продаж вищевказаного нерухомого майна за ціною 94 200 грн., що перевищує суму яка визначена п.п. Ї п. 7.2. Статуту ТОВ Кафе "Пасічне - 2". Відповідно до Указу президента України "Про грошову реформу" українські карбованці підлягають обміну на гривні за курсом 100 000 карбованців на 1 гривню. Отже, сума 500 млн. карбованців визначена п.п.Ї п. 7.2. Статуту ТОВ Кафе "Пасічне - 2" еквівалентна 5 000,00 гривень. На підставі викладеного судом позов задоволено і визнано недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Три оскара", яке оформлене Протоколом загальних зборів учасників товариства від 10.01.2006 р. № 8 в частині пункту другого (питання порядку денного), яким прийнято рішення "Уповноважити ОСОБА_8 укласти договір купівлі продажу приміщення Кафе "ІНФОРМАЦІЯ_1" за адресою: АДРЕСА_1 (п'ять-А)".

Частиною 2 ст.35 ГПК України визначено, що факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до ст.11 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Підставою виникнення господарських зобов'язань за приписами ч.1 ст.174 Господарського кодексу України є, зокрема, господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачені законом, але такі, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст..638 ЦК України договір є укладеним, коли сторони в належній формі досягли згоди з істотних умов договору; істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За вимогами ст.167 ГК України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Відповідно до вимог п.4 ч.1 ст.12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів.

При цьому, до корпоративних спорів належать також спори за позовами учасників (акціонерів) господарських товариств про визнання недійсними правочинів, укладених товариством, якщо позивач обґрунтовує позовні вимоги порушенням його корпоративних прав або інтересів.

З матеріалів справи вбачається, що позов заявлено акціонером, фізичною особою про визнання недійсним укладеного товариством договору з продажу нерухомого майна, який обґрунтовано порушенням його права на отримання прибутку від діяльності товариства, оскільки майно, що відчужене на підставі спірного договору є активами товариства, а тому суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції про підвідомчість вказаного спору господарському суду.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Згідно із ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

В свою чергу, відповідно до ч. 2 ст. 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Частиною 3 ст. 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Таким чином, у випадку доведення особою порушення угодою її прав або охоронюваного законом інтересу, така особа вправі звернутися до суду із вимогою про визнання угоди недійсною, навіть якщо вона не є її стороною.

З огляду на викладене судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції, що враховуючи те, що судом було встановлено порушення спірною угодою прав та охоронюваного законом інтересу позивача, відповідно до вищевикладених положень законодавства України, позивач має право на подання позову про визнання вказаної угоди недійсною. Обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права та охоронюваного законом інтересу відповідає способам захисту права встановленим статтею 16 ЦК України, а право на його обрання прямо передбачено статтею 215 ЦК України.

Окремо слід зазначити, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

В свою чергу, під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб"єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов"язку зобов"язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб"єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв"язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно із ст. ст. 203, 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу. Згідно із п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ст.98 ЦК України рішення про внесення змін до статуту товариства, відчуження майна товариства на суму, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, та про ліквідацію товариства приймаються більшістю не менш як у 3/4 голосів, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на викладене, судова колегія погоджується із висновком суду першої інстанції про порушення при укладенні спірного договору ч.ч.1,2 ст.203 ЦК України, зважаючи на факти, встановлені господарським судом Львівської області у рішенні від 20.06.2013р. у справі №914/1362/13, яке набрало законної сили, у зв"язку із чим позов в частині визнання недійсним договору від 16.02.2006 року купівлі-продажу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 333,6 квадратних метрів, що позначені на плані номерами " 86-29", з " 86-32" по " 86-42", з " 86-45" по " 86-53" підлягає до задоволення.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання ОСОБА_7 повернути ТОВ "Три оскара" у власність вказані нежитлові приміщення, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Як вбачається із постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. N 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» (ч.5 п.5постанови) відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно зі ст.20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Рішенням Конституційного Суду України N 15-рп/2002 від 09.07.2002р. у справі за конституційним зверненням Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Кампус Коттон клаб" щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів) роз"яснено, що кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у тому числі судовий захист; право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами.

За таких обставин, суд приходить до висновку, що позовна вимога про зобов"язання ОСОБА_7 повернути ТОВ "Три оскара" у власність нежитлові приміщення, підлягає до задоволення як така, що є похідною від вимоги про визнання договору недійсним.

Окрім того, відповідно до п.2.13 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними від 29.05.2013р. №11, вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і, з урахуванням припису частини першої статті 58 ГПК, бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе). В разі заявлення вимоги про повернення одержаного за правочином відповідач має право подати зустрічний позов (стаття 60 ГПК) про витребування належного йому майна або відшкодування вартості останнього.

