Постанова № 38996919, 22.05.2014, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 травня 2014 року м. ПолтаваСправа № 816/1601/14

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Ясиновського І.Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Петренко О.В.,

представників позивача - ОСОБА_1 та Дашка М.В.,

представника відповідача - Павленко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Виробничо-будівельне колективне підприємство "Рассвет" до Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

28 квітня 2014 року Виробничо-будівельне колективне підприємство "Рассвет" (надалі - позивач, ВБКП "Рассвет") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Кременчуцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Полтавській області (надалі - відповідач, Кременчуцька ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17 квітня 2014 року № 0003121501/681, від 18 квітня 2014 року № 0001362201/689, № 0001372201/690 та № 0005631701/684.

Ухвалою від 22 травня 2014 року позовну заяву в частині вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 квітня 2014 року № 0003121501/681 - залишено без розгляду за клопотанням позивача.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що вказані податкові повідомлення-рішення прийнято податковим органом на підставі висновків перевірки про порушення позивачем пп. 14.1.159, 14.1.36, 14.1.27, 14.1.202, 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 статті 139, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України під час господарських правовідносин із ФОП ОСОБА_1 та ПП "Сієра-Сервіс". Позивач вважає такі висновки необґрунтованими з огляду на те, що вказані контрагенти на момент здійснення господарських операцій були зареєстровані як суб'єкт підприємницької діяльності, перебували на податковому обліку, позивачем було отримано відповідні товари від вказаних контрагентів та використовувалися ним в подальшій господарській діяльності. Правомірність формування податкового зобов`язання з податку на додану вартість та правомірність формування валових витрат за наслідками господарських операцій підтверджено належними документами. Позивачем проведено повну оплату вартості товарів, отриманих від спірних контрагентів, тому висновки відповідача про безоплатне отримання товарів є безпідставними та необґрунтованими. Стосовно порушень, на підставі яких визначено суму податкового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку зауважував, що вони не відповідають фактичним обставинам справи та вимогам діючого законодавства України, оскільки висновок про заниження податку з доходів фізичних осіб з найманих працівників зроблений внаслідок помилкового, не підтверджено належними доказами.

Представники позивача у судовому засіданні позов підтримали, просили задовольнити у повному обсязі.

Відповідач у судових засіданнях проти задоволення позову заперечував. У долучених до матеріалів справи запереченнях відповідач в обґрунтування правомірності оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях зазначав, що перевіркою встановлено порушення пп. 14.1.159, 14.1.36, 14.1.27, 14.1.202, 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 статті 139, п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України. Вказував, що надані позивачем в ході проведення перевірки документи не підтверджують реальності здійснення господарських операцій. А тому податковим органом правомірно констатовано заниження податку на додану вартість та донараховано позивачу відповідні податкові зобов'язання, а також збільшено зобов'язання із податку на прибуток приватних підприємств у зв'язку із неправомірним збільшенням валових витрат позивачем по взаємовідносинах із спірними контрагентами.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.

Виробничо-будівельне колективне підприємство "Рассвет" зареєстровано як юридична особа Кременчуцької районною державною адміністрацією Полтавської області 01 липня 1997 року, код ЄДРПОУ 24831310, номер запису 1 569 120 0000 000105, а також перебуває на податковому обліку у відповідача та зареєстровано платником ПДВ з 15 травня 2006 року.

У період з 14 березня 2014 року по 27 березня 2014 року на підставі направлень від 13 березня 2014 року № 756/16-03-17-01, № 755/16-03-22-05, № 754/03-22-01 та № 753/16-03-22-01, виданих Кременчуцькою ОДПІ згідно із підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VІ, відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок проведено документальну планову виїзну перевірку ВБКП "Рассвет" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2013 року, законодавства про збір та облік єдиного соціального внеску за період з 01 січня 2011 року по 31 грудня 2013 року.

За результатами даної перевірки складено акт від 03 квітня 2014 року № 923/16-03-22-01-08/24831310, в якому відображено наступні порушення позивачем: пп. 14.1.159, 14.1.36, 14.1.27, 14.1.202, 14.1.228 п. 14.1 ст. 14, п. 138.1, 138.2, 138.4 ст. 138, пп. 139.1.1, 139.1.9 п. 139.1 статті 139, п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, в результаті чого неправомірно віднесено суму 1280541,24 грн до складу витрат, що враховуються при визначенні об'єкту оподаткування в періоді, що перевірявся, у тому числі за період з 01 липня 2012 року по 31 грудня 2013 року, а отже і порушено п. 150.1 ст. 150 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1280541,24 грн; п. 198.1, 198.6 ст. 198, п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість у сумі 48977,28 грн, у томі числі по періодам: за вересень 2012 року - 21666,25 грн, за жовтень 2012 року - 1466,64 грн, за листопад 2012 року - 16866,36 грн, за грудень 2012 року - 8978,03 грн та завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у сумі 7705 грн, у тому числі за грудень 2012 року; пп. 164.2.11 п. 164.2, п.164.5 ст. 164, пп. 168.1.1 п. 168.1 ст. 168, пп. 170.9.1 та 170.9.2 п. 170.9 ст. 170, абз. "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України в результаті чого було позивачем недоутримано податку з доходів фізичних осіб у сумі 1139,60 грн, у тому числі за жовтень 2012 року - 890 грн, червень 2013 року - 249,49 грн (а.с. 8-54, т.1).

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем винесено наступні податкові повідомлення-рішення від 18 квітня 2014 року:

- № 0001362201/689, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1280541,24 грн;

- № 0001372201/690, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 61221,25 грн, в тому числі 48977 грн - за основним платежем, 12244,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0005631701/684, яким збільшено суму податкового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку в розмірі 1771,78 грн, в тому числі 1139,60 грн - за основним платежем, 632,18 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с. 56-58, т.1).

Позивач не погодився із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, у зв'язку з чим оскаржив їх до суду.

Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) даних рішень з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

"На підставі" означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

"У межах повноважень" означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

"У спосіб" означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Відповідно до частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з висновком Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення від 18 липня 2006 року), - кожен доречний і важливий аргумент особи має бути проаналізований і суд має надати відповідь на кожен аргумент заявника.

Згідно положень, вищевказаної практики Європейського Суду з прав людини, Суд оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню від 18 квітня 2014 року № 0001372201/690, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 61221,25 грн, в тому числі 48977 грн - за основним платежем, 12244,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, суд виходив з наступного.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, діючого на момент подання позивачем декларації з ПДВ за травень 2011 року та червень 2011 року, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З огляду на викладене, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п. 201.1 статті 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Згідно з п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пункт 201.5 ст. 201 Податкового кодексу України встановлює, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому ст. 182 цього Кодексу.

Суд також враховує, що статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що господарська операція - це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів і зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Із положень ч. 1, 3 ст. 9 вказаного Закону вбачається, що бухгалтерський облік полягає, зокрема, у складанні та прийнятті до обліку первинних документів, які фіксують факти здійснення господарських операцій, складенні на їх підставі зведених облікових документів, систематизації інформації первинних документів на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку.

З огляду на викладене, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично здійснений і підтверджений належним чином складеними податковими накладними, первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Судом встановлено, протягом періоду, що перевірявся, між позивачем (по тексту договору - Покупець) та приватним підприємством "Сієра-Сервіс" (по тексту договору - Продавець) укладено договір купівлі-продажу від 10 вересня 2012 року № 22/12-2, відповідно до умов якого Продавець продає, а Покупець набуває у власність сопло НК -10, далі по тексту - Товар, в кількості згідно виставлених рахунків-фактур. Поставка Товару Продавцем Покупцеві здійснюється повністю або окремими партіями, за домовленістю сторін, на умовах "EXW склад Продавця" (Інкотермс, 2000) за адресою: вул. Занасипський шлях, 4, м. Кременчук. Загальна вартість Товару відображається у товарних накладних, рахунках-фактурах, які є невід'ємною частиною даного договору (а.с. 92-94, т.1).

Відповідно до матеріалів справи, підставою для формування позивачем податкового кредиту були наступні податкові накладні, видані ПП "Сієра-Сервіс": від 11 вересня 2012 року № 1 на загальну суму 129997,50 грн, у тому числі ПДВ - 21666,25 грн; від 31 жовтня 2012 року № 14 на загальну суму 8799,84 грн, у тому числі 1466,64 грн; 08 листопада 2012 року № 2 на загальну суму 57198,96 грн, у тому числі ПДВ - 9533,16 грн; від 12 листопада 2012 року № 3, на загальну суму 43999,20 грн, у тому числі ПДВ - 7333,20 грн; від 05 грудня 2012 року № 1 на загальну суму 100098,18 грн, у тому числі ПДВ - 16683,03 грн (а.с. 99, 104,109, 115, 121-122).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем долучено до матеріалів справи належним чином завірені копії наступних документів: рахунки-фактури від 11 вересня 2012 року № 1, від 30 жовтня 2012 року № 3010-1, від 08 листопада 2012 року № 0811-1, від 12 листопада 2012 року № 1211-2, від 05 грудня 2012 року № 0512-1; а також видаткові накладні від 11 вересня 2012 року № 2, від 31 жовтня 2012 року № 31/10-1, від 03 листопада 2012 року № 09/11-1, від 12 листопада 2012 року № 12/11-2, від 05 грудня 2012 року № 05/12-1 (а.с. 96-97, 102-103, 107-108, 113-114, 118-119, т.1).

Отриманий товар був оплачений ПП "Сієра-Сервіс" згідно банківських виписок з відмітками банківської установи, належним чином завірені копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. 95, 100-101, 106, 111-112, 117, т.1).

Перевезення товару, придбаного у спірного контрагента, здійснювалось транспортом позивача, що перебуває у його власності відповідно до свідоцтв про державну реєстрацію транспортного засобу, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 54-56), та здійснювалась на підставі товарно-транспортних накладних, що підтверджується копіями останніх, що долучені до матеріалів справи (а.с. 98, 105, 110, 116, 120, т.1).

В подальшому придбані у вказаного контрагента товари використані при виконанні умов договору субпідряду від 17 січня2012 року № 17/01-СП 1, укладеного між позивачем та ТОВ "Паркінг+", реальність взаємовідносин з яким відповідачем не оспорюється та підтверджується долученими до матеріалів справ належним чином завіреними копіями вказаного договору, попередніх калькуляцій вартості виробництва продукції, актів списання та приймання виконаних будівельних робіт (а.с. 125-137, 139-156, т.1).

Посилання відповідача на наявність розбіжностей у відображені ПП "Сієра-Сервіс" у податковому зобо'язанні контрагентами останнього, суд зауважує, що оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Дана думка також висвітлена у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року №742/11/13-11.

Зауваження Кременчуцької ОДПІ стосовно обов'язковості сертифікації якості товарів, придбаних у вказаного вище контрагента, спростовується наданим у ході судового розгляду листом Державного підприємства "Полтавський регіональний науково-технічний центр стандартизації, метрології та сертифікації" від 11 квітня 2014 року № 07-19/664, відповідно до якого зазначено, що спірна продукція, а саме - сопло НК-10, код ДКПП 28.11.23.600 не включена до переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні (а.с. 138, т.1).

За таких обставин, суд не знаходить підтвердження вказаному зауваженню відповідача.

Господарські операції позивача здійснювались в межах основних видів діяльності позивача за КВЕД.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що господарські операції позивача зі спірним контрагентом у перевіряємий період мали реальний характер, викликаючи зміни в структурі активів позивача, підтверджені документами первинного бухгалтерського обліку, тому формування позивачем податкового кредиту з ПДВ на підставі належним чином оформлених податкових накладних ПП "Сієра-сервіс" ґрунтується на вимогах Податкового кодексу України.

Окрім того, позивачем було повністю здійснено розрахунки із вищезазначеними контрагентами за отримані товари, що підтверджуються наявними в матеріалах справи копіями платіжних доручень.

Таким чином, в ході судового розгляду справи в повному обсязі доведено реальність господарських операцій з придбання товарів, встановлено факт понесення позивачем витрат та сплати у ціні придбаних товарів податку на додану вартість, а також використання таких товарів у подальшій господарській діяльності позивача.

Беручи до уваги наведене, податкове повідомлення-рішення від 18 квітня 2014 року № 0001372201/690, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість по вітчизняних товарах на суму 61221,25 грн, в тому числі 48977 грн - за основним платежем, 12244,25 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, суперечить вимогам Податкового кодексу України, винесене без урахування усіх обставин, які мають значення для прийняття такого рішення.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позов ВБКП "Рассвет" у цій частині вимог підлягає задоволенню.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню від 18 квітня 2014 року № 0001362201/689, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1280541,24 грн, суд виходив з наступного.

Засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні врегульовані Законом № 996-XIV. Відповідно до ст. 9 розділу 3 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Господарські операції, як зазначено в п. 5 ст. 9 цього Закону, повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені. Відповідно до ст. 11 Закону, на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 ПК України витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Пунктом 138.2 ст. 138 ПК України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Судом встановлено, що у період, що перевірявся, між позивачем (по тексту договору - Покупець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (по тексту договору - Продавець) було укладено договір купівлі-продажу від 14 грудня 2012 року № 34/12, відповідно до умов якого Продавець продає, а Покупець набуває у власність: плита гранітна полірована 300*L*20 у кількості 2635 шт. за ціною 207,82 грн; плита гранітна полірована 400*L*20 у кількості 2030 шт. за ціною 207,42 грн; плита гранітна полірована 300*L*30 у кількості 1555 шт. за ціною 259,77 грн; плита гранітна полірована 400*L*30 у кількості 870 шт. за ціною 259,77 грн - далі по тексту - Товар. Поставка Товару здійснюється повністю або окремими партіями, за домовленістю сторін, на умовах "EXW склад Продавця" (Інкотермс, 2000) за адресою: вул. Занасипський шлях, 4, м. Кременчук (а.с. 158-160, т. 1).

На підтвердження виконання умов вказаного договору позивачем долучено до матеріалів справи належним чином завірені копії наступних документів:

- накладні: від 15 лютого 2012 року № 1, від 05 березня 2012 року № 2, від 13 березня 2012 року № 3, від 15 березня 2012 року № 4, від 28 березня 2012 року № 5, від 29 березня 2012 року № 6, від 01 квітня 2012 року № 7, від 08 квітня 2012 року № 8, від 30 квітня 2012 року №9, від 15 травня 2012 року № 10, від 29 травня 2012 року № 11, від 19 червня 2012 року № 12, від 12 липня 2012 року № 13, від 19 липня 2012 року № 14, від 29 липня 2012 року № 15, від 07 серпня 2012 року № 16, від 28 серпня 2012 року № 17, від 27 листопада 2012 року № 18; видаткові касові ордери: від 15 лютого 2012 року, від 12 березня 2012 року, від 13 березня 2012 року, від 15 березня 2012 року, від 28 березня 2012 року, від 29 березня 2012 року, від 01 квітня 2012 року, від 28 серпня 2012 року, від 27 листопада 2012 року (а.с. 161-175, 183, 187, 189, 191, 194, 199, 202, 205, 208, 210-211, т.1).

Отриманий товар був оплачений ФОП ОСОБА_1 згідно банківських виписок з відмітками банківської установи, належним чином завірені копії яких долучені до матеріалів справи (а.с. 176-182, 184-186, 188, 190, 192-193, 195-198, 200-201, 202-203, 206-207, т.1).

Перевезення товару, придбаного у спірного контрагента, фактично не здійснювалось, оскільки спірні товарно-матеріальні цінності, до моменту продажу позивачу, перебували на відповідальному зберіганні відповідно до договору від 18 вересня 2012 року № 2, укладеного з міжнародною науково-виробничою корпорацією "Владимир", що відповідачем не спростовано та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами (а.с. 83-86, т.2).

В подальшому придбані у ФОП ОСОБА_1 товари використані при виконанні умов контракту від 23 липня 2010 року № 1, укладеного між позивачем та ТОВ "Віс" (Російська федерація), відповідно до умов якого здійснювались поставки будівельних, оздоблювальних та інших матеріалів з натурального каменю. Вказані господарські взаємовідносини підтверджуються долученими до матеріалів справи належним чином завіреними копіями вказаного контракту, митними деклараціями, рахунками та пакувальними листами (а.с. 243-250, т.2; 1-26, т.2).

Посилання Кременчуцької ОДПІ на пов'язаність осіб позивача та його спірного контрагента відповідно до пп. 14.1.159 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, судом оцінюється критично, оскільки наявність чи відсутність таких зв'язків не є самою по собі підставою для встановлення порушень в частині податкового законодавства. Під час віднесення фізичної особи до категорії пов'язаних слід ураховувати, що загальна частка корпоративних прав підприємства (голосів у керівному органі), якою вона володіє, визначається як частка корпоративних прав, що безпосередньо належить такій фізичній особі, та частка корпоративних прав, що належить юридичним особам, які контролюються такою фізичною особою.

Натомість відповідачем не наведено таких відомостей, а тому, на думку суду, така обставина не може впливати на право позивача у частині формування валових витрат та подальшого визначення сум від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток.

Відповідно до акту перевірки та заперечень Кременчуцька ОДПІ при аналізі господарської діяльності позивача зроблено висновок про здійснення останнім економічної діяльності, що характеризується витратами на виробництво, що не направлена на отримання прибутків. Таким чином, актом перевірки визначено, що така діяльність заснована на меті отримання податкової вигоди без мети сплати податку на прибуток до Державного бюджету та з порушенням принципу фіскальної достатності.

Оцінюючи твердження перевіряючих про збитковість господарської діяльності ВБКП "Рассвет" як підставу встановлення порушення останнім норм діючого податкового законодавства, суд наголошує на наступному.

Статтею 42 Господарського кодексу України визначено, що підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

При цьому, суд враховує, що Верховний суд України в постанові від 28.02.2011 року № 21-13а11 вказав: "...господарська операція, направлена на отримання доходу, не завжди може мати позитивний економічний ефект, що є нормальним процесом здійснення господарської діяльності. Збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю Підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції".

Відповідно до частини другої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Наведені відповідачем в акті перевірки твердження щодо ведення відповідачем завідомо збиткової діяльності, що порушує суспільний порядок, жодними доказами не підтверджені і відповідачем не обґрунтовані.

Сам по собі факт наявності у позивача збитків за відсутності умислу посадових осіб на їх спричинення не свідчить про відсутність у позивача мети отримання прибутку, а є лише негативним результатом від здійснення господарської діяльності.

Таким чином, суд звертає увагу на те, що висновки відповідача про порушення позивачем вимог чинного законодавства України, сформовані на підставі аналізу фінансової діяльності спірних контрагентів є необґрунтованими, оскільки результати аналізу фінансово-господарської діяльності контрагентів відповідно до вимог податкового законодавства України не можуть бути підставами для висновків в частині податкового обліку позивача.

Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ВВБКП "Рассвет" в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18 квітня 2014 року № 0001362201/689, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 1280541,24 грн - підлягають задоволенню.

Надаючи правову оцінку податковому повідомленню-рішенню від 18 квітня 2014 року № 0005631701/684, яким збільшено суму податкового зобов'язання позивача з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платника податку в розмірі 1771,78 грн, в тому числі 1139,60 грн - за основним платежем, 632,18 грн - за штрафними (фінансовими) санкціями, суд виходив з наступного.

У перевіряємому періоді підприємством видавались кошти під звіт працівникам на відрядження та господарські потреби. До звітів про використання коштів наданих на відрядження або під звіт додаються документи, що не в повному обсязі підтверджують витрату коштів на господарські потреби підприємства на суму 6457,75 грн, а саме: проведення готівкових розрахунків без подання одержувачем коштів платіжного документа (встановленої форми та змісту), який би підтверджував сплату покупцем готівкових коштів.

Відповідно до пп. 164.2.11, п. 164.2. ст. 164 до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються сума надміру втрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки, розмір якої обчислюється відповідно до пункту 170.9 статті 170 Податкового Кодексу України.

Відповідно до пп. 170.9.1. п.170. 9. ст. 170 Податкового Кодексу України податковим агентом платника податку під час оподаткування суми, виданої платнику податку під звіт та не повернутої ним протягом встановленого пп. 170.9.2 т. 170.9 ст.170 строку, є особа, що видала таку суму, а саме: б) під звіт для здійснення окремих цивільно-правових дій від імені та за рахунок особи, що їх видала, - у сумі, що перевищує над суму фактичних витрат платника податку на виконання таких дій.

Згідно п.164.5 ст.164 Податкового кодексу України під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою: К = 100 : (100 - Сп), де К - коефіцієнт; Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування. У такому самому порядку визначаються об'єкт оподаткування і база оподаткування для коштів, надміру витрачених платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки.

На підставі пп. 168.1.1 п. 168.1 ст.168 Податкового Кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов'язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 167 цього Кодексу.

Підпунктом "а" п. 176.2 ст. 176 Податкового кодексу України встановлено, що особи, які відповідно до цього Кодексу мають статус податкових агентів, зобов'язані своєчасно та повністю нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується на користь платника податку та оподатковується до або під час такої виплати за її рахунок.

Відповідно до позиції відповідача сума коштів у розмірі 6457,75 грн, отримана під звіт, документально не підтверджена підзвітною особою, відповідно до зазначених норм податкового законодавства, у зв'язку з чим зафіксоване таке порушення.

Натомість, в ході судового засідання судом встановлено, що підзвітними особами на підтвердження використання коштів надано чеки на придбання дизельного палива у населених пунктах по маршруту слідування відповідно до подорожніх листів. На підтвердження даної обставини до матеріалів справи долучені належним чином завірені копії вказаних чеків, звітності та подорожніх листів (а.с. 27-38, т.2).

Інших належних та допустимих доказів на підтвердження встановленого Кременчуцькою ОДПІ порушення, суду надано не було.

Суд, проаналізувавши фактичні обставини та матеріали справи, оцінивши докази, надані сторонами, не знайшов у діях платника податків (позивача) порушень тих норм законів, на які посилається відповідач, і прийшов до висновку, що твердження податкового органу про наявність таких порушень ґрунтуються на його припущеннях та належним чином не доведені, доводи відповідача протирічать вимогам закону та спростовуються наявними у матеріалах справи доказами.

Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать про те, що позивач виконав усі передбачені законом умови для включення сум коштів до складу визначених вище податків та має документальне підтвердження їх розміру.

Суд не погоджується з позицією відповідача у справі з мотивацій, наведених вище та вважає, що відповідачем невірно застосовані норми Податкового кодексу України, відтак, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті необґрунтовано та не на підставі закону, а тому вони є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідно до частини першої статті 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірних повідомлень-рішень покладено на податковий орган.

В даному випадку відповідач не довів правомірність прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Так, судом враховано, що ухвалою від 22 травня 2014 року позовну заяву в частині вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 17 квітня 2014 року № 0003121501/681 - залишено без розгляду за клопотанням позивача.

Згідно пункту 4 частини 1 статті 7 Закону України від 08 липня 2011 року №3674-VI "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду в разі залишення заяви без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям позивача або за його клопотанням).

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону України "Про судовий збір" під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору, решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Таким чином, стягненню з Державного бюджету України в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь Виробничо-будівельного колективного підприємства "Рассвет" підлягають витрати зі сплати судового збору у розмірі 304,50 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7-11, 71, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Виробничо-будівельного колективного підприємства "Рассвет" до Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомленнь - рішень- задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області від 18 квітня 2014 року № 0001362201/689, № 0001372201/690 та № 0005631701/684.

Стягнути з Державного бюджету України в особі Кременчуцької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області на користь Виробничо-будівельного колективного підприємства "Рассвет" витрати зі сплати судового збору у розмірі 304,50 грн.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 27 квітня 2014 року.

Суддя І.Г. Ясиновський