Постанова № 38984745, 28.05.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" травня 2014 р. Справа № 920/1599/13

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.

при секретарі Крупа О.О.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився.

відповідача - не з'явився.

третя особа - не з'явився.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 874 С/3-9) на рішення господарського суду Сумської області від 11.02.14 р. у справі № 920/1599/13

за позовом Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1

до Фермерського господарства "Троценко", с. Нова Слобода Путивльського району Сумської області

третя особа Приватне підприємство "Агроком", с. Геронимівка Черкаського району Черкаської області

про стягнення 111666,13 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - Фізична особа підприємець ОСОБА_1 звернулась до господарського суду з позовною заявою, в якій просила стягнути з відповідача - Фермерського господарства "Троценко" 104877,00 грн., у тому числі: 85084,39 грн. - процентів за користування комерційним кредитом; 8233,91 грн. інфляційні втрати, 11558,70 грн. - 3 % річних, а також судові витрати.

29.10.2013 р. представник позивача звернувся до господарського суду з заявою про збільшення розміру позовних вимог, в якій просив стягнути з відповідача - 91357,89 грн. процентів за користування комерційним кредитом, 8233,91 грн. інфляційних втрат, 12074,33 грн. 3% річних, 68405,16 грн. збитків, яка прийнята судом до розгляду.

Рішенням господарського суду Сумської області від 11.02.2014 р. у справі № 920/1599/13 позов задоволено частково. Стягнуто з Фермерського господарства Троценко на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 91357,89 грн. процентів за користування товарним кредитом, 7972,58 грн. інфляційних втрат, 12074,33 грн. 3% річних, 2228,09 грн. витрат по сплаті судового збору. В інший частині позовних вимог відмовлено.

Рішення мотивоване з тих підстав, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування комерційними кредитом в сумі 91357,89 грн. за період з 01.12.2011 р. по 29.10.2013 р. є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню. Судом також задоволені позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 7972,58 грн. інфляційних втрат за період з 01.10.2010 р. по 31.07.2013 р., 3% річних в сумі 12074,33 грн. за період з 01.10.2010 р. по 29.10.2013 р. В інший частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 261,33 грн. відмовлено за необґрунтованістю. В частині стягнення з відповідача збитків в сумі 68405,16 грн. судом відмовлено, оскільки суд першої інстанції вважає це є окремою вимогою та фактично зміною предмету позову, здійсненого після початку розгляду справи по суті.

Крім того, суд зазначив про те, що заявлена вимога про стягнення витрат на оплату юридичних послуг не є збитками, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру та необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинному зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором. Також суд звернув увагу на те, що заявлені до стягнення юридичні послуги, не є послугами на витрати адвоката, які належать до складу судових витрат, оскільки позивачем, на підтвердження своїх вимог не надано договору про надання саме адвокатських послуг, а договір про надання юридичних послуг, що за своєю юридичною природою не рівнозначні та ін.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 11.02.2014 р. по даній справі та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги залишити без задоволення, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін. Крім того, позивач у відзиві просив суд розглядати справу без участі його представника.

Відповідач та третя особа у призначене судове засідання не з'явились.

Враховуючи факт належного повідомлення сторін про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.

Неявка в судове засідання представника відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:

Як свідчать матеріали справи, 06.05.2008 р. між ПП "Агроком" (продавець) та ФГ "Троценко" (покупець) укладено договір купівлі-продажу товарів на умовах комерційного кредиту № 06-05/08 від 06.05.2008 р.

Відповідно до умов договору, продавець зобов'язався передати покупцю у власність товар відповідно до специфікації № 1 від 06.05.2008 р., що є невід'ємною частиною цього договору (далі - товар), а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар.

Згідно з п. 1.3., 1.4. договору, товар повинен бути переданий покупцю в строк до 30.08.2008 р., товар передається продавцем в місці знаходження покупця.

Відповідно до п. 2.1. договору, сторони здійснюють взаємні розрахунки щодо суми договору, яка включає ціну товару, відсотки за право користування комерційним кредитом, а також відшкодування понесених продавцем витрат.

Пунктом 2.2. договору сторонами передбачена ціна товару, що поставляється за цим договором, зміні не підлягає і визначається по кожній позиції номенклатури у специфікації № 1 від 06.05.2008 р., що є невід'ємною частиною цього договору. Загальна ціна товару, що поставляється, складає 130697,18 грн. в т. ч. ПДВ.

Згідно з п. 2.3. договору, покупець зобов'язався оплатити шляхом перерахування на поточний рахунок продавця ціну товару у строк до 01.10.2008 р. Оплата, зроблена протягом зазначеного терміну, вважається своєчасною. При здійсненні своєчасної оплати поставленого товару відсотки за право користування комерційним кредитом не стягуються.

Згідно з п. 2.4. договору, при здійсненні оплати після строку, визначеного у п. 2.3 цього договору, така оплата вважається відстроченою. При відстрочені оплати за цим договором з покупця стягуються відсотки за право користування комерційним кредитом у розмірі 0,1 % несплаченої суми за кожний день відстрочення.

Позивач у позовній заяві зазначає про те, що на виконання умов договору третя особа передала у власність відповідачу товар відповідно до специфікації від 06.05.2008 р. на загальну суму 130697,99 грн.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується накладною № 7/05/1 від 07.05.2008 р., видатковою накладною РН - 29/7-8 від 29.07.2008 р., видатковою накладною № РН-03/6-8 від 03.06.2008 р., довіреностями на отримання цінностей від 02.05.2008 р., 10.08.2008 р., 03.06.2008 р. та податковими накладними на загальну суму 130697,99 грн.

Однак, відповідач умови передбачені п 2.3 договору щодо оплати отриманого товару у строк до 01.10.2008 р. своєчасно і повністю не виконав.

В подальшому 10.09.2008 р. між ФОПЧ ОСОБА_1 (новий кредитор) та ПП "Агроком" (кредитор) укладено угоду про уступку права вимоги № 6, за умовами якої позивач (новий кредитор) одержав право вимоги виконання Фермерським господарством "Троценко" зобов'язань з оплати товару по накладній № 7/05/1 від 07.05.2008 р., видатковій накладній № РН-03/6-8 від 03.06.2008 р., видатковій накладній № РН-29/7-8 від 29.07.2008 р. та сплаті відсотків за користування комерційним кредитом в розмірі 0,1% в день від несплаченої суми за кожен день відстрочення за весь період користування комерційним кредитом, що виникли за договором купівлі-продажу товарів на умовах комерційного кредиту № 06-05/08 від 06.05.2008 р., укладеним між кредитором і боржником.

11.09.2008 р. первісний кредитор (третя особа) надав відповідачу повідомлення про уступку права вимоги, в якому зазначив про необхідність сплати вищезазначених коштів саме позивачу. Відповідач заборгованість за договором не сплатив.

Також позивач посилається на те, що вищезазначені факти встановлені в рішенні господарського суду Сумської області від 22.12.2011 р. по справі № 5021/2338/2011 між тими ж сторонами, тобто зазначене рішення має приюдиційне значення і відповідно до ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не потребують доказування та доведення знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Обставини щодо несплати відповідачем зазначених коштів стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.

Викладені в рішенні господарського суду висновки суд вважає такими, що відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування даного рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як зазначено вище, рішенням господарського суду Сумської області від 22.12.2011 р. у справі № 5021/2338/2011 позов задоволено повністю. Стягнуто з Фермерського господарства «Троценко» на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 борг в сумі 130697,99 грн., відсотки за користування комерційним кредитом в сумі 150956,18 грн., державне мито в сумі 2232,41 грн. 41 коп., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236 грн., судовий збір в сумі 1170,00 грн., яке набрало законної сили, з тих підстав, що факт поставки підтверджений та нарахування здійснено на умовах договору.

Вищезазначені юридичні факти в силу вимог ч. 2 ст. 35 ГПК України не підлягають доведенню при вирішенні даного спору та мають преюдиційне значення для даної справи.

Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Ст. 629 ЦК України, передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Сторонами у договорі № 06-05/08 від 06.05.2008 р. передбачено, що покупець зобов'язався оплатити шляхом перерахування на поточний рахунок продавця ціну товару у строк до 01.10.2008 р., при здійсненні оплати після цього строку, така оплата вважається відстроченою. При відстрочені оплати за цим договором з покупця стягуються відсотки за користування комерційним кредитом у розмірі 0,1 % несплаченої суми за кожний день відстрочення.

Як свідчать матеріали справи, відповідач умови п 2.3 договору щодо оплати отриманого товару у строк до 01.10.2008 р. своєчасно та повністю не виконав.

Факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 124128,76 грн. підтверджується матеріалами справи та жодним чином відповідачем не спростований. Доказів його оплати відповідачем суду не надано.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 193 ГК України.

Глава 51 Цивільного кодексу України встановлює відповідальність за порушення зобов'язань. Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України закріплює, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема.

Матеріали справи містять угоду про уступку права вимоги від 10.09.2008 р. № 6 укладену між ФОП ОСОБА_1 (новий кредитор) та ПП "Агроком" (кредитор), відповідно до якої позивач (новий кредитор) одержав право вимоги виконання Фермерським господарством "Троценко" зобов'язань з оплати товару в сумі 130697,99 грн. та сплаті відсотків за користування комерційним кредитом в розмірі 0,1% в день від несплаченої суми за кожен день відстрочення за весь період користування комерційним кредитом, що виникли за договором купівлі-продажу товарів на умовах комерційного кредиту № 06-05/08 від 06.05.2008 р.

Згідно з ч. 2 ст. 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ст. 1057 Цивільного кодексу України, договором, виконання якого пов'язано з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит). До комерційного кредиту застосовуються положення статей 1054, 1056 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання.

Як вбачається з матеріалів справи відповідачем не повернуті позивачу грошові кошти у розмірі 91357,89 грн. нараховані за користування комерційним кредитом за період з 01.12.2011 р. - 29.10.2013 р.

Суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів за користування комерційним кредитом у розмірі 91357,89 грн. Відповідно до ст.1057 ЦК України, договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 91357,89 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором, або законом.

Стосовно доводів відповідача про те, що застосування до нього положень ст. 625 ЦК України є неправомірним з посиланням на правову позицію Вищого господарського суду України у постанові від 21.11.2011 р. у справі № 5005/4278/2011, в якій зазначено, що не дивлячись на той, факт, що умовами ст. 625 ЦК України, встановлені проценти, що є заходом відповідальності, яка передбачає особливі підстави виникнення права на їх стягнення, все ж вони підлягають оплаті лише тоді, коли інший розмір процентів не встановлений законом або договором, а тому стягнення відсотків відповідно до ст. 536 ЦК України виключає можливість стягнення відсотків, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України.

Колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції, оскільки відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначено, що підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, ст. 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або Законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.

Враховуючи викладене, також законними та обґрунтованими є висновки суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних 12074,33 грн. за період з 01.10.2010 р. - 29.10.2013 р., стосовно нарахованих позивачем інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача 7972,58 грн. за період з 01.10.2010 р. по 31.07.2013 р., оскільки наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат виконано невірно. В інший частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 261,33 грн. судом відмовлено за необґрунтованістю.

В процесі розгляду справи 28.10.2013 р. подана заява про збільшення позовних вимог, в якій позивач також просив стягнути з відповідача збитки в сумі 68405,16 грн.

Стосовно заявлених позивачем збитків, які він обґрунтовує тим, що збитки виникли внаслідок неправомірних винних дій відповідача (тривале невиконання рішення суду) та перебувають у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку із неправомірними діями відповідача (витрати на юридичну допомогу довелося нести через те, що відповідач добровільно рішення суду не виконав). Крім цього, 09.09.2013 р. державним виконавцем Путивльського ВДВС Деркачовим А.Ф. в межах виконання вказаного вище рішення суду було арештовано майно боржника (майбутній урожай насіння соняшника на полі в с. Нова Слобода Путивльського району Сумської області), яке передано на зберігання стягувачу в особі його представника. З метою недопущення зникнення або пошкодження арештованого майна у позивача виникла необхідність в залученні спеціалізованої організації для охорони цього майна. 18.09.2013 р. між позивачем та ТОВ "Спеціалізоване підприємство технічних засобів безпеки та охорони" укладено договір № 3/ФО про надання послуг охорони, відповідно до умов якого ТОВ "СПТЗБО" виконував послуги по охороні арештованого майна. За надання цих послуг сплачено винагороду в сумі 11160,00 грн.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог. До початку розгляду справи господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Як свідчать матеріали справи, в позовній заяві позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 85084,39 грн. - відсотки за користування комерційним кредитом; 8233,91 грн. інфляційних втрат, 11558,70 грн. - 3 % річних та судовий збір.

Отже, у заяві про збільшення позовних вимог позивач просить стягнути з відповідача 68405,16 грн. збитків, що в даному випадку є зміною предмету позову, здійсненого після початку розгляду справи по суті.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про відмову в задоволенні заяви про збільшення розміру позовних вимог в частині стягнення збитків у сумі 68405,16 грн.

Крім того, суд першої інстанції правомірно зазначив, що витрати позивача за юридичні послуги у сумі 56330,83 грн. не є збитками, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 224, п. 1 ст. 225 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Тобто, за загальним правилом, збитки це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ кредитора, яке пов'язане з утиском його інтересів, як учасника певних суспільних відносин і яке виражається у зроблених ним витратах, у втраті або пошкодженні його майна, у втраті доходів, які він повинен був отримати. Вони є фактом об'єктивної дійсності, що існує незалежно від правової оцінки і від того, підлягають збитки, що виникли, відшкодуванню згідно з законом або не підлягають. Для притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності у формі відшкодування збитків необхідно, щоб порушення зобов'язання дійсно спричинило отримання кредитором збитку та можливе лише у разі наявності складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; наявності збитків; причинного зв'язку між протиправною поведінкою та спричиненням збитків; вини. При цьому позивач повинен довести збитки, котрі були заподіяні відповідачем, безпосередній причинний зв'язок між діями відповідача і заподіянням збитків їх розмір, та вжиття відповідних заходів щодо їх запобігання.

З урахування викладеного, господарський суд при винесенні оскаржуваного рішення правомірно встановив, що понесені позивачем витрати не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, ст.ст. 224-225 ГК України, оскільки віднесення до збитків витрат на правові послуги, суперечить закону, т. я. такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не знаходяться у необхідному причинному зв'язку із правовідносинами, які існували між сторонами. Крім того, витрати на оплату юридичної допомоги у суді не мають необхідних ознак шкоди (її грошового вираження у формі збитків) відповідно до вимог чинного законодавства, а позивач при цьому, не надав суду доказів їх запобігання.

До того ж, ст. 44 ГПК України передбачає відшкодування сум у вигляді судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким іншим представникам сторін.

На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Сумської області від 11.02.14 р. по справі № 920/1599/13 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.

Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.

Керуючись ст. ст. 101, 102, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Сумської області від 11.02.14 р. по справі № 920/1599/13 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови підписано 26.05.2014 р.

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Плужник О.В.