Якщо такий позов не подано, господарський суд з огляду на припис частини п'ятої статті 216 ЦК України та з урахуванням конкретних обставин справи може з власної ініціативи застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину також і щодо позивача. У вирішенні питання про застосування передбачених законом наслідків недійсності правочину, який є оспорюваним (а не нікчемним), господарському суду слід виходити зі змісту позовних вимог. Якщо спір з приводу таких наслідків між сторонами відсутній, у господарського суду немає правових підстав зобов'язувати їх вчиняти дії, прямо передбачені законом, зокрема частиною першою статті 216 ЦК України, частиною другою статті 208 ГК України.

З врахуванням викладеного, зважаючи на те, що позивачем заявлено позовну вимогу про застосування наслідків недійсності правочину, відповідачем зустрічного позову не подано, суд приходить до висновку, що позов в цій частині слід задоволити.

Щодо позовної вимоги про зобов»язання Державної реєстраційної служби України скасувати державну реєстрацію права власності на спірні приміщення за ОСОБА_7 судова колегія зазначає наступне.

Згідно із Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на час укладення спірного договору, цей Закон регулює відносини, пов'язані з державною

реєстрацією речових прав на нерухоме майно всіх форм власності, їх

обмежень та правочинів щодо нерухомості.

Згідно ст.ст. 2,3 вказаного Закону, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Державний реєстр прав на нерухоме майно та їх обмежень (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, яка містить відомості про речові права на нерухоме майно, їх обмеження, суб'єктів речових прав, технічні характеристики об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд тощо), кадастровий план земельної ділянки, а також відомості про правочини, вчинені щодо таких об'єктів нерухомого майна.

Речові права на нерухоме майно, їх обмеження та правочини щодо нерухомого майна підлягають обов'язковій державній реєстрації в порядку, встановленому цим Законом.

В Україні формується та діє єдиний Державний реєстр прав, який базується на державному обліку земельних ділянок усіх форм власності та розташованого на них іншого нерухомого майна, реєстрації речових прав на об'єкти нерухомого майна, їх обмежень та правочинів щодо нерухомого майна.

Державна реєстрація прав є публічною, здійснюється місцевим органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані речові права та їх обмеження в порядку, встановленому законом.

Також, п.2 ст.27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" в редакції, чинній на час укладення договору, державна реєстрація речових прав скасовується в разі припинення дії договору, укладення іншого договору або винесення судом відповідного рішення, про що вносяться дані до Державного реєстру прав.

Відповідно до ч.4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (чинного на час винесення рішення по даній справі), права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов:

якщо реєстрація прав та їх обтяжень була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або

якщо на момент виникнення прав та їх обтяжень діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації таких прав та їх обтяжень.

З огляду на викладене, судова колегія зазначає, що оскільки гр..ОСОБА_7 проведено державну реєстрацію прав на майно відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, а тому, відповідно до наведеної вище ч.4 ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції Закону N 1878-VI ( 1878-17 ) від 11.02.2010) зазначені права повинні визнаватись дійсними, що, в разі вступу даного рішення в законну силу, може призвести до порушень при формуванні єдиної державної інформаційної системи, що містить відомості про права на нерухоме майно, їх обтяження, а також про об'єкти та суб'єктів цих прав, а тому, судом першої інстанції правомірно скасовано державну реєстрацію прав власності на нежитлові приміщення, придбані за договором, що суперечить законодавству та визнається судом недійсним.

Вищенаведене спростовує твердження скаржника в апеляційній скарзі про безпідставність заявлених позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності на спірні приміщення.

Згідно із ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до абзацу 2 ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Доводи наведені скаржником в апеляційній скарзі та додаткові документи, надані скаржником в ході розгляду справи в суді апеляційної інстанції, не є належними доказами в спростування заявлених позовних вимог та висновків суду першої інстанції у зв»язку із чим не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Щодо посилання скаржника в апеляційній скарзі на те, що позивач звернувся до господарського суду за захистом своїх прав із пропуском строку позовної давності, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст..256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із п.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Процесуальним статусом сторони у даному спорі ПАТ "Державний ощадний банк України" не користується. Сторони заяв про застосування позовної давності не подавали.

З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду вважає рішення місцевого господарського суду таким, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстав для задоволення вимог апеляційної скарги та скасування оскаржуваного рішення не вбачає.

Відповідно до ст.49 ГПК України судові витрати за розгляду апеляційної скарги залишаються за скаржником.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення господарського суду Львівської області від 28.01.2014р. у справі № 5015/3721/12 залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3. Матеріали справи повернути до господарського суду Львівської області.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 05.06.2014р.

Головуючий суддя Галушко Н.А.

суддя Матущак О.М.

суддя Орищин Г.В.