Рішення № 39079691, 26.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/5738/14 26.05.14За позовом Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль»

до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої комерційної фірми «Вісмас-Техно»

про стягнення 468721,61 грн.

Суддя Сташків Р.Б.

Представники сторін:

від позивача - Полевик О.Л. (представник за довіреністю);

від відповідача - не з'явився.

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство «Райффайзен банк Аваль» (далі - Позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої комерційної фірми «Вісмас-Техно» (далі - Відповідач) про стягнення заборгованості та штрафних санкцій за Договором № 015/С11-115-1/12/11 від 10.02.2012 про надання овердрафту всього в сумі 468721,61 грн., з яких 384625,14 грн. заборгованості за кредитом, 78957,73 грн. заборгованості по процентам та 5138,74 пені за прострочення сплати процентів.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням Відповідачем своїх зобов'язань за вищевказаним договором про надання овердрафту.

Відповідач відзиву на позов не подав.

За клопотання Відповідача від 06.05.2014 судом було відкладено розгляд справи, призначений на 12.05.2014.

Друге клопотання Відповідача від 23.05.2014 про відкладення розгляду справи, призначеного на 26.05.2014 судом було відхилено, оскільки закінчувався встановлений ст. 69 ГПК України строк розгляду спору, а клопотання про його продовження сторонами, та зокрема Відповідачем, не заявлялось, а отже перенесення розгляду справи в порядку ст. 77 ГПК України в межах встановлених законом строків розгляду спору не було можливим.

Крім того, про призначення судового засідання на 26.05.2014 Відповідача було повідомлено заздалегідь, так як ухвала суду від 12.05.2014 надсилалася на адресу місцезнаходження Відповідача згідно відомостей з ЄДРЮО та ФОП, що вбачається з залученого до матеріалів справи реєстру рекомендованих поштових відправлень.

Отже Відповідач, як учасник судового процесу не був позбавлений права та можливості (в матеріалах справи відсутні докази протилежного) забезпечити за необхідності участь у судових засіданнях свого іншого повноважного представника, ніж той, що двічі не зміг з'явитися до суду та подавав клопотання про відкладення розгляду справи.

Неможливість направлення Відповідачем іншого повноважного представника та неможливість розгляду справи без участі його представника підлягає доведенню Відповідачем, як учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Суд також приймає до уваги, що явка представників сторін у судове засідання обов'язковою не визнавалась, а отже направлення представника було правом, а не обов'язком Відповідача, та останнім не обґрунтовано підстав необхідності прийняття його представником особистої участі в судових засіданнях.

Крім того, Відповідач не був позбавлений права та можливості (в матеріалах справи відсутні докази протилежного) надати відзив на позов в письмовому вигляді через канцелярію суду, оскільки про призначення судових засідань Відповідачу було відомо заздалегідь.

Судом враховано, що відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Обставин, які б перешкоджали чи не дозволяли розглянути спір у даному судовому засіданні, перед судом доведено не було, а відтак, з огляду на все вищенаведене, суд дійшов висновку про відсутність встановлених ст. 77 ГПК України підстав та можливостей для відкладення розгляду справи та відповідно до статті 75 ГПК України, здійснює розгляд справи за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника Позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

10.02.2012 між Позивачем (Банк, Кредитор) та Відповідачем (Позичальник) було укладено Договір № 015/С11-115-1/12/11 від 10.02.2012 про надання овердрафту (Кредитний договір), за умовами якого Позичальнику надавалися в користування грошові кошти у вигляді овердрафту (ів) в межах ліміту в розмірі 600000 грн., зі строком користування овердрафтом у 12 місяців, та з датою остаточного повернення овердрафту - 02.02.2013.

Умовами п. 1.2.1 Кредитного договору за користування овердрафтом встановлено сплату диференційованої процентної ставки у залежності від строку безперервного користування овердрафтом в розмірі від 23% до 25% річних, а також передбачено сплату 45% річних як підвищеної процентної ставки за користування кредитними коштами понад погоджений сторонам у договорі строк.

Мета кредиту - на поповнення обігових коштів для своєчасного фінансування поточних та/або не передбачуваних витрат понад залишок коштів на поточному рахунку (п. 1.1.2 Кредитного договору).

За умовами Кредитного договору, кошти надавалися Відповідачу на умовах їх забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та платності.

Відповідно до статті 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтями 525, 526 ЦК України, статтею 193 ГК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Залученими до матеріалів справи виписками Позивача про рух коштів між ним і Відповідачем, а також довідкою про стан заборгованості Відповідача підтверджується виконання Позивачем своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином та в повному обсязі, та надання Відповідачу обумовлених кредитних коштів. Цими ж виписками про рух коштів підтверджується невиконання Відповідачем своїх зобов'язань за Кредитним договором щодо повернення суми кредиту та сплати процентів належним чином та в повному обсязі, що призвело до накопичення заборгованості.

Перевіривши доданий Позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по кредиту та по нарахованим процентам, які рахуються непогашеними перед Позивачем станом на 04.03.2014, і залишаються непогашеними на цей час, суд дійшов висновку про його обґрунтованість, арифметичну правильність, відповідність вимогам закону та умовам Кредитного договору.

Заперечень щодо здійснених Позивачем нарахувань та наведених ним сум, а також контррозрахунку нарахованої заборгованості по кредиту та процентам, Відповідачем суду надано не було.

А тому, враховуючи вищенаведене, суд визнає обґрунтованими вимоги Позивача про стягнення 384625,14 грн. заборгованості за кредитом та 78957,73 грн. заборгованості по процентам.

Щодо вимог про стягнення 5138,74 пені за прострочення сплати процентів, суд зазначає наступне.

Так, заявляючи вимоги про стягнення пені, Позивач посилається на п. 12.1 Кредитного договору, де передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання зобов'язань, встановлених цим договором, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України та положень цього договору. До регулювання правовідносин, які не врегульовані цим договором, застосовуються відповідні норми чинного законодавства України.

З огляду на положення п. 12.1 Кредитного договору, а також ч. 6 ст. 231 ГК України та ст.ст. 1, 3 та 4 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» Позивач за порушення встановлених Кредитним договором зобов'язань зі сплати процентів нараховує та просить стягнути з Відповідача пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Проте з такими обґрунтуваннями Позивача суд не погоджується, оскільки положення статей 546 та 547 ЦК України передбачають обов'язкове укладення правочину щодо забезпечення, в тому числі пенею як видом неустойки, виконання зобов'язань між сторонами у письмовій формі.

Частина 6 ст. 231 ГК України, на яку посилається Позивач, регулює лише питання розміру пені, що може бути застосований у правовідносинах між сторонами, якщо інший її розмір не передбачено законом або договором.

Однак у даному випадку не йдеться про спір щодо розміру пені, яка передбачена сторонами Кредитного договору, оскільки у п. 12.1 Кредитного договору взагалі не погоджено між сторонами застосування до порушника грошових зобов'язань такої відповідальності як пеня.

Тобто сторонами всупереч ст. 547 ЦК України не укладалось у письмові формі правочину щодо забезпечення виконання зобов'язань зі сплати процентів пенею.

Відсилочна норма п. 12.1 Кредитного договору щодо того, що сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України, також не зобов'язує Відповідача сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, за увесь час користування чужими коштами, оскільки Позивачем не наведено спеціального закону, який би встановлював відповідальність для Відповідача у вигляді пені за порушення зобов'язання зі сплати процентів.

Статті 1 та 2 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» також вказують, що пеня за прострочення грошових зобов'язань встановлюється за згодою сторін (тобто письмово в договірній формі), та її розмір, який повинен застосовуватись, не визначається даним законом, а натомість лише обмежується ним (подвійною обліковою ставкою НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня).

А відтак, оскільки між сторонами Кредитного договору не укладалось правочину та не погоджувалось умови про відповідальність у вигляді пені за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань зі сплати проценті, та відсутні положення закону, в тому числі Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», про зобов'язання Відповідача сплатити пеню за допущене порушення у даних правовідносинах, тому у суду відсутні підстави покладати таку відповідальність на Відповідача та стягувати з нього 5138,74 грн. пені.

Судовий збір відповідно до положень статті 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з викладеного та керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробничої комерційної фірми «Вісмас-Техно» (м. Київ, вул. Картвелішвілі, 7/2; ідентифікаційний код 24076605) на користь Публічного акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» (м. Київ, вул. Лєскова, 9; ідентифікаційний код 14305909) 384625 (триста вісімдесят чотири тисячі шістсот двадцять п'ять) грн. 14 коп. заборгованості за кредитом, 78957 (сімдесят всім тисяч дев'ятсот п'ятдесят сім) грн. 73 коп. заборгованості по процентам, а також 9271 (дев'ять тисяч двісті сімдесят одну) грн. 66 коп. судового збору.

Видати наказ.

У іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.06.2014

Суддя Сташків Р.Б.