Рішення № 39067820, 04.06.2014, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/95/14-ц Провадження № 22-ц/773/725/14 Головуючий у 1 інстанції: Філюк Т.М. Категорія: 27 Доповідач: Стрільчук В. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 червня 2014 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Стрільчука В.А.,

суддів - Здрилюк О.І., Бовчалюк З.А.,

при секретарі - Шугаловій О.М.,

з участю представника позивача Мартиник О.В., відповідача ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Західінкомбанк» до ОСОБА_4, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду від 05 березня 2014 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2013 року ПАТ «Західінкомбанк» звернулося в суд із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 29 листопада 2006 року між комерційним банком «Західінкомбанк» ТзОВ, правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 2911/06-100, за яким позичальнику надано кредит у вигляді мультивалютної відкличної поновлювальної лінії з максимальним лімітом у розмірі 300000 доларів США. При цьому кредитні кошти за бажанням позичальника надавалися в доларах США та гривні. Проценти за користування кредитом у гривні сторони погодили у розмірі 18 % річних, а у доларах США - 13 % річних. Термін користування кредитними коштами - до 29 листопада 2011 року.

05 квітня 2007 року між сторонами укладено додатковий договір до кредитного договору, яким збільшено максимальний ліміт лінії до 525000 доларів США.

У зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору банк звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості. Заочним рішенням Луцького міськрайонного суду від 31 січня 2013 року, яке набрало законної сили, стягнуто з ОСОБА_4 на користь банку 357500 доларів США та 4612903,60 грн. заборгованості за кредитним договором станом на 01 листопада 2012 року та 3219 грн. судових витрат. Боржником дана заборгованість не погашена.

В період з 01 листопада 2012 року по 28 лютого 2013 року у ОСОБА_4 виникла додаткова заборгованість за кредитним договором в сумі 233785,96 грн., що складається з: заборгованості по відсотках за користування грошовими коштами у доларах США в сумі 93814,72 грн.; заборгованості за користування кредитними коштами у гривні в сумі 86020,63 грн.; штрафу в сумі 53950,61 грн.

З метою забезпечення виконання зобов'язань ОСОБА_4 за кредитними договором між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_2 25 грудня 2006 року і 05 квітня 2007 року укладені договори іпотеки, за якими ОСОБА_2 передав банку в іпотеку відгодівельний комплекс Е-1 загальною площею 1611,9 кв. м., свинарник 67-1 загальною площею 235,6 кв. м., розташовані в АДРЕСА_1, а також земельну ділянку площею 0,7843 га, кадастровий № 0722880700:01:001:1147 в АДРЕСА_2, що належать іпотекодавцю на праві власності.

Враховуючи наведене, позивач просив стягнути з ОСОБА_4 заборгованість за кредитним договором за період з 01 листопада 2012 року по 28 лютого 2013 року в сумі 233785,96 грн. В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2911/06-100 від 29 листопада 2006 року в сумі 357500 доларів США та 4846689,56 грн. звернути стягнення на вищевказані предмети іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною на рівні оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 05 березня 2014 року позов задоволено.

Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Західінкомбанк» заборгованість за кредитним договором, яка виникла в період з 01 листопада 2012 року по 28 лютого 2013 року, в сумі 233785 грн. 96 коп., що складається з заборгованості по відсотках в сумі 93814,72 грн., заборгованості за користування кредитними коштами в сумі 86020,63 грн., штрафу в сумі 53950,61 грн.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2911/06-100 від 29 листопада 2006 року в сумі 357500 дол. США та 4846689,56 грн. звернути стягнення на відгодівельний комплекс Е-1 загальною площею 1611,9 кв. м., свинарник 67-1 загальною площею 235,6 кв. м., що знаходяться в АДРЕСА_1 і належать на праві власності ОСОБА_2 з початковою вартістю 822379 грн., та на земельну ділянку площею 0,7843 га, кадастровий № 0722880700:01:001:1147, що належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 061824 та знаходиться в АДРЕСА_2 з початковою вартістю 164703 грн., шляхом проведення прилюдних торгів відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Західінкомбанк» 3441 грн. судового збору, по 1720 грн. 50 коп.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду від 28 березня 2014 року виправлено описку в рішенні Луцького міськрайонного суду від 05 березня 2014 року у справі за позовом ПАТ «Західінкомбанк» до ОСОБА_4 та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки.

