Ухвала суду № 39008402, 21.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"21" травня 2014 р. м. Київ К/800/33963/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - Москаленка І.О.,

відповідача - Орлової М.Є.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013

у справі № 2а-1670/7369/12

за позовом дочірнього підприємства "Полтавський облавтодор" відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (далі - Підприємство)

до ДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про скасування податкових повідомлень-рішень від 02.11.2012 № 0005622301, від 02.11.2012 № 0005632301, від 02.11.2012 № 0005642301 та від 02.11.2012 № 0005652301.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2013 у позові відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено повністю; оспорювані акти індивідуальної дії скасовано.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного судів вимогам чинного законодавства, дійсним обставинам справи та наявним у ній доказам, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Полтавського окружного адміністративного суду як скасоване помилково.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне її задовольнити з урахуванням такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що ДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку Підприємства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2011 по 30.06.2012, оформлену актом від 11.10.2012 № 3136/22-2/32017261. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 02.11.2012:

№ 0005622301, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 924 826,25 грн. (у тому числі 1 801 029 грн. за основним платежем та 123 797,25 грн. за штрафними санкціями);

№ 0005632301, згідно з яким Підприємству зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 948 292 грн.;

№ 0005642301 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 1 112 470,50 грн. (у тому числі 755 110 грн. за основним платежем та 357 360,50 грн. за штрафними санкціями);

№ 0005652301, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення ПДВ у загальному розмірі 292 653 грн.

Однією з підстав для прийняття вказаних актів індивідуальної дії податковим органом зазначено незаконне формування позивачем даних податкового обліку за операціями з придбання товару (щебеню, піщано-щебеневої суміші, фарби, склокульок, бітуму нафтового дорожнього, емалі тощо) та послуг з його транспортування у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Амброзисс», товариством з обмеженою відповідальністю «Ново-світ», товариством з обмеженою відповідальністю «Медіа Меджик», товариством з обмеженою відповідальністю «Крилінкварц», приватним підприємством «Дортехкомплект», товариством з обмеженою відповідальністю «Новотрейд ЛТД», приватним підприємством «Корсар Оіл», приватним підприємством «ТМ-Новатор», приватним підприємством «Крем-Сталь» та товариством з обмеженою відповідальністю «Крембітпостач».

За твердженням ДПІ, правовідносини між цими суб'єктами господарювання були опосередковані штучним створенням документообігу з метою отримання податкової економії без реального руху активів, що підтверджується:

відсутністю належним чином оформлених первинних документів, складення яких є притаманним для відповідних видів операцій, та які містять повну і достовірну інформацію про зміст операції та її учасників;

підписанням первинних документів в окремих випадках неповноважними особами (зокрема, податкові накладні від імені товариства з обмеженою відповідальністю «Ново-Світ» підписані особою, яка на час їх складення відбувала покарання у місці позбавлення волі);

неподанням належним чином оформлених товарно-транспортних накладних та шляхових листів на підтвердження факту поставки послуг з транспортування придбаного товару;

відсутністю у окремих постачальників майна, основних фондів, виробничих потужностей, персоналу, які є об'єктивно необхідними для виконання розглядуваних операцій.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

За правилами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України при обчисленні об'єкта оподаткування враховуються витрати операційної діяльності, що включають собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

В силу вимог пункту 138.2 цієї ж статті Кодексу витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (у тому числі податковими накладними), що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту та витрат належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість та з податку на прибуток, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником, та на суму понесених витрат.

У справі, що переглядається, суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що обставини, на які посилається ДПІ на підтвердження правомірності прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, знайшли своє документальне підтвердження. Оцінюючи ці обставини у сукупності та взаємозв'язку суд першої інстанції дійшов висновку про недостовірність відомостей у представлених платником первинних документах, на підставі яких позивачем було сформовано дані податкового обліку за спірними операціями, та, як наслідок - про отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди шляхом завищення суми податкового кредиту та витрат.

У той же час, суд апеляційної інстанції, приймаючи рішення про задоволення даного позову, дійшов висновку про підтвердженість факту реального виконання розглядуваних операцій.

В силу вимог частини першої статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Оцінка судом доказів на своїм внутрішнім переконанням не означає допустимості їх необґрунтованої оцінки, при якій змістовно тотожні обставини отримують діаметрально протилежне тлумачення, без зазначення причин для цього. Така оцінка обставин справи не може бути визнана об'єктивною. У даному разі зі змісту постанови суду апеляційної інстанції не вбачаються мотиви, що давали йому законні підстави для іншої оцінки фактичних обставин зі справи.

Фактично апеляційний суд надав іншу юридичну оцінку обставинам справи, встановленим судом першої інстанцій, без належного мотивування причин цього. Адже апеляційним судом не було встановлено нових обставин, як і не було досліджено будь-яких нових доказів.

Також у даному разі неможливо погодитися і з висновком апеляційного суду відносно того, що як відсутність, так і неналежне оформлення товарно-транспортних накладних не може бути підставою для позбавлення платника права на податковий кредит та на формування витрат у податковому обліку.

Адже у розглядуваному спорі оцінюється правомірність формування Підприємством даних податкового обліку як за операціями з поставки товарів, так і за операціями з придбання послуг з транспортування придбаної продукції. Оскільки товарно-транспортні накладні є обов'язковими для застосування відправниками та одержувачами вантажів, позаяк слугують підставою для проведення розрахунків за договором перевезення, суд першої інстанції цілком правомірно оцінював порядок оформлення транспортування товару у сукупності та взаємозв'язку з іншими обставинами у контексті перевірки реальності виконання спірних операцій.

Також підставою для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень став висновок податкового органу (з яким погодився суд першої інстанції) про безпідставне неврахування Підприємством у складі оподатковуваного доходу у 2 кварталі 2011 року вартості товару (бітуму), який було отримано позивачем за договорами відповідального зберігання та використано у власній виробничій діяльності Підприємства.

По цьому епізоду, суд першої інстанції встановив, що протягом травня-червня 2011 року у рамках господарських правовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю «Бюро Ейнштейн», товариством з обмеженою відповідальністю «Контракт К», товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Інтер-Нафта» позивач одержав на відповідальне зберігання бітум на загальну суму 2 363 967,90 грн.; за згодою названих поклажедавців позивач використав зазначений товар для здійснення поточних та ямкових ремонтів доріг та автошляхів. У подальшому позивач уклав з цими контрагентами договори на закупівлю товарів за державні кошти та у 3 кварталі 2011 перерахував їм кошти на оплату бітуму.

Таким чином, за фактом використання одержаного на умовах відповідального зберігання товару позивач повинен був збільшити оподатковуваний доход на підставі підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 Податкового кодексу України; оскільки об'єкт оподаткування податку на прибуток визначається за кожним звітним періодом факт оплати Підприємством використаного бітуму у 3 кварталі 2011 року не спростовує заниження ним податкового зобов'язання з цього податку у 2 кварталі 2011 року.

З урахуванням викладеного суд першої інстанції цілком об'єктивно погодився із законністю прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень та правомірно відмовив у позові Підприємства. А відтак у апеляційного суду були відсутні процесуальні підстави для скасування правильного та вмотивованого рішення Полтавського окружного адміністративного суду зі спору.

За таких обставин, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.06.2013 у справі № 2а-1670/7369/12 скасувати.

3. Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 06.02.2013 у справі № 2а-1670/7369/12 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько