Ухвала суду № 39077113, 20.05.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №583/3217/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Плотникова Н. Б.Номер провадження 22-ц/788/746/14 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 37

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Собини О. І., Таран С. А.,

за участю секретаря - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3

на заочне рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 березня 2014 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Охтирської районної державної нотаріальної контори, управління Держземагентства в Охтирському районі Сумської області про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та державного акту на право власності на земельну ділянку, свідоцтва про право власності та визнання права власності на спадкове майно, -

в с т а н о в и л а:

Заочним рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 березня 2014 року частково задоволено позовні вимоги ОСОБА_3.

Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 11 червня 1993 року після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6, видане державним нотаріусом другої державної нотаріальної контори Воропай В.В., зареєстроване в реєстрі за № 726 по спадковій справі № 53/1993 року, спадкоємцям ОСОБА_3 та ОСОБА_4 в рівних частках кожній на житловий будинок з господарськими спорудами по АДРЕСА_1.

Визнано незаконним та скасовано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок по АДРЕСА_1, видане Хухрянською сільською радою Охтирського району Сумської області від 04 квітня 1990 року та зареєстроване в Охтирському МБТІ 12 квітня 1990 року за № 444 за ОСОБА_5.

Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_7, по 1/2 частині за кожною, на житловий будинок АДРЕСА_1, літера А-1ж з прибудовою а, ганком а1, житловою площею 22,3 кв.м, загальною площею 46,8 кв.м з господарськими спорудами сарай - літня кухня Б, сарай - прибудова б, сарай прибудова б 1, погріб пг, ворота № 1, огорожа № 2, колодязь к.

Відмовлено у задоволенні іншої частини позовних вимог.

Вказане заочне рішення суду позивач оскаржила в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що ні позивачка, ні відповідачка не заявляли позовних вимог про визнання за кожною з них права власності в рівних частках в порядку спадкування за законом після смерті брата ОСОБА_7 на спірне спадкове майно, тому, на думку позивачки, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, ухваливши оскаржуване рішення.

Крім того, на думку позивачки, суд першої інстанції дійшов неправильного висновку, що спірне майно спадкується на загальних підставах після смерті останнього члена колгоспного двору ОСОБА_7, так як майно двору повинно спадкуватись після смерті голови колгоспного двору ОСОБА_5, який помер раніше, оскільки його майно впослідуючому не було успадковано сином ОСОБА_7

Також, як стверджує позивач, спірний житловий будинок по АДРЕСА_1 належав на праві власності лише її батьку ОСОБА_5, але враховуючи, що свідоцтво про право особистої власності на вказаний житловий будинок, видане на його ім'я, є недійсним, так як було видане вже після його смерті, тому необхідно встановити факт належності ОСОБА_5 за життя вказаного житлового будинку.

Що стосується частини земельної ділянки, що входить до спадкової маси і яку отримала відповідачка, то позивачка з цим не погоджується, так як вважає, що ОСОБА_4 не мала на це права і технічна документація на ту земельну ділянку не виготовлялась.

Позивачка також не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вона втратила право на частку в колгоспному дворі, так як обставини щодо цього не з'ясовувались судом першої інстанції, тому висновок суду з цього приводу є помилковим.

Відтак, як вважає позивач, спірні житловий будинок та земельна ділянка входять до складу спадщини спадкодавця - голови колгоспного двору ОСОБА_5, у зв'язку з чим просить визнати за нею в порядку спадкування після смерті батька право власності на це нерухоме майно.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що житловий будинок разом з господарськими будівлями і спорудами по АДРЕСА_1 було віднесено до суспільної групи господарств - колгоспний двір, про що зазначено в погосподарській книзі (а.с.138, 139, 141) та в інвентаризаційній справі на цей будинок і господарські будівлі (а.с.1).

З 1986 року по 1990 рік членами колгоспного двору по АДРЕСА_1, були: ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6, ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_8, та їх син - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_3, який після смерті матері, будучи членом колгоспного двору проживав один і помер ІНФОРМАЦІЯ_7 (а.с.99, 107, 108, 137, 138, 139, 141).

Позивачка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, була дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_8 (а.с.10).

Відповідачка ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5, була дочкою ОСОБА_9 та ОСОБА_8 (а.с.105).

Таким чином, позивачка ОСОБА_3 та померлий ОСОБА_7 були повнорідними братом та сестрою, а відповідач ОСОБА_4 доводиться їм неповнорідною сестрою, так як у них була спільна лише їх мати - ОСОБА_8.

04 квітня 1990 року на ім'я ОСОБА_5, як голови колгоспного двору, Хухрянською сільською радою на підставі рішення виконкому Охтирської райради від 20 липня 1989 року № 138 було видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 (а.с.71, на звороті).

