Ухвала суду № 39008572, 08.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" квітня 2014 р. м. Київ К-28824/10

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Карася О.В. (головуючого), Голубєвої Г.К., Костенка М.І.,

при секретарі судового засідання Мосійчук І.В.,

за участю представника позивача Луцюк С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2010 у справі № 6/53 за позовом Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків, за участі Прокуратури міста Києва про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2008 року Підприємство оскаржило податкове повідомлення-рішення від 10.09.2008 № 0000234110/0, яким позивачеві Державна податкова інспекція за наслідками перевірки зменшила суму бюджетного відшкодування з податку на додану вартість (далі - ПДВ) за липень 2004 року, листопад 2004 року, січень 2005 року, лютий 2005 року, травень 2005 року в сумі 2 927 864,73 грн.

Постановою суду першої інстанції, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду, у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, вмотивоване зокрема тим, що позивачем порушено строк звернення до суд, визначений ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки право позивача на податковий кредит виникло у 2004 - 2005 роках, а позивач звернувся з адміністративним позовом до суду лише 18.03.2008.

Скориставшись своїм правом на касаційне оскарження судових рішень попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій поставлено питання скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та задовольнити позовні вимоги. На обґрунтування касаційної скарги скаржник, посилається на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Відповідач, заперечуючи проти касаційної скарги, просить залишити її без задоволення через необґрунтованість.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги та заперечення, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Судами першої і апеляційної інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що передумовою ухвалення Державною податковою інспекцією оспорюваного податкового повідомлення - рішення була позапланова невиїзна документальна перевірка Підприємства з питань правових відносин з ТОВ "Енергомашінжиніринг" у липні, листопаді 2004 року та січень, лютий, травень 2005 року, результати якої викладений у акті від 03.09.2008 № 495/4110/19480600.

У ході вказаної перевірки працівниками Державної податкової інспекції було встановлено, що у строки, визначені пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", платником податку не підтверджено заявлені до відшкодування суми ПДВ по деклараціях за липень, листопад 2004 року та січень, лютий, травень 2005 року на загальну суму 2 927 864,73 грн., чим порушено вимоги пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.7 п. 7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість". При цьому державний податковий орган виходив з того, що частину суми ПДВ, яка була заявлена позивачем до відшкодування у деклараціях за липень, листопад 2004 року та січень, лютий, травень 2005 року, на потязі більш ніж 1 095 днів залишається непідтвердженою, оскільки у ланцюгу постачальників (другої, третьої та четвертої ланки) неможливо провести зустрічні перевірки платників податку щодо підтвердження сум, заявлених позивачем до відшкодування, внаслідок декларування такими платниками нульових показників податкових зобов'язань, або через відсутність останніх за місцем реєстрації, або через припинення державної реєстрації. По суті заявлена позивачем до відшкодування сума ПДВ була зменшена податковим органом внаслідок того, що протягом 1 095 днів з моменту заявлення сума ПДВ не була підтверджена через ланцюги постачальників.

Вирішуючи спір, суди по суті розглядали питання щодо стягнення бюджетної заборгованості у випадку її невідшкодування платнику податку. Разом з тим позов заявлено про правомірність ухвалення державним податковим органом податкового повідомлення - рішення, яким позивачеві було зменшено суму бюджетного відшкодування, яка була заявлена останнім до відшкодування як на розрахунковий рахунок та і шляхом зарахування в рахунок платежів з цього податку. Також суд першої інстанції, з думкою якого погодився апеляційний суд, зазначив, що законодавцем чітко передбачено, що однією з обов'язкових підстав включення сум до податкового кредиту ПДВ з вартості придбаних товарів (послуг) є фактичне надходження цих сум до Державного бюджету України, що є помилковим, оскільки право платника податку на формування податкового кредиту не залежить від сплати контрагентом ПДВ до бюджету в силу пп. 7.4.1 та пп. 7.4.5 Закону № 168/97-ВР.

Основні засади державної політики щодо порядку повернення надміру сплаченого ПДВ на момент виникнення спірних правовідносин було врегульовано Законом України від 03.04.1997 № 168/97-ВР "Про податок на додану вартість".

Відповідно до п. 7.7 ст. 7 цього Закону в редакції, чинній до 01.06.2005, вбачається, що алгоритм бюджетного відшкодування був таким.

Відшкодуванню з бюджету підлягали суми ПДВ, які визначалися як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду (п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР).

У разі коли за результатами звітного періоду сума ПДВ мала від'ємне значення, вона підлягала відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації (п. 7.7.3 п. 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР). При цьому підставою для отримання відшкодування були дані тільки податкової декларації за звітний період. А за бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування могла бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображалося в податковій декларації.

Відшкодування здійснювалося шляхом перерахування відповідних грошових сум з бюджетного рахунка на рахунок платника податку в установі банку, що його обслуговував, або шляхом видачі казначейського чека, який приймався до негайної оплати (погашення) будь-якими банківськими установами.

З 01.06.2005 суттєво змінено механізм справляння та відшкодування ПДВ.

Відповідно до підпунктів 7.7.5 та 7.7.6 п. 7.7 ст. 7 Закону протягом 30 днів, наступних за днем отримання податкової декларації, податковий орган проводить документальну невиїзну перевірку (камеральну) заявлених у ній даних. За наявності достатніх підстав вважати, що розрахунок суми бюджетного відшкодування зроблено з порушенням норм податкового законодавства, податковий орган має право протягом такого самого строку провести позапланову виїзну перевірку (документальну) платника для визначення достовірності нарахування такого бюджетного відшкодування.

Податковий орган зобов'язаний у п'ятиденний строк після закінчення перевірки надати органу державного казначейства висновок із зазначенням суми, що підлягає відшкодуванню з бюджету.

На підставі отриманого висновку відповідного податкового органу орган державного казначейства надає платнику податку зазначену в ньому суму бюджетного відшкодування шляхом перерахування коштів з бюджетного рахунка на поточний банківський рахунок платника податку в обслуговуючому банку протягом п'яти операційних днів після отримання висновку податкового органу.

Як встановлено судами в результаті заявленого позивачем у деклараціях за липень, листопад 2004 року та січень, лютий, травень 2005 року відшкодування, в яких напрямки відшкодування було частково визначено зарахування в рахунок майбутніх платежів з ПДВ, а частково на розрахунковий рахунок, державним податковим органом було проведено відповідні перевірки, за наслідками яких було складено довідки про підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування. Тобто, заявлені позивачем суми бюджетного відшкодування були підтверджені податковим органом.

Судами також встановлено, що з часу проведення вищезазначених перевірок частина підтверджених сум ПДВ була повернута позивачеві, проте кошти в сумі 2 927 864,73 грн. залишились невідшкодованими з підстав, викладених у акті від 03.09.2008, який став підставою для ухвалення державним податковим органом оспорюваного позивачем податкового повідомлення - рішення.

Керуючись нормами пп. 7.7.8 Закону № 168/97-ВР, яким на момент ухвалення оспорюваного податкового повідомлення - рішення було передбачено можливість адміністративного оскарження дій органів податкової служби, а також положеннями пп. 5.2.5 Закону України від 21.12.2000 № 2181-III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", підприємство - платник скористався своїм правом і оскаржив рішення Державної податкової інспекції у судовому порядку.

У пп. 5.2.5 Закону № 2181-III йдеться про терміни давності для оскарження рішень контролюючих органів, які встановлені ст. 15 цього Закону. При цьому у зазначеній статті строк давності тривалістю у 1 095 днів визначено у трьох випадках: перший - коли податковий орган самостійно визначає суму податкових зобов'язань платника, другий - коли з платника стягується податковий борг, третій - коли платник подає заяву на повернення надміру сплачених податків. Всі три терміни мають тривалість у 1 095 днів.

Системне тлумачення наведених норм дає підстави для висновку, що ст. 15 Закону № 2181-III встановлено граничні строки для подання заяви на повернення надміру сплачених податків, зборів (обов'язкових платежів) або на їх відшкодування, визначення податковим органом податкових зобов'язань платнику податків та стягнення податкового боргу, і ця норма не встановлює строків, протягом яких здійснюється зарахування належної платнику повної суми бюджетного відшкодування шляхом зменшення податкових зобов'язань із цього податку наступних податкових періодів, якщо заява про таке відшкодування подана своєчасно.

Також, виходячи зі змісту пунктів 7.7.1 та 7.7.2 Закону № 168/97-ВР у редакції на момент виникнення спірних правовідносин, бюджетному відшкодуванню підлягає частина податку сплачена платником податку, що придбавав товари та послуги, їх постачальникам. При цьому Закон не обмежує можливість врахування під час визначення розміру бюджетного відшкодування сум ПДВ, сплачених у складі ціни придбаних товарів та послуг. Також Законом не передбачено можливість зменшення суми бюджетного відшкодування в разі несплати сум податку до бюджету контрагентами платника податку, який має право на бюджетне відшкодування.

Враховуючи викладене, факт надмірної сплати товару повинен розумітися як сплата ПДВ у складі ціни товарів (послуг), що придбані платником податку, і розрахунки за які є здійсненими. Тобто, питання бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

При вирішенні конкуренції між положеннями ч. 2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України і нормами ст. 15 Закону № 2181-III слід врахувати приписи ч. 3 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України у редакції чинній на момент звернення позивача до суду.

Остання передбачає, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Виходячи з наведеної норми Кодексу адміністративного судочинства України, строки звернення з адміністративним позовом та порядок їх обчислення можуть встановлюватися також іншими законами, в тому числі Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами".

Зазначене свідчить про порушення судами вимог ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, якою передбачено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а обґрунтованим - рішення, ухвалене судом на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Враховуючи наведене, судові рішення першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Касаційну скаргу Державного підприємства зовнішньоекономічної діяльності "Укрінтеренерго" задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2009 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19.07.2010 у справі № 6/53 скасувати, а матеріали справи направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст. ст. 237-2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Карась

Судді Г.К. Голубєва

М.І. Костенко