Постанова № 39017521, 26.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2014 року Справа № 876/7593/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого-судді: Сапіги В.П.,

суддів: Левицької Н.Г., Обрізка І.М.,

за участі секретаря судових засідань Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, Міністерства Внутрішніх Справ України на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.04.2013 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, третьої особи без самостійних вимог - Міністерства Внутрішніх Справ України про стягнення страхових виплат,-

В С Т А Н О В И В :

12.03.2013 року ОСОБА_2 звернувся в суд з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, третьої особи без самостійних вимог - Міністерства Внутрішніх Справ України про стягнення страхових виплат.

В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 08.12.2006 року наказом №383 о\с начальника Головного управління МВС України в м. Києві полковника міліції ОСОБА_2 - начальника відділу роботи з персоналом Соломянського районного управління звільнено з органів внутрішніх справ у відставку Збройних Сил України за п.65 п. п. "а" ( за віком). Довідкою серії 7-66ВЛ №0316637 Закарпатської обласної спеціалізованої серцево судинної МСЕК ОСОБА_2 з 16.04.2007 року визнаний інвалідом II групи, де причиною інвалідності зазначено захворювання, отримане при виконанні службових обов'язків пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку. 21.10.2008 року наказом №1009 о\с в.о. Начальника Головного управління МВС України в м. Києві частково змінений наказ №383 і зазначено, що ОСОБА_2 звільнений за п.65 п.п. "б" ( через хворобу).

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.04.2013 року позов задоволено, а саме вирішено стягнути з Головного управління МВС України в м. Києві страхову суму та зобов»язано МВС України вчинити дії з призначення страхових виплат.

Не погодившись з постановою суду її оскаржив відповідач - Головне управління МВС України у м. Києві та третя особа - МВС України, які просять скасувати дану постанову та відмовити в задоволенні позовних вимог.

При цьому апелянти обґрунтовують та мотивують свої вимоги аналогічно обґрунтуванням заперечень на позовні вимоги, зокрема зазначають, що 16.04.2007 року МСЕК ОСОБА_2 встановлена II група інвалідності з 27.03.2007 року у зв'язку з захворюванням отриманим при виконанні службових обов'язків пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку.

Суд першої інстанції невірно визначив виникнення права позивача на отримання компенсаційних сум у зв'язку із встановленням йому групи інвалідності, і як наслідок застосував до спірних правовідносин нормативно-правовий акт, який їх не регулює.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи, правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що необхідно апеляційну скаргу задовольнити, з наступних мотивів.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, колегія суддів врахувала наступні обставини справи та норми чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі і в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Чинним законодавством України передбачено, що держава гарантує правовий і соціальний захист осіб начальницького складу податкової міліції та членів їх сімей. На них поширюються гарантії соціального і правового захисту, встановлені ст.ст. Закону України від 20 грудня 1990 року № 565-XII «Про міліцію», Законом України від 24 березня 1998 року № 203/98-ВР «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист» (стаття 26 Закону № 509-XII).

За змістом ч.6 ст. 23 Закону № 565-XII у разі інвалідності працівника міліції, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України. Визначення ступеня втрати працездатності працівником міліції у період проходження служби в органах внутрішніх справ у кожному випадку ушкодження здоров'я здійснюється в індивідуальному порядку відповідно до законодавства.

Суд першої інстанції встановив і цього не заперечують сторони, що 28.11.2006 року військово-лікарською комісією за розпорядженням МВС України у м. Києві встановлено, що ОСОБА_2 за сукупністю захворювань не придатний до військової служби із зняттям з військового обліку.

Наказом №383 о\с "По особовому складу" від 08.12.2006 року полковника міліції ОСОБА_2 - начальника відділу роботи з персоналом Соломянського районного управління звільнено з органів внутрішніх справ у відставку Збройних Сил України за п.65 п.п. "а" ( за віком) «Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ» від 29 липня 1991 p. № 114.

Довідкою серії 10 ААА № 544953 від 16.04.2007 року Закарпатської обласної спеціалізованої серцево - судинної МСЕК ОСОБА_2 з 27.03.2012 року визнаний інвалідом II групи, де причиною інвалідності зазначено захворювання, отримане при виконанні службових обов'язків пов'язаних з безпосередньою участю в охороні громадського порядку.

21.10.2008 року наказом №1009 о\с "По особовому складу" частково змінений наказ №383 і зазначено, що ОСОБА_2 звільнений за п.65 п.п. "б" ( через хворобу) Положення.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги вважає, що позивач має право на виплату вказаної суми страхового відшкодування, оскільки відповідно до постанова Кабінету Міністрів Української РСР від 29 червня 1991 року № 59 „Про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки" позивачу, як працівнику міліції, якому встановлено II групу інвалідності підлягає виплата страхової суми в розмірі чотирирічного грошового забезпечення за останньою посадою, яку він займав перед звільненням.

Між тим, такі висновки суду першої інстанції є помилковими, оскільки вони не ґрунтуються на фактичних обставинах справи, є суперечливими та не відповідають вимогам чинного законодавства, з огляду на таке.

Так, суд першої інстанції не врахував, що на момент встановлення МСЕК позивачу інвалідності (16.04.2007 року) та звернення останнього в суд до чинного законодавства внесені зміни, відповідно до яких на підставі Закону України від 3 листопада 2006 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань соціального захисту військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, і деяких інших осіб» статтю 23 Закону України «Про міліцію» було викладено в новій редакції (чинній з 1 січня 2007 року).

Юридична суть цих змін, внесених до вищевказаної статті, полягала в тому, що інститут страхування працівників міліції (виплата страхових сум) був ліквідований.

На заміну йому було запроваджено інститут компенсаційних виплат у вигляді грошової допомоги працівникам міліції у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного йому під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ.

На виконання цієї норми права в межах строків, визначених Прикінцевими положеннями цього Закону, Кабінетом Міністрів України було розроблено та прийнято 12 травня 2007 року постанову № 707 «Про затвердження Порядку та умов виплати одноразової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, податкової міліції», якою, зокрема, затверджено Порядок та умови виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності працівника міліції, а також визнано такою, що втратила чинність, постанову Кабінету Міністрів Української РСР від 29 червня 1991 року № 59 «Про порядок і умови державного обов'язкового особистого страхування осіб рядового, начальницького та вільнонайманого складу органів і підрозділів внутрішніх справ республіки».

Отже, відповідно до чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин (встановлення групи інвалідності) з 1 січня 2007 року у разі настання подій, вичерпний перелік яких наведено в цій нормі, працівникові міліції, при зверненні з необхідним переліком документів, підлягала виплаті одноразова грошова допомога, а не страхова сума, умови і порядок проведення виплати якої передбачений зазначеним Порядком № 707.

Позивач стверджує, що після встановлення групи інвалідності звертався лише до ВАТ «НАСК «Оранта», яка листом від 02.07.2008 №918 у зв'язку із закінченням дії договору та визначення нового порядку виплати компенсаційних сум відмовила йому у проведенні виплати страхової суми.

Суд першої інстанції при цьому встановив, що право на отримання одноразової грошової допомоги виникло в позивача з 16.04.2007 року, а останній з переліком документів зазначених у п. 5 Порядку до Головного управління МВС України в м. Києві звернувся лише у серпні 2012 року.

За абз. 5 п.7 Порядку визначено, що працівник міліції, податкової міліції, у разі його загибелі (смерті) члени його сім'ї, а в разі їх відсутності - його батьки та утриманці можуть пред'явити МВС та ДПА вимоги щодо виплати грошової допомоги протягом трьох років з дня настання події, що дає право на отримання такої допомоги.

Тому необхідно погодитись з доводами апелянта, що з моменту настання події, що надає право на отримання грошової допомоги (16.04.2007 року висновок Закарпатської обласної спеціалізованої серцево - судинної МСЕК) до моменту звернення ОСОБА_2 у визначеному законом порядку за проведенням такої виплати (серпень 2012) пройшло понад п'ять років.

Зазначеним Порядком № 707 не передбачено поновлення строку на пред'явлення вимоги про виплату у зв'язку з його пропуском через будь-які причини.

Також необхідно звернути увагу на вимоги абз. 2 п.7 Порядку, яким встановлено, що МВС та ДПА у десятиденний строк приймає рішення про призначення виплати і надсилає його разом із документами, зазначеними у пунктах 4 і 5, органу внутрішніх справ, органу державної податкової служби, у якому проходив службу працівник міліції, податкової міліції, для проведення виплати.

Листом Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку МВС України від 04.10.2012 року за №15/5-Б-756 повідомлено ОСОБА_2 про те, що рішення щодо його звернення про виплату одноразової допомоги буде прийнято за результатами розгляду справи в суді.

Оскільки звернення позивача про виплату одноразової грошової допомоги третя особа - МВС України не розглядала, та відповідного рішення не прийняла, то суд повинен був зобов'язати останнього розглянути це звернення згідно з вимогами чинного законодавства України, а не підміняти орган, на який покладено вирішення цього питання.

Така правова позиція узгоджується із практикою Верховного Суду України висвітленої у справі від 18.03.2014 р. за №21-11а14, рішення якого, згідно ст. 244-2 КАС України, у подібних правовідносинах є обов'язковими для всіх судів України.

Окрім цього суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги щодо Міністерства Внутрішніх Справ України не звернув уваги на те, що дана установа залучена до розгляду справи в якості третьої особи і її статус був незмінним до постановлення судового рішення.

Згідно ч.ч. 1,2 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ст.159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до переконання про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповноту з'ясування ним обставин, які мають значення для справи та невідповідність його висновків дійсним обставинам справи, що призвело до неправильного вирішення спору по суті. Відтак, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової, якою необхідно відмовити в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.196, п.3 ч.1 ст. 198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст. 254 КАС України, суд апеляційної інстанції

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, Міністерства Внутрішніх Справ України - задовольнити.

Скасувати постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.04.2013 року у справі №807/638/13-а та прийняти нову постанову.

Відмовити в позові ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у м. Києві, третьої особи без самостійних вимог - Міністерства Внутрішніх Справ України про стягнення страхових виплат.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя : В.П. Сапіга

Судді: Н.Г. Левицька

І.М. Обрізко

Повний текст виготовлено 27.05.2014р.