Постанова № 39008463, 21.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" травня 2014 р. м. Київ К/9991/34630/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби (правонаступника державної податкової інспекції в Рівненському районі Рівненської області, далі - ДПІ)

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2009

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012

у справі № 2а-4696/08/1770

за позовом дочірнього підприємства "Рівненський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні догори України" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2009, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012, позов задоволено; визнано нечинним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 14.05.2008 № 000201751/1 в частині нарахування Підприємству податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб у сумі 14854,32 грн. (у тому числі 4951,44 грн. за основним платежем та 9902,88 грн. за штрафними санкціями).

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що виплачені працівникам позивача надбавки за роз'їзний характер праці не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб.

На вказані судові акти ДПІ подано касаційну скаргу, в якій скаржник зазначає про невідповідність висновків судів положенням пункту 1.1 статті 1, підпункту 4.2.1 пункту 4.2, підпункту 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" та просить відмовити у позові, скасувавши ухвалені у справі рішення.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити розглядувані касаційні вимоги з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено виїзну планову перевірку філії Підприємства «Рівненський райавтодор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2006 по 31.12.2007, оформлену актом від 31.03.2008 № 236/33/23-141/26206584. Під час цієї перевірки податковим органом було виявлено факт невключення зазначеною філією до оподатковуваного доходу її працівників надбавок до тарифних ставок і посадових окладів, виплачених за виконання роботи, що має роз'їзний (пересувний) характер, що стало підставою для донарахування позивачеві оспорюваної суми податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб. За висновком податкового органу, такі надбавки повинні включатись до складу заробітної плати і оподатковуватись в порядку, визначеному підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб".

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, попередні судові інстанції підтримали правову позицію позивача по справі, зазначивши, що надбавки за роз'їзний характер роботи, які виплачуються відповідно до умов колективного договору, не належать до фонду оплати праці, а тому не обкладаються розглядуваним видом податку.

Однак з такою юридичною оцінкою обставин справи погодитися не можна з урахуванням такого.

Згідно з підпунктом 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Підпунктом 4.3.2 пункту 4.3 цієї ж статті Закону визначено, що до складу загального місячного або річного оподатковуваного доходу не включається сума коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт, з урахуванням норм пункту 9.10 статті 9 цього Закону.

Статтею 13 Кодексу законів про працю України передбачено, що у колективному договорі встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових, соціально-економічних відносин, зокрема, нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій та ін.).

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.1999 № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.

Відповідно до абзаців першого та другого загальних положень Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59, службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою).

Наведені положення чинного законодавства України не наділяють власника (або уповноважену ним особу) правом відносити до відрядження інші можливі форми виконання службових (трудових) обов'язків не за місцем постійної роботи працівників (якщо робота, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер).

Встановлення названою Інструкцією такої можливості у випадку врегулювання цього питання у колективному договорі є безпідставним, оскільки таких повноважень центральному органу виконавчої влади, який її приймав, законодавством надано не було.

Таким чином, надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, робота яких постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, включаються до складу заробітної плати і оподатковуються в її складі відповідно до підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» за ставкою, встановленою у пункті 7.1 статті 7 зазначеного Закону.

Отже, висновок судів попередніх інстанцій, покладений в основу прийняття оскаржуваних судових рішень, ґрунтується на неправильному застосуванні норм матеріального права. У зв'язку з цим Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційну скаргу ДПІ, скасувати прийняті у справі судові акти та повністю відмовити у позові.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Рівненському районі Рівненської області Державної податкової служби задовольнити.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 11.11.2009 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 24.04.2012 у справі № 2а-4696/08/1770 скасувати.

3. У позові відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько