Рішення № 39048398, 28.05.2014, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 35/420-32/470 28.05.14За позовом Заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державного агентства резерву України

До публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний

комбінат ім. Дзержинського"

Про зобов'язання повернути до державного мобілізаційного резерву цінності та стягнення штрафних санкцій в розмірі 101 192 682,80 грн.

Головуючий суддя Головатюк Л.Д.

Суддя Паламар П.І.

Суддя Пасько М.В.

Представники:

Від прокуратури Грищенко М.А.(ст. прок. відділу прокуратури Центрального регіону України з нагляду за додержанням законності у воєнній сфері)

Від позивача Сущук Т.І.(дов. від 21.05.2013)

Від відповідача Донець О.Є.(дов. від 15.01.2013)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

В провадженні господарського суду міста Києва з 14.11.2005 перебуває позовна заява заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі позивача про стягнення з відповідача на користь Держкомрезерву України 17 834 159,14 грн. пені, 37 929 542,52 грн. та зобов'язання повернути до державного мобілізаційного резерву: феросиліцій 45% в кількості 2 734,98 т. силікомарганець 82% в кількості 3 383.3 т на загальну суму 37 929 542,52 грн.

11.12.2007 в судовому засіданні представник відповідача звернувся до господарського суду міста Києва з клопотанням про зупинення провадження у справі, яке мотивоване тим, що в Окружному адміністративному суді міста Києва розглядається справа за позовом ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" до Кабінету Міністрів України про визнання розпорядження Кабінету Міністрів України № 483-рт "Про уточнення та часткове скасування мобілізаційного завдання, затвердження номенклатури і норм накопичення та розбронювання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, створеного на промислових підприємствах" від 13.07.2004 незаконним.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 11.12.2007(суддя Хрипун О.О.) провадження у справі № 35/420-32/470 було зупинено до остаточного вирішення спору у адміністративній справі № 2а-5695/09/2670 за позовом ВАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" до Кабінету Міністрів України про визнання розпорядження Кабінету Міністрів України № 483-рт "Про уточнення та часткове скасування мобілізаційного завдання, затвердження номенклатури і норм накопичення та розбронювання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, створеного на промислових підприємствах" від 13.07.2004 незаконним.

За резолюцією керівництва суду справу № 35/420-32/470 передано судді Головатюку Л.Д. для розгляду, у зв'язку з обранням судді Хрипуна О.О. на посаду судді Вищого господарського суду України.

Ухвалою суду від 15.06.2011 суддя Головатюк Л.Д. прийняв справу № 35/420-32/470 до свого провадження та направив запит до Дніпропетровського окружного адміністративного суду стосовно результатів розгляду справи № 2а-5695/09/2670.

26.12.2012 через канцелярію суду від Державного агентства резерву України надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 35/420-32/470, оскільки Окружний адміністративний суд м. Києва ухвалою від 04.12.2012 по справі №2а-9420/11/2670 залишив без розгляду позовну заяву ПАТ "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" до Кабінету Міністрів України про визнання незаконним розпорядження Кабінету Міністрів України №483-р від 13.07.2004.

Відповідно до ст. 79 ГПК України господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

Ухвалою суду від 08.01.2013 провадження у справі № 35/420-32/470 поновлено, призначено справу до розгляду на 23.01.2013.

Представник прокуратури в судове засідання 23.01.2013 не з'явився, причин неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

В судове засідання 23.01.2013 прибули представники позивача та відповідача і дали пояснення по справі.

Представник позивача подав суду клопотання про заміну позивача з Державного комітету України з державного матеріального резерву на його правонаступника - Державне агентство резерву України. Суд задовольнив дане клопотання.

Представник позивача подав суду клопотання про відкладення розгляду справи. Суд задовольнив дане клопотання.

Представник відповідача подав суду клопотання про зупинення провадження по справі.

Представник позивача заперечував проти даного клопотання, з огляду на його необґрунтованість.

Суд відклав розгляд його клопотання про зупинення провадження по справі, оскільки, на даний час будь-які підстави для зупинення провадження у даній справі відсутні.

Розгляд справи призначено на 04.12.2013.

В судове засідання 04.12.2013 прибули представники прокуратури, позивача та відповідача, дали пояснення по справі та подали спільне клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів для надання у наступне судове засідання заяви позивачем про зміну позовних вимог. Суд задовольнив дане клопотання та продовжив строк розгляду справи № 35/420-32/470 на 15 днів - до 02.01.2014, відклав розгляд справи на 23.12.2013 .

В судове засідання 23.12.2013 прибули представники прокуратури, позивача та відповідача, дали додаткові пояснення по справі. Представник прокуратури підтримав подану через канцелярію суду заяву прокуратури Дніпропетровської області збільшення позовних вимог. Представник відповідача категорично заперечував щодо прийняття даної заяви, так як вважав, що подачею такої заяви прокурор змінив предмет і підставу позову одночасно, що є недопустимим. Суд не погоджується з думкою відповідача і вважає її необґрунтованою. Відповідно до ст.. 22 ГПК позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог. Статтею 29 ГПК передбачено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У даному випадку прокурор при подачі заяви про збільшення позовних вимог змінив предмет позову( певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача), але не змінював підставу позову( фактичні обставини, на яких групується вимога позивача). Прокурор і в позовній заяві і в заяві про збільшення позовних вимог посилається на акти перевірки відповідача від 04.02.2015 та від 22.01.2007, якими встановлено факт порушення договірних відносин та факт незабезпечення зберігання матеріальних цінностей державного резерву. В обох актах зазначено майже одинакові матеріальні цінності, щодо яких виявлено факти самовільного використання. Суд вважає, що в даному випадку збільшення розміру позовних вимог є збільшенням суми позову за тією ж вимогою, яку було заявлено у позовній заяві, а тому приймає заяву про дане збільшення.

У зв"язку з прийняттям судом даної заяви представник відповідача заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для можливості надати відзив на збільшення позовних вимог. Суд дане клопотання задовольнив.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 23.12.2013 прийнято заяву прокуратури Дніпропетровської області про збільшення позовних вимог. Розгляд справи призначено на 08.01.2013.

08.01.2013 в судове засідання прибули представники прокуратури, позивача та відповідача, дали пояснення по справі та подали додаткові докази по справі.

30.12.2013 через канцелярію господарського суду м. Києва надійшла заява від прокуратури Дніпропетровської області про зменшення позовних вимог. Дана заява обгрунтована наступним:

В судовому засіданні, яке відбулось 23.12.2013 прокурором, з огляду на матеріали перевірок, проведених у 2005 та 2007 роках Державним комітетом України з державного матеріального резерву збільшено розмір позовних вимог до 105 519 040,48 грн., про що надано відповідну заяву. Проте, вказані позовні вимоги підлягають уточненню, оскільки при розрахунку штрафних санкцій, які підлягають стягненню з ВАТ «Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Дзержинського» допущено арифметичну помилку щодо кількості матеріальних цінностей, збереження яких не було забезпечено підприємством відповідача, у зв'язку з чим сума позовних вимог, що підлягає стягненню підлягає зменшенню.

Так, на підставі службового завдання представниками Держрезерву України була проведена перевірка наявності, якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні у ВАТ «Дніпропетровський металургійний комбінат ім. Дзержинського», на підставі чого складено акт від 04.02.2005 та від 22.01.2007.

В результаті перевірки встановлені факти незабезпечення збереження матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, зокрема, не було забезпечено зберігання феросиліцію 45 % у розмірі 2734,98 т., силікомарганцю 82% в розмірі 3381,75 т., нікелю в розмірі 14 т. та алюмінію вторинного в розмірі 17,6 т.

Пунктом 10 ст.14 Закону України «Про державний матеріальний резерв» встановлено, що у разі незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву, в тому числі самовільного відчуження, з юридичних осіб, на відповідальному зберігання яких перебувають ці цінності, стягується штраф у розмірі 100 відсотків вартості виходячи з їх ринкової ціни на день виявлення факту відсутності (самовільного відчуження), а також пеня з вартості відсутнього їх обсягу за кожен день до повного повернення матеріальних цінностей.

Таким чином, вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, в тому числі самовільне відчуження станом на 04.02.2005 становить 38 766 028,92 грн. Отже 100 % штрафу відповідно становить 38 766 028,92 грн.

Пеня обчислюється з вартості матеріальних цінностей, щодо яких не забе зпечено збереження, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, як того вимагає п. 16 ст. 14 Закону України „Про державний матеріальний резерв" (за формулою: сума боргу х кількість днів х подвійну ставку НБУ / кількість днів в році), і її розмір за період з 04.02.2005 по 10.12.2013 становить становить 61 566 887,36 грн.

Вартість матеріальних цінностей державного резерву, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, в тому числі самовільне відчуження станом на 22.12.2007 становить 385 124,20 грн. Отже 100 % штрафу відповідно становить 385 124,20 грн.

Пеня за період з 22.12.2007 по 10.12.2013 становить 474 642,44 грн.

Представник відповідача, у зв`язку з необхідністю надання часу для ознайомлення з заявою про зменшення позовних вимог, подав усне клопотання про відкладення розгляду справи та про колегіальний розгляд справи.

Суд задовольнив дані клопотання, вважаючи їх обґрунтованими та вмотивованими.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до висновку про розгляд справи № 30/420-32/470 колегіально у складі трьох суддів, оскільки дана справа відноситься до категорії складних, має особливу важливість, а також враховуючи склад учасників процесу.

Розпорядженням від 08.01.2014 Голова господарського суду м. Києва Князьков В.В. розпорядився розглянути справу № 35/420-32/470 за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державного агентства резерву України до Відкритого акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" про зобов'язання повернути до державного мобілізаційного резерву цінності та стягнення штрафу в розмірі 37 929 542,52 грн. колегіально у складі трьох суддів: головуючий суддя: Головатюк Л.Д., суддя Паламар П.І., Пасько М.В.

Ухвалою суду від 08.01.2014 колегією суддів у складі: головуючий суддя: Головатюк Л.Д., суддя Паламар П.І., Пасько М.В. прийнято до свого провадження справу № 35/420-32/470 за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державного агентства резерву України до Відкритого акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" про зобов'язання повернути до державного мобілізаційного резерву цінності та стягнення штрафу в розмірі 37 929 542,52 грн.

Розгляд справи призначено на 03.02.2014.

В судовому засіданні 03.02.2014 судом оголошено перерву на 27.02.2014, а 27.02.2014 - на 13.03.2014 для подання додаткових доказів.

В судове засідання 13.03.2014 прибули представники сторін, прокуратури, дали додаткові пояснення по справі, та подали додаткові докази по справі.

Прокуратура подала усне клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд задовольнив дане клопотання та оголосив перерву під час розгляду справи на 31.03.2014.

Розпорядженням від 31.03.2014 Голова господарського суду м. Києва Князьков В.В. розпорядився розглянути справу № 35/420-32/470 за позовом заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державного агентства резерву України до Відкритого акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" зобов'язання повернути до державного мобілізаційного резерву цінності та стягнення штрафних санкцій в розмірі 101 192 682,80 грн. колегіально у складі трьох суддів: головуючий суддя: Головатюк Л.Д., суддя Паламар П.І., Пасько М.В., в зв`язку з перебуванням судді Балаца С.В. у відпустці.

31.03.2014 від прокуратури Дніпропетровської області надійшла заява про уточнення позовних вимог, відповідно до якої прокуратура просить:

Зобов'язати публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" повернути до мобілізаційного резерву наступні матеріальні цінності:

Назва матеріальних цінностейКількість (тонн)Феросиліцій 45%2734,98Силікомарганець 82%3381,75Нікель14,00Алюміній вторинний17,06Стягнути з публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" на користь Державного агентства резерву України штрафні санкції в сумі 101 192 682,80 грн.

Дана заява обгрунтована наступним:

В ході судового розгляду справи №35/420-32/470, прокурором неодноразово уточнювались позовні вимоги та відповідно до редакції останньої заяви про зменшення позовних вимог стягненню підлягали штрафні санкції в сумі 101 192 682,80 грн. Разом з цим, встановлено, що станом на час розгляду справи, підприємство змінило організаційно - правову форму з відкритого акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство, що підтверджується Витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 25.03.2014.

В судове засідання 31.03.2014 прибули представники позивача, прокуратури, дали додаткові пояснення по справі, та подали додаткові докази по справі.

Представник відповідача в судове засідання 31.03.2014 не прибув, проте через загальний відділ канцелярії господарського суду м. Києва, подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд задовольнив дане клопотання. Розгляд справи відкладено на 22.04.2014.

В судове засідання 22.04.2014 прибули представники позивача, прокуратури, дали додаткові пояснення по справі та подали додаткові докази по справі.

Представник відповідача в судове засідання 22.04.2014 не прибув, проте через загальний відділ канцелярії господарського суду м. Києва, подав клопотання про відкладення розгляду справи.

Суд задовольнив дане клопотання.

Розгляд справи відкладено на 14.05.2014.

14.05.2014 в судовому засіданні оголошено перерву на 28.05.2014 для подання додаткових доказів по справі.

В судове засідання 28.05.2014 прибули представники позивача, відповідача, прокуратури, дали додаткові пояснення по справі та подали додаткові докази по справі.

Представники позивача та прокуратури позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив відмовити в його задоволенні.

Представник відповідача подав суду клопотання про призначення судово-бухгалтерської експертизи.

Суд відмовив у задоволенні даного клопотання, оскільки матеріалів справи достатньо для винесення законного та обгрунтованого рішення, а призначення експертизи лише затягне розгляд справи.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін та прокуратури, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

На відповідальному зберіганні приватного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний завод ім. Дзержинського" (далі - Відповідач) знаходяться матеріальні цінності мобілізаційного резерву, які є державною власністю і перебувають в оперативному управлінні Державного комітету України з державного матеріального резерву (далі - Позивач), що підтверджується річними звітами по формі р-12 (до режимно-секретного відділу господарського суду міста Києва позивачем був зданий річний звіт за 2003 рік) та номенклатурою накопичення, затвердженою Міністерством чорної металургії СРСР від 10.10.1990 № 236.

Відповідно до п. 3 та п. 4 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про державний матеріальний резерв» державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Відповідно до Указу Президента України №1039/95 від 14.11.1995 «Про заходи щодо поліпшення роботи з мобілізаційної підготовки народного господарства України» (має гриф «Для службового користування») визначено, що підприємства, установи, організації всіх форм власності в разі зміни форми власності, власника, організаційної форми підприємницької діяльності чи підпорядкованості виконують раніше визначене їм мобілізаційне завдання.

З матеріалів справи вбачається, що на підставі службового завдання Державного комітету України з державного матеріального резерву представниками Південного КРВ КРУ Держкомрезерву України у лютому 2005 року проведено контрольну перевірку наявності якісного стану, умов зберігання, обліку та звітності матеріальних цінностей мобрезерву, які знаходяться на відповідальному зберіганні на ВAT «Дніпровський металургійний комбінат ім.Дзержинського», на підставі чого складено акт № 18 від 04.02.2005.

Накопичення матеріальних цінностей мобрезерву проведене ВАТ «Дніпровський металургійний комбінат ім.Дзержинського» відповідно до затвердженої номенклатури Міністерства чорної металургії СРСР № 236 від 10.10.1990.

Зазначена номенклатура є адміністративним актом, що відповідно до вимог ст.ст.4, 151 ЦК України 1963 р. (ст.ст. 11 509 ЦК України 2003 року) з урахуванням особливостей, визначених Законом України «Про державний матеріальний резерв», породжує у відповідача зобов'язання щодо зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву.

Також судом встановлено, що на підставі службового завдання, припису № 36 від 25.10.2000 заступником начальника Дніпропетровської міжобласної інспекції Державного агентства з управління державним матеріальним резервом Костаревим Ю.П. проведена контрольна перевірка наявності матеріальних цінностей, які знаходяться на відповідальному зберіганні у відповідача та складено акт від 27.10.2000(копія в матеріалах справи).

Актом перевірки від 27.10.2000 встановлено самовільне використання відповідачем в період 1993-1994р. на потреби поточного виробництва силікомарганцю 82% в кількості 3601,1 тонн, феросиліція 45% в кількості 2734,98 тонн, алюмінію вторинного в кількості 14,330 тонн, нікелю в кількості 14 тонн.

Аналогічна перевірка була проведена у грудні 2000 року про що свідчить акт № 22-01/103 від 13.12.2000(копія в матеріалах справи), яким підтверджено факт самовільного використання матеріальних цінностей заявлених у позові.

Таким чином, згідно п.5 акту №22-01/103 перевірки позивачем наявності, умов зберігання та обліку матеріальних цінностей від 13.12.2000 порушення зберігання (самовільне використання) силікомарганцю 82% в кількості 3601,1 тонн, феросиліція 45% в кількості 2734,98 тонн, алюмінію вторинного в кількості 14,330 тонн, нікелю в кількості 14 тонн, було виявлено 27.10.2000.

Як свідчать матеріали справи та пояснення позивача, станом на день розгляду справи матеріальні цінності мобілізаційного резерв не повернені.

Посилаючись на те, що відповідач не забезпечив умови зберігання матеріальних цінностей, прокуратура та позивач просять зобов'язати відповідача поновити їх, а також стягнути штрафні санкції в розмірі 101 192 682,80 грн.

Представник відповідача проти позову заперечував, щодо незабезпечення збереження матеріальних цінностей мобрезерву зазначив, що позивач не надав достатніх доказів щодо закладення таких цінностей на підприємство відповідача, також позивач просив суд застосувати строк позовної давності щодо вищезазначених позовних вимог.

Відповідно до ст. 4 ЦК УРСР (ст.11 ЦК України) цивільні права та обов'язки виникають з угод, якими визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на становлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.ст. 42, 154, ЦК УРСР(діяв на момент виникнення спірних правовідносин) угода для якої не встановлена певна форма, вважається укладеною, якщо з поведінки особи видно її волю укласти угоду. Договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення, а державним замовником на поставку матеріальних цінностей до державного резерву є центральний орган виконавчої влади(ч. 3 ст. 8 Закону України «Про державний матеріальний резерв»), яким є позивач.

Згідно ст. 2 Закону України «Про державний матеріальний резерв» відповідальне зберігання - це зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей без права користування ними. Відповідно до п.10 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.10.1997 № 1129 матеріальні цінності вважаються закладеними до державного резерву після підписання акта про їх приймання.

Загальні принципи формування, розміщення, зберігання, використання, поповнення та освіження(поновлення) запасів державного матеріального резерву регулюється Законом України «Про державний матеріальний резерв», на його виконання прийнято та затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1997 №1129 Порядок формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного матеріального резерву.

Статтями 1, 3 Закону України «Про державний матеріальний резерв» унормовано, що державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і порядку, передбачених цим Законом. Державний резерв призначається для надання державної підтримки окремим галузям народного господарства, підприємствам, установам і організаціям з метою стабілізації економіки у разі тимчасових порушень термінів постачання важливих видів сировини і паливно-енергетичних ресурсів.

Відповідно до Закону України «Про державний матеріальний резерв» від 24.01.1997 № 51/97-ВР та постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Державний комітет України з державного матеріального резерву» від 08.06.2006 № 810, основним завданням Держкомрезерву України є управління державним резервом.

Для виконання цього завдання Держкомрезерв України наділений повноваженнями щодо організації відповідального зберігання матеріальних цінностей державного, в тому числі мобілізаційного, резерву відповідно до встановлених мобілізаційних та інших спеціальних завдань, а також повноваженнями щодо контролю за виконанням підприємствами - відповідальними зберігачами зобов'язань щодо зберігання, освіження (поновлення) матеріальних цінностей державного резерву, за дотриманням порядку їх відпуску, своєчасного повернення позичених матеріальних цінностей, а також за відповідністю даних цінностей затвердженій номенклатурі.

Статтею 4 Закону передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Державне агентство резерву України є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву у відповідності до п. 5 Указу Президента України № 1085/2010 від 09.12.2010 „Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади". Відповідно до Закону країни „Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997 № 51/97-ВР основним завданням Держрезерву України є управління державним резервом.

Відповідно до п. 4 та п. 5 «Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву» затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997 на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держкомрезервом виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Згідно Постанови Кабінету Міністрів України № 100-03 від 29.01.1998 «Положення про особливості формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями мобрезерву» - мобілізаційний резерв матеріальних цінностей створюється підприємствами в мирний час відповідно до встановлених мобілізаційних завдань. Норми накопичення матеріальних цінностей встановлюється за номенклатурами та обсягами, визначеними міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади.

Згідно зі ст. 12 Закону державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України. Отже, відповідальний зберігач матеріальних цінностей державного резерву не є носієм права власності або права повного господарського відання на цінності державного резерву.

Згідно із п. 3 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів законодавства. Статтею 937 Цивільного кодексу України передбачено, що письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.

Відповідно до п. 3 та п. 4 ст. 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами. Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами. Отже, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву (в даному випадку мобілізаційне завдання виступає адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву) на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства.

Постановою Верховної Ради України від 20.02.1996 № 57/96-ВР «Про механізм застосування міри відповідальності юридичних осіб, на зберіганні яких знаходяться матеріальні ресурси державного резерву, за самовільне їх відчуження (використання, реалізацію)» визначено, що перевірки підприємств відповідальних зберігачів проводяться уповноваженими представниками Держкомрезерву України або його територіальними органами та за результатами перевірки складаються акти, з якими обов'язково ознайомлюються керівник і головний бухгалтер відповідального зберігача, підписи яких скріплюються печаткою. Окрім того, за виявленими фактами самовільного відчуження (використання, реалізації) матеріальних ресурсів до відповідальних зберігачів застосовуються фінансові санкції в судовому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Статтею 942 зазначеного Кодексу передбачено, що зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі.

Згідно ч. 1 ст. 949 Цивільного кодексу України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Натомість всупереч вказаним вимогам законодавства публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" без згоди Держрезерву протиправно використало передані йому на зберігання матеріальні цінності державного резерву.

При цьому суд наголошує, що актами перевірки попереджено відповідача про юридичну відповідальність за порушення чинного законодавства. Однак, на даний час зобов'язання щодо повернення таких цінностей відповідальним зберігачем - публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" не виконані.

У зв'язку з наведеним суд вважає правомірними вимоги позивача про зобов'язання публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" повернути до державного резерву матеріальні цінності, а саме:

- силікомарганцю 82% в кількості 3381,75 тонн;

- феросиліція 45% в кількості 2734,98 тонн;

- алюмінію вторинного в кількості 17,06 тонн;

- нікелю в кількості 14,00 тонн

і задовольняє позов в цій частині.

Відповідно до пунктів 3,4 ст.11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" перелік підприємств, установ і організацій усіх форм власності, що виконують відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, номенклатура та обсяги їх накопичення визначаються мобілізаційними та іншими спеціальними планами.

Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно з зазначеними завданнями власними силами. Таким чином, підприємства зберігають матеріальні цінності мобілізаційного резерву на основі мобілізаційного завдання, яке доводиться до підприємства. Таке мобілізаційне завдання є адміністративним актом, на підставі якого виникають правовідносини, які хоч і містять цивільно-правовий характер, але являються специфічними правовідносинами в силу специфіки мобілізаційного резерву.

Як встановлено господарським судом, відповідно до Положення про мобілізаційний резерв, затвердженого постановою ЦК КПРС та Ради Міністрів СРСР від 29.09.1969, Номенклатури Міністерства чорної металургії СРСР № 236 від 10.10.1990, відповідач отримав завдання про зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву. Таким чином, відповідач зобов'язаний зберігати матеріальні цінності мобілізаційного резерву до моменту зняття з нього в установленому порядку мобілізаційного завдання.

Відповідно до ч.4 ст.11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача штрафу та пені суд зазначає, що такі вимоги не підлягають задоволенню у зв'язку з наступним:

Згідно п. 11 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 11 "Про деякі питання практики застосування законодавства про державний матеріальний резерв" встановлено, що "приписи Закону стосовно притягнення відповідального зберігача до відповідальності, зокрема у вигляді стягнення штрафу та/або пені, не застосовуються до спірних правовідносин, які виникли до набрання ним чинності". Оскільки Закон України "Про державний матеріальний резерв" набув дії згідно Постанови Верховної Ради України М52/97-ВР від 24.01.1997, то немає підстав для стягнення з публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" штрафу, передбаченого cт. 14 вказаного Закону. При цьому позивач сам вказує, що спірні правовідносини виникли на підставі адміністративного акту - мобілізаційного завдання, отже, спірні правовідносини виникли ще в 1993 році.

