Ухвала суду № 39032922, 10.04.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

10 квітня 2014 рокусправа № 185/10314/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Кругового О.О.

суддів: Дадим Ю.М. Уханенка С.А.

за участю секретаря судового засідання: Сколишева О.О..

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2013 року у справі №185/10314/13-а за позовом ОСОБА_1 до управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області про визнання протиправними дій, -

в с т а н о в и в:

07 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправними (неправомірними) дії управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області в зв'язку з призначенням та перерахунком пенсійної виплати ОСОБА_1 та її виплати у розмірі, що не відповідає чинному законодавству, а саме абз.3 частини першої статті 28, частини 2 ст.28 та частини 2 ст.42 Закону 1058.; зобов'язати управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області здійснити призначення та перерахунок пенсії (пенсійної виплати) ОСОБА_1 з 20.08.2012 р. відповідно вимог абз. 3 частини 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з урахуванням вимог частини 2 статті 28, частини 2 статті 42 Закону 1058 та провести відповідні виплати, виходячи з нового розміру пенсії з недоотриманих сум по пенсії з 20.08.2012 р.; стягнути з відповідача , управління Пенсійного фонду України в м. Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 грн..

Постановою Павлоградського міськрайонного суду від 17 грудня 2013 р. у справі №185/10314/13-а у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 - відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду ОСОБА_1, позивач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції вимог норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та прийняти нову постанову про задоволення адміністративного позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для вирішення справи по суті, а саме: не з'ясовано в чому відповідач не застосував норми Закону 1058, які підлягають застосуванню до даних спірних правовідносин.

Від відповідача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість доводів апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову - без змін.

Сторони, які були належним чином повідомлені про час та місце проведення розгляду справи, в судове засідання не з'явились, у зв'язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового процесу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального права, надану правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач перебуває на обліку у відповідача та отримує пенсію за віком на пільгових умовах з 20.08.2012 року за Списком №1 відповідно до вимог Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При призначення пенсії позивачу був визначений розмір пенсійних виплат у відповідності до ст. 27 означеного Закону з урахуванням доплат за понаднормовий стаж.

20.05.2013 року позивач звернувся до управління Пенсійного фонду України в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області із заявою про перерахунок пенсії у відповідності до ч.2 ст.28 та ч. 2 ст.42 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 31.05.2013 р. №л/304 відповідач відмовив ОСОБА_1 у здійсненні перерахунку пенсійних виплат у зв'язку з відсутністю для цього законних підстав.

Відмова територіального управління Пенсійного фонду у здійсненні перерахунку призначеної пенсії стала підставою для звернення позивача до суду з адміністративним позовом.

Вирішуючи спір між сторонами та відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що чинним законодавством не передбачено доплат до пенсії, на які посилається позивач, а лише задекларовано розмір мінімальної пенсії за віком. Таким чином, враховуючи те, що УПФУ в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області враховано доплату за понаднормовий стаж, суд дійшов висновку про відсутність ознак протиправності у діях відповідача.

Суд апеляційної інстанції погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Як зазначено вище, позивачу було призначено пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 у відповідності до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

16.09.2008 р. набув чинності Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці» №345-VI, статтею 1, дія цього Закону поширюється на працівників, які видобувають вугілля, залізну руду, руди кольорових і рідкісних металів, марганцеві та уранові руди, працівників шахтобудівних підприємств, які зайняті на підземних роботах повний робочий день, та працівників державних воєнізованих аварійно-рятувальних служб (формувань) у вугільній промисловості - за Списком N 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Кабінетом Міністрів України (далі - шахтарі), та членів їх сімей.

Статтею 8 зазначеного Закону передбачено, що мінімальний розмір пенсії шахтарям, які працювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків та 7,5 років для жінок за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад та показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, встановлюється незалежно від місця останньої роботи, у розмірі 80% середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність. Для обчислення розміру пенсій за віком за кожний повний рік стажу роботи на підземних роботах до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

У відповідності до ч. 1 ст. 28 мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. У разі виплати застрахованій особі довічної пенсії, передбаченої цим Законом, мінімальний розмір пенсії за віком у солідарній системі зменшується на розмір зазначеної пенсії.

З системного аналізу зазначених норм права вбачається, що мінімальний розмір пенсії у 80 відсотків середньої заробітної плати шахтаря, але не менш як три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, є додатковою гарантією для шахтарів, які працювали на підземних роботах не менш як 15 років для чоловіків за Списком №1, яка встановлена на випадок, якщо після розрахунку у встановленому законом порядку розміру відповідної пенсії за віком така пенсія буде менша ніж три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Так, у відповідності до розпорядження відповідача №123857 від 28.05.2013 р. вбачається, що розмір пенсії позивача, розрахований без врахування ст.8 Закону України «Про підвищення престижності шахтарської праці», але із врахуванням доплат склав 3731,15 грн. з 20.08.2012 р. та 3730,89 грн. з 01.10.2012 р., що значно менше ніж 80% середньої заробітної плати шахтаря. Тому відповідач здійснював позивачу доплату до мінімального розміру - 80% середньої заробітної плати шахтаря, оскільки зазначений розмір був більшим ніж три розміри прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.

Отже, відповідач при розрахунку розміру пенсії позивача дотримав зазначеного законодавством принципу застосування мінімальної пенсії. Відповідач спочатку розрахував розмір належної позивачу пенсії згідно вимог Закону з урахуванням всіх доплат, а в подальшому застосував розмір мінімальної пенсії, здійснюючи доплату до цього розміру.

Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що Законом України «Про підвищення престижності шахтарської праці» не передбачено будь-яких доплат до пенсії, на які посилається позивач, а лише задекларовано розмір мінімальної пенсії для осіб, на яких розповсюджується його дія. Оскільки управління Пенсійного фонду України в м.Павлограді та Павлоградському районі Дніпропетровської області було враховано доплату за понаднормовий стаж, після чого сформовано до плату у розмірі 80% середньої заробітної плати шахтаря, відповідач при визначенні розміру пенсії діяв у спосіб визначений чинним законодавством, а відтак підстави для задоволення позовних вимог в частині визнання дій відповідача протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відсутні.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 стосовно стягнення з відповідача моральної шкоди, суд зазначає наступне.

У відповідності до ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної та матеріальної шкоди, завданої незаконним рішенням, діями або бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. При цьому моральна шкода полягає у фізичному болю, стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна, у приниженні честі, гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги або заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Позивачем не надано суду доказів, які б належним чином підтвердили наявність обставин, що зумовлюють виникнення у відповідача обов'язку по відшкодуванню моральної шкоди у відповідності до вимог закону. Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача моральної шкоди не підлягають задоволенню у зв'язку із їх необґрунтованістю.

З огляду на викладені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що судом першої інстанції в достатньому обсязі з'ясовано обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для скасування рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги, не існує.

Керуючись ст.195, ст.196, п.1 ч.1 ст.198, ст.200, ст.205, ст.206 КАС України суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Постанову Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 17 грудня 2013 року у справі 185/10314/13-а - без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий: О.О. Круговий

Суддя: Ю.М. Дадим

Суддя: С.А. Уханенко