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 червня 1993 року позивачка ОСОБА_3 та відповідачка ОСОБА_4 є спадкоємицями в рівних частках кожна майна ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_7, у вигляді жилого будинку площею 22,3 кв.м, розміщеного на земельній ділянці Хухрянської сільської ради з надвірними будівлями, що належить голові та останньому членові колгоспного двору ОСОБА_5, на підставі свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок, виданого Охтирським райвиконкомом від 04.04.1990 року та зареєстрованого в Охтирському МБТІ 12.04.1990 року за № 444, в якому також вказано, що вони є сестрами померлого (а.с.70, 71).

Крім того, на підставі рішення виконавчого комітету Хухрянської сільської ради від 27 серпня 1997 року № 67 на ім'я ОСОБА_3 та ОСОБА_4 10 жовтня 1997 року були видані окремі державні акти на право приватної власності на земельні ділянки площею по 0,21 га кожна, призначені для будівництва та обслуговування житлового будинку, ведення особистого підсобного господарства, що розташовані по АДРЕСА_1 (а.с.11, 38, 60, 61-62).

Частково задовольняючи позов в частині визнання незаконним та скасування свідоцтва про право особистої власності на житловий будинок та визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, суд першої інстанції виходив з того, що вказані правовстановлюючі документи були видані з порушенням вимог закону, у зв'язку з чим вони підлягають скасуванню, як незаконні.

Відмовляючи у задоволенні решти позовних вимог, зокрема, встановлення факту належності за життя ОСОБА_5 на праві власності спірного житлового будинку, суд першої інстанції послався не необґрунтованість такої вимоги, встановивши під час розгляду справи, що спірний житловий будинок з господарськими спорудами належав до колгоспного двору, членами якого, окрім ОСОБА_5, були також ОСОБА_8 та ОСОБА_7, тобто вказане майно колгоспного двору належало його членам на праві сумісної власності.

Що стосується вимоги про визнання недійсним та скасування виданого на ім'я відповідачки державного акта на право приватної власності на землю, то суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність для цього підстав, оскільки позивачкою не доведено, що він був виданий з порушенням вимог законодавства.

Визнаючи за ОСОБА_3 та ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_7 по 1/2 частині за кожною на спірний житловий будинок, суд першої інстанції послався на те, що сторони, як сестри померлого, будучи спадкоємцями другої черги після смерті брата прийняли спадщину.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з ч.1 ст.120 ЦК УРСР (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Частиною 2 ст.123 ЦК УРСР (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що розмір частки члена двору встановлюється, виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Виходячи з ч.1 ст.563 ЦК УРСР (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин), у випадку смерті члена колгоспного двору спадкування в майні двору не відкривається.

У ст.4 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону «Про власність» вказано, що правила, що містяться в Законі «Про власність» і були передбачені Законом «Про власність», застосовуються з дня введення в дію Закону, тобто з 1 липня 1990 року.

У ст.530 ЦК УРСР (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що при відсутності спадкоємців першої черги або при неприйнятті ними спадщини, а також у разі, коли всі спадкоємці першої черги не закликаються до спадкування, спадкують в рівних частках: брати та сестри померлого, а також дід та бабка померлого як з боку батька, так і з боку матері (друга черга).

Вимогами ч.ч.1, 2 ст.549 ЦК УРСР (в редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:

1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;

2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.

Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п.6 Постанови «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року № 20, положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року).

До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору, а саме:

а) право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба);

б) розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

в) у випадках, коли за рахунок майна колгоспного двору було внесено вклад у кредитну установу на ім'я члена двору, його частка має бути зменшена на суму вкладу, а якщо вклад перевищує належну цьому члену частку, з нього стягуються відповідні грошові суми на користь інших членів колгоспного двору;

г) згідно зі ст. 4 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону «Про власність» загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна.

На витребування частки з майна колишнього колгоспного двору, що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний трирічний строк позовної давності. Розгляд позову про право на майно колишнього колгоспного двору не залежить від вирішення питань землекористування.

Як вбачається з матеріалів справи, що підтверджується належними та допустимими доказами, спірний житловий будинок разом з господарськими будівлями і спорудами, розташований по АДРЕСА_1, на час виникнення спірних правовідносин мав статус майна колгоспного двору, в якому мешкали батько позивачки ОСОБА_5, мати позивачки і відповідачки ОСОБА_8 та їх син, а сторонам брат - ОСОБА_7, тому виходячи з вимог ч.1 ст.120 ЦК УРСР, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, вказане майно належало цим особам, як членам колгоспного двору, на праві спільної сумісної власності.

Відтак, суд першої інстанції правильно відмовив у задоволенні вимоги позивачки про встановлення факту володіння за життя ОСОБА_5 на праві приватної власності спірним жилим будинком з господарськими спорудами, так як вказане майно належало всім членам колгоспного двору, в тому числі і ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності, у зв'язку з чим і доводи апеляційної скарги вказаних висновків суду не спростовують.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що після смерті ОСОБА_5, який помер ІНФОРМАЦІЯ_6, та ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_8, спадщина не відкривалась, так як на час їх смерті був живий інший член колгоспного двору - ОСОБА_7

За таких обставин, виходячи з того, що член колгоспного двору, він же брат сторін - ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_7, тому тільки після цього відкрилась спадщина на спірне майно, у зв'язку з чим доводи апеляційної скарги про протилежне не заслуговують на увагу.

Також, враховуючи, що на той час набрав чинності Закон України «Про власність», тому, на думку колегії суддів, суд першої інстанції правильно застосував до спірних правовідносин загальні правила спадкування спірного майна, належного останньому члену колгоспного двору на час смерті, так як сторони, як спадкоємці другої черги після смерті брата прийняли спадщину, оскільки у ОСОБА_7 не було ні дружини, ні дітей, а сторони користувались будинком та городом після його смерті.

Що стосується рішення суду першої інстанції в частині визнання за сторонами права власності в порядку спадкування за законом після смерті їх брата ОСОБА_7 на спірний житловий будинок разом з господарськими будівлями і спорудами по 1/2 частині за кожною, то воно, на думку колегії суддів, є законним і обґрунтованим, так як сторони спадщину фактично прийняли і ніхто не відмовлявся від її прийняття, але як сестри померлого вони мають спадкувати в рівних частках. При цьому колегія суддів не може погодитись з доводами апеляційної скарги про те, що визнавши за сторонами право власності на спадкове майно, суд, тим самим, вийшов за межі позовних вимог, враховуючи, що суд вирішив спір із заявленого питання у передбачений законом спосіб.

Законним та обґрунтованим, на думку колегії суддів, є рішення місцевого суду і в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним та скасування державного акта про право приватної власності на землю по АДРЕСА_1, виданого на ім'я відповідачки ОСОБА_4, а також про визнання за позивачкою права власності на це спадкове майно, так як суд вирішив вказане питання на підставі вимог діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства, зокрема, ст.ст.17, 22, 23, 30 ЗК України від 13 березня 1992 року № 2196-ХІІ щодо переходу права власності сторін на жилий будинок з господарськими спорудами та закріплення за ними права спільного користування земельною ділянкою спадкодавця, та стосовно процедури набуття права власності на земельну ділянку, а також з урахуванням роз'яснень, наданих у п.6 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року № 20 про те, що розгляд позову про право на майно колишнього колгоспного двору не залежить від вирішення питання землекористування.

При цьому колегія суддів приймає до уваги обставини того, що позивачка не довела про наявність законних підстав для визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю, виданого на ім'я відповідачки, про це не йдеться і в доводах апеляційної скарги, а ті, на які вона посилалась, такими підставами не є, оскільки відповідні вимоги щодо видачі такого державного акта на землю були дотримані (а.с.57, 58).

Що стосується висновку суду про те, що позивачка разом з відповідачкою втратили право на частку в колгоспному дворі, так як станом на 15 квітня 1991 року вони більше трьох років підряд не брали участі своєю працею та коштами у веденні спільного господарства двору, у зв'язку з чим останнім членом двору після смерті батьків був їх брат ОСОБА_7, то з урахуванням зібраних у справі доказів він є також правильним, оскільки протилежного позивач не довела, хоча суд з'ясовував вказані обставини, а її доводи апеляційної скарги з цього приводу таких висновків суду не спростовують.

В частині задоволення позову рішення суду є законним і обґрунтованим, так як враховуючи встановлені порушення при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом від 11 червня 1993 року та свідоцтва про право особистої власності на спірний будинок від 04 квітня 1990 року, видане на ім'я ОСОБА_5, доведені підстави щодо визнання їх недійсними.

Щодо визначення судом першої інстанції загальної площі спірного жилого будинку у розмірі 46,8 кв.м, то колегія суддів з цим погоджується, так як позивач не довела, що ця площа має становити 50,5 кв.м, враховуючи, що висновок суду з цього приводу ґрунтується на даних технічного паспорту на жилий будинок станом на 09 січня 1990 року (а.с.109-114) та інвентарної справи на цей будинок (а.с.6).

Інші доводи апеляційної скарги висновків місцевого суду щодо вирішення позову також не спростовують і не містять посилань на такі порушення, які б слугували підставою для зміни чи скасування рішення суду.

Відповідно до вимог ч.2 ст.308 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив заочне рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, отже, апеляційну скаргу необхідно відхилити.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити, а заочне рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 05 березня 2014 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -