Ухвала суду № 39013734, 26.05.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 234/16032/13-ц Номер провадження 22-ц/775/3801/2014

Єдиний унікальний номер 234/16032/13ц

Номер провадження 22ц/775/3801/14

Категорія: 40

Головуючий у 1-ій інстанції: Бакуменко А.В.

Доповідач: Груіцька Л.О.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 травня 2014 року м. Донецьк

Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого судді: Лоленко А.В.,

суддів: Груіцької Л.О., Солодовник О.Ф.

при секретарі: Козак І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Краматорського міського суду Донецької області від 18 березня 2014 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про захист честі гідності та ділової репутації, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

05.12.2013 року ОСОБА_2 подала до суду позов до ОСОБА_3 про захист честі гідності та ділової репутації, відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 18 березня 2014 року у задоволені позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погодившись з рішенням Краматорського міського суду Донецької області від 18 березня 2014 року ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.

Просила рішення суду скасувати та ухвалити нове. Вважає, що суд не прийняв до уваги те, що відповідачка з літа 2012 року постійно негативно та образливо висказувалась в адресу позивачки, та не врахував ті обставини, що неправдива інформація була опублікована в двох газетах та соціальній мережі.

Судом першої інстанції встановлено наступне:

ОСОБА_2 в 2012 року заключила договір довічного утримання з громадянкою ОСОБА_4, яка проживала за адресою АДРЕСА_1.

Після того,як позивачка заключила договір, відповідачка ОСОБА_3 розповсюджувала про ОСОБА_2 недостовірну інформацію серед осіб, які проживають у будинку, зверталась до прокуратури м.Краматорська зі скаргами та з заявою, начебто позивачка вбила ОСОБА_4,за котрою остання доглядала, окрім того позивачка вказує, що ОСОБА_3 дала інтерв'ю в газети м.Краматорська, начебто позивачка вбила ОСОБА_4 Цю газету читало багато людей, у зв'язки з цими обставинами позивачка потрапляла до лікарні кілька разів.

Відмовляючи в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 суд керувався тим, що дана стаття безпосередньо з ОСОБА_3 не узгоджувалась, та за умови, що ОСОБА_3 давала заяву на спростування деяких викладених в статті фактів, на що в неї є письмове підтвердження, та не має підстав говорити про те, що вона принизила честь та гідність позивачки.

Вислухавши суддю-доповідача, представника позивачки, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно з ч.1 ст. 3 ЦПК України у кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права й обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Згідно ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази надаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі; доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на свободу вираження поглядів.

У зв'язку з цим статтею 32 Конституції України передбачено судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.

Разом з тим відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов'язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Відповідно до ст. 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Відповідно до ст. 297, ст. 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» чинне законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими правами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.

Зокрема, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.

Відповідно до п. 15, п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Відповідно до п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частин першої та другої ст. 30 Закону України «Про інформацію» (в редакції Закону України від 13 січня 2011 року № 2938-VI) ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень.

Відповідно до частини другої статті 471 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком образи чи наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, зокрема критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, з огляду на характер використання мовних засобів, зокрема гіпербол, алегорій, сатири. Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки, поширені в засобі масової інформації, принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи (стаття 37 Закону про пресу, стаття 65 Закону України "Про телебачення і радіомовлення") у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку.

Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов'язок відшкодувати моральну шкоду.

Відповідно до ст. 280 ЦК України якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка звертаючись до суду з позовом вказувала на те, що відповідачка розповсюджувала про позивачку неправдиву інформацію/ про те, що вона вбила ОСОБА_4./ серед жильців будинку, писала скарги до прокурора, надавала інтерв'ю газетам.

Як вбачається з матеріалів справи позивачка не надала суду жодних доказів про розповсюдження відповідачкою неправдиву інформацію/ про те, що вона вбила ОСОБА_4./ серед жильців будинку. Посилання позивачки на те, що відповідачка писала скарги прокурору, спростовується відповіддю прокуратури, з якої вбачається, що ОСОБА_3 не зверталася до прокуратури зі скаргою на позивачку. Крім того, звернення до правоохоронних органів не є поширенням недостовірної інформації.

Щодо обґрунтування позову з того, що відповідачка у засобах масової інформації поширила про позивачку неправдиву інформацію, спростовується свідченням свідка ОСОБА_6, яка пояснила, що працює журналістом й брала інтерв'ю у ОСОБА_3, яка їй тільки пояснила, що в будинку де вона мешкає вмерла ОСОБА_4 на тілі якої були тілесні ушкодження. Написану статтю вона з ОСОБА_3 не узгоджувала.

Таким чином апеляційним судом встановлене, що позивачка не надала суду доказів в обґрунтування свого позову.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обгрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Судове рішення відповідає цим вимогам.

Згідно з ч.ч. 3,4 ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Розглядаючи справу суд першої інстанції дотримався зазначених норм матеріального та процесуального законодавства, з достатньою повнотою з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дослідив докази, яким дав належну оцінку.

Посилання позивачки на те, що суд першої інстанції дав неправильну оцінку поясненням свідків, є безпідставними, оскільки вони ґрунтуються тільки на її суто суб'єктивній думці і не підтверджені іншими належними та допустимими доказами і у апеляційного суду немає підстав вважати оцінку судом доказів, в тому числі пояснень свідків, неправильною.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи і висновків суду не спростовують.

Рішення суду першої інстанції належним чином мотивоване і за своїм змістом та формою відповідає вимогам процесуального закону.

Керуючись ст. ст. 303-315 ЦПК України, апеляційний суд,

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Краматорського міського суду Донецької області від 18 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.

Головуючий :

Судді