Ухвала суду № 39019228, 27.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 року Справа № 36643/11/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Попка Я.С.

суддів Хобор Р.Б., Сеника Р.П.

за участю секретаря судового засідання Саламаха О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу Підприємства «Сента» на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 31 березня 2011 року у справі за позовом Підприємства «Сента» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування частково податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У березні 2011 року позивач - Підприємство «Сента» звернулося до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції, в якому, із урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просить визнати протиправними та частково скасувати податкові повідомлення-рішення від 28 вересня 2010 року № 0001232301/0, від 19 листопада 2010 року № 0001232301/1, від 20 грудня 2010 року № 0001232301/2, якими визначено йому податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 75 193, 61 грн., з яких 50 129,07 грн. за основним платежем та 25 064,54 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Позивач оскаржує вказані податкові повідомлення-рішення в частині визначення податкового зобовязання з ПДВ у сумі 35157,7 грн., з яких 22894,14 грн. - основного платежу та 12 263,56 грн. - штрафних (фінансових) санкцій.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 31 березня 2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що відповідно до договорів фінансового лізингу від 14 вересня 2007 року №КL 070988 та від 15 лютого 2008 року № КL 080224 позивачем отримано від Товариства з обмеженою відповідальністю «УКІО Банк Лізинг» на умовах фінансового лізингу автомобіль марки «Fiat Doblo Combi» та машину комунально-будівельну багатофункціональну МКС 800. У зв'язку із несплатою лізингових платежів, вказані основні засоби примусово вилучені та повернуті лізингодавцю - ТзОВ «УКІО Банк Лізинг». Залишкова вартість на момент повернення легкового автомобіля становить 20 412,00 грн. (лютий 2010 року), а машини МКС 800 - 94 059,00 грн. (квітень 2010 року).

Суд першої інстанції посилається на те, що відповідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» операція з передачі лізингодавцем об'єкта фінансового лізингу лізингоотримувачу прирівнюється до операції з поставки і є об'єктом оподаткування ПДВ. Разом з тим, відповідно до пп.3.2.2 п.3.2 ст.3 цього Закону не є об'єктом оподаткування ПДВ операції з повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику, а також майна, попередньо переданого в лізинг (оренду) лізингодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг. Тобто, операції з повернення лізиногодавцю предметів фінансового лізингу є об'єктом оподаткування, на відміну від операцій з повернення предметів оперативного лізингу.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції прийшов до висновку, що повернення підприємством «Сента» лізингодавцю ТзОВ «УКІО Банк Лізинг» об'єкта фінансового лізингу (вилучення лізингодавцем предметів фінансового лізингу у випадку розірвання договору фінансового лізингу до моменту закінчення його дії) є підставою для оподаткування ПДВ у загальновстановленому порядку.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, вважаючи її незаконною, прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, Підприємство «Сента» оскаржило її, подавши апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Волинського окружного адміністративного суду від 31 березня 2011 року та прийняти нову постанову, якою повністю задовольнити позовні вимоги.

Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги апелянт зазначає, що висновок суду про те, що повернення Підприємством «Сента» лізингодавцю об'єкта фінансового лізингу є підставою для оподаткування ПДВ у загальновстановленому порядку (тобто, як для операцій з поставки) суперечить п. 1.4 ст. 1, пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3, пп. 3.2.2 п. 3.2 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість».

Апелянт вказує на те, що підстави для проведення коригування податкових зобов'язань та податкового кредиту, відповідно у постачальника і покупця, визначено п.4.5 Закону України «Про податок на додану вартість». Серед них відсутня підстава для коригування сум ПДВ у випадку примусового вилучення (а не повернення) в ході відкритого виконавчого провадження предметів лізингу за договорами фінансового лізингу. Жодних розрахунків коригування ПДВ у зв'язку із вилученням об'єктів постачальник не надавав, крім того, акт вилучення не містить інформації щодо залишкової вартості вилучених об'єктів, що унеможливлює й визначення сум, які підлягають коригуванню (у випадку повернення).

Апелянт вважає, що суд першої інстанції не вірно тлумачить пп.3.2.2 п.3.2 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», оскільки даною нормою встановлено операції, які не є об'єктом оподаткування ПДВ. Вилучення предметів фінансового лізингу не може вважатися поставкою з метою оподаткування ПДВ, оскільки не підпадає під визначення поставки, у розумінні п.1.4 ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість». Примусове вилучення предметів лізингу, не будучи операцією з поставки товарів, не може оподатковуватися ПДВ в загальному порядку.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Із змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Судом встановлено, підтверджено матеріалами справи, що Луцькою ОДПІ проведено планову виїзну перевірку Підприємства «Сента» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2008 року по 30 червня 2010 року, за результатами якої складено акт № 6095/23-2/13348532 від 17 вересня 2010 року.

Перевіркою встановлено порушення Підприємством «Сента» пп.3.2.1 п.3.2 ст.3, пп.7.2.1. п.7.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин), п.5.1 ст.5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21 грудня 2000 року № 2181-ІІІ, п.5.7, п.5.8 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року № 166, в результаті чого позивачем занижено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 50 129,07 грн. (в тому числі за грудень 2009 року на 9 593,00 грн., за лютий 2010 року на 4082,00 грн., за квітень 2010 року на 18 812,00 грн., за червень 2010 року на 17 642,00 грн.). Донарахування податковою інспекцію зобов'язань з ПДВ пов'язане з операціями, що випливають з договорів фінансового лізингу від 14 вересня 2007 року та від 15 лютого 2008 року, укладених між ТзОВ «УКІО Банк Лізинг» (лізингодавцем) та Підприємством «Сента» (лізиногоутримувачем). При поверненні лізингодавцю об'єктів фінансового лізингу Підприємством «Сента» не включено до бази оподаткування вартість вилучених об'єктів і, відповідно, занижено податкове зобов'язання з ПДВ.

На підставі акта перевірки Луцькою ОДПІ прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення від 28 вересня 2010 року № 0001232301/0, яким позивачу донараховано податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 75 193,61 грн., з яких 50 129,07 грн. основного платежу та 25 064,54 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Вказане податкове повідомлення-рішення позивачем оскаржувалось в адміністративному порядку, однак подані скарги були залишені без задоволення, а рішення без змін. Крім того, Луцькою ОДПІ було прийнято податкові повідомлення-рішення від 19 листопада 2010 року № 0001232301/1 та від 20 грудня 2010 року № 0001232301/2, якими Підприємству «Сента» встановлювалися нові строки для сплати визначеного податкового зобов'язання.

Встановлено, що згідно договорів фінансового лізингу від 14 вересня 2007 року № КL 070988 та від 15 лютого 2008 року № КL 080224, укладених між ТзОВ «УКІО Банк Лізинг» (лізингодавцем) та Підприємством «Сента» (лізиногоутримувачем) лізингодавець надає лізингоотримувачу на час строку лізингу право володіти і користуватися, на визначених умовах, машину комунально-будівельну багатофункціональну МКС 800 та легковий автомобіль марки «Fiat Doblo Combi», що є власністю ТзОВ «УКІО Банк Лізинг». При цьому лізингоотримувач зобов'язується оплачувати лізингові платежі, встановлені у графіку платежів. Після завершення строку лізингу та при виконанні усіх умов лізингоотримувачем майно передається у його власність.

Згідно актів прийому-передачі предмета лізингу від 25 вересня 2007 року та від 21 лютого 2008 року фактично передано Підприємству «Сента» предмети фінансового лізингу. Лізингодавцем видано податкові накладні від 25 вересня 2007 року № 25739 на машину комунально-будівельну багатофункціональну МКС 800 вартістю 165 000,00 грн. (всього 198 000,00 грн., з яких 33 000,00 грн. ПДВ) та від 21 лютого 2008 року № 2459 на легковий автомобіль «Fiat Doblo Combi» вартістю 84 671,67 грн. (всього 101 606,00 грн., з яких 16 934,33 грн. ПДВ).

Згідно п.11.5, п.10.4 вказаних договорів фінансового лізингу передбачено право лізингодавця, у разі істотного порушення лізингоотримувачем умов, серед яких - прострочення оплати лізингових платежів, розірвати договір та вимагати повернення останнім предмету лізингу, а також у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса, провести повернення майна, якщо лізингоотримувач порушує умови договору або відмовляється усунути порушення умов даного договору.

На підставі виконавчого напису нотаріуса, у зв'язку із невиконанням умов договорів фінансового лізингу, машину комунально-будівельну багатофункціональну МКС 800 та легковий автомобіль марки «Fiat Doblo Combi» було вилучено та передано ТзОВ «УКІО Банк Лізинг» (акти вилучення у боржника предметів та передачі їх стягувану від 5 лютого 2010 року та від 9 квітня 2010 року).

Відповідно до пп.1.18.2 п.1.18 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР фінансовий лізинг (оренда) - господарська операція фізичної або юридичної особи, яка передбачає відповідно до договору фінансового лізингу (оренди) передання орендарю майна, що підпадає під визначення основного фонду згідно із ст.8 цього Закону, придбаного або виготовленого орендодавцем, а також усіх ризиків та винагород, пов'язаних з правом користування та володіння об'єктом лізингу.

Лізинг (оренда) вважається фінансовим, якщо лізинговий (орендний) договір містить одну з таких умов:

- об'єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 відсотків його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними статтею 8 цього Закону, та орендар зобов'язаний придбати об'єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у такому лізинговому договорі;

- сума лізингових (орендних) платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об'єкта лізингу;

- якщо у лізинг передається об'єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни на такий об'єкт лізингу, діючої на початок строку дії лізингового договору, збільшеної на суму процентів, розрахованих виходячи з облікової ставки Національного банку України, визначеної на дату початку дії лізингового договору на весь його строк;

- майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоотримувача (орендаря) та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача (орендаря), виходячи з його технологічних та якісних характеристик.

Підпунктом 7.9.6 п.7.9 ст.7 Закону №334/94-ВР встановлено, що у разі, коли у майбутніх податкових періодах орендар повертає об'єкт фінансового лізингу орендодавцю без придбання такого об'єкта у власність, таке передання прирівнюється для цілей оподаткування до зворотного продажу орендарем такого об'єкта орендодавцю за звичайною ціною, діючою на момент такого зворотного продажу, але не менше первісної вартості такого основного фонду, зменшеної на суму нарахованої амортизації, згідно з нормами ст.8 цього Закону. Згідно п.п.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону №334/94-ВР якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (у редакції, чинній на час виникнення правовідносин), операція з передачі лізингодавцем об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу прирівнюється до операції з поставки і є об'єктом оподаткування ПДВ. Разом з цим, відповідно до пп.3.2.2 п.3.2 ст.3 Закону України № 168/97-ВР не є об'єктом оподаткування ПДВ операції з повернення майна із схову (відповідального зберігання) його власнику, а також майна, попередньо переданого в лізинг (оренду) лізингодавцю (орендодавцю), крім переданого у фінансовий лізинг.

На думку апеляційного суду, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що операції з повернення лізиногодавцю предметів фінансовго лізингу є об'єктом оподаткування, на відміну від операцій з повернення предметів оперативного лізингу.

Згідно п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість»при визначенні бази оподаткування об'єкта фінансового лізингу база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни. Звичайні ціни застосовуються за правилами, визначеними п.1.20 ст.1 Закону України № 334/94-ВР.

Однак, Підприємством «Сента» у податковій декларації з ПДВ за лютий та квітень 2010 року податкові зобов'язання у зв'язку із поверненням лізингодавцю предметів фінансового лізингу зазначено не було. А відповідно до пп. 4.2.2 «б» п.4.2 ст.4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до пп. 17.1.3 п.17.1 ст.17 Закону № 2181-III у разі, коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у пп.4.2.2 «б» п.4.2 ст.4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, об'єктивно і всебічно з'ясованих обставинах, а доводи апелянта на правомірність прийнятої постанови не впливають та висновків суду не спростовують.

Згідно ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Підприємства «Сента» залишити без задоволення, а постанову Волинського окружного адміністративного суду від 31 березня 2011 року у справі №2а/0370/613/11 за позовом Підприємства «Сента» до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції про визнання протиправними та скасування частково податкових повідомлень-рішень без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Я.С. Попко

Судді Р.Б. Хобор

Р.П. Сеник

Повний текст ухвали виготовлено та підписано 28.05.2014 року.