Ухвала суду № 39034923, 21.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" травня 2014 р. м. Київ К/9991/69415/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.12.2011

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012

у справі № 2а-4931/11/1470

за позовом Публічного акціонерного товариства «Возко»

до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області,

за участю прокуратури Миколаївської області,

про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.12.2011, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012, задоволено позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Возко» (надалі - позивач, ПАТ «Возко») до Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області (надалі - відповідач, Вознесенська ОДПІ Миколаївської області), за участю прокуратури Миколаївської області, про скасування податкового повідомлення-рішення № 0000082301 від 18.05.2011.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про дотримання позивачем норм податкового законодавства при формуванні суми податку на додану вартість, що належить до відшкодування з бюджету по декларації за лютий 2011 року.

Вважаючи, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.12.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 і відмовити у задоволенні позову.

Позивач та прокуратура Миколаївської області не надали письмових заперечень на касаційну скаргу, що не перешкоджає її розгляду.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що у період з 18.04.2011 по 04.05.2011 посадовими особами Вознесенської ОДПІ Миколаївської області, згідно пп.78.1.8 п.78.1 ст.78, п.200.11 ст.200 Податкового кодексу України та відповідно до наказу відповідача від 18.04.2011 № 549, проведено позапланову виїзну перевірку ЗАТ «Возко» (правонаступником якого є ПАТ «Возко») з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за лютий 2011 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось в період з 01.01.2011 по 31.01.2011. За результатами перевірки складено акт від 12.05.2011 № 948/23/00310781.

Згідно поданої ЗАТ «Возко» до Вознесенської ОДПІ Миколаївської області податкової декларації з податку на додану вартість за січень 2011 року від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту становить 1 079 134 грн. За даними проведеної виїзної позапланової перевірки, результати якої оформлено актом від 18.04.2011 № 871/23/00310781, від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту становить 1 032 391 грн. Різниця складає 46 743 грн. Тобто, за січень 2011 року підприємством завищено податковий кредит на 46 743,32 грн. Згідно «Деталізованої інформації по платнику ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкового кредиту та податкових зобов'язань в розрізі контрагентів на рівні ДПА України» встановлено, що ЗАТ «Возко» сформувало непідтверджений податковий кредит по постачальнику ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод» в сумі 987 050 грн. Як наслідок, податкова інспекція дійшла висновку про нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ТОВ «Вознесенський шкірсировинний завод». В результаті встановлення нікчемності угод у ЗАТ «Возко» відсутні підстави для формування податкового кредиту з податку на додану вартість по операціях з придбання товарно-матеріальних цінностей у даного контрагента.

У висновках акта перевірки зазначено, що на підставі п.1 та п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.203 Цивільного кодексу України, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України підприємством завищено заявлену до відшкодування з бюджету суму ПДВ на 1 079 134 грн. по декларації за лютий 2011 року.

На підставі вказаного акта перевірки 18.05.2011 Вознесенською ОДПІ Миколаївської області прийнято податкове повідомлення-рішення № 0000082301, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з ПДВ на 1 079 134 грн.

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Нормами ст. 198 Податкового кодексу України, що набрав чинності з 01.01.2011, зазначено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Правовий аналіз наведених норм дає підстави колегії суддів Вищого адміністративного суду України вважати, що юридичні наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів, послуг чи основних фондів з метою використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, підтверджені належним чином оформленими документами.

У відповідності до пп. 14.1.18 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п. 200.3 та п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Виходячи зі змісту викладених норм, платник податків має право на бюджетне відшкодування тієї суми податку на додану вартість, яка фактично сплачується ним у попередніх податкових періодах постачальникам, що відповідає загальному поняттю відшкодування як компенсації понесених витрат.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за договором № 10/11-П від 18.01.2011 позивач придбав товар у ТОВ «Вознесенський шкіросировинний завод». Реальність виконання договору підтверджується наявними в матеріалах справи актами прийому-передачі, довіреностями на отримання товару, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями, що свідчать про повну оплату товарно-матеріальних цінностей контрагенту з урахуванням податку на додану вартість, який входить у вартість товару.

В матеріалах справи відсутні відомості про невідповідність податкових накладних, виданих контрагентом позивачу, вимогам норм чинних нормативних актів.

Неможливість підтвердити відображення контрагентом сум податку на додану вартість у складі податкових зобов'язань не є підставою для позбавлення позивача права на формування податкового кредиту з податку на додану вартість та бюджетного відшкодування, оскільки невиконання свого зобов'язання однією із сторін господарських відносин не може вважатись підтвердженням наявності мети ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди іншою стороною у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання права на бюджетне відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду України, викладеній у його постановах від 22.10.2010 у справі № 21-3а10, від 01.06.2010 у справі № 21-573во10, від 31.01.2011 у справі 21-47а10.

Більш того, наведені судження узгоджуються із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту прав власності.

Зважаючи на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій про недоведеність факту порушення податкового законодавства з боку позивача та про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення. Тобто, вищенаведеним спростовується позиція відповідача, що полягає у переконаності в штучному створенні документообігу задля імітації господарських операцій, які дають право ПАТ «Возко» на формування сум податкового кредиту та реалізацію права на бюджетне відшкодування сум податку на додану вартість.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Вознесенської об'єднаної державної податкової інспекції Миколаївської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.12.2011 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 17.10.2012 у справі № 2а-4931/11/1470 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис)А.М. Лосєв Судді:(підпис)Л.І. Бившева (підпис) Т.М. ШипулінаЗ оригіналом згідно

помічник судді А.Р. Окунський