Постанова № 38986147, 26.05.2014, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" травня 2014 р. справа № 809/1318/14

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі:

судді Чуприни О.В.

за участю секретаря судового засідання Драгомирецького І.М.

представника позивача: Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - Борсука Д.Я.,

відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 6 850,00 гривень і пені в сумі 26,78 гривень, -

ВСТАНОВИВ:

Івано-Франківським окружним адміністративним судом 05.05.2014 року відкрито провадження у справі за позовом Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі по тексту - позивач) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі по тексту - відповідач) про стягнення адміністративно-господарських санкцій в сумі 6 850,00 гривень та пені в сумі 26,78 гривень.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, в порушення статей 19, 20 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'', не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2013 році одного інваліда та в строк до 16 квітня 2014 року самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції за одне робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом, в розмірі середньої річної заробітної плати у підприємця в сумі 6 850,00 гривень. Крім того, позивачем за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, у відповідності до частини 2 статті 20 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'', відповідачу за період часу з 16 квітня 2014 року по 28 квітня 2014 року нарахована пеня в розмірі 26,78 гривень. Загальна сума заборгованості із адміністративно-господарських санкцій та пені становить 6 876,78 гривень.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, наведених у позовній заяві та пояснив, що несплачені відповідачем адміністративно-господарські санкції та пеня за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів підлягають стягненню в дохід Фонду соціального захисту інвалідів. Суду додатково вказав, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 у 2013 році не подавав до Рогатинського районного центру зайнятості інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН для працевлаштування інвалідів. Просив позов задовольнити повністю.

Відповідач в судовому засіданні адміністративного позову не визнав, подавши 23.05.2014 року до суду письмове заперечення проти його задоволення (а.с. 16-17). У судовому засіданні пояснив, що ним до Рогатинського районного центру зайнятості подавались звіти про наявність вакансій за формою №3-ПН, в яких зазначалась інформація про вакантні місця на підприємстві та потрібна кількість осіб для подальшого працевлаштування. Вважає, що вказана позовна заява не підлягає до задоволення, оскільки відповідач не порушував вимог статей 19, 20 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні''. Фактом подачі відповідних звітів до центру зайнятості вважає виконанням в повному обсязі власного обов'язку щодо забезпечення працевлаштування інвалідів, яких мав би направляти Рогатинський районний центр зайнятості. Останній в свою чергу таких осіб для працевлаштування не направляв. Просив суд відмовити у задоволенні адміністративного позову.

Розглянувши матеріали адміністративної справи, заслухавши пояснення представника позивача та безпосередньо відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, дослідивши і оцінивши зібрані по справі докази, в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, суд виходить з таких підстав та мотивів.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач є фізичною особою-підприємцем, яка здійснює господарську діяльність та використовує найману працю. У 2013 році середньооблікова чисельність штатних працівників у відповідача складала 8 осіб, середня річна заробітна плата штатного працівника становила 13 700,00 гривень. За вказаний період відповідачем, в розумінні вимог частини 1 статті 19 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'', не забезпечено впродовж 2013 року працевлаштування одного інваліда на вакантну посаду для осіб із обмеженими фізичними властивостями.

Така обставина не заперечується відповідачем і відповідає даним відображеним у звіті про зайнятість населення за 2013 рік, поданого 22.01.2014 року відповідачем самостійно до Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (а.с. 8).

Із урахуванням встановленого частиною 1 статті 19 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'' нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік (від 8 до 25 осіб), позивач на основі даних Звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування інвалідів та при наявності 8 працівників (середньооблікової чисельності) у 2013 році, зайняттю і працевлаштуванню у відповідача підлягав 1 (один) інвалід. На підставі частини 1 статті 20 згаданого Закону, враховуючи те, що відповідачем не працевлаштовано жодного інваліда, позивач розрахував адміністративно-господарські санкції в сумі 6 850,00 гривень, - у розмірі середньої річної заробітної плати штатного працівника відповідача за одне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом (13 700,00 гривень : 2 = 6 850,00 гривень) (а.с. 9).

Відповідач у судовому засіданні не заперечив, щодо визначеної позивачем середньообліковій кількості працівників 8 осіб, які працювали у нього на підприємстві протягом 2013 року, так як така обставина відповідала дійсності.

Суд у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України, вирішуючи питання, яку правову норму належить застосовувати до цих правовідносин, зазначає, що застосуванню підлягають положення Законів України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'', ''Про зайнятість населення'', постанови Кабінету Міністрів України ''Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'', Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, Інструкції щодо заповнення форми №10-ПІ ''Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів'' та Інструкції зі статистики кількості працівників, в редакції Законів і нормативно-правових актів чинних на час дії спірних правовідносин.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантування їм рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями та інтересами визначені Законом України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні''.

Відповідно до частини 1 статті 17 вказаного Закону, з метою реалізації творчих і виробничих здібностей інвалідів та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, не забороненою законом.

Право інвалідів на працю, їх працевлаштування реалізується шляхом створення спеціального робочого місця, адаптацією основного й додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Частина 3 статті 18 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'' встановлює обов'язок підприємств, установ, організацій, фізичних осіб, які використовують найману працю, виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації та забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством; надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Частинами 1-3 статті 19 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'' встановлено для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 коментованого Закону, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць, виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною 9 статті 19 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'' встановлено обов'язок роботодавців, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєстрації у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щорічного подання цим відділенням звітів про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Постановою Кабінету Міністрів України за №70 від 31.01.2007 року ''Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'' затверджено Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування. Згідно якого, Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду соціального захисту інвалідів, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Форма вказаного звіту затверджена наказом Міністерства праці та соціальної політики України за №42 від 10.02.2007 року.

Як з'ясовано у судовому засіданні відповідач 22.01.2014 року подав позивачу Звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2013 рік за реєстраційним №10-022. В даному Звіті позивач самостійно визначив середньооблікову чисельність штатних працівників відповідача в кількості 8 осіб, з них 0 штатних працівників, яким встановлена інвалідність, а необхідна кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, визначена - 1 особа.

У зв'язку із отриманням такої інформації, позивачем розраховано розмір адміністративно-господарської санкції, та яку фізична особа-підприємець ОСОБА_2 повинен був сплатити до 16.04.2014 року, за незайняття одного робочого місця призначеного для працевлаштування інваліда (а.с. 8, 9).

Згідно підпунктів 3.2.1., 3.2.5. пункту 3.2 Інструкції зі статистики кількості працівників середньооблікова кількість штатних працівників розраховується на підставі щоденних даних про облікову кількість штатних працівників, які повинні уточнюватись відповідно до наказів про прийом, переведення працівника на іншу роботу та припинення трудового договору.

Середньооблікова кількість штатних працівників за період з початку року (у тому числі за квартал, півріччя, 9 місяців, рік) обчислюється шляхом підсумовування середньооблікової кількості штатних працівників за всі місяці роботи підприємства, що минули за період з початку року до звітного місяця включно, та ділення одержаної суми на кількість місяців у цьому періоді.

Із урахуванням положень коментованої Інструкції судом не встановлено порушень при визначені позивачем середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу відповідача за 2013 рік (8 осіб).

Виходячи із вимог частини 1 статті 19 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'' суд вважає вірним визначення позивачем необхідного нормативу робочих місць для працевлаштування відповідачем у 2013 році інвалідів в кількості 1 робочого місця і не працевлаштованих - 0.

Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування передбачає, обов'язок роботодавців подання центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів. Наказами Міністерства праці та соціальної політики України за №420 від 19.12.2005 року та №316 від 31.05.2013 року затверджено форму подання такої звітності та інструкцій щодо її заповнення.

Із відповіді Рогатинського районного центру зайнятості за №706-05/13-14 від 05.05.2014 року, слідує, що відповідачем інформації про попит на робочу силу (вакансії) за формою №3-ПН для працевлаштування інвалідів не подавались (а.с. 25).

Відповідач представив суду довідку Рогатинського районного центру зайнятості №795-05/13-14 від 23.05.2014 року, якою доводив перед судом факт не направлення для працевлаштування інвалідів (а.с. 26).

З даного приводу суд зазначає, що із письмовим запереченням відповідач подав суду чотири звіти про наявність вакансій Форми №3-ПН, які останній подавав до Рогатинського районного центру зайнятості (а.с. 18-21). Із змісту даних звітів (колонки 1-8) слідує, що позивач інформував про наявність вакансій на посади ''продавця продовольчих товарів'' і ''бармена''. Втім, дані чотири звіти не містять будь-якої інформації у колонці 15, визначає попит у ''окремих категоріях громадян у рахунок броні, а також інваліди''. Таким чином, відповідач не інформував Рогатинський районний центр зайнятості про вакантні посади, які виділені та створені як робочі місця для працевлаштування саме інвалідів.

У зв'язку із чим, Рогатинський районний центр зайнятості інформував відповідача, що ''… особи з обмеженими фізичними властивостями, які перебували на обліку в Рогатинському РЦЗ, протягом 2013 року не направлялися для працевлаштування до ПП ОСОБА_2'' (а.с. 26).

Досліджуючи доводи позивача щодо недотримання відповідачем необхідного нормативу забезпечення робочих місць інвалідами, а також зустрічні заперечення фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, суд зазначає наступне.

При вирішення даного публічно-правового спору перевірці, серед іншого, обов'язково підлягають питання щодо:

- виділення та створення відповідними суб'єктами господарювання робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць;

- створення для інвалідів умов праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації;

- надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів;

- звітування Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- спрямування центрами зайнятості інвалідів до роботодавців та випадки безпосереднього звернення інвалідів до роботодавців з питань працевлаштування;

- причини непрацевлаштування роботодавцями інвалідів.

Як встановлено в судовому засіданні, відповідач у 2013 році, маючи на обліку 8 штатних працівників середньооблікової чисельності, не подавав державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування інвалідів; не виділив та не створив відповідне одне робоче місце для працевлаштування інваліда, у тому числі спеціального робочого місця.

У судовому засіданні відповідач пояснив суду, що йому не було відомо про його обов'язок по створенню у 2013 році одного спеціального робочого місця для інваліда і відповідно забезпечити його зайнятість (працевлаштування) інвалідом.

Відповідач пояснив, що допущені ним помилки при заповненні звітів про наявність вакансій, які подавались ним державній службі зайнятості, без інформації щодо працевлаштування інвалідів, стали наслідком незнання чинних нормативно-правових актів.

Посилання відповідача щодо необізнаності про зобов'язання створення роботодавцем робочого місця для працевлаштування інваліда і порядку заповнення відповідної звітності, не є підставою для звільнення від сплати адміністративно-господарських санкцій, оскільки у відповідності до статті 68 Конституції України, незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Інші доводи, які усно повідомив відповідач у судовому засіданні, не є правовою підставою, що звільняє роботодавця від виконання вимог статей 19 і 20 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні''.

Частиною 1 статті 20 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'' передбачена відповідальність роботодавців за не здійснення працевлаштування інвалідів. А саме, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

Розрахунком позивача застосовано адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу одного робочого місця для працевлаштування інваліда в сумі 6 850,00 гривень (а.с. 9).

Згідно вимог частини 4 статті 20 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'' адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України

Частиною 2 статті 20 вказаного Закону передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

За період несплати до моменту звернення в суд із адміністративним позовом, з 16.04.2014 року по 28.04.2014 року за 13 днів, позивач, виходячи із суми адміністративно-господарської санкції (6 850,00 гривень), розрахував пеню в розмірі 26,78 гривень (а.с. 9).

Відповідачем не надано суду будь-яких доказів наявної інвалідності працівників із числа штату підприємства в кількості однієї особи.

Положеннями частин 5 і 9 статті 20 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'' визначено можливість стягнення несплаченої адміністративно-господарської санкції у судовому порядку. Спори, що виникають із правовідносин за статтями 19, 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту інвалідів або в судовому порядку.

Враховуючи вищевказане, суд приходить до переконання, що створення робочих місць для інвалідів супроводжується обов'язком фізичної особи-підприємця вжити всіх вище перерахованих заходів. Оскільки відповідач впродовж 2013 року не забезпечив працевлаштування інвалідів в необхідній кількості робочих місць, то суд приходить до висновку про правомірність стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій в розмірі 6 850,00 гривень та пені в розмірі 26,78 гривень згідно зі статтею 20 Закону України ''Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні'', а позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення.

На підставі статті 124 Конституції України, керуючись статтями 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) на користь Івано-Франківського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (ідентифікаційний номер 13662300) адміністративно-господарські санкції в розмірі 6 850 (шість тисяч вісімсот п'ятдесят) гривень 00 копійок та пеню за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 26 (двадцять шість) гривень 78 копійок.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку. Відповідно до статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбаченому частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Івано-Франківський окружний адміністративний суд.

Постанова набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова в повному обсязі складена 30.05.2014 року.

Суддя /підпис/ Чуприна О.В.