Ухвала суду № 39057665, 24.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 квітня 2014 року м. Київ К/9991/50914/11

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Федорова М.О.

суддів: Степашка О.І.

Шипуліної Т.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2011

у справі № 2а-3593/11/2070

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3

до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова

про скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернулось до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Харкова про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2011 у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2011 постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2011 залишено без змін.

Не погоджуючись з зазначеним рішеннями суду першої та апеляційної інстанції, позивач оскаржив їх в касаційному порядку. В скарзі просить скасувати оскаржувані рішення, ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Касаційна скарга вмотивована тим, що судами першої та апеляційної інстанцій при вирішення спору по даній справі порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та вбачається з матеріалів справи, що відповідачем проведена планової виїзної перевірки підприємниці з питань своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків та зборів, дотримання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.07 р. по 31.03.10 р., за результатами перевірки складено акт № 2967/17-218/НОМЕР_1.

Перевіркою було встановлене порушення позивачем п. 7.1 ст. 7 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»та ст. 13 Декрету КМУ «Про прибутковий податок з громадян».

За змістом статті 1 Указу Президента України від 03.07.1998 N 727/98 „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва", з доходів, одержаних фізичною особою-суб'єктом малого підприємництва, єдиний податок запроваджується за умови дотримання вимог цього Указу, зокрема якщо виручка платника єдиного податку за рік не перевищує 500000 грн.

Згідно зі статтею 5 Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).

Питання оподаткування сум, що перевищують установлений законодавцем граничний обсяг виручки, положеннями Указу врегульовані не були.

У той же час згідно з приписами пункту 22.10 статті 22 Прикінцевих положень Закону України від 22.05.2003 N 889-IV „Про податок з доходів фізичних осіб" правовідносини з оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю врегульовувались положеннями розділу IV Декрету, який підлягав застосуванню з урахуванням положень пункту 9.12 статті 9 цього Закону.

Так, оподатковуваним доходом громадян від заняття підприємницькою діяльністю згідно зі статтею 13 розділу IV Декрету вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу.

Відповідно до підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону N 889-IV оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту. Інші доходи, ніж визначені у підпункті 9.12.1, отримані вказаними фізичними особами, оподатковуються згідно з підпунктом 9.12.2 зазначеного пункту за загальними правилами, встановленими цим Законом для платників податку, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Аналіз загальних принципів оподаткування, закріплених Конституцією України та Законом України від 25.06.1991 N 1251-XII „Про систему оподаткування", якими встановлювались засади податкових відносин в Україні на час виникнення спірних відносин, та наведених норм матеріального права дає підстави дійти висновку, що оподаткування доходів - платника єдиного податку, отриманих з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, має здійснюватись із застосуванням встановлених Законом N 889-IV правил загальної системи оподаткування для платників податків, що не є такими суб'єктами підприємницької діяльності.

Підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 Закону України „Про податок на додану вартість" передбачено, що особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі, коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 грн. (без урахування податку на додану вартість).

При цьому згідно з пунктом 12.1 Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 01.03.2000 N 79, не зареєстрована платником податку на додану вартість особа, яка, перебуваючи на спрощеній системі оподаткування та сплачуючи єдиний податок, перевищила обмеження щодо обсягу виручки від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік, установленого статтею 1 Указу, зобов'язана подати до органу державної податкової служби заяву про реєстрацію як платника податку на додану вартість.

Реєстраційна заява платника податку на додану вартість має бути подана (надіслана) податковому органу фізичною особою - підприємцем - не пізніше двадцятого календарного дня з моменту перевищення.

Відповідно до пункту 9.4 статті 9 Закону України „Про податок на додану вартість", якщо особа укладає одну чи більше цивільно-правових угод (договорів), унаслідок виконання яких планується здійснення оподатковуваних операцій, обсяг яких перевищуватиме протягом звітного податкового періоду у два чи більше разів суму, визначену підпунктом 2.3.1 пункту 2.3 статті 2 цього Закону, то така особа зобов'язана зареєструватися як платник цього податку до кінця такого звітного податкового періоду.

Особа, що не надсилає таку заяву у таких випадках та у такі строки, несе відповідальність за ненарахування або несплату цього податку на рівні зареєстрованого платника без права нарахування податкового кредиту та отримання бюджетного відшкодування.

Отже, чинне податкове законодавство, встановлюючи обов'язок особи зареєструватися платником податку на додану вартість за умови перевищення обсягу оподатковуваних операцій, не містить будь-яких особливостей або застережень в залежності від режиму оподаткування, на якому перебуває така особа.

Невиконання ж такого обов'язку особою у визначений законом строк тягне застосування передбачених законом наслідків, що обумовлює правомірність донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання по податку на додану вартість.

З матеріалів справи вбачається, що фізична особа-підприємець ОСОБА_3 отримала від замовників за надані послуги у 3 кв. 2007 р. кошти в сумі 602730,99 грн., в 4 кв. 2007 р. - 957890,97 грн.; в 4 кв. 2008 р. - 1468784,23 грн., в 4 кв. 2009 р. - 494222,71 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій послалися на те, що всі отримані позивачкою на розрахунковий рахунок кошти від замовників є її виручкою в розумінні ч. 4 ст. 1 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», де вказано, що під виручкою розуміють суму, фактично отриману суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Таким чином, змінюючи систему податкового обліку та звітності, слід ураховувати розмір коштів, які фактично отримані платником податків, або надійшли на його рахунок. Вказаним Указом запроваджено обмеження щодо форми розрахунку, який має здійснюватися виключно грошовими коштами, готівкою чи безготівково. До такого висновку суд дійшов, виходячи з визначення терміну «виручка», під якою вбачають суму, фактично отриману суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг).

У разі порушення вимог, установлених ст. 1 Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу) (ст. 5 Указу).

За таких підстав суди дійшли висновку про те, що позивачка, отримавши в 3 кварталі 2007 р. на власний розрахунковий рахунок суму, яка перевищує дозволений Указом розмір виручки, а саме 602730,99 грн., повинна була з наступного кварталу перейти на загальну систему оподаткування.

Суд першої інстанції також вказав на те, що наявність хоча б однієї з таких підстав як: здійснення операцій або укладання угод на суму, що перевищує допустимий розмір для підприємців - платників єдиного податку; перевищення обсягу виручки, максимально встановленого для платників єдиного податку, передбачають перереєстрацію платника єдиного податку платником податків на загальних підставах. Недотримання строків такої перереєстрації тягне за собою встановлену законом відповідальність.

Рішення судів першої та апеляційної інстанцій постановлені з додержанням норм процесуального та матеріального права, правова оцінка обставинам у справі дана вірно, а доводи касаційної скарги висновок суду не спростовують, підстави для призначення справи до розгляду в судовому засіданні відсутні.

Враховуючи вищевикладене, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку про те, що касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2011

у справі № 2а-3593/11/2070 слід відхилити, а судові рішення залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 2201, 221 ,223 ,230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 17.05.2011 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2011 у справі № 2а-3593/11/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та порядку, передбачених статтями 236-2392 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.О. ФедоровСудді О.І. Степашко Т.М.Шипуліна