Ухвала суду № 39083225, 24.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"24" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/7866/11

№ К/9991/7866/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача: Усенко Є.А.,

суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.12.2010

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011

у справі № 2а-5057/10/1670 Полтавського окружного адміністративного суду

за позовом Дочірнього підприємства Державної акціонерної компанії «Хліб України» «Кременчуцький комбінат хлібопродуктів»

до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції (ОДПІ) у Полтавській області

про визнання дій неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 08.12.2010, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011, позов задоволено частково: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 11.02.2010 № 0001281502/0/362, від 28.04.2010 № 0001281502/1/1303, від 29.06.2010 № 0001281502/2/2124 та від 16.09.2010 № 0001281502/3/3087. В решті позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі Кременчуцька ОДПІ у Полтавській області просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та постановити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову повністю, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норми матеріального та процесуального права.

Позивач не скористався своїм правом на подання заперечень на касаційну скаргу.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

У судовому процесі встановлено, що підставою для застосування штрафних санкцій, встановлених підпунктом 17.1.7 пункту 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (Закон № 2181-ІІІ), згідно з податковими повідомленнями-рішеннями, з приводу правомірності яких виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 04.02.2010 № 119ш/15-322/05380958, про порушення позивачем норми підпункту 5.3.1 пункту 5.3 ст.5 Закону № 2181-ІІІ щодо граничних строків сплати сум самостійно узгоджених податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

За наслідками висновків перевірки та процедури апеляційного оскарження прийнято податкові повідомлення - рішення від 11.02.2010 № 0001281502/0/362, від 28.04.2010 № 0001281502/1/1303, від 29.06.2010 № 0001281502/2/2124 та від 16.09.2010 № 0001281502/3/3087 про застосування штрафних санкцій у розмірі 50 % - 118364,02 грн. за затримку граничного строку узгодженої суми податкового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 236728,04 грн.

У відповідності до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 ст.5 Закону № 2181-ІІІ платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 цього Закону для подання податкової декларації.

Як свідчать наявні в матеріалах справи докази, ДПІ в оперативному обліку сплачених позивачем податків, зборів зараховувала грошові кошти, сплачені на погашення поточних податкових зобов`язань, в рахунок погашення податкового боргу, який виник раніше (за листопад-грудень 2008 року, січень - липень 2009 року)

Відповідно до пункту 7.7 ст. 7 Закону № 2181-III податковий борг погашається попередньо погашенню податкових зобов'язань, які не є податковим боргом, у порядку календарної черговості його виникнення, а в разі одночасного його виникнення за різними податками, зборами (обов'язковими платежами) - у рівних пропорціях..

Однак, зазначена норма не позбавляє платника податків права самостійно визначити джерела погашення узгоджених податкових зобов'язань відповідно до пункту 7.1 статті 7 Закону № 2181-III та від обов'язку самостійно сплатити суму податкового зобов'язання відповідно до підпункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 цього ж Закону. Суми податкових зобов'язань або податкового боргу з урахуванням підпункту 16.5.2 пункту 16.5 статті 16 Закону № 2181-III слід вважати сплаченими у день реєстрації банківською установою платіжного документа із зазначеним у ньому призначенням платежу на сплату відповідних податкових зобов'язань або податкового боргу, визначених платником податків. Законом № 2181-III не визначено серед заходів, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу, зміну призначення платежу, самостійно визначеного платником податків.

Разом з тим, згідно доданих до матеріалів справи копій податкових декларацій з податку на додану вартість липень-жовтень 2009 та платіжних доручень, оцінка яким дана з дотриманням норм ст. 86 КАС України, позивачем були вчасно сплачені задекларовані ним податкові зобов`язання з податку на додану вартість за ці податкові періоди.

Враховуючи вищевикладене, суди першої та апеляційної інстанцій зробили юридично правильний висновок про неправомірність застосування до відповідача штрафних (фінансових) санкцій за несвоєчасну сплату податкових зобов`язань.

Доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків судів попередніх інстанцій.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись ст. ст. 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції у Полтавській області залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 08.12.2010 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.02.2011 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:Є.А. Усенко Судді: Н.Є. Блажівська М.В. Сірош