Ухвала суду № 39063320, 27.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/18139/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Данилишин В.М.

Суддя-доповідач: Ісаєнко Ю.А.

У Х В А Л А

Іменем України

27 травня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Ісаєнко Ю.А.;

суддів: Епель О.В., Федотова І.В.,

за участю секретаря: Бащенко Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у м. Києві та Прокурора Солом'янського району м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2014 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Холдинг» до Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у м. Києві про визнання протиправною та скасування постанови від 22.10.2013 року №468/13/3,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із адміністративним позовом до Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у м. Києві, в якому з урахуванням уточнень просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 22.10.2013 року №468/13/3.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2014 року позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаною постановою, відповідач та прокурор подали апеляційні скарги з підстав порушення судом першої інстанції норм матеріального права, в яких просять скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2014 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача та прокурор підтримали вимоги апеляційних скарг та просили їх задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги посилаючись на те, що судом першої інстанції було ухвалене законне та обґрунтоване рішення, а підстави для його зміни чи скасування відсутні.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги необхідно залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції - без змін, з огляду на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовою особою відповідача проведено позапланову перевірку дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил ТОВ «Альянс холдинг» на об'єкті - «Автозаправочна станція «Shell», що розташована на проспекті Космонавта Комарова, 42 у Солом'янському районі м. Києва»; за результатами перевірки складено акт від 08.10.2013 року.

Актом перевірки встановлено, що на підставі договору фінансового лізингу від 30.11.2010 року №10, укладеного з ТОВ «Інвест - Регіон», позивачем експлуатується автозаправочна станція «Shell». Зазначена станція була прийнята в експлуатацію Управлінням Держархбудконтролю м. Києва актом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 03.11.1998 року №317. Також в акті зазначено, що після прийняття в експлуатацію на АЗС «Shell» були самовільно проведені будівельні роботи, а саме здійснено перепланування будівлі операторської шляхом знесення двох стін, які розділяли коридор, торгівельний зал та кімнату, де знаходиться операторський пульт керування автозаправочної станції; виконане технічне переоснащення паливозаправочних колонок, на даний час використовуються паливозаправочні колонки моделі SK-700-2, 2007 року випуску. Окрім цього, актом встановлено виконання робіт по заміні резервуарів для зберігання нафтопродуктів тих, що приймалось актом про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 03.11.1998 року №317. Після проведення зазначених робіт АЗС «Shell» експлуатується без прийняття в експлуатацію у встановленому законодавством порядку, що є порушенням ч. 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності». Автозаправочна станція є об'єктом підвищеної небезпеки та відноситься до V категорії складності.

08 жовтня 2013 року відповідачем на підставі акту перевірки видано припис про усунення порушення вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил б/н, яким заборонено експлуатацію АЗС «Shell» з 08.10.2013 року до усунення порушень.

Також, 08 жовтня 2013 року відповідачем складено протокол про правопорушення у сфері містобудівної діяльності.

22.10.2013 року відповідачем на підставі акту перевірки, припису від 08.10.2013 року, проколу про правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 08.10.2013 року, винесено постанову №468/13/3, якою за порушення ч. 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» на підставі абз. 6 п. 6 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» до позивача застосований штраф у розмірі 1032300,00 грн.

Вважаючи неправомірною постанову про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності, позивач звернувся до суду.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність постанови про накладення штрафу за правопорушення у сфері містобудівної діяльності від 22.10.2013 року №468/13/3.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Так, 12 березня 2011 року набрав чинності Закон України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року №3038-VI (далі Закон №3038-VІ), який встановлює правові та організаційні основи містобудівної діяльності і спрямований на забезпечення сталого розвитку територій з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів.

Стаття 39 Закону № 3038-VI визначає порядок прийняття в експлуатацію, після набрання ним чинності, закінчених будівництвом об'єктів та містить заборону на експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не прийнятих в експлуатацію (частина 8 статті), за час його дії.

При цьому, цей Закон не містить темпоральних застережень, зокрема про поширення його дії на відносини, які виникли до набрання ним чинності.

Питання щодо прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів було вперше врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 5 серпня 1992 року №449, однак ця постанова стосувалася лише об'єктів державного замовлення. Порядок прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, не включених до державного замовлення, мав визначатися Радою Міністрів Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями за погодженням з Міністерством інвестицій і будівництва.

З дня набрання чинності у листопаді 1994 року Закон України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» від 14.10.1994 року №208/94-ВР (далі Закон №208/), стаття 1 якого встановлювала відповідальність за правопорушення у сфері містобудування, не передбачав відповідальності за експлуатацію або використання об'єктів містобудування, не прийнятих в експлуатацію.

Вперше положення щодо відповідальності за експлуатацію або використання об'єктів містобудування, не прийнятих в експлуатацію закріплено у цьому Законі 24 жовтня 2000 року шляхом доповнення частини першої зазначеної статті абзацом, що встановлював відповідальність за експлуатацію або використання будинків чи споруд після закінчення будівництва без прийняття їх державними приймальними (технічними) комісіями (Закон України від 21 вересня 2000 року № 1988-III).

19 січня 2012 року згідно із Законом України від 22 грудня 2011 року № 4220-VI Закон №208/94-ВР викладено у новій редакції, абз. 6 п. 6 ч. 2 ст. 2 якої передбачає, що суб'єкти містобудування, які є замовниками будівництва об'єктів (у разі провадження містобудівної діяльності), або ті, що виконують функції замовника і підрядника одночасно, несуть відповідальність у вигляді штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, а також наведення недостовірних даних у декларації про готовність об'єкта до експлуатації чи акті готовності об'єкта до експлуатації, об'єктів V категорії складності - у розмірі дев'ятисот мінімальних заробітних плат.

Відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

У своєму Рішенні від 9 лютого 1999 року № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за закріпленим у наведеній статті Конституції України принципом дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто Закон №208/94-ВР, зокрема положення пункту 6 частини другої статті 2 щодо накладення штрафу за експлуатацію або використання об'єктів будівництва, не прийнятих в експлуатацію, регулює питання відповідальності тих суб'єктів містобудування, які вчинили правопорушення у сфері містобудування, зокрема, не ввели в експлуатацію відповідні об'єкти до початку їх використання після набрання чинності цим Законом.

Конституційний принцип незворотності дії законів, які погіршують становище особи, дає суду підстави для висновку про неможливість застосування санкцій за дії (бездіяльність), які на момент, коли вони мали місце, за попереднього правового регулювання не були правопорушенням.

При цьому, колегія суддів вважає, що в контексті хронології правового регулювання спірних відносин поняття «експлуатація не прийнятого в експлуатацію об'єкта» не може тлумачитись як триваюче правопорушення. Змістом цього правопорушення є невиконання обов'язку із введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта містобудування до початку його експлуатації. Суспільна небезпека такого правопорушення насамперед полягає не в недотриманні встановленого правопорядку, а в небезпеці, яка може мати місце в результаті відсутності контролю за безпечністю побудованого об'єкта містобудування з початку його використання.

Таким чином, логічним висновком має бути судження про те, що обов'язок щодо введення об'єктів будівництва в експлуатацію, відповідальність за експлуатацію об'єктів, не введених в експлуатацію, можуть стосуватися лише тих суб'єктів, які після закінчення будівництва та початку використання, маючи відповідний обов'язок, не ввели об'єкти містобудування в експлуатацію, за що встановлена відповідна відповідальність.

Таким чином, колегія суддів вважає, що до позивача неправомірно застосовано штраф на підставі абз. 6 п. 6 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності» за порушення ч. 8 ст. 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Крім того, задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів, виходив з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно договору купівлі - продажу від 15 січня 2009 року ТОВ «Інвест - Регіон» придбало у ЗАТ Компанія «Асоціація Україна» нерухоме майно, а саме нежилий будинок в цілому - автозаправочна станція (літ. А), загальною площею 55,10 кв.м, що розташований за адресою: м. Київ, пр-т Космонавта Комарова, б. 42, літ. А.

Згідно акту про приймання в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта, зареєстрований Управлінням Держархбудконтролю м. Києва 03 листопада 1998 року за №317, зазначена автозаправна станція закінчена будівництвом та підготовлена до експлуатації.

30 листопада 2010 року між позивачем (Лізингоодержувач) та ТОВ «Інвест - Регіон» (лізингодавець) укладено договір фінансового лізингу №10, відповідно до якого останній передає об'єкт лізингу - нерухоме майно (автозаправочна станція, що складається з А-1) та рухоме майно, яке знаходиться за адресою: м. Київ, проспект Космонавта Комарова, б. 42. Майно належить лізингодавцю на підставі договору купівлі - продажу від 15.01.2009 року №26.

Разом з тим, постановою від 22.10.2013 року №468/13/3 позивача визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого абз. 6 п. 6 ч. 2 ст. 2 Закону України «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності», відповідно до якого, як вірно зазначено судом першої інстанції, до відповідальності притягується замовник будівництва або той, що виконує функції замовника і підрядника одночасно.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Відповідно до частини першої статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Як вбачається з п. 6.6 договору фінансового лізингу від 30.11.2010 року №10, лізингоодержувач може самостійно без окремого дозволу від лізингодавця виконувати будь - які роботи на об'єкті лізингу, проте до проведення будь - яких робіт, що повинні здійснюватися лізингоодержувачем і впливають на конструкцію об'єкта лізингу та/або його призначення; та/ або вимагають отримання адміністративного дозволу, йому необхідно отримати попередній письмовий дозвіл лізингодавця.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, за весь період дії договору фінансового лізингу будь - яких будівельних робіт на АЗС, включаючи перепланування, позивач не здійснював.

Таким чином, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що постанова від 22.10.2013 року №468/13/3 є протиправною, відповідно суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позов.

Відповідно до частини 1 статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм матеріального та процесуального права, з повним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни постанови суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд апеляційної інстанції, -

У Х В А Л И В:

Апеляційні скарги Інспекції державного архітектурно - будівельного контролю у м. Києві та Прокурора Солом'янського району м. Києва залишити без задоволення, постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 30 січня 2014 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

(Ухвалу у повному обсязі складено 05.05.2014 року)

Головуючий суддя: Ю.А. Ісаєнко

Суддя: О.В. Епель

Суддя: І.В. Федотов

Головуючий суддя Ісаєнко Ю.А.

Судді: Епель О.В.

Федотов І.В.