Постановлено резолютивну частину рішення викласти в такій редакції:

«Позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь ПАТ «Західінкомбанк» заборгованість за кредитним договором № 2911/06-100, яка виникла в період з 01 листопада 2012 року по 28 лютого 2013 року, в сумі 233785 грн. 96 коп., що складається з заборгованості по відсотках в сумі 179835,35 грн., штрафних санкцій в сумі 53950,61 грн.

В рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 2911/06-100 від 29 листопада 2006 року в розмірі 357 500 дол. США та 4 846 689,56 грн. звернути стягнення на предмет іпотеки за іпотечним договором від 05 квітня 2007 року, а саме земельну ділянку площею 0,7843 га, кадастровий номер 0722880700:01:001:1147, яка знаходиться за адресою: Волинська область, Луцький район, Баратинська сільська рада, с. Боратин, та належать ОСОБА_2 на праві власності, а також на предмет іпотеки за іпотечним договором від 25 грудня 2006 pоку, а саме відгодівельний комплекс Е-1 загальною площею 1611,9 кв. м, свинарник 67-1 загальною площею 235,6 кв. м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1, та належать ОСОБА_2 на праві власності, встановивши спосіб реалізації предметів іпотеки шляхом продажу на прилюдних торгах за початковою ціною на рівні згідно оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

Стягнути з ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь ПАТ «Західінкомбанк» 3441 грн. судового збору, по 1720 грн. 50 коп.».

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2 просить скасувати рішення від 05 березня 2014 року і ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові у повному обсязі, покликаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких мотивів.

На підставі досліджених доказів судом першої інстанції встановлено, що 29 листопада 2006 року між комерційним банком «Західінкомбанк» ТзОВ, правонаступником якого є ПАТ «Західінкомбанк», та ОСОБА_4 було укладено кредитний договір № 2911/06-100, за яким позичальнику надано кредит у розмірі 300000 доларів США зі сплатою 13% річних терміном до 29 листопада 2011 року (а. с. 7-8).

05 квітня 2007 року сторонами договору було укладено додатковий договір, яким передбачено надання ОСОБА_4 мультивалютного кредиту на споживчі потреби з максимальним лімітом 525000 доларів США на умовах, визначених кредитним договором від 29 листопада 2006 року, зі сплатою 13% річних за користування коштами у доларах та 18% річних за користування коштами у гривні (а. с. 42).

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 31 січня 2013 року постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ПАТ «Західінкомбанк» 357500 доларів США та 4612903,60 грн. заборгованості за кредитним договором № 2911/06-100 від 29 листопада 2006 року, що виникла станом на 01 листопада 2012 року, та 3219 грн. судових витрат (а. с. 20-21).

На момент звернення банку в суд відповідач грошові кошти за кредитним договором не повернув. Дана обставина підтверджується наданим представником банку апеляційному суду листом відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Волинській області від 16 травня 2014 року № 04-32/3042.

Пунктом 5.1 кредитного договору передбачено, що даний договір набуває чинності з моменту фактичного надання кредитором кредитних коштів позичальнику і діє до повного погашення кредитору суми кредиту, сплати процентів, штрафів, збитків та іншої заборгованості згідно умов даного договору.

Станом на 01 березня 2013 року у ОСОБА_4 за період з 01 листопада 2012 року по 28 лютого 2013 року виникла заборгованість за кредитним договором в сумі 233785 грн. 96 коп., що складається з заборгованості по відсотках в сумі 93814,72 грн., заборгованості за користування кредитними коштами в сумі 86020,63 грн., штрафу в сумі 53950,61 грн. (а. с. 9).

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 цього Кодексу).