Наведене підтверджується й Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 11, в п. 1 якої вказано:

"Що ж до правовідносин, які виникли до набрання Законом чинності, то до них відповідно до Постанови Верховної Ради України від 12.09.91 № 1545-ХІІ "Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР" мають застосовуватися акти законодавства Союзу РСР, зокрема, приписи Положення про мобілізаційний резерв, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 29.09.69 № 780-275, додержанням принципу дії нормативно-правових актів у часі".

Стосовно позовних вимог про стягнення сум штрафних санкцій, нарахованих на підставі п.п. 10,12 ст.14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", слід зазначити наступне.

Відповідно до ст.58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Зважаючи на це, судом не прийнято до уваги наявні посилання позивача на ст.14 Закону України "Про державний матеріальний резерв" від 24.01.1997 №51/97-ВР в обґрунтування підстав для стягнення штрафних санкцій, оскільки вказаний закон набрав чинності вже після вчинення відповідачем вищезазначеного правопорушення, а тому не має зворотної дії до спірних правовідносин.

Наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України при перегляді судових рішень у справах, пов'язаних із застосуванням позовної давності (постанова ВСУ від 05.06.2007 у справі №16/3420).

Окрім того, суд зазначає про те, що штрафні санкції, передбачені п.п.10,12 ст.14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", відносяться до адміністративно-господарських (публічно-правових) санкцій, а згідно норми ч.1 ст.250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Таким чином, суд робить висновок про відмову у стягненні штрафних санкцій за умов спливу граничного річного строку з дня порушення відповідачем вимог Закону України "Про державний матеріальний резерв", оскільки самовільне використання відповідачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву мало місце ще у 1993 році при пред'явленні позову лише в 2005 році, а також з огляду на факт виявлення вказаного порушення з моменту складання акта перевірки від 27.10.2000, оскільки і в цьому випадку встановлений ч.1 ст.250 ГК України строк для застосування штрафних санкцій минув набагато раніше дня пред'явлення позову.

Що стосується позовних вимог про стягнення пені, нарахованої на підставі п.16 ст.14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", то судом з врахуванням фактів самовільного використання відповідачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 1993-1994 роках, обізнаності правопопередника позивача з цим в 2000 році та пред'явлення позову лише в 2005 році в їх сукупності достовірністю встановлено, а скаржником не спростовано пропуск ним строку позовної давності в частині вимог про стягнення пені з мотивів закінчення цього строку задовго до набрання чинності Цивільним кодексом України.

Більше того, статтею 75 ЦК УРСР в редакції від 18.07.1963, чинного на момент закінчення строку позовної давності, встановлювалася обов'язковість застосування судом позовної давності незалежно від заяв сторін.

Суд також враховує непоширення на спірні правовідносини пунктів 43 та 49 Положення про державний матеріальний резерв (в частині незастосування позовної давності до вимог про стягнення пені), затвердженого постановою KM України від 27.05.1992 №280-05, оскільки, по-перше, в цій постанові йдеться про непоширення позовної давності до вимог про повернення заборгованості, а пеня (неустойка), як засіб забезпечення виконання зобов'язання, до заборгованості не відноситься (ст.ст.534,549 ЦК України). По-друге, постановою KM України від 08.10.1997 №1129 "Про затвердження Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву" визнано постанову KM України від 27.05.1992 №280-05 такою, що втратила чинність з 08.10.1997.

Отже, позивачем не спростовано обставини пропуску позовної давності в частині вимог про стягнення пені, клопотання про його відновлення не заявлялося, поважні причини пропуску позовної давності не встановлювалися, що вказує на наявність достатніх підстав для відмови в позові в цій частині у зв'язку зі спливом позовної давності.

Вказана правова позиція збігається із правовою позицією викладеною в постанові Вищого господарського суду України від 25.05.2010 по справі № 9/204(7/276).

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватися лише за рішенням Кабінету Міністрів України, а положення ст. 11 Закону України "Про державний матеріальний резерв" зобов'язують підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно із зазначеними завданнями власними силами.

Постановою Верховної Ради України від 20.02.1996 № 57/96-ВР "Про механізм застосування міри відповідальності юридичних осіб, на зберіганні яких знаходяться матеріальні ресурси державного резерву, за самовільне їх відчуження (використання, реалізацію) передбачено, що за виявленими фактами самовільного відчуження (використання, реалізації) матеріальних ресурсів до відповідальних зберігачів застосовуються фінансові санкції в судовому порядку.

Підставою для звернення з прокуратури з даною позовною заявою про повернення матеріальних цінностей державного резерву та стягнення штрафних санкцій є зазначені у позові Акти контрольної перевірки матеріальних цінностей від 27.10.2000, яка проведена заступником начальника Дніпропетровської міжобласної інспекції Державного агентства з управління державним матеріальним резервом Костаревим Ю.П. та № 22-01/103 від 13.12.2000, відповідно до яких встановлені факти самовільного відчуження публічним акціонерним товариством "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" матеріальних цінностей держрезерву на підприємстві відповідача, який є відповідальним зберігачем матеріальних цінностей державного резерву.

Таким чином, згідно п.5 акту №22-01/103 перевірки позивачем наявності, умов зберігання та обліку матеріальних цінностей від 13.12.2000 порушення зберігання (самовільне використання) силікомарганцю 82% в кількості 3601,1 тонн, феросиліція 45% в кількості 2734,98 тонн, алюмінію вторинного в кількості 14,330 тонн, нікелю в кількості 14 тонн, було виявлено 27.10.2000.

Отже, про вказані обставини позивач був повідомлений не пізніше листопада 2000 року.

З матеріалів справи слідує, що в суд з указаним позовом про стягнення неустойки за незабезпечення збереження матеріальних цінностей державного резерву позивач звернувся в листопаді 2005 року, тобто через 5 років після виникнення у нього права на позов.

Відповідно до п. 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України правила цього Кодексу про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом.

У відповідності до вимог п. 1 ч. 2 ст. 70 ЦК УРСР, чинної на час відчуження відповідачем матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, за позовами про стягнення неустойки (штрафу, пені) діють скорочені строки давності тривалістю в шість місяців.

Таким чином, до правовідносин, які виникли у даній справі належить застосовувати правила про позовну давність, встановлені ЦК УРСР.

Позивачем та прокуратурою не надано доказів поважності причин пропуску встановленого шестимісячного строку звернення в суд з позовними вимогами про стягнення штрафних санкцій.

За таких обставин у задоволенні позову про стягнення 39 151 153,12 грн. штрафу та 62 041 529,80 грн. пені відповідно до вимог ст. 80 ЦК УРСР слід відмовити з цих підстав.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не подано доказів, що спростовували б твердження представника позивача про самовільне відчуження ним матеріальних цінностей державного матеріального резерву.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені Державним агентством резерву України вимоги підлягають задоволенню частково.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача в дохід державного бюджету України стягуються витрати по сплаті судового збору.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. 4, 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, господарський суд м. Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Заступника прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі Державного агентства резерву України задовольнити частково.

2. Зобов'язати публічне акціонерне товариство "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" (51925, Дніпропетровська обл., м. Дніпродзержинськ, Заводський район, вул. Кірова, буд. 18-Б, код ЄДРПОУ 05393043) повернути до державного резерву України матеріальні цінності, щодо яких встановлено факти незабезпечення збереження, а саме:

- силікомарганцю 82% в кількості 3381,75 тонн;

- феросиліція 45% в кількості 2734,98 тонн;

- алюмінію вторинного в кількості 17,06 тонн;

- нікелю в кількості 14,00 тонн.

3. Стягнути з публічного акціонерного товариства "Дніпровський металургійний комбінат ім. Дзержинського" (51925, Дніпропетровська обл., м. Дніпродзержинськ, Заводський район, вул. Кірова, буд. 18-Б, код ЄДРПОУ 05393043) в дохід державного бюджету України 85(вісімдесят п'ять) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

6. Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

7. Копію рішення розіслати сторонам.

Головуючий суддя Головатюк Л.Д.

Суддя Паламар П.І.

Суддя Пасько М.В.

Дата підписання повного тексту рішення - 03.06.2014