Рішення № 39050601, 30.05.2014, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. С.Петлюри, 16тел. 235-23-25

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" травня 2014 р. Справа № 911/1131/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич»

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення 2 331,73грн.

Суддя Горбасенко П.В.

За участю представників:

від позивача не з'явилися;

від відповідача не з'явилися.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» (далі - позивач) звернулося з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - відповідач) про стягнення 2 628,73грн. заборгованості, з яких: 2 467,20грн. боргу за поставлений на підставі товарно-транспортних накладних № ДДК-18170 від 19.07.2013р. та № ДДК-21575 від 23.08.2013р. згідно договору поставки продукції № 3208Д від 01.04.2013р. товар, 131,24грн. пені та 30,29грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань з оплати отриманого згідно договору поставки продукції № 3208Д від 01.04.2013р. товару.

Ухвалою господарського суду Київської області від 02.04.2014р. порушено провадження у справі № 911/1131/14, розгляд справи призначено на 18.04.2014р.

Ухвалами господарського суду Київської області від 18.04.2014р. та 16.05.2014р. розгляд справи відкладено на 16.05.2014р. та 30.05.2014р.

27.05.2014р. до канцелярії господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог від 27.05.2014р. (вх. № 9943/14 від 27.05.2014р.), згідно якої останній, в порядку ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача 2 170,20грн. боргу за поставлений на підставі товарно-транспортних накладних № ДДК-18170 від 19.07.2013р. та № ДДК-21575 від 23.08.2013р. згідно договору поставки продукції № 3208Д від 01.04.2013р. товар, 131,24грн. пені та 30,29грн. 3 % річних, оскільки до порушення провадження у справі (02.04.2014р.) відповідач 03.12.2013р. сплатив на рахунок позивача 297грн., що підтверджується доданою ним банківською випискою. Вказана заява прийнята судом.

Абзацами четвертим та п'ятим пункту 4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. передбачено, що зменшення позивачем суми позову, в тому числі й з підстав необґрунтованості первісного розрахунку ціни позову, не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі. Зменшення розміру позовних вимог згідно з пунктом 1 частини першої статті 7 Закону України „Про судовий збір" є підставою для повернення відповідної суми судового збору; що ж до інших судових витрат, то в такому разі вони у відповідній частині покладаються на позивача. Якщо ж таке зменшення пов'язане з частковим визнанням та задоволенням позову відповідачем після подання позову, то судовий збір у відповідній частині з урахуванням припису частини другої статті 49 ГПК може бути покладений на відповідача.

Cторони в судове засідання 30.05.2014р. не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Заяв чи клопотань про застосування позовної давності до вимог позивача відповідачем не заявлено.

Абзацом першим пункту 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011р. передбачено, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи, що неявка сторін в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представників сторін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні в ній докази, оцінивши їх в сукупності, суд

ВСТАНОВИВ:

01.04.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» (Постачальник) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (Покупець) укладено договір поставки продукції № 3208Д, згідно якого постачальник зобов'язався продати та поставити, а покупець - купити та оплатити на умовах та у порядку визначених договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами договору.

Загальна сума договору відповідає загальній сумі всіх накладних на підставі яких здійснюється постачання товару, відповідно до умов договору. Покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару, протягом 7 календарних днів з моменту передачі такої партії товару. В разі порушення покупцем строку оплати товару вказаного в цьому пункті, постачальник вправі зупинити наступні поставки, аж до моменту повного погашення покупцем заборгованості за поставлений раніше товар (п.п. 3.2., 3.3. договору).

На виконання п. 1.1. договору поставки продукції № 3208Д від 01.04.2013р. позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2 467,20грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними № ДДК-18170 від 19.07.2013р. на суму 606грн., ДДК-21575 від 23.08.2013р. на суму 1 861,20грн. (а.с. 17-18), підписаними обома сторонами договору.

Відповідач свій обов'язок, передбачений п. 3.3. договору та ст. 692 Цивільного кодексу України, з оплати отриманого згідно договору товару, виконав частково, сплативши 03.12.2013р. позивачу 297грн., що підтверджується банківською випискою (а.с. 42), решту боргу у сумі 2 170,20грн. не сплатив, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за поставлений на підставі товарно-транспортних накладних № ДДК-18170 від 19.07.2013р., ДДК-21575 від 23.08.2013р. згідно договору поставки продукції № 3208Д від 01.04.2013р. товар склав 2 170,20грн. (2 467,20грн. - 297грн.), що підтверджується банківською випискою (а.с. 42).

Предметом позову, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог (а.с. 42), є вимоги про стягнення 2 170,20грн. боргу за поставлений на підставі товарно-транспортних накладних № ДДК-18170 від 19.07.2013р. та № ДДК-21575 від 23.08.2013р. згідно договору поставки продукції № 3208Д від 01.04.2013р. товар, 131,24грн. пені та 30,29грн. 3 % річних.

Суд встановив, що між сторонами виникли правовідносини поставки.

Частиною першою ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (абз. 2 ч. 1 ст. 175 ГК України).

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару

Пунктом першим статті 193 Господарського кодексу України та статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України (абзац перший п. 1.7. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р.).

Суд встановив, що на виконання п. 1.1. договору поставки продукції № 3208Д від 01.04.2013р. позивач поставив відповідачу, а відповідач прийняв товар на загальну суму 2 467,20грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними № ДДК-18170 від 19.07.2013р. на суму 606грн., № ДДК-21575 від 23.08.2013р. на суму 1 861,20грн. (а.с. 17-18), підписаними обома сторонами договору; відповідач свій обов'язок, передбачений п. 3.3. договору та ст. 692 Цивільного кодексу України, з оплати отриманого згідно договору товару, виконав частково, сплативши 03.12.2013р. позивачу 297грн., що підтверджується банківською випискою (а.с. 42), решту боргу у сумі 2 170,20грн. не сплатив, внаслідок чого борг відповідача перед позивачем за поставлений на підставі товарно-транспортних накладних № ДДК-18170 від 19.07.2013р., № ДДК-21575 від 23.08.2013р. згідно договору поставки продукції № 3208Д від 01.04.2013р. товар склав 2 170,20грн. (2 467,20грн. - 297грн.), що підтверджується що підтверджується банківською випискою (а.с. 42).

Враховуючи те, що борг відповідача перед позивачем на час прийняття судового рішення не погашено, розмір вказаного боргу відповідає фактичним обставинам справи, вимога позивача про стягнення 2 170,20грн. боргу за поставлений на підставі товарно-транспортних накладних № ДДК-18170 від 19.07.2013р. та № ДДК-21575 від 23.08.2013р. згідно договору поставки продукції № 3208Д від 01.04.2013р. товар є обґрунтованою, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягає задоволенню.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором поставки продукції № 3208Д від 01.04.2013р., позивачем за період з 27.07.2013р. по 20.01.2014р. нараховано 131,24грн. пені, з яких: 37,77грн. за період з 27.07.2013р. по 20.01.2014р. на суму боргу 606грн. та 93,47грн. за період з 31.08.2013р. по 20.01.2014р. на суму боргу 1 861,20грн.

Частинами першою і третьою ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення.

У сфері господарювання згідно ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 ГК України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У випадку несвоєчасної оплати поставленого товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожен день прострочення платежу (п. 5.3. договору).

Відповідно до п. 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» № 14 від 17.12.2013р. день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені. Якщо у договорі виконання грошового зобов'язання визначається до настання певного терміну, наприклад, до 1 серпня 2014 року (частина друга статті 252 ЦК України), то останнім днем виконання такого зобов'язання вважається день, що передує цьому терміну (в даному прикладі - 31 липня 2014 року). Водночас коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено "по 1 серпня 2014 року" або "включно до 1 серпня 2014 року", то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Враховуючи положення вищезазначених норм, а також період нарахування пені, що вказаний позивачем в поданому ним розрахунку пені (а.с. 9), арифметично вірний розмір пені, нарахованої за період з 27.07.2013р. по 20.01.2014р. загалом становить 133,49грн., зокрема: 38,70грн. за період з 27.07.2013р. по 20.01.2014р. на суму боргу 606грн. та 93,47грн. за період з 31.08.2013р. по 20.01.2014р. на суму боргу 1 861,20грн. Відтак, вимога про стягнення 131,24грн. пені підлягає задоволенню повністю, оскільки суд, при прийнятті рішення, не може вийти за межі позовних вимог.

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язання за договором поставки продукції № 3208Д від 01.04.2013р., позивачем за період з 27.07.2013р. по 20.01.2014р. нараховано 30,29грн. 3 % річних.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, а також періоди нарахування 3 % річних, що вказані позивачем в поданому розрахунку 3 % річних (а.с. 9), арифметично вірний розрахунок 3 % річних, нарахованих за період з 27.07.2013р. по 20.01.2014р. складає 30,75грн. 3 % річних відповідно. Відтак, вимога про стягнення 30,29грн. 3 % річних підлягає задоволенню повністю, оскільки суд, при прийнятті рішення, не може вийти за межі позовних вимог.

За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про стягнення 2 170,20грн. боргу за поставлений на підставі товарно-транспортних накладних № ДДК-18170 від 19.07.2013р. та № ДДК-21575 від 23.08.2013р. згідно договору поставки продукції № 3208Д від 01.04.2013р. товар, 131,24грн. пені та 30,29грн. 3 % річних є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами і відповідно підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до статей 44, 49 ГПК України, покладаються судом на відповідача.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; реєстраційний номер НОМЕР_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дистрибуторська компанія «Славутич» (01001, м. Київ, Шевченківський р-н., вул. Софійська, буд. 10, літ. «А»; ідентифікаційний код 33403739) 2 170 (дві тисячі сто сімдесят гривень) 20 коп. боргу за поставлений на підставі товарно-транспортних накладних № ДДК-18170 від 19.07.2013р. та № ДДК-21575 від 23.08.2013р. згідно договору поставки продукції № 3208Д від 01.04.2013р. товар, 131 (сто тридцять одну гривню) 24 коп. пені, 30 (тридцять гривень) 29 коп. 3 % річних та 1 620 (одну тисячу шістсот двадцять гривень) 58 коп. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено: 03.06.2014р.

Суддя П.В. Горбасенко