Ухвала суду № 39008419, 20.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2014 р. м. Київ К/800/13647/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.,

суддів Гаманка О.І.,

Загороднього А.Ф.

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року у справі за позовом Державного підприємства "Антрацит" до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування рішення,

встановила:

У листопаді 2013 року ДП «Антрацит» звернулось до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування рішення №1467 від 30.07.2013 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року позовні вимоги ДП «Антрацит» задоволено. Скасовано рішення Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про застосування штрафних санкцій та нарахування пені Державному підприємству "Антрацит" за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску №1467 від 30.07.2013 у розмірі 1655010,12 грн.

Ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року залишено без змін.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області подало касаційну скаргу в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Перевіривши наведені доводи в касаційній скарзі, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено,що ДП «Антрацит», є юридичною особою, до його складу входить відокремлений підрозділ Шахта «Комсомольська» ДП «Антрацит», яка є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та перебуває на обліку відповідача.

Ухвалою Господарського суду Луганської області від 09 січня 2013 року було порушено провадження у справі про банкрутство щодо Державного підприємства «Антрацит» та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Відокремленим підрозділом Шахта «Комсомольська» ДП «Антрацит» подано розрахунок зобов'язань зі сплати єдиного внеску за лютий місяць 2013 року, згідно якого загальна сума зобов'язань (рядок 8) склала 11884624,16 грн.

Згідно платіжних доручень №№257-260 від 14.02.2013, 402-405 від 28.02.2013, №№427-430 від 06.03.2013, №№71, 72 від 13.03.2013, №№472-478, 492, 493, 509, 510 від 14.03.2013, №№552-555 від 20.03.2013, №№585-588, 595 від 22.03.2013, №№ 619,622 - 625 від 26.03.2013, №№88,89, 646-652, 671, 718 від 29.03.2013 позивачем було сплачено єдиний внесок за лютий 2013 року у загальному розмірі 11887873,92 грн.

Управлінням Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області 30.07.2013 було прийнято рішення № 1467 про застосування до ВП Шахта "Комсомольська" ДП "Антрацит" штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску у розмірі 1655010,12 грн., з яких штраф у розмірі 1188462,42 грн. та пеня у розмірі 466547,70 грн. за період з 28.03.2013 по 31.05.2013.

Відповідно до даних картки особового рахунку платника єдиного внеску станом на 01.01.2013, тобто на час введення мораторію, за позивачем обліковувалась недоїмка зі сплати єдиного внеску в сумі 6944790,22 грн., яка відноситься до конкурсних зобов'язань позивача. Сплачені ДП «Антрацит» в січні та лютому 2013 року (після введення мораторію) суми єдиного внеску за січень 2013 року були зараховані відповідачем на погашення недоїмки за періоди до введення мораторію, а сплачені в лютому та березні 2013 року суми єдиного внеску за лютий 2013 року відповідач перерозподілив на погашення зобов'язань за січень 2013 року, що і призвело до виникнення за даними картки особового рахунку ДП «Антрацит» недоїмки за лютий 2013 року, на погашення якої відповідач зарахував кошти, що надходили від позивача після спливу граничного строку для сплати внесків за лютий 2013 року.

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що прийняття спірного рішення стало наслідком дій відповідача із зарахування коштів, що надходили від позивача на оплату поточної заборгованості, на погашення конкурсних зобов'язань.

Відповідно до статті 1 та пункту 4 статті 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або знання його банкрутом», мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

З порушенням провадження у справі про банкрутство не пов'язується завершення підприємницької діяльності боржника, він має право укладати угоди, у нього можуть виникати нові зобов'язання. З огляду на наведене можна зробити висновок про те, що дія мораторію поширюється лише на задоволення вимог конкурсних кредиторів.

Що стосується зобов'язань поточних кредиторів, то за цими зобов'язаннями, згідно із загальними правилами, нараховуються неустойка (штраф, пеня), застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів).

З огляду на наведене, оскільки мораторій не зупиняє виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), які виникли після введення мораторію, то, відповідно, і не припиняє заходів, спрямованих на їх забезпечення, а тому, стягнення з підприємства суми заборгованості ґрунтується на законі.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні дані, що підтверджують чи спростовують зарахування відповідачем сум єдиного внеску на погашення недоїмки до введення мораторію, за весь період нарахування штрафних санкцій та пені, а саме: з лютого по червень 2013 року.

Крім того, судами попередніх інстанцій не надано належної правової оцінки та аналізу тому, чи мав право відповідач здійснювати зарахування коштів, що надходили від позивача на оплату поточної заборгованості, на погашення конкурсних зобов'язань.

Колегія суддів зазначає, що суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Суди попередніх інстанцій названих вимог Кодексу адміністративного судочинства України не виконали у зв'язку з чим порушили норми процесуального закону. Також судами в порушення норм процесуального права не було з'ясовано та враховано всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Статтею 159 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень по суті спору у даній справі було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, про передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій, та вбачає необхідність витребування та дослідження нових доказів.

Відповідно до пункту 2 статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, ухвала у справі підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

ухвалила:

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області задовольнити частково.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 12 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року у справі за позовом Державного підприємства "Антрацит" до Управління Пенсійного фонду України в м. Антрациті та Антрацитівському районі Луганської області про скасування рішення- скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Білуга

Судді О.І. Гаманко

А.Ф. Загородній