Рішення № 39019378, 30.05.2014, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа № 521/20009/13-ц

Провадження №2/521/1261/14

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2014 року Малиновський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Поліщук І.О.,

при секретарі - Святецькій І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом Військової академії до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення без надання іншого приміщення, -

В С Т А Н О В И В:

29 листопада 2013 року представник Військової Академії (м. Одеса) звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення без надання іншого приміщення, посилаючись на те, що будівлі військового містечка АДРЕСА_1 є військовим майном, яке на даний час, знаходиться на балансі та перебуває у відповідальній експлуатації Військової академії м. Одеса, про що свідчить акт прийому-передачі від 20.08.2013 року. Відповідно до Директиви Міністра оборони України від 11.06.01 року № Д-14 «Про переобладнання вивільного фонду Міністерства України під тимчасове житло для безквартирних військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей» вищевказана будівля НОМЕР_1 переобладнана під тимчасове житло для проживання безквартирних військовослужбовців та членів їх сімей і використовується в якості гуртожитку. На даний час будівля НОМЕР_1 використовується як гуртожиток, утримується у штатному розписі згідно кошторису прибутку та витрат гуртожитку військового містечка НОМЕР_2 та обслуговується працівниками Військової академії (м. Одеса). Мешканці зазначеного гуртожитку військового містечка НОМЕР_2 здійснюють встановленим порядком оплату за використані комунальні послуги та вносять квартирну плату. КЕВ м. Одеси веде облік казармено-житлового фонду в Одеському гарнізоні, в порядку визначеному Статутом гарнізонної та вартової служб Збройних Сил України, наказом Міністра оборони України від 21.04.11 № 215 « Про затвердження Положення про квартирно-експлуатаційне забезпечення Збройних Сил України» та Положення про КЕВ м. Одеси, а також здійснює контроль за використанням жилого фонду Міністерства оборони України в порядку ст.29, 30 ЖК України. Згідно індивідуальної картки обліку будівлі НОМЕР_1 військового містечка НОМЕР_2 - зазначена будівля є гуртожитком, який використовується для тимчасового проживання військовослужбовців та членів їх сімей. Відповідачка ОСОБА_3 є колишньою дружиною військовослужбовця ОСОБА_5, який згідно ст.127,128 ЖК України та Положення про порядок забезпечення жилою площею в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра Оборони України від 03.02.1995 року № 20 під час проходження служби в Одеському гарнізоні за відсутності житлової площі забезпечувався для тимчасового проживання житловою площею у гуртожитку за адресою: АДРЕСА_1. Зазначене Положення втратило чинність, на даний час, порядок заселення та виселення з гуртожитків Збройних Сил України регулюються відповідними нормами Житлового Кодексу України, а особливості передбачені Інструкцією про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями,затвердженої наказом Міністра оборони України № 737 від 30.11.11 року. ОСОБА_4 є сином ОСОБА_3 та проживає разом з нею за спірною адресою. Між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 05.10.05 року було розірвано шлюб, встановленим порядком. Після розірвання шлюбу, так як спільне проживання між колишнім подружжям було неможливе, кімната НОМЕР_3 була розмежована на дві кімнати з відокремленим входом - кімната НОМЕР_3, у якій залишився проживати ОСОБА_5 та кімната НОМЕР_3 а, де наданий час проживають відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 Відповідно до п.5.10 Інструкції підлягають виселенню з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення колишні члені сім ї військовослужбовця чи працівника, які проживають в ньому після розірвання шлюбу, у двомісячний строк з дня розірвання шлюбу. Пунктом 5.1. Інструкції встановлено, що гуртожитки призначені до тимчасового проживання курсантів (слухачів) і військовослужбовців рядового, сержантського, старшинського і офіцерського складу, які проходять військову службу за контрактом і перебувають у шлюбі під час навчання у військових начальних закладах МО України або проходження ними військової служби. Відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є військовослужбовцями, у списках особового складу Військової академії (м. Одеси) не значаться, на обліку осіб, потребуючих поліпшення житлових умов не перебувають, не мають жодного відношення до Міністерства оборони України та безпідставно утримують спірне житлове приміщення. Таким чином, на думку представника невиконання відповідачами обов'язку щодо звільнення житлового приміщення у гуртожитку призводить до порушення права на житло інших військовослужбовців, які не мають житла за місцем проходження служби. Відповідачі на даний час самоправно займають жиле приміщення, не маючи на це ніяких правових підстав, чим порушують існуючий порядок надання житлових приміщень у гуртожитках Збройних Сил України, а також права та законні інтереси інших військовослужбовців ЗС України та членів їх сімей. Згідно ст.116 ЖК Української РСР, особи, які самоправно утримують житлове приміщення, підлягають виселенню без надання їм іншого житлового приміщення. Оскільки, відповідачі своїми діями перешкоджають державі в особі Військової академії у здійсненні права користування житловим приміщенням, чим порушує її права та законні інтереси, про те як ст.391 ЦК України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, представник позивача вимушений звернутися з наступним позовом до суду.

Представник Військової академії в судовому засіданні позовні вимоги про виселення ОСОБА_3, ОСОБА_7 підтримав з підстав викладених у позові та просив їх задовольнити.

Відповідачка ОСОБА_3 в судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову про виселення.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. 05.03.2014 року подав до суду клопотання про розгляд справи в його відсутності, зазначивши, що з позовом про виселення не згоден.

Представник відповідачів ОСОБА_3, та ОСОБА_4 в судовому засіданні обґрунтовував заперечення проти позову тим, що, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації, а позивачем ненадані до суду документи, що підтверджують право власності на предмет спору - кімнату АДРЕСА_1, тому не являючись власником нерухомого майна, позивачу не можливо ставити питання про усунення перешкод в його користуванні. Далі правова позиція сторони відповідачів ґрунтується на тому, що відповідно до Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, жилими приміщеннями затвердженого наказом Міністерства оборони № 737 від 30.11.2011 року, зокрема п.1.1. визначає порядок оренди і оплати орендованого житла у ЗС України, тобто Інструкція передбачає порядок оренди майна третіми особами. Крім того враховуючи, що позивачем не надано правовстановлюючих документів щодо права власності і таким чином, не визначено статусу будинку у якому знаходиться спірне приміщення, тому не виключено поширення дії ст.1 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків», яким зазначено, що особи, які не мають власного житла, більше п'яти років на законних підставах, зареєстровані за місцем проживання у гуртожитках та фактично проживають у них,забезпечуються державою реалізацією права на житло мешканців гуртожитків. Крім того, представник відповідачів вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності, передбачений статтею 257 ч.1 ЦК України, тому що ОСОБА_3 прописана у спірному приміщенні з 02.08.2004 року, шлюб з ОСОБА_3 розірвано 05.10.2005 року, а позов пред'явлено до суду 29.11.2013 року, тобто після спливу восьми років.

Суд, вислухавши представника Військової академії, відповідачку ОСОБА_3, її представника, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов Військової академії про виселення необґрунтований та задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що Збройні сили України, відповідно дост.ст.1,3 Закону України «Про збройні сили України» - це військове формування, на яке покладається оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і неподільності. Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст.3 вказаного Закону та Указу Президента України № 406/2001 від 06 квітня 2011 року є центральним органом виконавчої влади і військового управління. Відповідно до ст.1,2 Закону України « Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами,закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює управління військовим майном. Згідно ст.3,4 Закону України « Про правовий режим майна у Збройних Силах України з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна та обліковується у органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Як вбачається з рапорту від 31.10.2003 року, командира ремонтної роти ОСОБА_5, на ім'я начальника технічної частини відділу логістики, ОСОБА_5 просить звернутися з клопотанням до вищестоящого командування про забезпечення його старшого лейтенанта ОСОБА_5 житлом у гуртожитку в зв'язку з одруженням. Згідно з резолюцією начальника інституту від 27.12.2003 року дозволено заселення сім'ї ОСОБА_5 до туалетно-умивальної кімнати.

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу від 05 жовтня 2005 року, виданим Першим відділом реєстрації актів цивільного стану Малиновського районного управління юстиції, шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 - розірвано.

Як вбачається з довідки № 74 від 20.08.2013 року (витяг з домової книги про склад родини та реєстрацію) ОСОБА_3 та її син - ОСОБА_4 проживають у АДРЕСА_1, 10, Військова академія (м. Одеса), у одній кімнаті площею 16 квадратних метрів. Також з вказаної довідки вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 постійно зареєстровані за вищевказаною адресою з 02.08.2004 року.

Згідно з актом приймання (передачі) будинків, споруд та території військового містечка НОМЕР_2 від 10.06.2013 року, затвердженого Заступником Міністра оборони України А.Ф.Бабенко 20.08.2013 року, будівля за генпланом НОМЕР_1, яка розташована на території військового містечка НОМЕР_2, КЕВ м. Одеси передана в управління Військової академії (м. Одеса).

Відповідно до статті 128 ЖК України жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету.

Проте, відповідачам не видавався ордер на право зайняття жилої площі у гуртожитку за спірною адресою, а згідно відомостей зазначених в самі позовній заяві, відповідно до Директиви Міністра оборони України від 11.06.01 року № Д-14 «Про переобладнання вивільного фонду Міністерства оборони України під тимчасове житло для безквартирних військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей» вищевказана будівля НОМЕР_1 переобладнана під тимчасове житло для проживання безквартирних військовослужбовців та членів їх сімей та використовується в якості гуртожитку. Для підтвердження статусу будівлі НОМЕР_1 по вулиці Фонтанська дорога,10 військового містечка НОМЕР_2, як гуртожитку, стороною позивача надано до суду штатний розпис комендантської дільниці військового містечка НОМЕР_2 Військової академії м. Одеси на 2013 рік, погоджений начальником Південно-Східного Територіального КЕУ у 2012 року. В даному документі значиться посилання на наказ МОУ № 28-2006 року; розрахунок фонду оплати праці працівників комендантської дільниці в/м НОМЕР_2 Військової академії м. Одеси на 2013 рік; кошторис прибутку та витрат комендантської дільниці № 2 військового містечка НОМЕР_2 Військового інституту Одеського національного політехнічного університету на самоокупності та дотації на 2013 рік. Даний кошторис затверджений ТВО начальника Військової академії генерал-майором ОСОБА_1, та погоджений ТВО начальника КЕВ м. Одеси Ю.С. Грицюк, заступником головного бухгалтера КЕВ м. Одеси; наказ Міністра оборони № 312 від 13.05.2013 року «про передачу фондів військових містечок у місті Одесі», згідно з яким з метою вдосконалення системи функціонування, оптимізації та розвитку інфраструктури Військової академії (м. Одеси), раціонального використання та утримання фондів військових містечок № 16,17 у місті Одеса, наказано : начальнику Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України організувати вилучення з балансу КЕВ м. Одеси фондів військових містечок НОМЕР_2 (Фонтанська дорога,10) та передачу його на баланс Військової академії, згідно з переліком нерухомого військового майна, що передається в управління військової академії.

З цих підстав суд робить висновок про те, що стороною позивача не доведено, що житлова площа у будівлі АДРЕСА_1 на час заселення та реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у 2004 році, у кімнаті НОМЕР_3, яка складається з однієї кімнати житловою площею 16,0 кв.м., мала гуртожитку, тому на них не можуть розповсюджуватися норми ЖК УРСР, які регулюють порядок вселення та виселення з гуртожитків. Представником позивача вказувалося, що відповідачі у 2004 році, заселялися на законних на той час підставах у кімнату НОМЕР_3 вказаної будівлі, а потім після розлучення ОСОБА_3 з ОСОБА_5 кімнат НОМЕР_3 була розмежована на дві кімнати НОМЕР_4 та НОМЕР_3. про те, будь-яких рішень, прийнятих у відповідності до вимог ЖК та інших нормативно-правових актів, щодо переобладнання або розмежування житлової кімнати у гуртожитку, утворення нової кімнати та присвоєння їй відповідного номеру, суду не надано.

Судом не приймається до уваги наданий позивачами план будівлі, на якому відображені приміщення кімнат, тому що з даного документи не можливо визначити, ким він складений, до номеру якого будинку відносяться ці приміщення, а площа вказаної кімнати НОМЕР_3, яку займають відповідачі вказана як 13,0 кв.м., що не співпадає з площею кімнати, вказаної у довідці про стан сім'ї та прописку виданої на ім'я ОСОБА_3.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції. Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України», в контексті вказаної Конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому проживає на законних підставах, або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у права на житло.

Відповідно до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст.48 Конституції України кожен має право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло.

Відповідно до ч.3 ст.116 Житлового Кодексу УРСР осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

В ході судового розгляду представником Військової академії не надано до суду жодного доказу, щодо самовільного заселення відповідачів до спірної кімнати у 2004 році, а посилання позивачем на п.5.10 Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та їх сімей жилими приміщеннями, затвердженої наказом Міністра оборони України № 737 від 30.11.11 року, в якому вказується, що підлягають виселенню з гуртожитку без надання іншого жилого приміщення колишні члени сім'ї військовослужбовця чи працівника, які проживають у ньому після розірвання шлюбу, у двомісячний строк після розірвання шлюбу, на думку суду є недоречним, тому що вказана Інструкція набрала чинності тільки у 2011 році, шлюбі відповідачка розірвала ще у 2005 році. В ході судового розгляду справи встановлено та не оспорювалося всіма учасниками процесу, що після розірвання шлюбу між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, у 2005 році , ні сам ОСОБА_5, ні адміністрація балансо утримувача спірного будинку не ставили питання про виселення ОСОБА_3В та ОСОБА_4, а навпаки організували можливість проживання колишнього подружжя у наданій їм кімнаті, шляхом поділу кімнати на дві частини.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах загальності сторін. Сторони та інші особи, що беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не можу гуртуватися на припущеннях.

Таким чином, з підстав викладених вище у мотивувальній частині рішення, суд вважає недоведеною і не підтвердженою відповідними документами, правову позицію сторони Військової академії міста Одеси, про самоправне вселення та утримання відповідачами кімнати НОМЕР_3 в будинку АДРЕСА_1, у зв'язку з чим і відмовляє в задоволенні позову про їх виселення.

Відмовляючи в задоволенні позову про виселення ОСОБА_3, та ОСОБА_4 зі спірної адреси, суд враховує тривалість проживання відповідачів у спірному помешканні - більше десяти років, те, що на момент їхнього вселення дане приміщення не мало правового статусу гуртожитку, що вони іншого житла не мають, згідно довідок ОСОБА_3 працює на посаді фельдшера автогосподарства ГУМВС України в Одеській області, за розпорядженням голови Малиновської РА № 516/01-06 від 30.08.2007 року прийнята на квартирний облік складом дві особи; те, що кімната НОМЕР_3 у будинку АДРЕСА_1, надавалася ОСОБА_5 саме у зв'язку з одруженням на ОСОБА_3, те , що ОСОБА_5 до наступного часу проживає у даній кімнаті, питання про його виселення не ставиться, а сам він не ініціює виселення відповідачів з частини кімнати наданої йому як військовослужбовцю. Також при винесенні рішення суд бере до уваги квитанції оплати за проживання,оригінали яких були оглянути у судовому засіданні з листопада 2006 року по грудень 2013 року, які свідчать про згоду позивача на отримання витрат на комунальні послуги від відповідача.

Представник відповідачів подав заяву, про застосування позовної давності до вимог заявлених Військовою академією м. Одеси.

За ст.267 ЦК України, заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Розглянувши правомірність застосування правил ст. 267 ЦК України, суд дійшов наступних висновків. Згідно з п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові на цих підставах, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленої до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього. Таким чином, пропущення строку позовної давності є підставою для відмови в позові в разі доведеності позовних вимог. Тому враховуючи, що стороною позивача позовні вимоги недоведені, суд відмовляє в їх задоволенні на загальних підставах, незалежно від спливу строку позовної давності.

Керуючись ст.ст. 3, 4, 10, 11, 60, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 116, 128 ЖК України, ст.ст. 47, 48 Конституції України, суд -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Військової академії (м. Одеси ) до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про виселення без надання іншого приміщення - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Одеської області в десятиденний строк.

Особи, що приймали участь у справі, але не були присутні при оголошенні рішення, мають право на його оскарження на протязі десяти днів з дня отримання його копії.

Головуючий: