Постанова № 38998213, 27.05.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 травня 2014 року Справа № 924/141/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р. , суддя Філіпова Т.Л.

при секретарі Мухомеджанов Д.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача: (кавун В.Б. дов. № 6634 від 25.11.13 р.)

від відповідача: не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача на рішення господарського суду Хмельницької області від 31.03.14 р. у справі № 924/141/14 (суддя Шпак В.О.)

за позовом Міського комунального підприємства "Хмельницькводоканал"

до Хмельницької об'єднаної технічної школи товариства сприяння обороні України

про стягнення 10 611,85грн., з яких 9 997,58грн. заборгованості за надані послуги водовідведення, 36,95грн. пені, 119,58грн. інфляційних, 457,74грн. 3% річних.

ВСТАНОВИВ:

Міське комунальне підприємство "Хмельницькводоканал" (надалі - позивач) звернулось в господарський суд Хмельницької області з позовною заявою (а.с. 2-3) до Хмельницької об'єднаної технічної школи товариства сприяння обороні України (надалі –відповідач), в якій просить стягнути 9997,58 грн. заборгованості за водовідведення, 36,95 грн. пені, 119,58 грн. інфляційних та 457,74 грн. річних.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 31.03.14 р. (а.с.129-131) позов задоволено.

Судом першої інстанції встановлено наявність заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 9997,58 грн. згідно Договору № 61 від 12.11.07 р. та Договору № 61 від 12.12.11 р., а тому суд задоволив позовні вимоги про стягнення 9997,58 грн. заборгованості, 36,95 грн. пені, 119,58 грн. інфляційних та 457,74 грн. річних.

Крім того, суд першої інстанції визнав причини пропуску строку позовної давності поважними та поновив строки позовної давності.

Не погоджуючись із винесеним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою (а.с. 136) до Рівненського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення господарського суду Хмельницької області від 31.03.14 року у даній справі скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

Апеляційну скаргу позивач обґрунтовує тим, що позивач не просив стягнути заборгованість за наданні послуги з водопостачання та водовідведення, а лише за водовідведення додаткових стічних вод.

Водночас, відповідач просить застосувати строки позовної давності та стверджує, що господарським судом першої інстанції безпідставно поновлено строк позовної давності.

Автоматизованою системою документообігу суду визначено колегію суддів для розгляду справи № 924/141/14 у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Грязнов В.В., суддя Розізнана І.В.

До початку розгляду апеляційної скарги по суті, розпорядженням голови суду від 23.05.14 р. внесені зміни до складу колегії суддів та визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Бучинська Г.Б., суддя Василишин А.Р., суддя Філіпова Т.Л.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу, а також його повноважний представник в судовому засіданні, проти апеляційної скарги заперечив, оскільки вважає, що посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними та необґрунтованими.

Позивач стверджує, що нестача коштів та збитковість тарифів за послуги з водопостачання та водовідведення, призвели до неможливості в межах строку позовної давності звернутись в суд та зазначає, що при поданні позовної заяви були включені всі неоплачені суми згідно рахунків фактур.

Представник відповідача не реалізував процесуальне право на участь у судовому засіданні суду апеляційної інстанції, хоча про час та місце його проведення був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення. Жодних клопотань , щодо відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Враховуючи приписи статті 102 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів визнала за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги за відсутності представника відповідача за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши матеріали та обставини справи, апеляційну скаргу, відзиви на апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанцій та вбачається з матеріалів справи 12.11.2007 року між позивачем (виконавець) та відповідачем (споживач) укладено договір № 61 на надання послуг юридичним особам з постачання холодної води і водовідведення.

Пунктом 1 договору передбачено, що позивач зобов’язується надавати відповідачу вчасно та відповідної якості послуги з постачання холодної води і водовідведення, а споживач зобов’язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

Відповідно до п. 5 договору плата за надані послуги справляється за показаннями засобів обліку води.

Додаткову кількість стічних вод, що потрапляє у каналізаційні колодязі у періоди дощів та сніготанення споживач, що має роздільну систему каналізації, сплачує 20% від розрахункових об’ємів стічних вод з території S=26000 м кв., що займає споживач за нормами БніП 2.04.03.-85 "Каналізація. Зовнішні мережі та споруди" та даними гідрометеослужби (п. 6).

Пунктами 7 Договору передбачено, що розрахунковий період оплати наданих послуг - календарний місяць.

Платежі вносяться на підставі рахунків виконавця не пізніше 3-х днів з моменту одержання рахунку. Термін подання відомостей про спожиті послуги та отримання рахунку споживачем у виконавця -12 число розрахункового місяця (п. 8).

Згідно з п. 24.2 договору, споживач несе відповідальність за порушення термінів виконання зобов'язання щодо оплати обов'язкових платежів за надані виконавцем послуги: стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки згідно чинного законодавства.

Крім того, 12 грудня 2011р. між позивачем (виконавець) та відповідачем (споживач) укладено договір про надання послуг юридичним особам з водовідведення.

Згідно п. 1 Договору виконавець зобов'язується надавати споживачеві вчасно та відповідної якості послуги з водовідведення, а споживач зобов'язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, передбачених договором.

Пунктом 3 сторони визначили, що тарифи на послуги для інших споживачів становлять: з водовідведення 3,28грн./м3 відповідно до постанови Національної комісії регулювання ринку комунальних послуг України від 30.09.2011р. № 173, які діють з 01.10.2011р.

Відповідно до п. 6 Договору, додатковий обсяг стічних вод, що неорганізовано потрапляє у періоди дощів та сніготанення в мережі водовідведення Споживача або через зливоприймачі і колодязі на мережах водовідведення, які розташовані на території S=26000м2 Споживача, у мережі водовідведення Виконавця, приймається на підставі результатів відповідних досліджень. Нарахування здійснюються згідно протоколу .

В разі відсутності таких результатів додатковий обсяг стічних вод визначається:

а) при загальносплавній системі водовідведення - відповідно до площі території, що займає Споживач, за нормами ДСТУ 3013-95 „Правила контролю за відведенням дощових і снігових вод з території міст і промислових підприємств” та даними гідрометслужби;

б) при роздільній системі водовідведення - у розмірі 20% від додаткового обсягу стічних вод, розрахованого згідно з підпунктом „а” цього пункту.

Платежі вносяться на підставі рахунків Виконавця не пізніше 3- х днів з моменту одержання рахунку. Термін отримання рахунку у Виконавця - 12 число розрахункового місяця (п. 8).

Дослідивши докази наявні в матеріалах справи, колегія суду зазначає, що свої зобов'язання за Договорами позивач виконав належним чином, надав відповідачу послуги з водовідведення та постачання холодної води, що підтверджується рапортами на спожиту воду та стоки і рахунками фактури № 61.

При цьому, за отримані послуги, відповідач розрахувався частково, а саме: згідно рахунку – фактури № 61 від 18.02.10 р. на суму 997,81 грн., відповідачем сплачено 521,96 грн., згідно рахунку – фактури № 61 від 15.03.10 р. на суму 838,61 грн., відповідачем сплачено 533,57 грн., згідно рахунку – фактури № 61 від 15.04.10 р. на суму 414,83 грн., відповідачем сплачено 226,19 грн., згідно рахунку – фактури № 61 від 17.05.10 р. на суму 330,59 грн., відповідачем сплачено 87 грн., згідно рахунку – фактури № 61 від 17.06.10 р. на суму 703,11 грн. відповідачем сплачено 23,20 грн., згідно рахунку – фактури № 61 від 19.07.10 р. на суму 1664,31 грн., відповідачем сплачено 173,39 грн., згідно рахунку – фактури № 61 від 18.08.10 р. на суму 354,11 грн., відповідачем сплачено 5,81 грн., згідно рахунку – фактури № 61 від 17.09.10 р. на суму 612,04 грн., відповідачем сплачено 23,20 грн., згідно рахунку – фактури № 61 від 21.10,10 р. на суму 545,77 грн., відповідачем сплачено 75,30 грн., згідно рахунку – фактури № 61 від 16.11.10 р. на суму 486,34 грн., відповідачем сплачено125,15 грн., згідно рахунку – фактури № 61 від 17.12.10 р. на суму 470,89 грн., відповідачем сплачено 192,41 грн., згідно рахунку – фактури № 61 від 17.01.11 р. нс суму 677,42 грн., відповідачем сплачено116,60 грн., згідно рахунку – фактури № 61 від 21.02.11 р. на суму 5038,61 грн., відповідачем сплачено 221,57 грн., згідно рахунку – фактури № 61 від 15.03.11 р. на суму 646,16 грн., відповідачем сплачено 247,64 грн., згідно рахунку – фактури № 61 від 17.05.11 р. на суму 388,26 грн., відповідачем сплачено 216,02 грн., згідно рахунку – фактури № 61 від 15.03.11 р. на суму 210,24 грн., відповідачем сплачено 2210,24 грн., гідно рахунку – фактури № 61 від 20.10.11 р. на суму 175,75 грн., відповідачем сплачено175,75 грн., згідно рахунку – фактури № 61 від 17.07.13 р. на суму 1308,34 грн., відповідачем сплачено 690,01 грн.

Враховуючи вказане, колегія суду констатує той факт, що відповідач не виконав свої зобов’язання за Договорами в частині оплати за надані послуги, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість у розмірі 9997,58 грн., що не заперечується відповідачем.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для звернення позивача з позовом до суду, стало неналежне виконання відповідачем договірних зобов'язань, зокрема, п. 8 договорів № 61, щодо оплати за надані послуги з водопостачання та водовідведення. При цьому, в суму позовних вимог позивачем враховано: плату за стоки побутові, які утворилися в результаті споживання власної води, плату за зливові стоки, плату за стоки побутові з використанням води з централізованого водопроводу та плату за водокористування з централізованого водопроводу.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне враховувати наступні положення чинного законодавства України.

Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Порушенням зобов'язання, згідно ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до ст.ст. 901, 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Крім того, вирішуючи спір, суд першої інстанції правильно врахував положення ст.ст. 173, 174, 193 ГК України, ст.ст. 525, 526, 527 ЦК України щодо законодавчого визначення поняття зобов'язання, його порушення відповідачем та недопустимості односторонньої відмови від виконання зобов'язання.

Колегія суддів констатує, що при визначенні розміру плати за зливові стоки позивач користувався Державним стандартом України (ДСТУ 3013-95), затверджені "Правила контролю за відведенням дощових і снігових стічних вод з територій міст і промислових підприємств".

Згідно п. 3.2. Правил підприємства, організації, установи, а також юридичні та фізичні особи несуть відповідальність за забруднення водних об'єктів дощовими та сніговими стічними водами, що утворюються на закріплених за ними територіях проммайданчиків і населених пунктів, відповідно до чинного законодавства. Розраховуючи об'єм дощових стічних вод, за коефіцієнт стоку беруть середнє значення коефіцієнтів, що їх визначають для поверхонь різних видів чи населених пунктів у цілому.

Обчислення додаткового обсягу стічних вод, що неорганізовано потрапляє, у періоди дощів та сніготанення, в мережі водовідведення споживачів через колодязі на мережах водовідведення, які розташовані на території споживача, у мережі водовідведення МКП "Хмельницькводоканал" проводиться за затвердженою Методикою від 09.01.2009 року №06.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України та умови оскаржуваних договорів, колегія суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за водовідведення (у тому числі додаткових стічних вод) та постачання холодної води, по Договору № 61 від 12.12.07 р. та по Договору № 61 від 12.12.11 р. в сумі 9997,58 грн.

Водночас, колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, що позивач просив стягнути заборгованість лише за додаткові стічні води, виходячи з наступного.

Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов’язань по договорам №61 від 12.12.11 р. та від 12.11.07 р., відповідно до яких надаються послуги з водопостачання та водовідведення.

Крім того, в матеріалах справи містяться рахунки – фактури, у які включено суми оплат за водопостачання (додаткові пояснення позивача) та водовідведення.

При цьому, неповний розрахунок відповідача з позивачем за виставлені рахунки, стало підставою для звернення позивача в суд про стягнення заборгованості за отримані послуги з водопостачання та водовідведення.

Враховуючи пояснення позивача та дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів констатує, що до суму позову позивачем враховано: плату за стоки побутові, які утворилися в результаті споживання власної води, плату за зливові стоки, плату за стоки побутові з використанням води з централізованого водопроводу та плату за водокористування з централізованого водопроводу.

А відтак, на виконання вимог чинного законодавства України, суд першої інстанції здійснив розгляд за наявними у справі доказами в межах заявлених позовних вимог.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача пені, інфляційні та річні, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено забезпечення зобов'язання неустойкою (штраф, пеня), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.1 ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Частиною 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" № 543/96-ВР від 22.11.96р., платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У випадку недотримання або неналежного дотримання умов договору сторони несуть відповідальність у відповідності з діючим законодавством України (п.4.1 Договору).

Крім того, п. 24.2 договору від 12.11.07 р. передбачено, що споживач несе відповідальність за порушення термінів виконання зобов'язання щодо оплати обов'язкових платежів за надані виконавцем послуги: стягується пеня у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки згідно чинного законодавства.

Аналогічного змісту вимога закріплена в п. 24.3 Договору від 12.12.11 р.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства України та умови оскаржуваних договорів, колегія суду погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача на користь позивача 36,95 грн. пені, 119,58 грн. інфляційних, 457,74 грн. 3% річних.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про поновлення пропущеного строку позовної давності, виходячи з наступного.

Статтею 256 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно статті 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У відповідності до статті 260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.

Так статтями 253 ЦК України визначено, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язано його початок.

У відповідності до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності.

Водночас, позивачем подано заяву про поновлення строку позовної давності стосовно стягнення боргу.

Відповідно до розділу 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №10 від 29 травня 2013р. "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини п'ятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску строку позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Визнання судом причини пропущення позовної давності поважними, здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Колегія суддів констатує, що на в заяві про поновлення пропущеного строку давності, позивач посилається на важкий фінансовий стан, у зв'язку чим була відсутня можливість сплатити судовий збір в межах позовної давності. На підтвердження викладеного, позивачем надано звіти про фінансові результати за 2010 р., 2012 р. та 2013 р.

Враховуючи вказане, колегія суддів констатує, що клопотання позивача про відновлення пропущеного строку позовної давності містить посилання на обставини, які виникли незалежно від волі позивача, який мав право відповідної вимоги та об'єктивно унеможливили звернення позивача за судовим захистом у період дії строку позовної давності, при цьому дані обставини, підтверджені належними та допустимими доказами.

А відтак, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції, щодо поважності причин пропуску позовної давності та про поновлення пропущеного строку позовної давності

Таким чином, колегія суддів вважає посилання скаржника, викладені в апеляційній скарзі, безпідставними, документально необґрунтованими, такими, що належним чином досліджені судом першої інстанції при розгляді спору. Відтак, скаржник, в порушення вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України, не довів тих обставин, на які він посилався як на підставу для відмови в задоволенні позовних вимог.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно з’ясував обставини справи і дав їм правильну юридичну оцінку. Порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права при розгляді спору судом першої інстанції, судовою колегією не встановлено, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків суду.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на відповідача згідно ст. 49 ГПК.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Хмельницької об'єднаної технічної школи товариства сприяння обороні України на рішення господарського суду Хмельницької області від 31.03.14 р. у справі № 924/141/14 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Хмельницької області від 31.03.14 р. у справі № 924/141/14 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Справу №924/141/14 повернути господарському суду Хмельницької області.

Головуючий суддя Бучинська Г.Б.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.