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Визначення поняття зобов'язання міститься у ч. 1 ст. 509 ЦК України.

Відповідно до цієї норми зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов'язання» (ст. ст. 530, 631 ЦК України).

Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (ч. 2 ст. 1050 ЦК України).

Сторони встановили як строк дії договору - до повного погашення позичальником своїх зобов'язань (п. 5.1), так і строки виконання зобов'язань зі щомісячною сплатою процентів за користування кредитними коштами - не пізніше останнього дня поточного місяця включно (п. 3.2.3), при цьому повне погашення кредиту має бути здійснене не пізніше 29 листопада 2011 року (п. п. 1.2, 3.2.2).

Таким чином, умовами договору строки сплати процентів за користування кредитними коштами визначено місяцями.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов'язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов'язання, яке виникло на основі договору.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно з ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст. 261 ЦК України).

За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Отже, аналізуючи умови договору сторін та зміст зазначених правових норм, слід дійти висновку про те, що у випадку неналежного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

Такі правові позиції містяться в постанові Верховного Суду України від 06 листопада 2013 року в справі за позовом публічного акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_18 про стягнення заборгованості за кредитним договором, що відповідно до ст. 360-1 ЦПК України, є обов'язковими для всіх судів України.

Таким чином, аналізуючи норми ст. ст. 261, 530, 631 ЦК України слід дійти висновку про те, що у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, кредитор вправі заявити вимоги про стягнення несплачених до моменту звернення кредитора до суду з позовом щомісячних платежів (в даному випадку процентів за користування кредитом) в межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. В останньому випадку, перебіг позовної давності буде починатись в залежності від закінчення строку сплати кожного із щомісячних платежів.

Пред'явленням банком 13 листопада 2012 року позову в суд до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, який був вирішений Луцьким міськрайонним судом 31 січня 2013 року (а. с. 20-21), позовна давність була перервана, а її перебіг почався заново (ч. ч. 2, 3 ст. 264 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, ПАТ «Західінкомбанк» звернувся до суду з даним позовом 28 грудня 2013 року, здавши у цей день позовні матеріали на пошту (а. с. 22), тобто в межах трирічної позовної давності з дня визначеного договором повного погашення кредиту - 29 листопада 2011 року, і просив стягнути заборгованість за відсотками, що виникла в період з 01 листопада 2012 року по 28 лютого 2013 року.

Виходячи з викладеного, суд першої інстанції вірно задовольнив позов у частині стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за відсотками за користування кредитними коштами.

Разом з тим, стягнення з відповідача на користь банку штрафу у повному розмірі заявлених позовних вимог суперечить нормам матеріального права щодо застосування позовної давності.

Вирішуючи питання про розмір штрафу, що підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь банку, апеляційний суд виходить з такого.

Покладення на боржника додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За змістом ст. 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 551 ЦК України та умов кредитного договору від 29 листопада 2006 року (п. 3.2.8) у разі порушення (невиконання) умов договору позичальник зобов'язується сплатити штраф в розмірі 30 процентів від простроченої суми боргу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Стаття 266 ЦК України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких обставин включення для обрахування штрафу прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.

Отже аналіз норм ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України дає підстави для висновку про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Згідно з наданим суду банком розрахунком простроченої заборгованості ОСОБА_4, яка виникла у нього за останні 12 місяців перед зверненням ПАТ «Західінкомбанк» до суду (з 28 грудня 2012 року) (а. с. 9), борг становив 94528,47 грн. Розрахунок цієї суми зроблений наступним чином. Несплачені проценти за користування кредитом в доларах США за січень та лютий 2013 року становлять 46189,71 грн. (24269,15 + 21920,56), а за чотири дні грудня 2012 року (з 28 по 31) - 3122,95 грн. (24202,88 : 31 х 4). Отже загальна сума процентів за користування кредитом в доларах США в межах позовної давності - 49312,66 (46189,71 + 3122,95). Несплачені проценти за користування кредитом у гривні за січень та лютий 2013 року становлять 42352,31 грн. (22252,91 + 20099,40), а за чотири дні грудня 2012 року (з 28 по 31) - 2863,50 (22192,11 : 31 х 4). Отже загальна сума процентів за користування кредитом у гривні в межах позовної давності - 45215,81 грн. (42252,31 + 2863,50). Звідси загальний розмір простроченої заборгованості за процентами - 94528,47 грн. (49312,66 + 45215,81).

30 % від цієї суми складає 28358,54 грн. Отже такий розмір штрафу має бути стягнутий з ОСОБА_4 на користь позивача.

Виходячи з викладеного загальний розмір стягнення становить 208193,89 грн. (93814,72 + 86020,63 + 28358,54).

У зв'язку з допущеними судом першої інстанції вищенаведеними порушеннями норм матеріального права, що призвели до неправильного вирішення справи, оскаржене рішення в означеній частині слід відповідно змінити та ухвалити нове рішення про часткове задоволення позову у відповідності з вимогами ст. 309 ЦПК України.

Судом також встановлено, що з метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договором між ПАТ «Західінкомбанк» та ОСОБА_2 25 грудня 2006 року та 05 квітня 2007 року були укладені договори іпотеки, згідно з якими ОСОБА_2 передав банку в іпотеку відгодівельний комплекс Е-1 загальною площею 1611,9 кв. м., свинарник 67-1 загальною площею 235,6 кв. м., що знаходяться в АДРЕСА_1 та належить ОСОБА_2 на праві приватної власності, а також земельну ділянку площею 0,7843 га, кадастровий № 0722880700:01:001:1147, що належить ОСОБА_2 на праві власності на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯГ № 061824 та знаходиться в АДРЕСА_2 (а. с. 12-19).

Відповідно до ст. 572 та ч. 1 ст. 575 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок засталеного майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави). Іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Згідно з ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Визначений вищезгаданим рішенням Луцького міськрайонного суду від 31 січня 2013 року розмір заборгованості ОСОБА_4 за кредитним договором від 29 листопада 2006 року становить 357500 доларів США та 4612903,60 грн. (а. с. 20-21). Вказана заборгованість на час вирішення даної справи не погашена.

Наявність цього рішення суду за умови невиконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин між сторонами, а саме по собі постановлення рішення, виконання якого не здійснено, не припиняє зобов'язальних правовідносин між сторонами договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на звернення стягнення на предмет іпотеки.

Укладеними банком з ОСОБА_2 договорами іпотеки від 25 грудня 2006 року та від 05 квітня 2007 року заставна вартість предметів іпотеки оцінена сторонами у 822379 грн. та 164703 грн. (а. с. 12-19), тобто значно менше, ніж розмір заборгованості.

Виходячи з викладеного, давши вірну правову оцінку обставинам справи, суд обґрунтовано задовольнив позов у частині звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 Цивільного процесуального кодексу (далі - ЦПК) України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оцінка доводів апелянта щодо застосування позовної давності до вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором, яка виникла в період з 01 листопада 2012 року по 28 лютого 2013 року, дана вище.

Згідно з пунктами 8.1 договорів іпотеки, укладених між банком та ОСОБА_2 25 грудня 2006 року і 05 квітня 2007 року, ці договори набувають чинності з моменту їх нотаріального посвідчення і діють до повного виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором та додатковими договорами.

На час звернення банку в суд з даним позовом позичальник ОСОБА_4 не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором, згідно з яким повне погашення кредиту мало бути здійснене до 29 листопада 2011 року. Банк пред'явив в суд даний позов 28 грудня 2013 року, тобто в межах трирічної позовної давності.

Розрахунок заборгованості ОСОБА_4 перед банком по відсотках за користування кредитними коштами в період з 01 листопада 2012 року по 28 лютого 2013 року не може бути підтверджений первинними бухгалтерськими документами, оскільки він ніяким чином не погашав свою заборгованість, а відтак відсутні будь-які документи, що це підтверджують.

Що стосується сум заборгованості за тілом кредиту, на які нараховувалися відсотки та штраф, то ці суми встановлені рішенням Луцького міськрайонного суду від 31 січня 2013 року, яке набрало законної сили.

Крім того, представником банку надано апеляційному суду виписки про операції по рахунках ОСОБА_4, в яких детальним чином по датах розписані всі випадки отримання ним кредитних коштів у доларах США і гривнях, а також всі випадки добровільного повернення ним коштів та їх договірного списання з відображенням обліку простроченої кредитної заборгованості.

Що стосується не подання позивачем оригіналів кредитного та іпотечних договорів, то представник банку пояснила, що вказані оригінали вилучені слідчими органами в ході розслідування кримінальної справи відносно посадових осіб банку. На підтвердження такого вилучення представником подано для огляду як суду першої інстанції, так і апеляційному суду завірені слідчим копії зазначених договорів. Крім того, представником банку також було надано для огляду видані нотаріусом дублікати договорів іпотеки.

Наведені докази в їх сукупності однозначно і беззаперечно підтверджують факт укладення сторонами вищезгаданих договорів.

Інших доводів на спростування висновків суду в апеляційній скарзі не наведено.

Зроблена ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції заява про те, що він не підписував один з договорів іпотеки, а саме - договір від 05 квітня 2007 року, не заслуговує на увагу.

З позовом до суду про визнання цього договору недійсним він не звертався, як і не звертався до правоохоронних органів із заявами про притягнення до відповідальності осіб, винних у фальсифікації, на його думку, нотаріальної справи.

Разом з тим, з витребуваної та дослідженої апеляційним судом копії нотаріальної справи, в якій міститься договір іпотеки від 05 квітня 2007 року, вбачається, що крім власне цього договору, ОСОБА_2 підписано цілий ряд інших документів, зокрема - акт обстеження від 05 квітня 2007 року разом з економістом банку земельної ділянки, яка є предметом іпотеки, заяву іпотекодавця на ім'я нотаріуса від 05 квітня 2007 року про те, що він не перебуває у шлюбі. В матеріалах нотаріальної справи містяться документи, необхідні для укладення договору іпотеки, які нотаріусу міг подати лише ОСОБА_2, зокрема, державний акт на право власності на земельну ділянку, висновок оцінювача про експертну грошову оцінку земельної ділянки, дублікат картки фізичної особи платника податків. Щодо вказаного предмета іпотеки нотаріусом видана довідка про те, що станом на 05 квітня 2007 року земельна ділянка під забороною не перебуває.

Наведені обставини повністю спростовують доводи апелянта про не підписання ним договору іпотеки.

За правилами ст. 88 ЦПК України відповідача ОСОБА_4 на користь держави підлягають стягненню витрати, пов'язані з публікацією у пресі оголошення про його виклик до апеляційного суду, в сумі 96 (дев'яносто шість) грн.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 05 березня 2014 року в даній справі з врахуванням виправлень, внесених в нього ухвалою Луцького міськрайонного суду від 28 березня 2014 року, змінити, виклавши перше та друге речення резолютивної частини рішення в такій редакції:

«Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер - НОМЕР_1) на користь публічного акціонерного товариства «Західінкомбанк» заборгованість за кредитним договором № 2911/06-100 від 29 листопада 2006 року, яка виникла в період з 01 листопада 2012 року по 28 лютого 2013 року в сумі 208193 (двісті вісім тисяч стодев'яносто три) грн. 89 коп., що складається з заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами в сумі 179835 (сто сімдесят дев'ять тисяч вісімсот тридцять п'ять) грн. 35 коп. та штрафу в сумі 28358 (двадцять вісім тисяч триста п'ятдесят вісім) грн. 54 коп.».

В решті рішення Луцького міськрайонного суду від 05 березня 2014 року з врахуванням виправлень, внесених в нього ухвалою Луцького міськрайонного суду від 28 березня 2014 року, залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь держави витрати, пов'язані з публікацією у пресі оголошення про виклик відповідача, в сумі 96 (дев'яносто шість) грн.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: