Ухвала суду № 39008367, 22.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"22" травня 2014 р. м. Київ К/800/9212/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

головуючого Білуги С.В.,

суддів Гаманка О.І.,

Загороднього А.Ф.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

встановила:

У травні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 грудня 2013 року залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року в задоволенні позову ОСОБА_2 було відмовлено.

ОСОБА_2 подав касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить постанову Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Перевіривши наведені доводи в касаційних скаргах, рішення судів щодо застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_2 27 березня 2013 року звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Рішенням заступника начальника управління № 957 від 17 квітня 2013 року позивачу було відмовлено у призначенні пенсії за Списком № 2 у зв'язку з відсутністю пільгового стажу за Списком № 2, що дає право на пенсію зі шкідливими та важкими умовами праці.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог суди попередніх інстанцій виходили з того, що оскільки трудовій книжці та в уточнюючій довідці відсутні відомості про характер виконуваної позивачем роботи, а саме не зазначено чи виконував ОСОБА_2 роботу кочегара на жидкому паливі, то період стажу роботи з 27 серпня 1979 року по 26 серпня 1980 року не може бути зарахований до пільгового стажу.

Разом з тим, колегія суддів Вищого адміністративного суду України звертає увагу на те, що оскаржувані рішення суду першої та апеляційної інстанцій не можна вважати такими, що прийняті на підставі повно та всебічно досліджених встановлених фактичних обставин справи, оскільки судами не було досліджено та надано оцінки положенням постанови Кабінету Міністрів України від 16 січня 2003 року N 36 Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, а саме: позиції 21.2а Списку № 1 та позиції 28.3.1 Списку № 2, в яких зазначено, що до посад які дають право на призначення пільгової пенсії відносяться як кочегари суден, які працюють на твердому паливі так і кочегари суден, що працюють на рідкому паливі.

Також судами не було встановлено необхідних для прийняття обґрунтованого рішення обставин справи, а саме: яку посаду займав позивач під час роботи на буксирному пароплаві «Коммунар» та чи співпадає дана посада з позицією 21.2а Списку № 1 чи позицією 28.3.1 Списку № 2, згідно яких ОСОБА_2 може мати право на призначення пенсії на пільгових умовах.

Суди першої та апеляційної інстанції не надали правової оцінки обставинам у справі та не перевірили обґрунтованість вимог позовних вимог та дали передчасну юридичну оцінку встановленим фактичним обставинам справи, а тому ухвалене ними судові рішення не можна вважати законними та обґрунтованими.

Відповідно до пункту 2 статті 227 КАС України, підставою для скасування судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення у справі підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати і перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від встановленого, правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, та прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Відповідно до статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів зазначає, що суди повинні були витребувати у сторін докази, які підтверджують або спростовують правомірність їхніх доводів і заперечень. Якщо сторони у справі таких доказів не надали або надані докази були недостатніми, суд, керуючись частинами 4, 5 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язаний був із власної ініціативи витребувати докази, які підтверджують або спростовують ці обставини.

Судами першої та апеляційної інстанції названих вимог Кодексу адміністративного судочинства України не виконано, у зв'язку з чим порушено норми процесуального закону. Також судами в порушення норм процесуального права не було з'ясовано та враховано всіх обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору.

Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій під час прийняття рішень по суті спору у даній справі було порушено норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, про передчасність висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Вказані порушення норм матеріального та процесуального права не можуть бути усунені судом касаційної інстанції з урахуванням положень статті 220 Кодексу адміністративного судочинства щодо відсутності можливості досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судових рішеннях, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, що відповідно до вимог статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

ухвалила:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Приморського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 грудня 2013 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Маріуполя Донецької області про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.

Справу направити на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Білуга

Судді О.І. Гаманко

А.Ф. Загородній