Рішення № 39009351, 30.05.2014, Старобешівський районний суд Донецької області

245/65/14

2/245/240/2014

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2014 року смт. Старобешеве

Старобешівський районний суд Донецької області у складі:

головуючої судді Сазонової М.Г.

при секретарі Євсєй Ю.М.,

за участю відповідачки ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про визнання поруки припиненою,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою, у якій зазначив, що 12.03.2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є Позивач (надалі - Банк), та фізичною особою ОСОБА_3 укладено кредитний договір №490059772 (надалі - Кредитний договір). За умовами Кредитного договору Банк надав Відповідачу кредит в сумі 16141,39 доларів США. Кредитний договір був забезпечений порукою на підставі договору поруки №490058772-П від 12.03.2008 р. між Банком та Відповідачем (надалі - Договір поруки). У подальшому ОСОБА_3 порушив умови Кредитного договору, через що Банк звернувся до нього та до Відповідачки з вимогою дострокового погашення всієї суми кредиту, як то передбачено умовами Кредитного договору. Оскільки вимога Банку виконана не була, Банк звернувся до суду з позовною заявою. Згідно розрахунку заборгованості ОСОБА_3 перед Банком, розмір цієї заборгованості складає 366223,82 грн., у тому числі, за кредитом - 120597,98 грн., по відсотках - 49828,60 грн., по пені - 195797,24 грн. Банк просить суд стягнути вищезазначену заборгованість з ОСОБА_1, як з поручителя, а також стягнути судові витрати.

Представник Банку до суду не з'явився, подав письмову заяву про розгляд справи за його відсутності.

ОСОБА_1 у судовому засіданні позов не визнала, звернулася з зустрічним позовом до Банку про визнання поруки припиненою. Зустрічний позов обґрунтувала тим, що, по-перше, на її думку, Банк незаконно заявив позов лише до неї, тоді як мав вимагати також і від ОСОБА_3, оскільки вони є солідарними боржниками. По-друге, у розрахунку заборгованості за період від 01.09.2008 р. Банк виходив з підвищеної процентної ставки у 16,5%. Оскільки вона не надавала згоди на підвищення процентної ставки, то, посилаючись на ч.1 ст.599 ЦК України, вважає поруку припиненою через збільшення обсягу відповідальності позичальника.

У письмових запереченнях на зустрічний позов ОСОБА_1, Банк зазначив, що згідно закону, як кредитор у солідарному зобов'язанні має право обирати до кого з солідарних боржників звернутись із вимогою про його виконання. Крім того, згідно пункту 5.1. Договору поруки, ОСОБА_1 підтвердила, що ознайомилась з Кредитним договором, саме п.6.2. якого надає Банку право змінювати процентну ставку. Отже Банк вважає, що ОСОБА_1, уклавши Договір поруки надала згоду на застосування підвищеної процентної ставки. Також Банк просив застосувати до зустрічних позовних вимог позовну давність, оскільки від моменту застосування Банком підвищеної процентної ставки, у вересні 2008 року, минуло більше трьох років.

Дослідивши пояснення сторін та подані ними докази, керуючись, зокрема, засадами змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову Банку до ОСОБА_1 у повному обсязі та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Судом встановлено, що 12.03.2008 року між Банком та ОСОБА_3 укладений Кредитний договір, згідно якому Банк надав ОСОБА_3 кредит в сумі 16141,39 доларів США під 13,5% річних строком до 12.03.2015 року для придбання транспортного засобу. Сторонами був узгоджений графік повернення кредиту - рівними частинами по 298 доларів США щомісячно. Кредитний договір, як зазначено у розділі «Базові умови кредитування», складається з двох розділів. Розділ №2 передбачає Загальні умови кредитування фізичних осіб, що є складовою частиною Кредитного договору.

Згідно п.3.4. Розділу №2 Кредитного договору, в разі невиконання чи не своєчасного виконання зобов'язання в частині повернення кредиту та/або сплати процентів, комісій згідно умов договору, позичальник зобов'язаний сплатити Банку пеню в розмірі 1% від простроченої суми за кожен день прострочення.

Згідно п.6.1. Розділу №2 Кредитного договору, в разі суттєвого порушення зобов'язань за договором, зокрема, прострочення повернення кредиту чи сплати процентів, Банк має право вимагати дострокового виконання позичальником зобов'язань з повернення кредиту.

Згідно п.6.2. Розділу №2 Кредитного договору, Банк має право в невичерпному переліку випадків підвищувати відсоткову ставку за користування кредитом (а.с.5-9).

Згідно Договору поруки, укладеного 12.03.2008 року між Банком та ОСОБА_1, остання поручилася за виконання ОСОБА_3 своїх обов'язків за Кредитним договором.

Згідно до п.5.1. Договору поруки, ОСОБА_1 повністю ознайомлена з Кредитним договором та визначеними в ньому обов'язками боржника ОСОБА_3 (а.с.10)

Гроші в сумі 16141,39 доларів США отримані ОСОБА_3 на його банківський рахунок 12.03.2008 року, що підтверджено випискою з особового рахунку НОМЕР_2 (а.с.17-18).

З письмового розрахунку заборгованості ОСОБА_3, поданого суду, слідує, що в останнє платіж по кредиту ОСОБА_3 здійснив 17.09.09 в сумі 200 доларів США, а перед цим 12.05.09 (а.с.15-16). Отже очевидним є суттєве порушення умов повернення кредиту, визначених Кредитним договором. З розрахунку також слідує, що станом на 15.11.2013 р. заборгованість ОСОБА_3 в еквіваленті національної валюти України - гривні складає: по кредиту - 120597,98 грн., по відсотках - 49828,60 грн., по пені - 1779974,92 грн.

Доказів на спростування даного розрахунку Відповідачем не надано, внутрішніх суперечностей в ньому не виявлено, отже, відповідно до ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України, суд не має підстав не взяти його до уваги в якості письмового доказу.

Як вказано у позовній заяві, Банк, користуючись своїми правами на власний розсуд, виходячи з принципу розумності та справедливості, зменшив вимогу зі сплати неустойки до 195797,24 грн. З цього приводу суд відзначає, що зменшення розміру вимоги порівняно з сумою зобов'язання цілком залежить від розсуду позивача - кредитора і відповідає засаді диспозитивності цивільного судочинства, визначеній ст. 11 Цивільного процесуального кодексу України. Отже вирішуючи справу, суд виходить з доведеного розміру пені в сумі 195797,24 грн.

Письмовим повідомленням в адресу ОСОБА_3 та ОСОБА_1 від 03.01.2014 року Банк вимагав дострокового повернення кредиту, сплати процентів та пені, мотивуючи свою вимогу невиконанням умов Кредитного договору позичальником. Також Банком представлені письмові докази відправлення вказаної вимоги у порядку, визначеному п.10 Розділу №2 Кредитного договору (а.с.13, 14).

Повноваження Банку як позивача та кредитора у спірних правовідносинах підтверджені також копіями статутних документів Банку, з яких слідує, що після видачі ОСОБА_3 кредиту, 19.08.2009 р., на виконання вимог Закону України «Про акціонерні товариства», Банк змінив назву організаційно-правової форми діяльності з Закритого акціонерного товариства «Альфа-Банк» на Публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк». При цьому юридична особа Позивача не припинялась (а.с.19-21).

Згідно статті 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно до ст.1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Згідно до статті 553 ЦК України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Згідно до ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже суду подано не спростовані докази отримання кредиту ОСОБА_3 під поручительство ОСОБА_1, порушення умов повернення кредиту, розміру заборгованості і наявності права її вимоги з боку первісного Позивача в сумі, що визначена у позові.

Аналізуючи доводи ОСОБА_1, викладені у зустрічному позові, суд відзначає, що вони не ґрунтуються на законі та правозастосовній практиці, тому не можуть братися судом до уваги.

Так, доводи ОСОБА_1 про те, що Банк не має права вимагати виконання обов'язку лише від неї, а має ще й обов'язково стягувати борг з ОСОБА_3, суперечить змісту правовідносин, що виникають при солідарному зобов'язанні за наявності солідарних боржників.

Згідно до ч.1 ст.543 ЦК України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. У зв'язку з цим за законом у такому випадку відсутня обов'язкова процесуальна співучасть.

Як зазначив Верховний Суд України у своїй постанові від 19 грудня 2011 р. у справі № 6-84цс11, з огляду на те, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники; поручителі несуть самостійну відповідальність перед кредитором за порушення зобов'язань боржником, оскільки вони перебувають у самостійних договірних відносинах, кредитор має право вимагати виконання обов'язку в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо, зокрема лише від поручителів, які солідарно відповідають перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник.

Не ґрунтуються на законі й доводи зустрічного позову про припинення поруки внаслідок збільшення обсягу зобов'язання Банком без згоди поручителя.

З матеріалів справи встановлено, що до Кредитного договору від моменту його підписання - 12.03.2008 року зміни не вносилися, і право Банку в односторонньому порядку змінювати процентну ставку за кредитом передбачалося згідно до п.6.2. Розділу №2 Кредитного договору. З такими саме умовами кредитування поручитель ОСОБА_1 була ознайомлена і саме за таких умов вона взяла на себе відповідальність. Тому відсутні підстави стверджувати про зміну обсягу зобов'язання.

Такий висновок суду підтверджується положеннями п.22 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.3012 р. №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», де зазначено, що відповідно до частини першої статті 559 ЦК припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а, отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

Витрати Банку зі сплати судового збору відносяться до судових витрат і, відповідно до ст.88 ЦПК України підлягають стягненню з ОСОБА_1

Витрати зі сплати судового збору, понесені ОСОБА_1 відшкодуванню не підлягають з огляду на результати вирішення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 3,15, 88, 212-215, 224-233 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 - задовольнити повністю.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» - відмовити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (ідентифікаційний код 23494714) заборгованість за кредитним договором в сумі 366223,82 гривні (триста шістдесят шість тисяч двісті двадцять три гривні 82 копійки).

Стягнути з ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного акціонерного товариства «Альфа-Банк» (ідентифікаційний код 23494714) витрати зі сплати судового збору в сумі 3654 гривні (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири гривні).

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Старобешівський районний суд Донецької області протягом 10 днів з дня проголошення рішення суду. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя

30.05.2014