Ухвала суду № 39008423, 14.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"14" травня 2014 р. м. Київ К/9991/14820/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого - Шипуліної Т.М.,

суддів: Бившевої Л.І., Лосєва А.М.

розглянула в письмовому провадженні касаційну скаргу Комунального підприємства «Макіївтепломережа» на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.02.2011 по справі №2а-26045/10/0570 за позовом Комунального підприємства «Макіївтепломережа до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області про скасування податкового повідомлення-рішення.

Заслухавши доповідь судді Шипуліної Т.М., перевіривши доводи касаційної скарги щодо дотримання правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, колегія

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2010, позовні вимоги Комунального підприємства «Макіївтепломережа» до Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Донецькій області, яка є правонаступником Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області, про скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення від 15.09.2010 №0000013504/0.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено правомірність спірного податкового повідомлення-рішення.

Постановою Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.02.2011 постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2010 скасовано та прийнято нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд апеляційної інстанції виходив з того, що господарські операції позивача мали фіктивний характер.

Не погоджуючись із рішенням суду апеляційної інстанції, Комунальне підприємство «Макіївтепломережа» 12.03.2011 звернулось з касаційною скаргою до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 22.03.2011 прийняв її до свого провадження.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.02.2011 та залишити в силі постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2010.

В обґрунтування своїх вимог Комунальне підприємство «Макіївтепломережа» посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального права, зокрема, підпунктів 7.2.1 та 7.2.6 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Перевіривши матеріалами справи наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Макіївською об'єднаною державною податковою інспекцією у Донецькій області проведено документальну невиїзну перевірку Комунального підприємства «Макіївтепломережа» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків МДП ВАТ «Облпаливо» за січень, лютий, грудень 2009 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем підпункту 1.4 статті 1, підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпунктів 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження сум податку на додану вартість в сумі 83086,87грн.

За результатами перевірки складено акт від 06.09.2010 №7347/23-3/31534547 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.09.2010 №0000013504/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 124630,02грн., в тому числі за основним платежем - 83086,67грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 41543,35грн.

Фактичною підставою для нарахування податкового зобов'язання став висновок Макіївської об'єднаної державної податкової інспекції у Донецькій області щодо протиправності віднесення позивачем до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість у розмірі 113514,91грн., нараховану на вартість вугілля, отриманого від Макіївського дочірнього підприємства ВАТ «Облпаливо», у зв'язку з не підтвердженням факту постачання, оскільки договір поставки від 03.01.2009 №03/01-09/13 має ознаки нікчемності. Ця операція визначена податковим органом як безтоварна із посиланням на відсутність товарно-транспортних накладних, які у свою чергу підтверджували б факт перевезення вугілля за вказаним договором.

Згідно з підпунктом 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 зазначеного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

З наведених законодавчих положень випливає, що умовами реалізації права платника на податковий кредит є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

Необґрунтована ж податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов для бюджетного відшкодування.

Необхідними умовами для визнання угоди нікчемною в силу вимог статті 228 Цивільного кодексу України є її укладання з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних протиправних наслідків.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості посилань податкового органу як на підставу нікчемності правочину на відсутність документів, які б свідчили про транспортування продукції, оскільки такі документи, зокрема, товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи. У розглядуваному випадку позивач здійснював операції з придбання товару та не виступав в якості замовника за договором перевезення, у зв'язку з чим відсутність товарно-транспортних накладних та не можна розцінювати як беззаперечне свідчення безтоварності спірних операцій.

При цьому, слід наголосити, що наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Разом з тим, судами попередніх інстанцій не досліджено належним чином обставини, які є суттєвими для правильного вирішення даної справи.

Обов'язок суду встановити дійсні обставини справи при розгляді адміністративного позову безвідносно до позиції сторін випливає з офіційного з'ясування обставин справи як принципу адміністративного судочинства, закріпленого нормами статті 7, частин четвертої та п'ятої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України.

Так, судами не з'ясовано чи проводилися грошові розрахунки між контрагентами чи поставка продукції здійснювалася на умовах взаємозаліку, якими доказами це підтверджується, а також належність та допустимість таких доказів.

Також судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки змісту податкових накладних, наданих позивачем на підтвердження реальності господарських операцій за договором поставки від 03.01.2009 №03/01-09/13, та не з'ясовано чи змінювалася сторонами договору марка вугільної продукції, що поставлялася.

Відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Оскільки встановлення нових обставин вимагає дослідження доказів, що знаходиться поза межами касаційного розгляду справи, встановлених статтею 220 Кодексу адміністративного судочинства України, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції із скасуванням ухвалених судових рішень судів попередніх інстанцій як таких, що не відповідають статті 159 цього Кодексу.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231, частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Комунального підприємства «Макіївтепломережа» задовольнити частково.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 27.12.2010 та постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 18.02.2011 по справі №2а-26045/10/0570 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий: ___ Т.М. Шипуліна

Судді: ___ Л.І. Бившева

___ А.М. Лосєв