Рішення № 39017147, 28.05.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 2-2093/2009 Головуючий у І інстанції Пархоменко О.В.Провадження № 22-ц/780/3536/14 Доповідач у 2 інстанції ЛащенкоКатегорія 1 28.05.2014

РІШЕННЯ

Іменем України

28 травня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого судді Лащенка В.Д.,

суддів: Кулішенка Ю.М., Сушко Л.П.,

при секретарі Химинець Н. М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелторі Плюс" на рішення Ірпіньського міського суду Київської області від 27 жовтня 2009 року у справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелторі Плюс" про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, припинення права власності,

встановила:

У серпні 2009 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелторі Плюс" про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, припинення права власності. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 10 серпня 2008 року уклав із товариством з обмеженою відповідальністю «Ріелторі Плюс» (далі - ТОВ «Ріелторі Плюс») договір про фінансування будівництва частини торговельного центру по АДРЕСА_1 у м. Бучі Київської області, зокрема нежитлових приміщень № № 103, 104, 105, 106, 121. На виконання умов цього договору він сплатив 400 тис. грн., проте товариство після підписання акта прийому-передачі об'єкта фінансування оформило право власності на нежитлові приміщення за собою, чим порушило умови договору та його права та інтереси.

Враховуючи викладене та з урахуванням уточнень позовних вимог, позивач на підставі ст. 392 ЦК України просив визнати за ним право власності на зазначені нежитлові приміщення та припинити право власності відповідача на ці приміщення.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 27 жовтня 2009 року постановлено визнати за ОСОБА_1 право власності: на нежитлові приміщення № 103 - 18,7 кв.м., № 104 - 2,2 кв.м., № 105 - 2,1 кв.м., загальною площею 22,1 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1 як на відокремлений об»єкт права власності № 10; на нежитлове приміщення № 106 загальною площею 43,2 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 як на відокремлений об»єкт права власності № 11; на нежитлове приміщення № 121 загальною площею 37,1 кв.м., що знаходиться в АДРЕСА_1 як на відокремлений об»єкт права власності № 12.

Припинено право власності товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелторі Плюс» на зазначені нежитлові приміщення № 103, 104, 105, 106, 121 загальною площею 102, 4 кв.м., що знаходяться в АДРЕСА_1.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ТОВ «Ріелторі плюс» подало апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення суду з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 28 листопада 2013 року вказане рішення залишено без змін. Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 02 квітня 2014 року ухвалу апеляційного суду Київської області від 28 листопада 2013 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши доводи представників сторін, вивчивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду з ухваленням нового рішення є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності, тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих відносин.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивач сплатив відповідачеві повну вартість фінансування будівництва нежитлових приміщень, тому у нього виникло право власності на них після завершення будівництва, у зв'язку з чим припинено право власності на ці приміщення ТОВ «Ріелторі Плюс».

Проте з такими висновками не можна погодитися, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права.

Судом встановлено, що 10 серпня 2008 року ОСОБА_1 уклав із ТОВ «Ріелторі Плюс» договір фінансування будівництва частини торговельного центру по АДРЕСА_1 м. Бучі Київської області, а саме нежитлових приміщень №№ 103, 104, 105, 106, 121.

Відповідно до п. 2.4 вказаного договору, майнові права на об»єкт фінансування виникають у позивача за умови сплати ним 100 відсотків загальної площі об»єкта фінансування на умовах даного договору. На виконання умов договору ОСОБА_1 сплатив 400 000 грн.

Пунктом 9,2 договору визначено, що ТОВ «Ріелторі Плюс» вважається таким, що виконало свої зобов'язання за даним договором, з моменту підписання ОСОБА_1 акта приймання-передання об»єкта фінансування.

15 вересня 2008 року сторони підписали акт прийому-передачі об'єкта фінансування, відповідно до якого відповідач передав позивачеві нежитлові приміщення у торгівельному центрі по АДРЕСА_1 м. Бучі Київської області, загальною площею 102, 4 кв.м. (а.с. 15).

Пунктами 10.1, 10.2 договору ОСОБА_1 самостійно і за свій рахунок за сприянням ТОВ «Ріелторі Плюс» здійснює оформлення права власності на об'єкт фінансування. Він набуває право власності на об'єкт фінансування з моменту державної реєстрації права власності.

Рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області від 28 серпня 2008 року «Про затвердження акта державної приймальної комісії про прийняття до експлуатації закінченого будівництвом торгівельного центру в АДРЕСА_1 затверджено акт прийняття вказаного торгівельного центру, загальною площею 9 328, 3 кв.м. до експлуатації та доручено КП КОР «Ірпінське БТІ» оформити та видати свідоцтво про право власності на згаданий торгівельний центр на ТОВ «Ріелторі Плюс».

В подальшому рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області від 18 листопада 2008 року «Про оформлення права власності за інвесторами торгівельного центру по АДРЕСА_1 в м. Буча», нежитлові приміщення, розташовані на другому поверсі торгівельного центру, виділені в окремий об'єкт прав власності, в тому числі і відповідачу ОСОБА_1 - приміщення №№ 103, 104, 105, 106, 121, загальною площею 102, 4 кв.м., що відповідає акту прийому-передачі об'єкта інвестування (а.с. 42-45).

Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації (ч. 2 ст. 331 ЦК України).

З урахуванням умов укладеного між сторонами договору та підписання акту прийому передачі об'єкта інвестування, а також відповідно до рішення виконкому Бучанської міської ради від 18 листопада 2008 року, позивач мав оформити право власності на спірне майно.

Суд першої інстанції на вказані вимоги закону та умови договору фінансування уваги не звернув і прийшов до помилкового висновку про необхідність визнання права власності за позивачем у судовому порядку.

Крім того відповідно до вимог ст.. 392 ЦК України не можна набути право власності на новостворену річ. Згідно вимог вказаної норми закону з позовом про визнання права власності може звернутися тільки власник такого майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який посвідчує його право власності. Як вбачається з матеріалів справи ТОВ «Ріелторі Плюс» вважається таким, що повністю виконало свої зобов'язання за договором з моменту підписання ОСОБА_1 акту приймання -передачі об'єкту фінансування.

Той факт, що ОСОБА_1 не оформив право власності в установленому порядку на об'єкт фінансування, не є підставою для визнання права власності за ним з підстав, передбачених ст.. 392 ЦК України.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, рішення суду відповідно до вимог ст.. 309 ЦПК України необхідно скасувати і ухвалити нове рішення, яким в позові відмовити.

Керуючись ст.ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелторі Плюс" задовольнити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 27 жовтня 2009 року скасувати, ухвалити нове рішення.

ОСОБА_1 в позові до товариства з обмеженою відповідальністю "Ріелторі Плюс" про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна, припинення права власності - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1, ідентифікаційний код НОМЕР_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Ріелторі Плюс» р/р 2600741473001 ПАТ «Банк «Київська Русь», код ЄДРПОУ 33092788 судовий збір в сумі 1720 грн. 50 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді