Ухвала суду № 39082421, 14.04.2014, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

14 квітня 2014 року Справа № 901/365/13-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Бакуліної С.В.,суддів:Данилової Т.Б.,

Демидової А.М., Козир Т.П., Плюшка І.А.,розглянувши заяву Фізичної особи-підприємця ОСОБА_6на постановуВищого господарського суду України від 06.02.2014у справі№ 901/365/13-г за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_6до1) Феодосійської міської ради 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробничо-комерційне об'єднання "ІНМО" провизнання недійсними пунктів рішення та державного акта,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.07.2013 відмовлено в позові про визнання недійсним пунктів рішення та державного акта.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19.11.2013 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 06.02.2014 у справі №901/365/13-г постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін.

Фізична особа-підприємець ОСОБА_6 звернулась з заявою про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 06.02.2014 у справі № 901/365/13-г, в якій просить відмінити постанову суду та справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції, мотивуючи свої вимоги неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення.

Як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права заявником подано рішення Судової колегії у цивільних справах Верховного Суду України від 18.02.2009, постанови Вищого господарського суду України від 19.01.2011 у справі №10/346-09(12/173-06), від 22.10.2008 у справі №15/656-07, від 28.02.2013 у справі №16/150-Д, від 04.12.2012 у справі №5015/842/11, від 19.05.2011 у справі №16/150-Д, від 20.01.2011 у справі №2/111, ухвалу Верховного Суду України від 13.04.2011, постанову Верховного Суду України від 06.06.2011 у справі №11/227, ухвалу Вищого адміністративного суду України від 08.06.2011 у справі №К-6583/08.

Розглянувши заяву на постанову суду касаційної інстанції та додані до неї матеріали, колегія суддів не вбачає підстав для допуску справи до провадження Верховного Суду України, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) заява про перегляд судових рішень господарських судів може бути подана на підставі неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення у подібних правовідносинах.

Ухвалення різних за змістом судових рішень (пункт 1 цієї статті) матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за подібних предмета і підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень. При вирішенні питання допуску справи до провадження Верховного Суду України враховується сукупність всіх наявних складових ознак неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

У постанові від 06.02.2014 у справі №901/365/13-г, про перегляд якої подано заяву, суд касаційної інстанції залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій, якими відмовлено в задоволенні позову щодо визнання недійсними пунктів рішення та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою, виданого відповідачу-2, оскільки позивачем не доведено порушення спірним рішенням міськради його прав і охоронюваних законом інтересів, оскільки на час прийняття спірного рішення позивач не був власником нерухомого майна, розташованого на спірній земельній ділянці.

Водночас рішенням Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18.02.2009 задоволено позовні вимоги про припинення права власності на земельну ділянку відповідача - 1 та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, оскільки на час укладення договору купівлі-продажу приміщень із позивачем відповідачем не був отриманий державний акт на право власності на земельну ділянку і він не набув права власності на відповідну земельну ділянку, у зв'язку з чим є неможливим укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки та його нотаріальне посвідчення. Також судовою колегією зазначено, що на час подання заяви (після продажу розташованої на земельній ділянці будівлі) про видачу державного акта на земельну ділянку та на час отримання державного акта відповідач вже не був власником будівель, які розміщені на земельній ділянці, а відтак державний акт видано незаконно.

У постанові від 22.10.2008 у справі №15/656-07, на яку посилається заявник, суд касаційної інстанції, в частині, що стосуються доводів заявника, погодився з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання права позивача на користування земельною ділянкою та оформлення права користування земельною ділянкою, оскільки позивач фактично набув право користування земельною ділянкою внаслідок укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом, на підставі статті 377 Цивільного кодексу України (в редакції чинній на момент придбання позивачем приміщень).

У постанові від 28.02.2013 у справі №16/150-Д суд касаційної інстанції визнав недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, укладений між міською радою та відповідачем в частині продажу земельної ділянки в розмірі, необхідному для обслуговування нерухомого майна позивача, що належить останньому на праві власності (стаття 30 Земельного кодексу України в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин). Відмовляючи в задоволенні вимог про скасування державного акта зазначив, що суди попередніх інстанцій, прийнявши рішення про скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання за позивачем права володіння та користування земельною ділянкою та зобов'язання міськради внести зміни в рішення міськради про продаж земельної ділянки відповідачу, не врахували уточнення позивачем позовних вимог, за якими предметом позову є лише вимога про визнання договору недійсним в частині продажу земельної ділянки.

В ухвалі від 08.06.2011 у справі №К-6583/08 Вищий адміністративний суд України залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції, якою визнано недійсним рішення ради про передачу земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, оскільки передача земельної ділянки у власність відповідачам без попереднього вилучення у позивача або примусового припинення користування є порушенням його прав. Також суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд вірно закрив провадження у справі у частині позовних вимог про скасування державного акта на право власності на земельну ділянку внаслідок неможливості розгляду цих вимог в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір у цій частині не підпадає під визначення справи адміністративної юрисдикції.

З наведеного вбачається, що відповідні правові висновки, покладені в основу згаданих постанов суду касаційної інстанції, не можна розцінювати як ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки при їх прийнятті суд касаційної інстанції виходив з різних фактичних обставин справи.

Колегія суддів також не розцінює як доказ неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права постанови Вищого господарського суду України від 04.12.2012 у справі №5015/842/11, від 19.01.2011 у справі №10/346-09(12/173-06) з огляду на відмінність предметів та підстав позову. Так, у справі №901/365/13-г, про перегляд якої подано заяву, предметом позову є визнання недійсними пунктів рішення та державного акта, проте як вбачається предметом позову у справі №5015/842/11, на яку посилається заявник, предметом позову є визнання частково недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки; у справі №10/346-09(12/173-06) - зобов'язання відповідача повернути позивачеві самовільно зайняту земельну ділянку з приведенням її в придатний для використання стан.

Крім того, не можуть бути доказами неоднакового застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах постанови Вищого господарського суду України від 19.05.2011 у справі №16/150-Д, від 20.01.2011 у справі №2/111, ухвала Верховного Суду України від 13.04.2011, якими рішення судів попередніх інстанцій скасовані, а справи передано на новий розгляд до суду першої інстанції, оскільки прийняття касаційною інстанцією постанов про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому на відповідні постанови не може бути здійснено посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 11116 ГПК України.

Також не підлягають прийняттю до уваги посилання заявника на постанову Верховного Суду України від 06.06.2011 у справі № 11/227, оскільки до судових рішень, на які у відповідній заяві може бути здійснено посилання на підтвердження підстави, встановленої пунктом 1 статті 11116 ГПК України, не належать судові рішення Верховного Суду України в господарських та адміністративних справах, оскільки відповідно до положень глав 4, 5 розділу ІІ Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд України є найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції, а не судом касаційної інстанції.

З огляду на зазначене відсутні передбачені статтею 11116 ГПК України підстави для допуску справи до провадження Верховного Суду України.

Керуючись статтями 86, 11116, 11121 ГПК України, Вищий господарський суд України

У Х В А Л И В:

Відмовити Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_6 у допуску справи №901/365/13-г до провадження Верховного Суду України.

Головуючий суддяС.Бакуліна СуддіТ.Данилова А.Демидова Т.Козир І.Плюшка