Ухвала суду № 39022743, 27.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/1887/14 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В. Суддя-доповідач: Мамчур Я.С.

У Х В А Л А

Іменем України

27 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого судді: Мамчура Я.С.

суддів: Желтобрюх І.Л., Шостака О.О.

при секретарі: Гімарі Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві у відповідності до положень ст.41 КАС України без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2014 року у справі за адміністративним позовом Державного підприємства «Київський бронетанковий завод» до Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати недійсними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 20 вересня 2013 року №0003972210, №0003992210.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2014 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить дану постанову скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаюсь на те, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що ДП «Київський бронетанковий завод» зареєстроване як юридична особа та є платником податку на додану вартість та податку на прибуток.

Так, Державною податковою інспекцією у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві проведено планову виїзну перевірку ДП «Київський бронетанковий завод» з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 01 січня 2012 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 15 серпня 2013 року №761/2201/14302667.

В ході проведеної перевірки відповідачем встановлено порушення ДП «Київський бронетанковий завод»:

п. 138.1, п. 138.2 ст. 138, п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 144.1, п. 144.3 ст. 144, п. 146.2 ст. 146 Податкового кодексу України в результаті чого занижено зобов'язання з податку на прибуток підприємств на суму 2 109 416, 08 грн.;

п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201, п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу України в результаті чого занижено зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 538 288, 65 грн.

На думку відповідача, збільшення позивачем валових витрат попередніх періодів (2010-2011рр.) на загальну суму 5 469 279,00грн., на підставі декларації № 9087027451 від 08 лютого 2013р. є протиправним.

На думку відповідача, позивач позбавлений права вносити коригування валових витрат за 2010р. та 2011р. оскільки вказані періоди були предметом перевірок оформлених актами № 578/42-50 від 12 листопада 2010р. та № 1626/2220/14302667 від 28 квітня 2012р. при цьому проведеними перевірками не встановлено заниження позивачем валових витрат за ці періоди. Інших підстав в обґрунтування таких висновків податковим органом не наведено.

На підставі даного акту відповідачем прийнято податкові повідомлення - рішення від 20 вересня 2013 року: №0003972210, яким позивачу визначено зобов'язання з податку на прибуток підприємств в сумі 2 109 416,08 грн. та застосовані штрафні (фінансові) санкції і розмірі 1 054 707,84 грн.; №0003992210, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 538 288, 65 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 269 144, 29 грн.

Не погоджуючись з даними податковими повідомлення - рішення, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про обґрунтованість адміністративного позову та про необхідність його задоволення з огляду на наступне.

До складу валових витрат у відповідності до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України включаються витрати, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, включаються: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з підпунктом 138.1.1 пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У відповідності до ст.138 Податкового кодексу України до складу витрат не включається витрати не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, а також витрати не пов'язані із здійсненням господарської діяльності.

Як встановлено судом першої інстанції в ході розгляду справи відповідачем не заперечується факт наявності у позивача всієї первинної документації в підтвердження формування витрат, а також не заперечується що такі витрати безпосередньо пов'язані із господарською діяльністю, натомість заперечується право позивача здійснювати коригування валових витрат за попередні податкові періоди перевірку яких вже було здійснено податковим органом.

Такі висновки відповідача є протиправними, оскільки у відповідності до положень п.50.1 ст. 50 Податкового кодексу України, у разі якщо у майбутніх податкових періодах, з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу, а саме не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларацій, платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ніш податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помітки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Однак, з огляду на положення п. 50.2 ст. 50 цього Кодексу платник податків не має права подавати уточнюючі розрахунки за будь який період, під час проведення планових чи позапланових перевірок з відповідного податку і збору що перевіряється.

Так, податковою декларацією з податку на прибуток підприємств № 9087027451 від 08 лютого 2013р. позивачем виправлено помилки попередніх періодів, а саме збільшено розмір валових витрат за 2010-2011року, на момент подання вказаної декларації будь яких перевірок господарської діяльності позивача податковим органом не здійснювалось, а отже жодних застережень щодо внесення таких коригувань немає.

Крім того слід зазначити, що п. 50.3 ст. 50 Податкового кодексу України встановлено право податкового органу на проведення позапланової перевірки платника податків за відповідний період який уточнювався, навіть за умови що такий вже перевірявся.

Враховуючи наведені фактичні обставини, колегія суддів приходить до висновку про безпідставність висновків відповідача про завищення позивачем валових витрат на суму 5 469 279,00 грн., на підставі декларації № 9087027451 від 08 лютого 2013р.

Також, підставою для збільшення позивачу зобов'язань з податку на прибуток підприємств є, протиправне, на думку відповідача, віднесення до валових витрат амортизаційні відрахування 3-ї групи основних фондів.

Відповідачем в акті перевірки зазначено, що позивачем на протягом 2012р. здійснено нарахування амортизації 3 групи основних засобів, а саме комплекс будівель та споруд заводу, на загальну суму 273 570,42 грн., при цьому до перевірки не надано жодних документів, які посвідчують право власності позивача на зазначені споруди та будівлі, а саме відсутній Державний акт на право власності на будівлі, свідоцтво реєстрації в БТІ, акти вводу в експлуатацію.

Крім того, відповідачем зроблено висновки щодо безпідставного віднесення до складу валових витрат коштів в сумі 260 316,00 грн. здійснених протягом 2012 року амортизаційних відрахувань приміщення гуртожитку, оскільки таке відноситься до житлових будівель, а тому не підлягає амортизації.

Відповідно до підпункту 144.1 статті 144 Податкового кодексу України амортизації підлягають, зокрема, витрати на придбання основних засобів для використання в господарській діяльності підприємства. А відповідно до підпункту 14.1.3 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України амортизація - систематичний розподіл вартості основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, що амортизується, протягом строку їх корисного використання (експлуатації)». При цьому відповідно до підпункту 14.1.19 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України «вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, яка амортизується, - первісна або переоцінена вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Відповідно до пункту 146.5 статті 146 Податкового кодексу України «первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат: суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно - монтажних робіт (без непрямих податків); реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням, отриманням прав на об'єкт основних засобів; суми ввізного мита; суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику); витрати на страхування ризиків доставки основних засобів; витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів; фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку; інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою».

З аналізу наведеного вбачається, що амортизації підлягає первісна вартість об'єкта основних засобів на підставі документів, які підтверджують таку первісну вартість.

Документи, що перелічені в акті перевірки (Державний акт на право власності на будівлі, свідоцтво реєстрації в БТІ), не є документами, що підтверджують витрати позивача на придбання основних засобів, які (витрати) зазначені у пункті 146.5 статті 146 Податкового кодексу України. Таким чином, правомірність нарахування позивачем амортизації на об'єкти основних засобів 3 групи чинним законодавством не ставиться в залежність від наявності у позивача Державного акту на право власності на будівлі та свідоцтва реєстрації в БТІ. А вартість таких будівель, що не завжди зазначається в таких документах, не є підставою для нарахування амортизації, оскільки ця вартість не має ніякого відношення до податкового обліку платника податку на прибуток підприємства.

Що стосується первинних бухгалтерських документів, які підтверджують витрати позивача на придбання основних засобів групи 3 та введення їх в експлуатацію (в тому числі акти введення в експлуатацію основних засобів), то вони, як свідчать наявні матеріали справи, були надані під час проведення документальної планової перевірки в повному обсязі.

Невизнання відповідачем витрат позивача, які складаються з амортизації основних засобів 3 групи, в сумі 273 570,42 грн., є протиправними.

Щодо доводів відповідача з приводу безпідставного віднесення до складу валових витрат коштів в сумі 260 316,00грн. здійснених на протязі 2012 року амортизаційних відрахувань приміщення гуртожитку слід зазначити наступне.

Відповідно до підпункту «а» підпункту 14.1.129 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України житловий будинок - будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання. Житлові будинки поділяються на житлові будинки садибного типу та житлові будинки квартирного типу різної поверховості.

Крім того, статтею 127 Житлового кодексу УРСР встановлено, що для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки, пунктом 3 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 03 червня 1986 року №208, не допускається використання під гуртожитки приміщень у жилих будинках, призначених для постійного проживання громадян.

Судом першої інстанції встановлено, що гуртожиток не використовується позивачем для постійного проживання, а використовується лише для тимчасового проживання на період роботи працівників та на період відряджень осіб.

Таким чином, невизнання відповідачем витрат позивача, які складаються з амортизації гуртожитку в сумі 260 316,00 грн., є протиправними.

Також, під час проведеної перевірки відповідачем зроблено висновки щодо включення до складу валових витрат коштів в сумі 2 725 583,00грн., що є витратами на ремонт та поліпшення основних засобів, відносились не підтверджені первинними документами витрати в порушення п. 146.12 ст. 146 КАС України .

Відповідно до пункту 146.12 статті 146 Податкового кодексу України сума витрат, що пов'язана з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, у тому числі орендованих або отриманих у концесію чи створених (збудованих) концесіонером у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року, відноситься платником податку до складу витрат.

Судом встановлено, що 10 % балансової вартості всіх груп основних засобів позивача на початок 2012 року дорівнює 2 725 583,00 грн. Таким чином, позивачем не перевищений ліміт на витрати, пов'язані з ремонтом та поліпшенням об'єктів основних засобів, встановлений пунктом 146.12 статті 146 Податкового кодексу України.

Стосовно доводів відповідача про відсутність у позивача відповідної підтверджуючої документації, та такі у повній мірі спростовуються обставинами викладеними у акті перевірки. Так, відповідно до п. 4 акту в підтвердження здійснення витрат на ремонт та поліпшення основних засобів позивачем до перевірки надано внутрішній документообіг, а саме: витрати на проведення поточного ремонту устаткування і транспортних засобів, вартість запасних частин, деталей, вузлів та інших матеріалів які були використані під час ремонту виробничого устаткування, витрати на оплату праці робітників, відрахування на держане соціальне страхування, вартість послуг ремонтних цехів, технічних огляд і технічне обслуговування основних виробничих фондів та ін.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про безпідставність висновків відповідача щодо завищення позивачем валових витрат на ремонт та поліпшення основних засобів

Також, підставою для винесення спірних податкових повідомлень - рішень та відповідно донарахування позивачу зобов'язань з податку на прибуток підприємств та податку на додану вартість є висновки щодо безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту коштів сплачених при взаємовідносинах з ТОВ «Карбонові Технології», ТОВ «Голден Брідж», ТОВ «Айс-Вок», ПП «Строй торг-Т» та ТОВ «Ренесанс-Плюс». На думку відповідача, правочини, укладені позивачем з такими контрагентами, укладено без мети настання реальних наслідків, та є нікчемними.

З матеріалів справи вбачається, що до таких висновків податковий орган прийшов на підставі актів про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Карбонові Технології», ТОВ «Голден Брідж», ТОВ «Айс-Вок», ПП «Строй торг-Т» та ТОВ «Ренесанс - Плюс», якими безпосередньо встановлено відсутність у вказаних суб'єктів господарювання реальної можливості здійснювати господарську діяльність та відповідно виконати свої зобов'язання перед позивачем по укладених правочинах. Копії вказаних актів відповідачем долучено до матеріалів справи.

Дані обставини є підставою для висновків відповідача про відсутність реального характеру господарських операцій, здійснених між позивачем та ТОВ «Карбонові Технології», ТОВ «Голден Брідж», ТОВ «Айс-Вок», ПП «Строй торг-Т» та ТОВ «Ренесанс-Плюс», а також укладених на виконання таких правочинів договорів комісії.

З системного аналізу положень ст. ст. 14, 185, 198, 200, 201 Податкового кодексу України вбачається наступне.

