Постанова № 39095510, 05.06.2014, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 червня 2014 року 810/1339/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого - судді Лисенко В.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Будсервіс»до проВасильківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,- в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Будсервіс» з позовом до Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 04.09.2013 № 0001172201 та № 0001162201.

В основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень покладено висновок податкового органу про безпідставне формування позивачем податкового кредиту та витрат по взаємовідносинам з ТОВ «Сібер». На думку відповідача, фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Магістраль-Будсервіс» та ТОВ «Сібер» є фіктивними, та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що вважає висновки податкового органу безпідставними, оскільки всі операції з поставки товарів контрагентом мали реальний характер з метою використання їх в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності. Ці факти підтверджуються документально, господарські операції належним чином відображені у податковому обліку і податковій звітності, а тому ТОВ «Магістраль-Будсервіс» правильно визначило податкові зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток.

Відповідач проти позову заперечував з мотивів, викладених в письмових запереченнях. Просив суд у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України, особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі особи, які беруть участь у справі, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Враховуючи, що від обох сторін у справі заявлено до суду клопотання про розгляд справи за їх відсутності, суд ухвалив здійснювати судовий розгляд справи у порядку письмового провадження за наявних у справі доказів.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з таких підстав.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Будсервіс» є юридичною особою, що зареєстрована Васильківською районною державною адміністрацією 10.06.2008.

Взято на податковий облік в органах ДПС 11.06.2008 за № 9462, перебуває на обліку у Васильківській ОДПІ.

У жовтні 2010 року між позивачем та ТОВ «Сібер» укладено усний договір поставки, відповідно до умов якого постачальник (ТОВ «Сібер») брав на себе зобов'язання поставити позивачу товар (цемент, мін. порошок, щебінь, пічне паливо).

На підтвердження факту дійсної поставки товарів позивачем надано податкові накладні від 12.10.2010 № 131, від 06.12.2010 № 431, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, журнали прийому товарів на підприємстві (цементу, кам'яних матеріалів, пічного палива, мінерального порошку).

Позивач здійснив оплату за вказаним договором у розмірі 1416296,15 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

За здійсненими господарськими операціями, позивачем сформовано податковий кредит на підставі виписаних ТОВ «Сібер» податкових накладних у розмірі 236049,36 грн. та віднесено до витрат суму коштів, сплачених контрагенту за отриманий товар.

У серпні 2013 року посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з ТОВ «Лойер», ТОВ «ТД «Біг-Маркет», ТОВ «Постпринт», ТОВ «Сорента», ТОВ «Едветайзинг-Експерт» та ТОВ «Сібер» за період з 01.07.2010 по 31.12.2012 за результатами якої складено Акт від 14.08.2013 № 131/22-01/35803675.

Перевіркою встановлено порушення позивачем положень пунктів 5.2, 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», що призвело до заниження податку на прибуток на суму 295062,00 грн., підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 236049,00 грн.

Висновки посадових осіб податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на припущенні, що фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ «Магістраль-Будсервіс» та ТОВ «Сібер» є фіктивними, та такими, що не мали реального характеру і були вчинені без наміру створення правових наслідків, з метою отримання податкової вигоди. На думку податкового органу, договір між позивачем та контрагентом укладено за відсутності наміру дійсної поставки товарів, з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту.

У ході перевірки посадовими особами відповідача взято до уваги вирок Печерського районного суду м. Києва від 07.06.2012 у справі № 1-302/12, яким громадянина ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу (фіктивне підприємництво). Вказаним вироком встановлено, що громадянин ОСОБА_1, не маючи на меті здійснення господарської діяльності, зареєстрував на своє ім'я ТОВ «Сібер» та, у подальшому, підписував від імені директора вказаного товариства документи фінансової та бухгалтерської звітності.

За результатами перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 04.09.2013 № 0001172201 та № 0001162201, якими позивачу нараховані грошові зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 354073,00 грн. та з податку на прибуток у розмірі 442593,00 грн. відповідно.

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини виникли у сфері справляння податків і зборів, випливають з порядку формування платником податкового кредиту з податку на додану вартість та валових витрат та стосуються правомірності рішень контролюючого органу про нарахування податкових зобов'язань і штрафних санкцій.

Так, на час виникнення спірних правовідносин платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначав Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97-ВР (далі - Закон № 168/97-ВР).

Згідно зі статтею 1 Закону № 168/97-ВР, податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоді, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.6); податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом (пункт 1.7).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: - придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; - придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається, відповідно до підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 5 Закону № 168/97-ВР дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підставою для нарахування податкового кредиту відповідно до підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР є податкова накладна, яка видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Податкова накладна у відповідності із підпунктом 7.2.3 пункту 7.2 статті 7 Закону № 168/97-ВР є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно із підпунктом 7.4.4 пункту 7.4 статті 7 Закону 168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Як передбачено абзацем 1 підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Порядок формування валових витрат станом на момент виникнення спірних відносин був врегульований наступним чином.

Згідно із пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 № 334/94-ВР (далі - Закон № 334/94-ВР) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР встановлено, що до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

На підставі підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закон № 334/94-ВР не включаються до валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Аналіз викладених норм свідчить про те, що право на включення до складу валових витрат та нарахування податкового кредиту виникає у платника податків у зв'язку із здійснення ним господарських операцій, що підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами фінансової звітності.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що поставка товарів ТОВ «Сібер» та оплата їх вартості позивачем підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та у податковій звітності; право на формування податкового кредиту з податку на додану вартість підтверджується податковими накладними, видатковими накладними, товарно-транспортнимим накладними.

Господарські операції були фактично здійсненими, оскільки спричинили реальну зміну майнового стану платника податку: ТОВ «Магістраль-Будсервіс» понесло реальні витрати на оплату поставлених ТОВ «Сібер» товарів. Рух активів у процесі здійснення господарської діяльності підтверджується банківськими виписками та податковими накладними. Суд звертає увагу, що позивачем надано суду належним чином засвідчені копії первинних документів, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо поставки контрагентами товарів.

У ході судового розгляду справи судом встановлено, що на час укладання та виконання правочинів, контрагенти позивача були зареєстрованими юридичними особами та були платниками податку на додану вартість на податку на прибуток. В Акті перевірки не має жодних посилань на те, що установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість ТОВ «Сібер» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання договорів.

Крім того, суд зазначає, що обов'язок сплачувати податки та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованими. Це означає, що на платника податків не може покладатися відповідальність за порушення, вчинені іншими особами.

Щодо посилання відповідача на вирок Печерського районного суду м. Києва від 07.06.2012 у справі № 1-302/12, яким громадянина ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого статтею 205 Кримінального кодексу (фіктивне підприємництво), та встановлено, що громадянин ОСОБА_1, не маючи на меті здійснення господарської діяльності, зареєстрував на своє ім'я ТОВ «Сібер», суд зазначає наступне.

Відповідно до частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Наведена процесуальна норма встановлює обов'язковість для врахування адміністративним судом фактів, наведених у вироку, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 19.02.2014 (справа № 20-1670/8037/11).

Судом встановлено, що у зазначеному вироку відсутні посилання на факти та обставини, які б підтверджували безтоварність господарських операцій між позивачем та ТОВ «Сібер». А відтак, суд не приймає до уваги посилання відповідача на зазначний вирок, як на підставу для підтведження безтоварності господарських операцій між позивачем та ТОВ «Сібер».

Таким чином, суд дійшов висновку, що з урахуванням наданих представником позивача та досліджених судом первинних документів, а саме: податкових накладних, видаткових накладних, заявок на поставку товарів, журналів прийому товарів на підприємстві (цементу, кам'яних матеріалів, пічного палива, мінерального порошку), оборотно-сальдових відомостей, позивачем підтверджено реальність господарських операцій з ТОВ «Сібер».

А відтак, позивач правомірно сформував податковий кредит та валові витрати по взаємовідносинам з ТОВ «Сібер». З огляду на той факт, що під час судового розгляду відповідачем не наведено обставини, які б спростовували факт здійснення позивачем господарських операцій, достовірності і повноти відображення та нарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість та формування валових витрат за вказаними операціями, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень податкового органу. Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем положень пунктів 5.2, 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» є помилковими.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідача від 04.09.2013 № 0001172201 та № 0001162201, прийняті безпідставно, а тому підлягають скасуванню.

Згідно із частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір, таким чином, судові витрати підлягають стягненню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Васильківської об'єднаної державної податкової інспекції ГУ Міндоходів у Київській області від 04.09.2013 № 0001172201 та № 0001162201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Магістраль-Будсервіс» сплачений судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 копійок.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Лисенко В.І.