Ухвала суду № 39019531, 22.05.2014, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-16741/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кармазін О.А. Суддя-доповідач: Оксененко О.М.

У Х В А Л А

Іменем України

22 травня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Оксененка О.М.,

суддів - Бистрик Г.М., Карпушової О.В.,

при секретарі - Ніколаєнко М.Г.,

за участю представника позивача - Ярмоли О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Пневмогідротехнолоджіс» на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2012 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Пневмогідротехнолоджіс» до державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва, треті особи: товариство з обмеженою відповідальністю «Аммо», товариство з обмеженою відповідальністю «ВБК Стандарт-Сірвіс» про скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Пневмогідротехнолоджіс» звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення № 0003082307/50583 від 03.11.2011 р.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2012 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням позивач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, посадовими особами державної податкової інспекції у Дарницькому районі м. Києва було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «Пневмогідротехнолоджіс» з питань фінансово-господарських відносин, зокрема, з ТОВ «Аммо та ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» за період з 01.07.2008 по 31.07.2011.

За результатами зазначеної перевірки відповідачем було складено Акт перевірки від 17.10.2011 р. № 6679/2307/35426496, в якому зроблено висновок про порушення позивачем вимог п.п.7.4.1., 7.4.4., 7.4.5. Закону України «Про податок на додану вартість», а саме - підприємством занижено суму ПДВ до сплати у розмірі 183 280,00 грн., за періодами: - липень 2010 р. -39 676 грн., серпень 2010 р. -29 694 грн., вересень 2010 р. -56 722 грн., жовтень 2010 р. на суму 38678 грн., за листопад 2010 р. - на суму 18 510 грн.

На підставі висновків вказаного Акту перевірки державною податковою інспекцією у Дарницькому районі м. Києва було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.11.2011 року № 0003082307/50583, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 183280,00 грн. та застосовано штрафні санкції на суму 45820,00 грн., а всього 229100,00 грн.

Не погодившись з вищевказаним податковими повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, довів правомірність прийнятого ним податкового повідомлення-рішень.

Колегія суддів погоджується з вказаним рішенням суду першої інстанції з огляду на наступне.

Так, згідно з п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобовязання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість» до податкового кредиту не дозволяється включення суми податку на додану вартість, сплаченого в звязку з придбанням товарів (робіт, послуг), що не відносяться до складу валових витрат чи основних фондів (п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7) та витрати по сплаті податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7).

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Крім того, в відповідно до листа ВАСУ від 02.06.2011 року, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції, установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому, дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між ТОВ «Пневмогідротехнолоджіс»(покупець) та ТОВ «Аммо» (постачальник) укладено договір № 25 від 18.06.2010 р., відповідно до умов якого на адресу позивача постачалися автозапчастини та надавалися послуги з оренди автомобіля.

На підтвердження виконання договору з ТОВ «Аммо» позивачем надано до суду податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), платіжні доручення.

Крім того, 11.06.2010 р. між позивачем та ТОВ ВБК Стандарт-Сервіс» укладено договір № 89 на поставку позивачу товарно-матеріальних цінностей, - запасних частин, авто хімію, мастила, шини, диски, рукава високого тиску, муфти, фітинги і т.п.

На підтвердження виконання договору з ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» позивачем надано до суду податкові та видаткові накладні, рахунки-фактури, акти здачі-приймання робіт (надання послуг), платіжні доручення.

Проте, матеріали справи не містять доказів, на підтвердження перевезення товару з складських приміщень ТОВ «Аммо» та ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» до складу ТОВ «Пневмогідротехнолоджіс» (договору перевезення с контрагентом, товарно-транспортних накладних, подорожніх листів вантажного автомобілю).

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження факту розвантаження та прийняття товару на склад ТОВ ««Пневмогідротехнолоджіс», зберігання товару на складі та видачі товару із складу для використання у господарській діяльності.

Відсутні також і належні докази оприбуткування, складського зберігання товару, отриманого від ТОВ «Аммо» та ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс».

При цьому, в актах здачі-прийняття робіт (надання послуг) з ТОВ «Аммо» вказано лише загальне найменування робіт «оренда вантажного автомобіля» та їх вартість і не вказано, який саме вантажний автомобіль передавався в оренду. Аналогічна ситуація і з актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) з ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс», в яких так само вказано лише загальне найменування робіт та їх вартість і не вказано, обсягу робіт які були виконані годин виконання робіт (одиниця виміру господарської операції), кількості працівників, які виконували роботи. З вказаних актів також неможливо встановити, які саме роботи були виконані (зміст та обсяг господарської операції), їх вартості (вартісний вираз), годин виконання робіт (одиниця виміру господарської операції).

Крім того, колегія суддів зазначає, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту є придбання платником податків товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності або подальшої реалізації.

Проте, підтверджень факту використання у господарській діяльності позивача товарів(послуг), які були придбані у ТОВ «Аммо» та ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс» за договором поставки договором про надання послуг матеріали справи також не містять.

При цьому, висновки Акту перевірки відповідач обґрунтовує тим, що згідно протоколу допиту гр. ОСОБА_3 від 05.03.2011 р., допит якого проведено співробітниками УСБУ у м. Києві та який з березня 2010 року рахувався на посаді директора та засновника ТОВ «Аммо», останній, під попередження про кримінальну відповідальність, повідомив, що на прохання знайомого Ігоря, у зв'язку із скрутним матеріальним становищем, зареєстрував на себе ТОВ «Аммо», підписавши при цьому ряд документів та незаповнених бланків, не вникаючи в суть цих документів. Фінансово-господарської документації від ТОВ «Аммо» гр. ОСОБА_3 не підписував, договорів та угод як директор від ТОВ «Аммо» не укладав та не підписував, печатку підприємства не замовляв та нею не користувався, банківський рахунок не відкривав та ним не управляв. Де знаходиться товариство та чим воно займається цій особі не відомо.

З Акту перевірки, протоколу допиту, а також із Спеціального витягу з ЄДР по ТОВ «Аммо», а також виходячи з того, що ця особа не володіла печаткою, не вбачається (в контексті положень ч. 1 ст. 246 ЦК України), що зазначена особа передоручала будь-які іншій особі ведення справ зазначеного підприємства та доручала представляти інтереси цього підприємства іншим особам. Доказів такого передоручення не надано і під час розгляду справи.

Згідно протоколу допиту гр. ОСОБА_4 від 04.03.2011 р., який в період оформлення спірних операцій рахувався на посаді директора і засновника ТОВ ВБК Стандарт-Серпвіс», останній під попередження про кримінальну відповідальність повідомив, що на прохання знайомого Ігоря, у зв'язку із скрутним матеріальним становищем зареєстрував на себе ТОВ «ВБК Стандарт-Серпвіс». Після цього фінансово-господарської документації від ТОВ «ВБК Стандарт-Серпвіс» гр. ОСОБА_4 не підписував, про діяльність цього підприємства йому нічого не відомо, підприємство зареєстровано без мети здійснення господарської діяльності.

З Акту перевірки, протоколу допиту ОСОБА_4, а також із Спеціального витягу з ЄДР по ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс», з урахуванням того, що ця особа не володіла печаткою товариства, не вбачається (в контексті положень ч. 1 ст. 246 ЦК України), що зазначена особа передоручала будь-якій іншій особі ведення справ зазначеного підприємства та доручала представляти інтереси цього підприємства іншим особам. Таких доказів передоручення не надано і під час розгляду справи.

При цьому, з протоколу допиту від 03.03.2011 р. іншої особи - ОСОБА_5, доказів наявності у якого представницьких повноважень від імені контрагентів позивача не надано під час розгляду справи, вбачається, що під час обшуку у цієї особи вилучено печатки декількох підприємств, зокрема, ТОВ «Аммо» та ТОВ ВБК Стандарт-Сервіс», які йому передавалися під час підготовки документів.

Також під час обшуку у цієї особи вилучено флеш-накопичувачі з системою управління рахунками в режимі «Клієнт-банк» зазначених підприємств за допомогою яких кошти з рахунків цих підприємств перераховувались на рахунки ТОВ «Фрайм». В подальшому з рахунків останнього кошти перераховувались на рахунок фізичної особи за придбання векселя. З протоколу

допиту від 03.03.2011 року ОСОБА_6, який рахувався директором ТОВ «Фрайм», вбачається, що будь-яких фінансово-господарських документів від імені цього підприємства також не підписував, підприємство зареєстрував за винагороду.

З протоколу допиту ОСОБА_5 вбачається, що печатки ТОВ «Аммо», ТОВ «ВБК Стандарт-Сервіс»та ТОВ «Фрайм» (на рахунки якого перераховувались кошти з рахунків контрагентів позивача), під час підготовки документів вказаних підприємств йому передавалися ОСОБА_7 (не керівник контрагентів позивача) чи чоловіком на ім'я ОСОБА_8. Операції з коштами на рахунках всіх зазначених підприємств він проводив за вказівкою вищевказаної особи ОСОБА_7 З цих показів також вбачається, що ОСОБА_5 отримував вказівки щодо керування коштами та контролю за їх рухом від працівників АТ «Укрінбанк». Податкову звітність зазначених підприємств, як вбачається з цих показів, він, за вказівкою вищезгаданої особи ОСОБА_7, подавав до податкових органів.

При цьому, з протоколу обшуку від 03.03.2011 р., проведеного УСБУ у м. Києві, видно, що у ОСОБА_5 вилучено документацію ТОВ «Аммо», ТОВ «ВБК Стандарт Сервіс», зокрема податкові накладні.

З огляду на зазначене, податковий орган дійшов висновку про те, що взаємовідносини між позивачем та ТОВ «Аммо», ТОВ «ВБК Стандарт Сервіс» не спричиняють реального настання правових наслідків.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частинами першою, другою статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З наведених правових норм випливає, що вимоги, які пред'являються до оформлення первинних документів, мають імперативний характер. Законом встановлено ті реквізити, які мають бути обов'язкові вказані при складенні первинного облікового документа та які дозволяють ідентифікувати господарську операцію. Первинні документи повинні не лише містити повну інформацію про виконану господарську операцію, але й виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Таким чином, податкова звітність формується на підставі первинних бухгалтерських документів, які підтверджують фактичне здійснення операцій та одним з обов'язкових реквізитів яких є особистий підпис уповноваженої особи, яка підписала цей документ на підтвердження фактичного здійснення господарської операції.

В контексті наведеного колегія суддів зазначає, що обов'язковими реквізитами у праві визнаються обов'язкові дані, які мають бути в будь-якому документі для визнання його дійсним, таким, що має юридичну силу (значимість).

Отже, підписання первинних документів уповноваженою особою на підтвердження фактичного здійснення операції надає документу юридичну силу, робить його дійсним та, відповідно, є підставою для виникнення відповідних податкових наслідків за фактично здійсненою господарською операцією.

У той же час, у разі підписання первинного документу (податкової накладної) не уповноваженою особою, такий документ не створює будь-яких правових наслідків у бухгалтерському, а отже і у податковому обліку (у вигляді виникнення права на податковий кредит), як і документ на якому імітовано підпис уповноваженої особи.

При цьому, Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 року №165 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за №233/2037) затверджений Порядок заповнення податкової накладної.

Відповідно до пп. 2 зазначеного Порядку, податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість.

Відповідно до п. 5 Порядку, податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку.

Відповідно до п. 18 Порядку, всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця.

Отже, для надання податковій накладній юридичної сили обов'язковим реквізитом є підпис особи, уповноваженої платником податку здійснювати постачання товарів/послуг, та відтиск печатки такого платника податку.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Як підтверджується матеріалами справи, директор та засновник ТОВ "Аммо" гр. ОСОБА_3 та директор та засновник ТОВ «ВБК Стандарт Сервіс» гр. ОСОБА_4 від імені яких підписані усі первинні документи по взаємовідносинам з позивачем, первинні документи не підписували, що підтверджується протоколами допиту свідків.

Отже, з урахуванням того, що, підписи в первинних документах виконані не гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4, а іншими особами, надані позивачем документи не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг.

Таким чином, надані позивачем документи, не дають можливості встановити реальність здійснених операцій та факт використання в господарській діяльності позивача, а лише фіксують господарські операцій з вищезазначеними контрагентом.

Наведені обставини та досліджені колегією суддів документальні докази в їх сукупності, є достатніми для висновку про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не мали товарного характеру, не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені договором, а оформлені лише документально невстановленими особами, що в свою чергу призвело до встановлення податковим органом порушень формування позивачем податкового кредиту.

В зв'язку з вищевикладеним, перевіривши реальність договорів, укладених позивачем з ТОВ "Аммо" та ТОВ «ВБК Стандарт Сервіс», колегія суддів погоджується з висновками податкового органу та суду першої інстанції щодо відсутності підстав для включення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених відповідно до податкових накладених, оформлених його контрагентами.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що відповідні угоди не мали реального характеру, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог та є підставою для відмови в їх задоволенні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Так, відповідачем надано належні докази на підтвердження висновку про порушення позивачем податкового законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Таким чином, підстав для задоволення апеляційної скарги немає, а її доводи спростовуються вище наведеним.

Згідно зі ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Пневмогідротехнолоджіс» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 11 липня 2012 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в порядку та строки передбачені ст. 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя:

О.М. Оксененко

Судді:

Г.М. Бистрик

О.В. Карпушова

Ухвалу в повному тексті виготовлено 27.05.2014 року.

.

Головуючий суддя Оксененко О.М.

Судді: Бистрик Г.М.

Карпушова О.В.