Рішення № 39048242, 29.05.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 370/2392/13-ц Головуючий у І інстанції Тандир О.В.Провадження № 22-ц/780/2867/14 Доповідач у 2 інстанції ДаценкоКатегорія 9 29.05.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

29 травня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Даценко Л.М.,

суддів Савченка С.І., Білоконь О.В.,

при секретарі Токар Т.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 березня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту,

встановила:

У січні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом, який уточнила в ході розгляду справи та обґрунтовувала тим, що сторонам на праві власності належить по ? частині житлового будинку АДРЕСА_1, який рішенням Макарівського районного суду Київської області від 20.11.2003 року поділено між ними в натурі. Крім того, сторони володіють на правах власності сусідніми земельними ділянками, які знаходяться за вказаною адресою. Житловий будинок повністю знаходиться на земельній ділянці відповідача і позивачка не може належним чином користуватися належним їй житловим будинком, обслуговувати його, входити в нього ніяким іншим чином, як через земельну ділянку відповідача. Крім того, на земельній ділянці відповідача знаходяться погріб та криниця, що знаходиться у спільному користуванні сторін. Задоволення її потреб щодо користування житловим будинком, погребом та криницею неможливо здійснити яким-небудь іншим способом, а лише способом обмеження сервітутом земельної ділянки належній відповідачу.

Тому просила встановити на її користь безстроковий безоплатний земельний сервітут у виді права проходу до її земельної ділянки, до її частини житлового будинку, погребу, криниці та господарських споруд, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 за рахунок земельної ділянки площею 0,189 га, яка належить на праві власності ОСОБА_1, що розташована за вказаною адресою, згідно висновку про встановлення земельного сервітуту, а саме: забезпечити доступ до мереж комунікацій у наступному порядку: прохід шириною 2,11 м від воріт АДРЕСА_1 до житлового будинку з північної сторони господарської будівлі площею 0,0021 га. Довжина ділянки становить - 8,68 м. Прохід шириною 1,11 м від встановленого сервітуту до криниці, що забезпечить ОСОБА_2 доступ до неї. Довжина ділянки складає 2,98 м. Для обслуговування частини житлового будинку, яка належить ОСОБА_2, з західної сторони будинку встановити прохід шириною 1,61 м. Довжина ділянки - 8,98 м. З південної сторони будинку - довжина ділянки 5,71 м, встановити прохід шириною 1,94 м, а також довжиною 5,69 м та шириною 1,54 м. Для забезпечення доступу до земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2, площею 0,1970 га (державний акт № 000032 від 06.11.1996 р) від житлового будинку до земельної ділянки встановити прохід шириною 2,01 м. Довжина ділянки, на якій встановлено земельний сервітут, з одного боку становить 3,80 м, з другого - 3,60 м. Площа земельної ділянки, на якій встановлюється сервітут, становить 47 метрів (0, 0047га).

Рішенням Макарівського районного суду Київської області від 05 березня 2014 року позов задоволено, встановлено на користь ОСОБА_2 безстроковий безоплатний земельний сервітут у виді права проходу до її частини житлового будинку, криниці та господарських споруд, що розташовані за адресою АДРЕСА_1 за рахунок земельної ділянки площею 0,189 га, яка належить на праві власності ОСОБА_1, що розташована за вказаною адресою у порядку, зазначеному у вищевказаному висновку.

На зазначене рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, посилався на неповне з"ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права. Звернення ОСОБА_2 до суду для встановлення земельного сервітуту у вигляді проходу до будинку, криниці і господарських споруд є безпідставним, оскільки він надав позивачці в середині свого двору відокремлений прохід із вільним доступом як до криниці так і до її частини будинку, до своєї земельної ділянки позивачка має вільний доступ, що підтверджується фотознімками, долученими до апеляційної скарги. Тому встановлення земельного сервітуту їй необхідно для вільного, зручного проходження від однієї земельної ділянки до іншої.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що сам факт того, що частина житлового будинку позивача знаходиться на земельній ділянці відповідача, позивач користуватися своїм будинком та колодязем може лише шляхом проходу по земельній ділянці відповідача, повне заперечення проти позовних вимог позивача свідчать про небажання відповідача у добровільному порядку укласти договір сервітуту його земельної ділянки та про порушення прав позивача на користування своїм майном. Тому задоволення потреб позивача щодо користування житловим будинком та криницею неможливо здійснити яким-небудь іншим способом, а лише способом обмеження сервітутом земельної ділянки і запропонований позивачем варіант сервітуту передбачається встановити способом, найменш обтяжливим для відповідача.

Однак, повністю погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки вони не відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Згідно ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що позивачка є власником земельної ділянки площею 0,197 га, а відповідач є власником земельної ділянки площею 0,189 га, що розташовані за адресою с. Копилів Макарівського району Київської області згідно державних актів на право приватної власності на землю від 6.11.1996 року.

Судом також встановлено, що сторони є власниками в рівних частинах по ? частині кожний житлового будинку АДРЕСА_1, який поділений між ними в натурі згідно рішення Макарівського районного суду від 20.11.2003 року і який повністю знаходиться на земельній ділянці відповідача. Також на земельній ділянці відповідача знаходиться криниця, якою сторони користуються спільно.

За змістом ст. 98 ЗК України право земельного сервітуту - це право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою. Земельні сервітути можуть бути постійними і строковими. Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею. Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Статтею 99 вказаного кодексу передбачено види права земельного сервітуту, зокрема, як право проходу, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху та інші земельні сервітути.

Ініціатором встановлення земельного сервітуту може бути власник або користувач земельної ділянки, що потребує використання суміжної (сусідньої) земельної ділянки, щоб усунути недоліки своєї ділянки, обумовлені місцем розташування або природним станом.

Відповідно до частин 1, 2 статті 100 ЗК України визначено, що власник або землекористувач земельної ділянки має право вимагати встановлення земельного сервітуту для обслуговування своєї земельної ділянки. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 401 ЦК України право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно із ст. 402 ЦК України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Статтею 404 ЦК України, зокрема, визначено правові підстави права користування чужою земельною ділянкою, а саме, право користування чужою земельною ділянкою або іншим нерухомим майном полягає у можливості проходу, проїзду через чужу земельну ділянку, прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв'язку і трубопроводів, забезпечення водопостачання, меліорації тощо. Особа має право вимагати від власника (володільця) сусідньої земельної ділянки. а в разі необхідності від власника (володільця) іншої земельної ділянки надання земельного сервітуту.

Таким чином, сервітут - це право обмеженого користування чужим майном і потреба встановлення сервітуту виникає у тих випадках, коли власник майна не може задовольнити свої потреби будь-яким іншим способом.

Отже, підставою встановлення сервітуту є відсутність у будь-якої особи, у тому числі і у власника майна, можливості задовольнити свої потреби іншим способом, як встановлення права земельного сервітуту, встановлюючи його на певний строк чи без зазначення строку суд може враховувати, що метою сервітуту є задоволення потреб власника або землекористувача земельної ділянки для ефективного її використання; умовою його встановлення є неможливість задоволення такої потреби в інший спосіб, і в рішенні суд має чітко визначити обсяг прав особи, що звертається відносно обмеженого користування чужим майном.

Крім того, земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлюється.

Як убачається з позовної заяви, задоволення потреб позивачки щодо користування її частиною житлового будинку, земельною ділянкою, погребом та криницею неможливо здійснити яким-небудь іншим способом, а лише способом обмеження сервітутом земельної ділянки належній відповідачу.

Як убачається з матеріалів справи та доводів апеляційної скарги, відповідач заперечував проти встановлення позивачці сервітуту на право користування належною йому на праві власності земельною ділянкою, посилаючись на те, що позивачка має іншу можливість задовольнити свої потреби щодо доступу до належної їй на праві власності ? частини житлового будинку, земельної ділянки та криниці, оскільки він надав позивачці в середині свого двору відокремлений прохід із вільним доступом як до криниці так і до її частини будинку та до своєї земельної ділянки, а встановлення земельного сервітуту їй необхідно для вільного, зручного проходження від однієї земельної ділянки до іншої.

Зазначені доводи апеляційної скарги позивачка не заперечувала. Пояснила, що дійсно відповідач виділив їй в середині свого двору відокремлений прохід і вона має вільний доступ до криниці, до її частини будинку та до своєї земельної ділянки, однак для цього їй необхідно вийти із своєї частини будинку, пройти через вулицю Жовтневу і зайти на свою частину земельної ділянки, а встановлення земельного сервітуту по запропонованому нею варіанту їй необхідно для вільного і зручного проходження.

З урахуванням наведеного, встановлено, що відповідач в добровільному порядку надав позивачці право земельного сервітуту, однак позивачка на згідна з таким варіантом, а запропонувала відповідачу свій варіант, який є для неї вільний та зручний у користуванні.

Проте суд, встановлюючи земельний сервітут, у порушення вимог ст. ст. 213-214 ЦПК України на вищевказані положення закону та обставини справи належної уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та нормою права, що підлягає застосуванню, зокрема, судом не враховані доводи відповідача щодо існування іншої можливості проходу позивачки до криниці, належної їй ? частини житлового будинку та земельної ділянки, яким вона користується, а також не встановлено, чи зверталась вона з вимогою про встановлення сервітуту на право проходу через належну відповідачу земельну ділянку безпосередньо до відповідача та чи не намагалися сторони вирішити це питання у добровільному порядку.

Також судом у достатньому обсязі не з'ясовано, чи не буде за таким варіантом установлення земельного сервітуту порушуватися права власника земельної ділянки, зокрема, чи не буде його встановлення у такий спосіб найменш обтяжливим для відповідача.

Крім того, беручи до уваги висновок про встановлення постійного сервітуту на земельній ділянці, яка належить ОСОБА_1, суд не з"ясував та не перевірив ким складено цей висновок та чи має право ДП "Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою", як зазначено в мотивувальній частині рішення, здійснювати дослідження щодо встановлення земельного сервітуту.

За таких обставин, оскільки на час пред'явлення даного позову позивачка задовольняє свої потреби щодо проходу до своєї частини житлового будинку, земельної ділянки та криниці шляхом проходу через вулицю Жовтневу та через двір позивача, то суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що задоволення потреб позивача щодо користування житловим будинком та криницею неможливо здійснити яким-небудь іншим способом, а лише способом обмеження сервітутом земельної ділянки і запропонований позивачем варіант сервітуту є способом, найменш обтяжливим для відповідача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, суд неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, позивачем не доведено обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки суду не відповідають обставинам справи, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 312, 313-314, 316-317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Макарівського районного суду Київської області від 05 березня 2014 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення земельного сервітуту відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржено в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді