Рішення № 39063780, 04.06.2014, Тростянецький районний суд Сумської області

2/588/178/14

Справа № 588/374/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.06.2014 р. Тростянецький районний суд Сумської області

в складі: головуючого -судді Шевченко В.С.,

при секретарі - Лободі Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Тростянець Сумської області цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про захист прав споживача, визнання договору розірваним та стягнення коштів в сумі 52920 грн.,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду із вищезазначеним позовом посилаючись на те, що в кінці вересня 2013 року він через засоби масової інформації дізнався про надання послуг відповідачем у придбанні автомобіля марки Лада 4х4 21214-120-40. Зателефонувавши за контактною адресою, він домовився про зустріч з представником відповідача.

В салоні продажу автомобілів ВАЗ та Лада знаходився офіс представника відповідача, що підсилювало його впевненість про законність і відповідність вимогам законодавства укладення майбутнього договору купівлі автомобіля.

2 жовтня 2013 року він та його знайомі прибули до представницького офісу ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" з метою придбати зазначений автомобіль.

Під час спілкування представник відповідача показав йому та його знайомим автомобіль Лада 4х4 (Ніва), зеленого кольору, який стояв в салоні та запевнив, що в разі згоди та сплати в рахунок укладання договору купівлі автомобіля кошти в сумі 42000 грн., він отримає зазначений автомобіль.

Для отримання автомобіля позивач заплатив 42000 грн., після чого з ним був укладений договір фінансового лізингу №008892 з додатком №1 від 02.10.2013 року, під час укладення якого представник відповідача запевнив, що це лише формальності та своїми впевненнями про отримання автомобіля заважав йому повністю ознайомитися з умовами договору. В ході обговорення технічних характеристик автомобіля він здійснив підписи договору та ще декількох документів, які надавав представник. Потім вони стали вимагати автомобіль, але працівник повідомив, що автомобіль забрали і йому необхідно на протязі 3 днів сплатити ще 10920 грн. і він отримає автомобіль потрібної марки.

04.10.2013 року позивач сплатив 10920 грн. на рахунок відповідача, а 07.10.2013 року прибув до представництва відповідача для отримання автомобіля, але йому повідомили, що він може отримати автомобіль сплативши 111000 грн., а у разі відмови сплатити цю суму він буде позбавлений можливості отримати автомобіль.

Згодом позивач від знайомого дізнався інформацію про фірму, що дана компанія не має статусу фінансової установи і зрозумів, що з ним не було укладено ніякого договору, який би мав юридичні наслідки. Таким чином позивач зрозумів, що його ввели в оману. В добровільному порядку вирішити питання не вдалося, тому позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив: визнати договір фінансового лізингу №008892 з додатком №1, укладений 02.10.2013 року незаконним, що порушує його права, як споживача цих послуг, ненадання йому повної та достовірної інформації про послуги компанії, які вони надають і достовірні умови отримання предмата договору; визнати договір фінансового лізингу №008892 з додатком №1, укладений 02.10.2013 року таким, що розірваний; зобов'язати відповідача повернути йому кошти в сумі 52920 грн.

Позивач в судовому засіданні свої вимоги підтримав та просив їх задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав вимоги свого довірителя, при цьому пояснив, що відповідачем ведеться нечесна підприємницька практика, тобто введення споживача в оману, яка спонукає споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б. До укладеного між сторонами договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду). Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню і в силу приписів ст.806 ЦК України ця вимога застосовується до договорів фінансового лізингу, що в даному випадку зроблено не було. Крім того, умови та програма компанії ввела його довірителя в оману, так як програма цієї компанії формується на коштах учасників цієї системи за рахунок внесення учасниками особистих коштів, без залучення коштів компанії. Таким чином відповідач не повідомив ОСОБА_1 про умови укладання договору в доступній формі, поскільки в іншому випадку він би не погодився на підписання такої угоди. З цих підстав, укладений між сторонами, договір фінансового лізингу є незаконним, а тому підлягає розірванню з поверненням, сплачених позивачем на користь відповідача, коштів.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, подав письмові заперечення про те, що ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" здійснює господарську діяльність відповідно до норм чинного законодавства України, займається виключним видом господарської діяльності по наданню послуг з фінансового лізингу. Підтвердженням отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення Договору є особисте підписання позивачем кожної сторінки самого Договору та заяви про повноту отриманої інформації, а отже між сторонами було досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Посилання позивача на незаконність діяльності відповідача, яка порушує його права як споживача є безпідставними та повністю спростованими, а твердження, що відповідач проводить нечесну підприємницьку діяльність, яка вводить споживача в оману є необгрунтованими та не підкріпленими жодним належним та допустимим доказом. Між сторонами було укладено договори фінансового непрямого лізингу, тобто лізингодавець зобов'язаний придбати в майбутньому обраний предмет лізингу тільки після виконання встановлених договором умов лізингоодержувачем та передати його у користування. А тому договір фінансового лізингу, укладений між сторонами, є чинним в силу його підписання та дотримання усіх істотних умов, які ставляться законодавством до його укладення, а отже є укладеним та обов'язковим для виконання обома сторонами. Чинне законодавство не вимагає нотаріального посвідчення договорів лізингу, а тому підстав для задоволення позову і визнання його нікчемним з цих підстав не має. Крім того, позивачем не ставиться питання щодо недотримання згоди по всіх істотних умовах договору. Спірний правочин містить умови про предмет лізингу, розмір лізингових платежів та інші умови. Позивачем під час укладення правочину не надавались власні пропозиції щодо умов договору та підписано останнім на умовах запропонованих відповідачем. Позивач жодного разу не звертався до ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" з будь-якою заявою чи скаргою, натомість звернувся до суду, що стало для відповідача несподіванкою. Поскільки, відповідно до Закону України "Про фінансовий лізинг", позивач має право вимагати в ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" розірвання договору лізингу або відмовитися від нього у передбачених законом та договором лізингу випадках, відповідач зовсім не заперечує проти права позивача на повернення належних йому коштів, згідно умов договору. Для цього позивачу потрібно лише звернутись до офісу компанії з відповідною заявою та надати банківські реквізити власного рахунку відкритого в будь-якій банківській установі та після чого буде здійснено відповідне повернення.

В своїх доповненнях до заперечень представник відповідача просив звернути увагу на те, що 12.05.2014 року на адресу відповідача надійшла заява від ОСОБА_1 з проханням повідомити про дату та час поставки автомобіля марки Лада (зазначеного в договорі), будь-яких інших заяв, в тому числі заяви про розірвання договору та повернення грошових коштів від позивача не надходило. Між сторонами велись усні перемовини стосовно можливості заміни товару на іншу модель для якомога найшвидшого вирішення конфлікту, проте сторони так і не дійшли згоди на сьгоднішній день, мирова угода укладена не була. А тому, лізингодавець не має можливості передати позивачу обраний товар, оскільки останній звернувся до суду з вимогою визнати укладений між сторонами правочин незаконним та розірвати даний договір. До моменту вирішення спору судом у відповідача відсутня можливість виконати всі необхідні дії для передачі товару або повернення сплачених коштів.

Суд, вислухавши позивача, його представника, свідків, вивчивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Встановлено, що 2 жовтня 2013 між ОСОБА_1 (Лізингоодержувачем) та ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" в особі представника Партала О.А. (Лізингодавцем) укладено договір №008892 фінансового лізингу (далі Договір), предметом якого є автомобіль Лада 4х4 21214-120-40 (а.с.7-13), вартість якого згідно Додатку №2 до даного Договору (а.с.15) складає 84 000 грн. та який позивач повинен був отримати після виплати половини суми коштів вартості автомобіля.

Відповідно до п.1.7 Договору позивач повинен був сплатити 50% вартості автомобіля, за організацію та оформлення даного Договору 10% від вартості автомобіля, комісія за передачу автомобіля 3% від його вартості. Загальна сума складає 52920 грн.

Як вбачається з копій квитанцій, позивачем 02.10.2013 року було сплачено ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" суму в розмірі 42000 грн. та 04.10.2013 року суму в розмірі 10920 грн., а всього сплачено 52920 грн. (а.с.17).

Допитані в якості свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 в судовому засіданні пояснили, що разом з позивачем 2 жовтня 2013 року вони їздили в м.Харків за автомобілем. В офісі їм показали автомобіль та сказали, що спочатку необхідно внести 42000 грн., а остачу суми в розстрочку. Автомобіль обіцяли віддати одразу. Позивач заплатив 42000 грн., після чого з ним був укладений договір, який він підписав, але автомобіль не віддали та повідомили, що треба приїхати наступного дня та заплатити ще 10920 грн., які ОСОБА_1 наступного дня заплатив, але автомобіль так і не отримав.

Згідно п.22 ст.1 Закону України "Про захист прав споживачів" споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.

За положеннями ч.1, п.5 ч.2, ч.6 ст.19 цього Закону нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Такою, що вводить споживача в оману є підприємницька практика, яка спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився.

Згідно п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеру товарів (роботи, послуг).

Відповідно до ст.18 Закону України "Про захист прав споживачів" продавець, виробник, виконавець, зобов'язані своєчасно надавати споживачеві необхідну, достовірну інформацію про товар у доступній наочній формі, яка б забезпечувала можливіcть компетентного вибору.

Отже, суд дійшов висновку, що умови та програма компанії ввела позивача в оману, так як програма цієї компанії формується на коштах учасників цієї системи за рахунок внесення учасниками особистих коштів, без залучення коштів компанії. Таким чином відповідач не повідомив ОСОБА_1 про умови укладання договору в доступній формі, що в іншому випадку не спіткало укладення даної угоди. Представник відповідача посилається на те, що підтвердженням отримання позивачем повної, необхідної, доступної та достовірної інформації про положення Договору є особисте підписання позивачем кожної сторінки самого Договору та заяви про повноту отриманої інформації, а отже між сторонами було досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Суд не погоджується з таким обгрунтуванням, оскільки сам факт підписання договору не свідчить про те, що умови договору були зрозумілими та доступними для позивача.

Також представник відповідача посилається на те, що позивач жодного разу не звертався до ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" з будь-якою заявою чи скаргою, натомість звернувся до суду, що стало для відповідача несподіванкою.

Дане твердження спростовується заявою ОСОБА_1 (а.с.16), згідно якої позивач просив директора ТОВ "Лізингова компанія "Автофінанс" повідомити про час і місце отримання предмету договору, а в разі відмови у видачі автомобіля повернути сплачені ним на рахунок компанії кошти в сумі 52920 грн., у іншому разі він буде вимушений звернутися до суду.

Крім того, представник відповідача, в своїх запереченнях посилається, що між сторонами укладено договори фінансового непрямого лізингу, який повністю регулюється Законом України "Про фінансовий лізинг", є чинним в силу його підписання та дотримання усіх істотних умов, які ставляться законодавством до його укладення, а отже є укладеним та обов'язковим для виконання обома сторонами. Чинне законодавство не вимагає нотаріального посвідчення договорів лізингу.

Суд не може погодитися з таким обгрунтуванням представника відповідача, оскільки на сьогодні в сфері регулювання відносин лізингу спеціальна нормативна база складається із ст.ст.806-809 ЦК України та Закону України "Про фінансовий лізинг".

У ч.1 ст.806 ЦК України та ч.2 ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг" наведені різні визначення лізингу. Ці відмінності зумовлені насамперед тим, що у ЦК України визначено одразу 2 види лізингу (прямий і непрямий), а Закон України "Про фінансовий лізинг" містить визначення фінансового лізингу. Аналіз цих дефініцій дає підстави для висновку про наявність двох видів лізингу.

Прямий лізинг - це такий вид лізингу, за договором якого одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати іншій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності й було набуте ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем.

Другий вид лізингу - непрямий, на який посилається представник відповідача, визначення якого у ч.1 ст.806 ЦК України хоча і не тотожне, проте максимально наближене до поняття фінансового лізингу, наведеного у ст.1 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Як вбачається з укладеного між сторонами договору фінансового лізингу він відноситься саме до прямого лізингу, а не до непрямого, як зазначає представник відповідача, а на правовідносини, що виникають із договору прямого лізингу дія Закону України "Про фінансовий лізинг" не поширюється.

За правилами ч.2 ст.806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановленим цим параграфом та законом.

Згідно ст.799 ЦК України договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню і в силу приписів ст.806 ЦК України ця вимога застосовується до договорів фінансового лізингу.

Обгрунтованість такого тлумачення зазначених правових норм підтверджується тим, що відповідно до п.3.12 глави 5 Порядку вчинення нотаріальний дій нотаріусами України, затвердженими наказом Міністерства юстиції України за №296/5 від 22.02.2012 року, договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, встановлених Цивільним кодексом України та Законом України "Про фінансовий лізинг".

Як вбачається з укладеного між сторонами договору дані вимоги чинного законодавства виконано не було.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5 та 6 ст.203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч.1 ст.220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

За положеннями ч.1, п.7 ч.3, ч.6 ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Таким чином, вказаний Закон установив недійсність (нікчемність) правочинів, здійснених із використанням нечесної підприємницької діяльності.

Зазначену позицію висловив Верховний Суд України у своїй постанові від 23.05.2012 у справі №6-35цс12, ухваленій за результатами перегляду судових рішень на предмет неоднакового застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст.360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, суд приходить до висновку про нікчемність правочину, у зв'язку із чим зазначає про неможливість задоволення вимог позивача про визнання укладеного договору розірваним і про визнання таким, що порушує його права як споживача фінансових послуг ненадання повної і достовірної інформації про таку послугу та про установу, що її надає.

В той же час, оскільки за змістом ст.216 ЦК України недійсний (нікчемний) правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, а кожна із сторін такого правочину зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, то суд вважає за необхідне задовольнити вимогу позивача та стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «Автофінанс» на його користь кошти сплачені ним в сумі 52920 грн.

Крім того, відповідно до ст.88 ЦПК України, суд при винесенні рішення вирішує питання судових витрат. Враховуючи, що на підставі ст.22 Закону України "Про захист прав споживачів" позивач звільнений від сплати судового збору, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір в сумі 529 грн.20 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10,60,88,197,212,215, 360-7 ЦПК України,ст.ст.203,215,216,220 ЦК України, Законом України "Про захист прав споживачів", Постановою Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів" за №5 від 12.04.1996 року, суд -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" про захист прав споживача, визнання договору розірваним та стягнення коштів в сумі 52920 грн. задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" на користь ОСОБА_1 сплачені ним кошти в сумі 52920 (п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот двадцять) грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Автофінанс" в дохід держави судовий збір в сумі 529 (п'ятсот двадцять дев'ять) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Сумської області через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 діб з дня його проголошення, а для відповідача в цей же строк з дня отримання копії рішення.

Суддя