Рішення № 38981023, 29.05.2014, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа № 740/34/14 Провадження № 22-ц/795/944/2014 Категорія - цивільнаГоловуючий у I інстанції - Кобилецький І. Ф. Доповідач - Бечко Є. М.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2014 року м. ЧернігівАПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у складі:

головуючого - суддіБечка Є.М.,суддів:Хромець Н.С., Скрипки А.А.,при секретарі:Рудик І.І., Мартиновій А.В.,за участю:ОСОБА_6, його представника ОСОБА_7, представника банку Рожка С.М.,

розглянувши цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20 березня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

в с т а н о в и в:

У січні 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості у розмірі 13818 грн. 26 коп. за кредитним договором та стягнення судових витрат.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_6 був укладений кредитний договір №б/н від 30.11.2007 року. Згідно даного кредитного договору ОСОБА_6 отримав кредит у розмірі 3300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, проте останній взяті на себе зобов'язання належним чином не виконав, і станом на 31.10.2013 року за ним виникла заборгованість у розмірі 13818 грн. 26 коп., яка складається з: заборгованість по кредиту - 3294 грн. 58 коп., заборгованість по відсоткам за користування кредитом - 9389 грн. 48 коп., а також штрафи відповідно до п.8.6. Умов та правил надання банківських послуг в сумі 500 грн. - штраф (фіксована частина), 634 грн. 20 коп. - штраф (процентна складова).

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20 березня 2014 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено, стягнуто з ОСОБА_6 на користь банку 13818 гривень 26 коп. заборгованості за кредитним договором, 229 гривень 40 коп. в рахунок відшкодування витрат по оплаті судового збору, а всього 14047 грн. 66 коп., крім того, стягнуто з ОСОБА_6 14 грн. 20 коп. судового збору.

Не погоджуючись з даним рішенням ОСОБА_6 звернувся до суду з апеляційною скаргою та просив скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовні вимог відмовити в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що рішення суду є незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що він не укладав договір з позивачем, а лише підписав «Заяву позичальника», «Условия и правила предоставления банковских услуг» не отримував та крім того, даними документами не встановлено ні розмір відсотків, ні термін повернення і залишається не зрозумілим, які саме положення кредитного договору порушив позичальник.

Також апелянт звертає увагу суду, що позивачем пропущено строк позовної давності, строк дії платіжної картки сплив 30.04.2009 року. Крім того, в п.9.1 «Условия и правила предоставления банковских услуг», утримувач картки поручає банку зупинити або припинити дію карти, або відмовити у її продовженні, заміні чи видачі нової карти, якщо утримувач картки допустив більше одного разу прострочку погашення мінімального обов'язкового платежу, а згідно п.9.6 договору, при ненадходженні грошових коштів протягом 3 місяців з моменту закінчення терміну дії карти банк стягує комісію за обслуговування карткового рахунку, якщо залишок менше комісії, то розмір комісії встановлюється в розмірі залишкових коштів на картці, при нульовому залишку коштів по неактивному рахунку останній закривається, а тому, апелянт вважає, що виконання договору припинилось, оскільки внесення коштів на картковий рахунок та їх зняття стало неможливим.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк», суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_6 умови кредитного договору не виконав, з часу зняття з рахунку грошових коштів кредит та відсотки за користування не погашав, в наслідок чого виникла заборгованість перед банком, яка станом на 31.10.2013 року склала 13818 грн. 26 коп., з них: 3294 грн. 58 коп. - заборгованість за кредитом; 9389 грн. 48 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 500грн. - штраф (фіксована частина); 634 грн. 20 коп. - штраф (процентна складова). ОСОБА_6 не подав до банку заяву про припинення кредитного договору, а тому строк позовної давності не закінчився, оскільки договір вважається пролонгованим на підставі Умов та правил надання банківських послуг.

Однак, повністю з таким висновком не може погодитись колегія суддів апеляційного суду, оскільки він не у повній мірі відповідає обставинам справи і до таких висновків суд дійшов внаслідок неповного з'ясування обставин справи через порушення норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Проте зазначеним вимогам рішення суду не відповідає.

Згідно ч.1 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно ст.625 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти) визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Стаття 627 ЦК України зазначає, що відповідно до ст.6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно положень ст.ст.526, 527, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 30.11.2007 року між позивачем та відповідачем був укладений кредитний договір, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 3300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом (а.с.10-11,12-18,97). Підписуючи заяву про отримання коштів ОСОБА_6 погодився з Умовами та правилами надання банківських послуг, а тому доводи апелянта в цій частині не можуть бути прийняті до уваги.

Позивач свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, надавши відповідачу вказану суму кредиту, відповідач отримав позику, використавши її за призначенням, але зобов'язання щодо повернення кредиту належним чином не виконував, в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем, що підтвердив в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції відповідач.

У відповідності до вимог ст.257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Статтею 259 ЦК України передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.

Частина 5 статті 261 ЦК України передбачає, що за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Відповідно до ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленої до винесення рішення

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч.4 ст.267 ЦК України).

Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України у справі 6-126цс13 у зв'язку з неоднаковим застосуванням судом касаційної інстанції ст.257 ЦК України та п.7 ч.11 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», пункт 7 ч.11 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», яким кредитодавцю забороняється вимагати повернення споживчого кредиту, строк давності якого минув, у системному зв'язку з самою ч.11 ст.11 зазначеного Закону стосується позасудового порядку повернення споживчого кредиту і спрямований на те, щоб встановити судовий контроль за вирішенням таких вимог кредитодавця з метою захисту прав споживача, як слабшої сторони договору споживчого кредиту.

Під час розгляду справи відповідач подав заперечення на позовну заяву, в якому виклав клопотання про застосування строку позовної давності.

З доданого банком до позовної заяви розрахунку заборгованості за договором видно, що відповідач перестав виконувати щомісячні зобов'язання з погашення кредиту відразу після зняття коштів 16.02.2009 року.

Як вбачається з матеріалів справи, кредитна картка «Універсальна» дійсна до травня 2009 року (а.с.51) з позовом до суду позивач звернувся 13.01.2014 року (а.с.2), тобто з пропуском загального трирічного строку для пред'явлення позову, і поважності причин пропуску цього строку банком не наведено.

За таких обставин колегія суддів вважає, що право банку на отримання суми боргу по кредитному договору від відповідача є доведеним, але таке право підлягає частковому захисту у зв'язку з пропуском строку позовної давності відносно суми кредиту та частини заборгованості по відсотках за користування кредитними коштами, станом на 13 січня 2011 року.

Вказані обставини, враховуючи положення ч.1 п.4 ст.309 ЦПК України, дають суду апеляційної інстанції підстави для зміни оскаржуваного рішення та стягнення на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 6864 грн. 26 коп. заборгованості по кредитному договору, яка складається з 6061 грн. 20 коп. заборгованості по відсотках за останні 3 роки перед зверненням до суду, 500 грн. визначеного договором штрафу та 303 грн. 06 коп. - штрафу (процентна складова), виходячи з 5% суми частини позову, яка підлягає задоволенню. В іншій частині позовних вимог належить відмовити в зв'язку з пропуском позивачем строків позовної давності.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309 ч.1 п.4, 313, 316, 317, 319 ЦПК України, апеляційний суд,

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 20 березня 2014 року змінити.

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» 6864 (шість тисяч вісімсот шістдесят чотири) грн. 26 коп. заборгованості за кредитним договором.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:Судді: