Постанова № 39097720, 05.06.2014, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Ципко О.В.

Суддя-доповідач - Гімон М.М.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2014 року справа № 812/9776/13-а

Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гімона М.М., судів Василенко Л.А., Старосуда М.І., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року у справі № 812/9776/13-а за позовом Державного підприємства «Антрацит» до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року позов Державного підприємства «Антрацит» до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування рішення задоволено. Скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Антрацит та Антрацитівському районі Луганської області №1473 від 30.07.2013 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені Державному підприємству "Антрацит" за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску.

Не погодившись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити в задоволені позовних вимог.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що судом першої інстанції не було прийнято до уваги, що відповідно до приписів ч. 5 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування. Оскільки предметом розгляду цієї справи є скасування рішення про застосування штрафних санкцій та пені за несвоєчасну сплату єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а на ці правовідносини дія мораторію не може поширюватися, то спірне рішення є правомірним. Самі спірні суми штрафу та пені є поточними зобов'язаннями позивача, оскільки нараховані і стосуються сплати єдиного внеску після введення мораторію.

Сторони в судове засідання суду апеляційної інстанції не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. За приписами п.2 ч.1 ст.197 КАС України розгляд справи колегією суддів здійснюється в письмовому провадженні за наявними у справі матеріалами.

Вивчивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, здійснюючи апеляційний перегляд справи в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що останню необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції змінити, з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що позивач є юридичною особою, до його складу входить відокремлений підрозділ «Антрацитівський ремонтно-механічний завод» ДП «Антрацит», яка є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та перебуває на обліку відповідача.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 09 січня 2013 року порушено провадження у справі про банкрутство щодо Державного підприємства «Антрацит» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (а.с. 17).

ДП «Антрацит» 09.01.2013 подано до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області звіт про суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за грудень 2012 року, відповідно до якого самостійно нараховано до сплати єдиний внесок у розмірі 437079,08 грн. (рядок 8 звіту) (а.с.9-13).

Платіжними дорученнями № 15 від 17.01.2013, №№25,30 від 31.01.2013 ДП «Антрацит» сплачено єдиний внесок на загальну суму 437 079,08 грн. за грудень 2012 року відповідно до призначення платежу (а.с.14-16).

Також встановлено, що ВП «АРМЗ» ДП «Антрацит» єдиний внесок за грудень 2012 року частково сплачено з порушенням строку, встановленим ч.8 ст.9 Закону № 2464, тобто 31 січня 2013 року замість граничного строку сплати - 28 січня 2013 року.

Рішенням Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області № 1473 від 30.07.2013 р. до ДП «Антрацит» застосовано штрафні санкцій у сумі 43707,91 грн. та нараховано пеню - 13447,59 грн. за період з 28.01.2013 по 14.03.2013 (а.с.5). З розрахунку суми штрафних санкцій вбачається, що на погашення суми внесків за грудень 2012 р. зі строком погашення до 28.01.2013 р. було спрямовано кошти, які надійшли від позивача з 14.02.2013 р. по 14.03.2013 р.

Не погодившись із вищезазначеним рішенням, позивач оскаржив його до Пенсійного фонду України.

Рішенням Пенсійного фонду України № 27494/09-10 від 16.10.2013 скарга ДП «Антрацит» на рішення УПФУ в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області № 1473 від 30.07.2013 залишена без задоволення (а.с.6-7).

Вказані обставини знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Крім того, на підставі картки особового рахунку платника єдиного внеску та письмових пояснень відповідача судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на 01.01.2013 року, тобто до введення мораторію, за позивачем обліковувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі 490148,62 грн., яка відноситься до конкурсних зобов'язань позивача. Сплачені позивачем в січні 2013 року (після введення мораторію) суми єдиного внеску за грудень 2012 року були зараховані відповідачем на погашення недоїмки за періоди до введення мораторію, а сплачені в лютому та березні 2013 року суми єдиного внеску за звітні періоди січень-лютий 2013 року відповідач перерозподілив на погашення зобов'язань за звітом за грудень 2012 року, який позивач подав 09.01.2013 р., що і призвело до виникнення за даними картки особового рахунку позивача недоїмки за період з 28.01.2013 року по 14.03.2014 року.

Таким чином, прийняття спірного рішення стало наслідком дій відповідача із зарахування коштів, що надходили від позивача на оплату поточної заборгованості, на погашення конкурсних зобов'язань.

За таких обставин суть спірних правовідносин полягає у наявності у відповідача права здійснювати зарахування сплачених сум єдиного внеску в рахунок погашення недоїмки, штрафних санкцій та пені, у порядку календарної черговості їх виникнення, і які вникли до дати введення мораторію, після того як відносно позивача було порушено справу про банкрутство та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивач на підставі звіту за грудень 2012 р. визначив зобов'язання по сплаті єдиного внеску в сумі 437079,08 грн., які в січні 2013 р. сплатив в повному обсязі, тому підстави для застосування відповідальності за несвоєчасну сплату внесків відсутні. При цьому послався, що за приписами ч.5 ст.19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі Закон № 2343) на сплату єдиного внеску мораторій не розповсюджується.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно вирішив справу по суті, але з помилковим застосуванням норм матеріального права з огляду на наступне.

На підставі Закону України від 2 жовтня 2012 року № 5405-VI, з 19.01.2013 року набула чинності нова редакція Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», положеннями якої керувався суд першої інстанції при вирішенні справи. Натомість цей Закон до спірних правовідносин не підлягає застосуванню, оскільки за приписами п. 1-1 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2343 в редакції Закону від 2 жовтня 2012 року № 5405-VI, положення цього Закону застосовуються під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Оскільки справа про банкрутство щодо позивача була відкрита 09.01.2013 р., тобто до набрання чинності Законом № 5405, то до спірних правовідносин підлягає застосуванню редакція Закону № 2343 в редакції, що діяла до 18.01.2013 р. включно.

Відповідно до положень частини 1 статті 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» № 2343-XII (в редакції чинній до 18.01.2013 р., тобто на час порушення провадження у справі про банкрутство щодо ДП «Антрацит») (далі Закон № 2343), мораторій на задоволення вимог кредиторів - зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

Положення цієї статті також визначають, що конкурсні кредитори - це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство; поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство

На підставі ч. 4 ст. 12 цього Закону, мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів)

На підставі ч. 6 цієї статті, дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської винагороди, на невикористані та своєчасно не повернуті кошти Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Системний аналіз наведених норм дають підстави зробити висновок про те, що під час дії мораторію зупиняється виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів, в тому числі щодо сплати єдиного внеску, термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припиняються заходи, спрямовані на забезпечення виконання цих зобов'язань. В той же час, мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після дня введення мораторію.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, зобов'язання зі сплати єдиного внеску за звітний місяць - грудень 2012 року - виник у позивача 09.01.2013 року з часу подання до відповідача звітності: розрахунку сум єдиного внеску із граничним терміном сплати до 28.01.2013 року. За таких обставин зобов'язання зі сплати єдиного внеску за грудень 2012 р. відносяться до поточних як такі, що виникли після введення мораторію.

Частиною 6 статті 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» передбачено, що за рахунок сум, що надходять від платника єдиного внеску або від державної виконавчої служби, погашаються суми недоїмки, штрафних санкцій та пені у порядку календарної черговості їх виникнення. У разі якщо платник має несплачену суму недоїмки, штрафів та пені, сплачені ним суми єдиного внеску зараховуються в рахунок сплати недоїмки, штрафів та пені у порядку календарної черговості їх виникнення.

На думку колегії суддів, в розумінні Закону № 2343, вищезазначені повноваження щодо перерозподілу поточних платежів є заходами, спрямованими на забезпечення виконання зобов'язань щодо сплати, податків і зборів (обов'язкових платежів, зокрема єдиного внеску), а тому їх застосування повинно здійснюватись з урахуванням приписів Закону № 2343, який є спеціальним у спірних правовідносинах, в тому числі щодо дії мораторію.

Як зазначалося вище, сплачувані позивачем після введення мораторію кошти були спрямовані відповідачем в рахунок погашення зобов'язань зі сплати єдиного внеску, штрафних санкцій та пені, які виникли до введення мораторію, тобто конкурсних зобов'язань. При цьому сплачені позивачем в повному обсязі суми єдиного внеску (поточні платежі за 2013 рік) спрямовані в рахунок погашення штучно створеної в наслідок таких незаконних дій недоїмки за попередні звітні періоди після введення мораторію, що і стало підставою для прийняття спірного рішення.

Оскільки такі дії відповідача за наведених вище мотивів є неправомірними і саме вони стали підставою для прийняття відповідачем спірного рішення, то колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про скасування оскаржуваного рішення про застосування штрафних санкції та нарахування пені, оскільки правові підстави для застосування відповідачем штрафних санкції були відсутні.

В той же час, колегія суддів зазначає, що позивачем єдиний внесок за грудень 2012 року частково сплачено з порушенням строку, встановленим ч.8 ст.9 Закону № 2464, тобто 31 січня 2013 року замість граничного строку сплати - 28 січня 2013 року, однак спірне рішення про застосування штрафних санкцій прийнято не з цієї підстави, а суд не може підміняти компетенцію органу і самостійно розраховувати та застосовувати штрафні санкції. Скасування спірного рішення не перешкоджає відповідачу за наявності підстав прийняти рішення про застосування штрафних санкцій до позивача за вищезазначене порушення.

Посилання апелянта на положення ч. 5 ст. 19 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» стосовно того, що дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поширюється на виплату заробітної плати та нарахованих на ці суми страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне та інше соціальне страхування, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки редакція вищенаведеної норми на підставі Закону України від 2 жовтня 2012 року № 5405-VI набула чинності 19.01.2013 року, тобто після порушення щодо позивача справи про банкрутство, а тому до спірних правовідносин не підлягає застосуванню з огляду на приписи п. 1-1 Розділу Х Прикінцевих та перехідних положень Закону № 2343 в редакції Закону від 2 жовтня 2012 року № 5405-VI, якими встановлено, що положення цього Закону застосовуються під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги, послався на норми Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону України від 2 жовтня 2012 року № 5405-VI, які набули чинності 19.01.2013 року, тобто після порушення щодо позивача справи про банкрутство, та які до спірних правовідносин не підлягають застосуванню, а тому постанова суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

З огляду на викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що суд першої інстанції вірно вирішив справу по суті позовних вимог, однак помилився при застосуванні норм матеріального права до спірних правовідносин, тому постанова суду підлягає зміні в мотивувальній частині.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 24, 195, 197, 198, п.1.ч.1 ст.201, ст.ст.205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року у справі № 812/9776/13-а за позовом Державного підприємства «Антрацит» до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені змінити в частині обґрунтування висновків суду.

В іншій частині постанову Луганського окружного адміністративного суду від 10 квітня 2014 року у справі № 812/9776/13-а, залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом 20 днів після набрання законної сили.

Колегія суддів М.М. Гімон

Л.А. Василенко

М.І. Старосуд