Ухвала суду № 38972373, 28.05.2014, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №295/7045/13-ц Головуючий у 1-й інст. Кузнєцов Дмитро Викторович

Категорія 27 Доповідач Трояновська Г. С.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 травня 2014 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого - судді Трояновської Г.С.

суддів Миніч Т.І., Павицької Т.М.

при секретарі Камінній М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5, Реєстраційна служба Житомирського міського управління юстиції, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним, скасування державної реєстрації права власності та відновлення права власності на нерухоме майно

за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 лютого 2014 року,-

в с т а н о в и л а :

У травні 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з названим позовом та, уточнивши позовні вимоги, просили визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 14.02.2013року та скасувати державну реєстрацію права власності за ОСОБА_3 на вказану квартиру. В обґрунтування вимог зазначали, що спірна квартира їм належить на праві власності. 05.09.2011 року через адвоката ОСОБА_6 ОСОБА_1 оформила довіреність на уповноваження ОСОБА_7 та ОСОБА_4 одержати кредит у Житомирському відділенні КБ «Ренесанс Кредит» під заставу нерухомого майна - зазначеної квартири. Продавати квартиру вони не збирались, однак пізніше невідома особа ОСОБА_4 від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності уклала з відповідачем ОСОБА_3 договір купівлі-продажу їх квартири При цьому будь-яких коштів за відчуження квартири вони не отримували. На підставі ч.1-3 ст.203, ст. 215, 230 ЦК України, просили задовольнити вимоги.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 25 лютого 2014 року у задоволенні позову ОСОБА_1, ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просять зазначене рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог. Зокрема зазначають, що оспорюваний договір купівлі-продажу їх квартири було укладено ОСОБА_4 від імені ОСОБА_1 на підставі довіреності, виданої останньою для одержання кредиту, а не для продажу своєї квартири. Договір було укладено на невідомих для позивачів умовах та шляхом введення їх в оману, а волевиявлення укладення договору має бути вільним і відповідати внутрішній волі особи. При цьому наголошують, що покупець їх квартиру не оглядав, коштів за відчуження квартири вони не отримували.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.655 за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийнято майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи підтверджено та встановлено судом, що ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_2, у якій вона проживала разом зі своїм сином ОСОБА_2 /а.с.49-50,56/.

5 вересня 2011 року ОСОБА_1 згідно, посвідченої приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_8, довіреності уповноважила ОСОБА_7 та ОСОБА_4 незалежно один від одного продати за ціну та на умовах на їх розсуд належну їй квартиру /а.с.20/.

Діючи на підставі цієї довіреності ОСОБА_4 від імені ОСОБА_1 14 лютого 2013 року продав належну їй квартиру АДРЕСА_3 О.В., що підтверджується нотаріально посвідченим приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу ОСОБА_5, договором купівлі-продажу квартири /а.с.18/.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1, зазначила, що наміру продавати належну їй квартиру не мала, предметом довіреності від 05.09.2011 року мало б бути отримання банківського кредиту, а не продаж квартири, відчуження квартири відбулося внаслідок введення її в оману відповідачами, квартира відчужена всупереч її волі.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції не знайшов підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу квартири недійсним.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду.

Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

За змістом зазначеної норми закону правочин може бути визнаний таким, що вчинений під впливом обману, у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману стосовно фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману є умисел. Установлення у недобросовісної сторони умислу ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є обов'язковою умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення (п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Суд першої інстанції повно та всебічно дослідивши обставини справи, дійшов обгрунтованого висновку, що позивач не довела в діях відповідача-покупця квартири ОСОБА_3 та відповідача - її представника ОСОБА_4 ознак обману, тобто дій, які спонукали б ОСОБА_1 укласти договір-купівлі продажу.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі наслідки правочину, які насправді наступити не можуть.

Судом не встановлено, що покупець ОСОБА_3 вчинив якісь винні дії щодо наслідків правочину, які насправді наступити не можуть. Навпаки, укладаючи договір-купівлі-продажу квартири він мав намір придбати нерухомість, стати її власником, сплативши відповідну суму коштів, у даному випадку- 237 120грн./а.с.18/. Доводи ОСОБА_1 про те, що ОСОБА_9 не оглядав квартиру, не цікавився наявністю чи відсутністю боргів за комунальні послуги не свідчать про наявність обману відносно позивача в контексті положень ст.230 ЦК України. Окрім того ці доводи не знайшли підтвердження у судовому засіданні.

Відповідач ОСОБА_4, укладаючи договір купівлі-продажу квартири, діяв на підставі довіреності від 5 вересня 2011 року, якою позивачем ОСОБА_1 уповноважено його на вчинення дій стосовно продажу належної їй квартири. На момент укладення спірного договору купівлі-продажу квартири зазначена довіреність була чинною, її дія була припинена позивачем лише 02.03.2013 року, тобто після вчинення договору купівлі-продажу квартири, про що свідчить ОСОБА_6 про реєстрацію в Єдиному реєстрі довіреностей /а.с.21/.

Таким чином, на підставі наявних у справі доказів ОСОБА_1, яка, на її думку, діяла під впливом обману не довела його наявності в діях сторони правочину.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилалась також на норми ст.203,215 ЦК України та зазначала, що наміру продавати належну їй квартиру не мала, вважала, що видає довіреність на отримання кредиту, а не на продаж квартири, квартира відчужена всупереч її волі.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Вирішуючи питання про наявність чи відсутність у ОСОБА_1 волевиявлення на його вчинення, суд виходив з дослідження наявних у справі доказів.

Так, суд першої інстанції зясував, що представник ОСОБА_1 ОСОБА_4 був наділений нею повноваженнями на вчинення договору купівлі-продажу квартири, він діяв у межах наданих йому повноважень.

ОСОБА_1 не довела відсутність її волевиявлення при видачі довіреності. Як на час розгляду справи судом першої інстанції, так і на даний час, довіреність від 5 вересня 2011 року, якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_4 вчинити договір купівлі-продажу квартири ніким не скасована і є чинною. Вона не заперечує, що власноручно підписувала довіреність в присутності приватного нотаріуса ОСОБА_8

Відтак, представник обґрунтовано діяв у межах наданих йому повноважень і на підставі оригіналів правовстановлюючих документів на квартиру, які ОСОБА_1 сама передала.

З огляду на наведене підстав недійсності договору купівлі-продажу квартири відповідно до положень ст.ст.203,215 ЦК України також немає.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення на підставі наданих сторонами та досліджених у судовому засіданні доказів, повно і всебічно зясувавши обставини, на які посилаються сторони як на підставу своїх вимог і заперечень.

Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 209, 218, 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319, 324, 325 ЦПК України колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий Судді