Витрати платника податків - це будь-які його витрати, понесені ним під час здійснення господарської діяльності, визначальною ознакою якої є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків та повинна бути підтверджена первинними документами, складеними під час здійснення господарської операції (ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків.

Позивачем як під час проведеної перевірки так і під час розгляду справи в суді на підтвердження реальності господарських операцій з ТОВ «Карбонові Технології», ТОВ «Голден Брідж», ТОВ «Айс-Вок», ПП «Строй торг-Т» та ТОВ «Ренесанс - Плюс» позивачем надано копії договорів з додатками, акти приймання будівельних робіт, довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрат, податкові накладні тощо. Дані первинні документи є належними доказами реальності господарських операцій, здійснених позивачем з даними контрагентами.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що акти про неможливість проведення зустрічних звірок ТОВ «Карбонові Технології», ТОВ «Голден Брідж», ТОВ «Айс-Вок», ПП «Строй торг-Т» та ТОВ «Ренесанс-Плюс» не можуть бути доказом безтоварності господарських операцій, оскільки не ґрунтуються на фактичному дослідженні товарності правочинів, що укладались такими контрагентами позивача.

Крім того, підставою для донарахування позивачу зобов'язань з податку на додану вартість є встановлення заниження позивачем зобов'язань з ПДВ на загальну суму 250 194, 63 грн. при взаємовідносинах з ДК з експорту та імпорту продукції послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» в зв'язку з коригування ціни та кількості обсягів постачання.

Як вбачається із обставин викладених у акті перевірки, таке коригування є протиправним в силу відсутності підтверджуючої документації, що є порушенням п. 192.1 ст. 192 ПК України . З такими доводами відповідача погодитися не можливо.

Пунктом 192.1 статті 192 Податкового кодексу України встановлено, що якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Відповідно до наявних в матеріалах справи копій договору, податкових накладних, розрахунка коригування, банківських виписок, картки рахунка 361, актів прийому передачі, довіреностей та іншого вбачається, що на розрахунковий рахунок підприємства надійшло від ДК з експорту та імпорту продукції послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» 5000 000,00 грн. за спецтехніку відповідно договору купівлі-продажу від 17 січня 2012 року № 7-Д/К-12.

Так, ДП «Київський бронетанковий завод» виписана податкова накладна від 12 грудня 2012 року № 8 отримувачу покупцю ДК з експорту та імпорту продукції послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт» на загальну суму 5000 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 833333,33 грн. за спецтехніку.

Відповідно до розрахунку коригування № 1 від 28 грудня 2012 року відкориговано податкову накладну № 8 від 12 грудня 2012 року на поставку спецвиробів на суму 1 250 973,17 в тому числі ПДВ 250 194,63 грн. згідно договору купівлі-продажу від 17 січня 2012 року № 7-Д/К-12. Причина коригування - зміна ціни.

Як вбачається із змісту акту перевірки вся вказана документація позивачем надавалась до перевірки, була предметом дослідження, однак не взята перевіряючими до уваги.

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про протиправність висновків відповідача щодо заниження позивачем зобов'язань з податку на додану вартість при взаємовідносинах з ДК з експорту та імпорту продукції послуг військового та спеціального призначення «Укрспецекспорт».

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відповідачем у відповідності до положень ч.2 ст.71 КАС України не надано належних доказів правомірності прийняття ним оскаржуваних податкових повідомлень - рішень. Адміністративний позов є обгурнтуованим та таким, що підлягає задоволенню.

Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення про необхідність задоволення адміністративного позову з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.

Керуючись статтями 41, 196, 198, 200, 205, 206, 212 КАС України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Дарницькому районі Головного управління Міндоходів у м. Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 березня 2014 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий Мамчур Я.С.

Судді Желтобрюх І.Л.

Шостак О.О.

.

Головуючий суддя Мамчур Я.С

Судді: Желтобрюх І.Л.

Шостак О.О.