Ухвала суду № 39008714, 26.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" травня 2014 р. м. Київ К/800/10960/13

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:головуючого суддіБорисенко І.В.суддів Кошіля В.В. Моторного О.А.за участю секретаряГончар Н.О.та представників сторін: від позивача Вєдєрнікова О.С.від відповідачаМаісурадзе З.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової службина постановуДонецького окружного адміністративного суду від 11.12.2012та ухвалуДонецького апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013у справі № 2а/0570/14815/2012за позовомПублічного акціонерного товариства «Концерн Стирол»доСпеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової службипровизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ,-

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Концерн Стирол» звернулося до суду з позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби про визнання нечинним, протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000161520/23198/10/15-17-2 від 23.10.2012.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 11.12.2012, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013, позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби №0000161520/23198/10/15-17-2 від 23.10.2012.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову повністю, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Позивачем подані заперечення на касаційну скаргу, у відповідності до яких він, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість касаційної скарги відповідача, просить її залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

У судовому засіданні суду касаційної інстанції відповідачем заявлено клопотання про заміну відповідача (Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби) його правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

Суд касаційної інстанції, розглянувши заявлене клопотання, дійшов висновку про його обґрунтованість та необхідність його задоволення.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що:

- відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 31.03.2012, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 31.03.2012, за результатами якої складено акт №418/15-17-2-05761614 від 05.10.2012;

- на підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000161520/23198/10/15-17-2 від 23.10.2012, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість на 941 431 грн. та нараховано штрафні санкції в розмірі 235 358 грн.

Вказаним актом перевірки встановлено:

- порушення позивачем вимог п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ у липні 2011 року на суму 136 947 грн., у листопаді 2011 року на суму 583 014 грн., внаслідок продажу готової продукції пов'язаним особам ТОВ «НФ Трейдінг Україна», ТОВ «ОСТХЕМ Україна» за цінами нижчими звичайних цін;

- порушення позивачем вимог п.198.1-198.3 ст.198 Податкового кодексу України, що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 599 438,20 грн., внаслідок укладення угод з придбання продукції у ТОВ «Дніпропетровська трубна компанія», що в силу ст.203, ст.228 Цивільного кодексу України мають ознаки нікчемності.

- позивачем в порушення вимог п.14.1.27 ст.14, п.14.1.36 ст.14, п «а» п.198.1, п.198,3 ст.198 Податкового кодексу України в період з 01.07.2011 по 31.03.2012 віднесено до складу податкового кредиту суму 195 254,35 грн., сплачену при придбанні послуг оренди (суборенди частини території будинку торгово-офісного комплексу «Парус» за адресою: Україна, м. Київ, вул. Мечникова, 2а - цілісний торгово-офісний комплекс), оскільки у цей період позивач не мав офіційно зареєстрованих відокремлених підрозділів за вказаною адресою, а відокремлений підрозділ - представництво ПАТ «Концерн «Стирол» згідно відомостей з ЄДРПОУ було створене 28.12.2011, а тому витрати щодо суборенди нежитлового приміщення у період до 28.12.2011 не пов'язані з провадженням господарської діяльності платника податку.

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позов, з чим погоджується суд касаційної інстанції, виходили з наступного.

Пунктом 200.1 ст.200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно п.200.3 ст.200 Податкового кодексу України при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди ( тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а при відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України у разі, якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з п. 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг) або до Державного бюджету України;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, визначення суми бюджетного відшкодування залежить від правильності визначення платником податку сум податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість.

В частині доводів відповідача про порушення позивачем вимог п.188.1 ст.188 ПК України внаслідок продажу готової продукції пов'язаним особам за цінами нижчими звичайних цін, (що призвело до заниження податкових зобов'язань з ПДВ у липні 2011 року на суму 136 947 грн., у листопаді 2011 року на суму 583 014 грн.,) судова колегія зазначає наступне.

Відповідно п.188.1 ст.188 Податкового кодексу України встановлено, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

Згідно п.8 підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України у випадках, визначених цим Кодексом, до вступу в дію статті 39 цього Кодексу застосовується пункт 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Частиною 1 Розділу ХІХ встановлено, що цей Кодекс набирає чинності з 1 січня 2011 року, крім: статті 39 цього Кодексу, яка набирає чинності з 1 січня 2013 року.

За змістом пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до пп. 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов'язані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Згідно пп.1.20.8 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладається на податковий орган у порядку, встановленому законом. При проведенні перевірки платника податку податковий орган має право надати запит, а платник податку зобов'язаний обґрунтувати рівень договірних цін або послатися на норми абзацу першого підпункту 1.20.1 цього пункту.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, визначаючи рівень звичайних експортних цін на аміак та карбамід, відповідач використав інформацію, надану листом ДП «Держзовнішінформ» №43/1046 від 20.06.2012; аналізуючи ціни на аміак, карбамід, селітру аміачну, КАС, що реалізовувались на території України, відповідач посилався на інформацію, надану листом Донецької ТПП №683/06.06-03 від 28.03.2012; ціни на мінеральні добрива на внутрішньому ринку України відповідач обґрунтовував даними Бюлетеня «Огляд цін українського та світового товарних ринків», наведеними у листі Торгово-промислової палати України №1234/08.2-8 від 18.06.2012.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що обставини застосування позивачем ціни договору, яка не відповідає рівню звичайних цін, є недоведеними відповідачем, оскільки посилання останнього на дані, отримані від ДП «Держзовнішінформ», Донецької ТПП, ТПП України не містять в собі відомостей щодо ціни експорту за договорами з ідентичними (однорідними) товарами у співставних умовах, як того вимагає п.п. 1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Крім того, судами встановлено, що ТПП України листом №1234/08.2-8 від 18.06.2012 зазначила, що надана інформація є дещо відмінною від специфікації запиту.

Між тим, попередніми судовими інстанціями встановлено, що відповідачем не надано суду інших доказів на підтвердження застосування позивачем ціни, відмінної від рівня звичайних цін.

Щодо доводів відповідача про порушення позивачем вимог п.п.198.1-198.3 ст.198 Податкового кодексу України внаслідок укладення угод з придбання продукції у ТОВ «Дніпропетровська трубна компанія», що в силу ст.203, ст.228 Цивільного кодексу України мають ознаки нікчемності (що призвело до завищення податкового кредиту з ПДВ на суму 599 438,20 грн.), судова колегія зазначає наступне.

Згідно п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності з п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судові інстанції дослідили подані позивачем докази правомірності формування сум податкового кредиту з податку на додану вартість, в тому числі первинні документи, та дійшли висновку про те, що вони складені у відповідності до вимог чинного законодавства, підтверджують факт отримання та оплати позивачем товару, його часткового використання під час проведення капітального ремонту цехів, та факт його зберігання.

Між тим, попередні судові інстанції, встановивши факт реального настання правових наслідків по укладених правочинах, дійшли висновку про те, що доводи відповідача щодо нікчемності укладених договорів є недоведеними, зокрема, з підстав ненадання відповідачем доказів визнання спірних правочинів недійсними в судовому порядку.

Також, відповідач за результатами перевірки дійшов висновку про те, що позивачем в порушення вимог п.14.1.27 ст.14, п.14.1.36 ст.14, п «а» п.198.1, п.198,3 ст.198 Податкового кодексу України в період з 01.07.2011 по 31.03.2012 віднесено до складу податкового кредиту суму в 195 254,35 грн., сплачену при придбанні послуг оренди (суборенди частини території будинку торгово - офісного комплексу «Парус» за адресою: Україна, м. Київ, вул. Мечникова, 2а - цілісний торгово - офісний комплекс), оскільки у цей період позивач не мав офіційно зареєстрованих відокремлених підрозділів за вказаною адресою, а відокремлений підрозділ - представництво ПАТ «Концерн «Стирол» згідно відомостей з ЄДРПОУ було створене 28.12.2011, тому витрати щодо суборенди нежитлового приміщення у період до 28.12.2011 не пов'язані з провадженням господарської діяльності платника податку.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями та вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ТОВ «Остхем Україна» укладено договір суборенди № 1837 від 01.04.2011 частини території будинку торгово-офісного комплексу «Парус», за адресою: м. Київ, вул. Мечникова, 2 а, з метою розміщення свого офісу. Також між сторонами були укладені додатковий договір №1 від 30.09.2011 про зміну розміру орендної ставки, додатковий договір №2 від 01.11.2011 про суборенду додаткових 24,95 мІ, додаткова угода від 30.01.2012 про зміну строку суборенди, акт прийому-передачі приміщення по договору суборенди №1837 від 01.04.2011, акт прийому-передачі приміщення №2 від 01.11.2011 по договору суборенди №1837 від 01.04.2011, акт прийому-передачі приміщення від 31.01.2012 по договору суборенди № 1837 від 01.04.2011.

На підтвердження виконання умов укладеного договору надано податкові накладні, акти виконаних робіт, реєстри отриманих податкових накладних, договір суборенди від 01.04.2011 року №1837, акт прийому-передачі приміщення до договору суборенди від 01.04.2011 року №1837, платіжні доручення.

Відповідно до п.139.1.1 ст. 139 Податкового кодексу України визначені витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, а саме витрати на: організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначених статтею 157 цього Кодексу, та витрат, пов'язаних із провадженням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 140.1.5 пункту 140.1 статті 140 цього Кодексу).

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками попередніх інстанцій про те, що витрати на послуги з суборенди офісного приміщення не відносяться до переліку витрат, не пов'язаних з провадженням господарської діяльності, і такими не вважаються, а тому платником податку правомірно сформовано податковий кредит за наслідком здійснення господарських операцій з суборенди приміщень.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів касаційної інстанції вважає правильним висновок судів попередніх інстанцій щодо правомірності формування позивачем даних податкового обліку з податку на додану вартість, оскільки доводи відповідача, які обґрунтовували встановлені перевіркою порушення позивачем приписів податкового закону, не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи попередніми судовими інстанціями та були спростованими належними доказами.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, на які посилається відповідач у касаційній скарзі, та вважає, що суди попередніх інстанцій повно встановили обставини у справі та надали їм належну правову оцінку на підставі законодавства, що підлягало застосуванню до спірних відносин.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які могли б призвести до скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 55, 160, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Допустити заміну відповідача (Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби) його правонаступником - Спеціалізованою державною податковою інспекцією з обслуговування великих платників у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління Міндоходів.

2. Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку Державної податкової служби залишити без задоволення.

3. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 11.12.2012 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 30.01.2013 залишити без змін.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя І.В. Борисенко

Судді В.В. Кошіль

О.А. Моторний