Ухвала суду № 39052734, 20.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2014 р. Справа № 12726/13/876 Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Курильця А.Р., Мікули О.І.,

за участі секретаря - Волошин М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року в справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Перший Віконний Завод» до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Перший Віконний Завод» (далі - ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області (далі - ДПІ) про скасування податкових повідомлень-рішень від 18.06.2013 №№0000612201, 0000622201. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно фіктивності (безтоварності, нереальності) господарської операції позивача з контрагентом Товариством з обмеженою відповідальністю «Саноіл Торг»(далі - ТОВ-1) у зв'язку із не підтвердженням господарської діяльності останнього, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року в справі №809/2301/13-а заявлений адміністративний позов задоволено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що підтвердження понесених позивачем витрат та його право на податковий кредит підтверджені всіма необхідними та достатніми первинними документами, які стверджують реальність та товарність його господарської операції із вказаним контрагентом, придбані в останнього товари використані в господарській діяльності позивача - експортовані. Висновки податкового органу викладені в Акті перевірки не відповідають дійсності та не підтверджені належними та допустимими доказами.

Постанову оскаржив відповідач, який в апеляційній скарзі просить її скасувати та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що проведеною перевіркою встановлено здійснення ТОВ операцій із придбання товарів у ТОВ-1, які не спричинили реального настання правових наслідків.

Позивач в письмовому запереченні вважає постанову суду першої інстанції обґрунтованою, прийняту з врахуванням всіх обставини справи та такою, що відповідає нормам матеріального та процесуального права. Просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких міркувань.

ТОВ зареєстровано виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 04.08.2009, взято на податковий облік у відповідача 05.08.2009, 13.03.2010 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (далі - ПДВ) (а.с.22 т.1).

На підставі Акта від 01.06.2013 №3988/22-1/36497725 (далі - Акт) позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ з питань дотримання вимог податкового законодавства по фінансового-господарських взаємовідносинах з ТОВ-1 та подальшої реалізації придбаних у ТОВ-1 товарно-матеріальних цінностей за період з 01.01.2010 по 01.04.2013 податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог: пп.14.1.27, пп.14.1.36 п.14 ст.14, п.138.1, п.138.2, п.138.4 ст.138 ПК України в результаті чого занижено податок на прибуток в ІV кварталі 2012 року в сумі 420047грн; п.198.1, п.198.2 ст.198, 201.1, 201.4 ст.201 ПК України, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон), пп.1.2 п.1, пп.2.1, пп.2.4, пп.2.5 п.2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 в результаті занижено ПДВ в сумі 885423грн, в т.ч. за жовтень 2012 року - 200010грн, листопад 2012 року - 200034грн, січень 2013 року - 385335грн, лютий 2013 року - 100044грн (а.с.21-70 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його контрагентом ТОВ-1, використавши при цьому Акти перевірок останнього від 04.04.2013 №895/22-20/37269136 та 26.04.2013 №1266/22-20/37269136 (далі - Акти-1) та зробивши висновки про нереальність (фіктивність, безтоварність) господарських операцій між ними (а.с.33-97 т.2).

В основу порушення покладено здійснення ТОВ-1 діяльності спрямованої на проведення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

18.06.2013 відповідачем на підставі Акта прийнято податкові повідомлення-рішення: №0000612201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 630071грн (основний платіж 420047грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 210024грн); №0000622201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем ПДВ в сумі 1160780грн (основний платіж 885423грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 221357грн) (а.с.83-84).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Згідно з пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пункт 138.1 ст.138 ПК України визначає витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, які складаються, зокрема, із витрат операційної діяльності. У п.138.1.1 цієї ж статті визначено, що такі витрати включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати, які беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2-140.5 ст.140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до п.138.2 цієї ж статті витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У відповідності до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог ст.201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п.201.11 ст.201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст.198 ПК України).

Згідно з п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 1 Закону передбачено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат та податкового кредиту.

Слід погодитися з висновками суду першої інстанції, оскільки на підставі повно та всебічно досліджених доказів він дійшов правильних та обґрунтованих висновків про те, що твердження відповідача про безтоварність господарських операцій позивача з його контрагентом, а відповідно заниження податку на прибуток та заниження ПДВ не обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та ТОВ-1 підтверджена договором купівлі-продажу та специфікаціями до нього на придбання олії соняшникової нерафінованої та меляси бурякової, видатковими та податковими накладними, актами приймання-передачі, довіреностями на отримання товару на кожну партію придбаної продукції, платіжними дорученнями (а.с.85-99, 110-135 т.1).

Вказані первинні документи були повно, всебічно та належним чином проаналізовані судом першої інстанції та їм надана відповідна оцінка.

Такі були об'єктивно розцінені цим судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його контрагентом.

Судом першої інстанції також враховано ту обставину, що придбані позивачем у контрагента товари використані ним у своїй господарській діяльності - експортовані за кордон через комісіонера Товариство з обмеженою відповідальністю «Югекотоп» Компанії «OREXIMLIMITED», що підтверджується відповідними первинними документами (а.с.136-142, 144-221 т.1).

При цьому встановлено, що розрахунок за отриманий товар від ТОВ-1 позивач здійснив після отримання грошових коштів від вказаного комісіонера.

Позивачем не здійснювалося транспортування придбаних товарів, оскільки такі були отримані на терміналі Товариства з обмеженою відповідальністю «Евері» за правилами Інкотермс 2000 базис поставки ЕХW «франко-завод», і звідти й реалізовані.

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у контрагента, та спростовують твердження відповідача про безтоварність господарських операцій із таким контрагентом.

ТОВ-1 на час укладення вказаного договору з позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних. ТОВ-1 належним чином задекларовано податкові зобов'язання по господарських операціях з позивачем (а.с.37 т.1).

Аналогічно, податковим органом не представлено доказів участі ТОВ разом з вказаним контрагентом у схемі транзитного руху коштів.

Додатково, відповідні висновки Акта-1 були в основному сформульовані у зв'язку із тим, що ТОВ-1 не представлено до перевірок жодних первинних документів, щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч і по взаємовідносинах із ТОВ (а.с.41-51). Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в ТОВ, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльністю ТОВ-1 із його контрагентами, де зроблено висновок, що останні господарській операції нереальні внаслідок ряду обставин.

Згідно з п.110.1 ст.110 ПК України платники податків, податкові агенти та/або їх посадові особи несуть відповідальність у разі вчинення порушень, визначених законами з питань оподаткування та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року в справі №21-47а10 прийшов до висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Виходячи з положень ч.2 ст.71 КАС України апеляційний суд враховує, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст.ст.195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м.Івано-Франківську Головного управління Міндоходів в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя А.Р. Курлець

Суддя О.І. Мікула

Повний текст виготовлений 23 травня 2014 року.